Кривавий теракт ХАМАС проти Ізраїлю і жорстка "відповідь" ізраїльтян сектору Газа значною мірою відсунули на дальній план путінську агресію і кровопролитну війну в Україні, яка триває вже понад півтора року і кінця їй не видно. Нагадаємо, що ця війна вже коштувала Україні багато сотень тисяч загиблих і покалічених бійців і мирного населення, близько чверті країни лежить у руїнах, розвалена економіка, а мільйони біженців тиняються по закордонних країнах. Головне, що повинно нас в Україні хвилювати насамперед, це те, як події в Ізраїлі, Газі та навколо них можуть вплинути на Україну та її підтримку з боку Заходу за різних сценаріїв подій на Близькому Сході, а тенденції спостерігаються вельми тривожні.
Тому відверто дратує той факт, що навіть в Україні наша війна якось раптом мало не відійшла на другий план, і дозвільна публіка почала шалено розмахувати ізраїльськими та/або палестинськими прапорами залежно від того, кому що подобається.
Чи не більше дратує той факт, що побоїще, що стало вже взаємним в Ізраїлі і в Газі, стали прирівнювати з війною, яку розв’язала путінська Росія проти України. Цю дурість з однаковим завзяттям проводять багато вітчизняних «розумників», включаючи навіть деяких медійних персонажів, багато ізраїльтян і євреї, що проживають за межами Ізраїлю, а також інші «хороші росіяни», включаючи тих, які втекли з путінської Росії на кордон, у тому числі в Ізраїль.
Хоча війна в Україні не має нічого спільного із війною в Ізраїлі-Газі. І справа зовсім не в тому, що Україна воює з однією з найпотужніших армій світу і з країною, що має безмежні ресурси і таких же потужних союзників, а Ізраїль воює з терористичною бандою, яка нехай навіть добре підготовлена і має значну підтримку ззовні.
Війна в Україні має зовсім іншу природу, ніж в Ізраїлі-Газі, і далі доведеться нижче зупинитися докладніше.
Якою і чому має бути позиція України
З початком кривавої бійні в Ізраїлі та Газі, що стартувала абсолютно інфернальним терактом екстремістської організації ХАМАС, Україну в цілому та її громадян через різні засоби комунікації всі кому не ліньки зсередини і ззовні буквально нагинають, примушуючи прийняти той чи інший бік, спекулюючи на смертях і Близький Схід. І це, відверто кажучи, навіть не дратує, а просто бісить!
Тому сформулюємо ту єдино правильну, на думку автора, позицію, яку має займати Україна щодо того, що відбувається в Ізраїлі та Газі.
Насамперед, слід категорично засудити будь-який тероризм, у тому числі теракти ХАМАС щодо ізраїльтян, хоч би якими ідеями, причинами, реальними чи уявними історичними образами його намагалися виправдати, аж до прагнення реалізувати невід’ємне палестинських арабів на самовизначення та утворення своєї держави. Все це, повторимо, ніяк не виправдовує тероризм ХАМАСу, включаючи масштабний теракт 7 жовтня 2023, що спричинив величезні жертви серед ізраїльтян, включаючи громадянське населення. Причому йдеться не лише про євреїв, а й про громадян Ізраїлю з числа арабів-мусульман та християн, яких там досить багато і які також є серед жертв, поряд із євреями.
Є у чудовій книжці братів Аркадія та Бориса Стругацьких «Хижі речі століття» така знаменита фраза: « Якщо в ім’я ідеалу людині доводиться робити підлості, то ціна цьому ідеалу — лайно ». Це до того, що подібні теракти неможливо виправдати жодними ідеями, цілями, завданнями та прагненнями.
До речі, якщо вже довелося згадати про Стругацьких, то їхній батько Натан Залманович – мистецтвознавець, бібліограф, іконограф, у молодості працівник народної освіти та армійський політпрацівник, який у 1930-х роках ледь урятувався від репресій – був за національністю євреєм, уродженцем Глухом. , нині Сумської області Мати знаменитих письменників-фантастів Олександра Литвинчева була родом із Полтавщини.
Повертаючись до теми, повторимо, що першим пунктом позиції України має бути категоричне засудження тероризму взагалі і теракту 7 жовтня, який призвів до величезних жертв і спровокував ескалацію конфлікту, що триває десятиліттями.
Крім того, Україна має приєднатися до вимог звільнити заручників, захоплених терористами. Україна має висловити жаль про загибель людей, висловити співчуття рідним та близьким загиблих, а також державі Ізраїль, чиї громадяни постраждали та/або загинули.
Слідом за Європейським Союзом Україна має визнати право Ізраїлю на оборону, але вказати на необхідність захисту всіх цивільних осіб відповідно до норм права.
Також, за Євросоюзом, Україна має закликати всі сторони конфлікту в Ізраїлі відновити близькосхідний мирний процес на підставі принципу двох держав, а також закликати до взаємодії з владою Палестинської автономії, щоб не допустити подальшої ескалації. Тут мають на увазі Палестинська автономія на Західному березі річки Йордан, лідер якої Махмуд Аббас (Абу Мазен) засудив тероризм ХАМАС і заявив, що ця терористична організація не відображає справжні інтереси палестинських арабів та мирних жителів сектору Газа.
Власне, на цьому Україні слід поставити крапку і більше цю тему не педалювати, а згадати, що в нас уже понад півтора року йде своя війна з агресором, що багаторазово перевершує, і обстановка складається на даний момент для України, м’яко кажучи, не надто оптимістична.
Подальше розкручування цієї теми Україною, на думку автора, нічого хорошого Україні не принесе з таких причин.
Заявивши вказану вище позицію, Україна фактично солідаризувалась не лише з Європою, а й з Америкою. Остання хоч і веде досить жорстку політику на підтримку Ізраїлю як свого головного союзника на Близькому Сході, але з початком ударів у відповідь Ізраїлю, що призвели в загибелі і каліцтв тисяч палестинців, Америка явно прагне до деескалації конфлікту з цілої низки причин, про що далі.
Крім того, нагадаємо, що арабо-ізраїльський конфлікт триває вже багато десятків років, як мінімум, з 1948 року, коли була утворена держава Ізраїль і сталася масова втеча (накба) з регіону арабів-палестинців. Всі ці роки протягом кількох поколінь конфлікт то трохи загасає, то спалахує знову, і всі спроби його врегулювати поки що виявилися марними, а тому зайвий активізм України в цьому питанні не дасть зовсім нічого, але цілком може зашкодити нашій країні, якій вистачає проблем і без того.
Тому ще й ще раз повторимо. У публічній оцінці того, що відбувається, та ще й з урахуванням нашого трагічного стану, Україна має просто задекларувати відданість загальнолюдським цінностям. На цьому слід зупинитися і не рватися невідомо навіщо з візитом до Ізраїлю, як це, за чутками, мав намір зробити Зеленський, але йому відмовили, а потім дипломатичними каналами громадськість запевняли, що нічого такого не було. У даному випадку, справа не в Зеленському, а в тому, що через такі неадекватні рухи тіла зазнала Україна, яка вже понад півтора роки веде війну з багаторазово переважаючим агресором, прем’єр Ізраїлю Нетаньяху, за даними медіа, мило спілкується з Путіним, а главі Української держави, яка з Путіним веде запеклу боротьбу, м’яко кажучи, вказують на місце. Невже важко було прорахувати такий перебіг подій і не здійснювати рухи тіла на тему «візиту солідарності» до Ізраїлю?
У цьому сенсі в Україні слід було б закрити роти різного роду елементам, які вимагають якогось «остаточного вирішення» питання в той чи інший бік, бо, окрім шкоди для нас самих, ці вигуки нічого не дадуть. При цьому крайнім ступенем злочинної дурості є зрівняння всіх палестинських арабів з терористами, чим часто грішать інші розумники. Постановка про те, що «народ у відповіді за дії своїх окремих представників» – це прямий шлях до сталінізму, гітлеризму тощо, і коли це вимовляють люди з добрими особами, які ще вчора заявляли себе демократами та поборниками західних цінностей, то це відверто бісить.
Висловивши позицію на основі загальнолюдських гуманістичних цінностей, Україна однозначно демонструє свою солідарність із Заходом, значення якого зараз важко переоцінити щодо західної підтримки України у боротьбі з агресією Москви.
Але при цьому вкрай важливо не загострити відносини з арабо-мусульманським світом, який виступав, виступає і завжди виступатиме на підтримку палестинських арабів. Знову-таки, якщо свою позицію Україна аргументуватиме загальнолюдськими цінностями та засудженням теракту, в якому загинули сотні ізраїльтян, то це буде зрозуміло, як мінімум, елітою арабського світу. Але якщо роздмухувати істерію на тему «колективної відповідальності» народу за дії терористичного угрупування, це призведе до вкрай неприємних для нас наслідків в арабо-мусульманському світі, в якому лежать, зокрема, економічні інтереси України. Нагадаємо, що значна частина ринку збуту українського експорту є саме тут.
Але головне, у війні проти імперіалістичної агресії Росії, незважаючи на всі старання західної дипломатії (про нашу скромно помовчимо!), Україна так і не отримала підтримки країн Третього світу чи, як нині модно казати, Глобального Півдня. Ці країни займають, як мінімум, нейтральну позицію, а то й зовсім таємно чи явно підтримують Путіна з цілого ряду причин, про які докладно йшлося в низці публікацій, зокрема, « Путінська агресія в Україні та багатополярний світ », « Псевдолові режими і жертви неоколоніалізму на підтанцьовуванні у Путіна » миротворчість: наївні простачки, підспівували Путіна .» Оскільки арабо-мусульманський мільярд є однією з найважливіших складових Глобального Півдня, то висновки очевидні.
Про зміну фокусу сприйняття та «правильний бік історії»
Нарешті, у міру ударів Ізраїлю у відповідь фокус суспільної уваги змістився з жахливих терактів проти Ізраїлю на трагічні і руйнівні наслідки у відповідь ізраїльських ударів по Газі, в результаті яких страждають не терористи, а тисячі мирних жителів. І цього слід було чекати!
Про це добре пише фахівець із Близького Сходу Ілля Куса в телеграм-каналі з екзотичною назвою «Вуса Асада»:
Ізраїль передбачувано налетів на перші політичні «рифи» в ситуації з Газою.
Удар по баптистській клініці «Аль-Аглі» в Газі добре показує, наскільки Ізраїлю буде важко зберігати інформаційну ініціативу та моральну перевагу у міру затягування війни з ХАМАС. Багато в чому це нагадує й попередні ескалації між Ізраїлем та Газою, які закінчувалися аж ніяк не інформаційною перемогою Ізраїлю.
Безвідносно того, хто вдарив по лікарні, Ізраїль опиняється у складній ситуації, коли позиції країн і суспільств, які співчувають палестинцям, радикалізуються ще більше, а позиції тих, кому ближче за Ізраїль, починають поступово замислюватися над доцільністю того формату відплати, який вибрав уряд Нетаньяху.
І тут, на жаль, нікого не цікавитиме, що там насправді сталося навколо лікарні, чи скільки реально загинуло людей. Значення має те, як цю ситуацію вивернуть на користь Ізраїлю чи Палестини.
З початку війни, Ізраїль у відсутності переваги нарратива, і тому питанням часу стала поступова зміна риторики його союзників у світі. Чим довше затягується війна, чим більше гине громадянських у Газі, чим вища ймовірність переростання конфлікту в регіональну війну, тим токсичнішою стає для Європи та США позиція мовчазної підтримки Ізраїлю.
Їм доводиться маневрувати. Не тільки для того, щоб пояснити свою позицію тим людям, які її не сприймають або перестають сприймати, а й для того, щоб не поховати свої відносини з країнами незахідних регіонів, із горезвісним Глобальним Півднем, частиною якого Ізраїль не сприймається.
Це вже видно у контексті візиту Байдену до Ізраїлю. Хоча його саміт з королем Йорданії, президентом Єгипту та лідером Палестинської автономії було скасовано, президент США не міг не поїхати до Ізраїлю, інакше здавався б слабким і невпевненим. Публічно, він підтримуватиме Нетаньяху, але непублічно варто очікувати тиску на нього з метою обмежити авіаудари Ізраїлю по Газі, а можливо навіть закінчити війну найближчим часом і, можливо, відмовитися від наземної військової операції, яку запланувала ізраїльська армія.
Це те, до чого Штати та Європу підштовхують і арабські держави регіону на чолі із Саудівською Аравією та ОАЕ. З ними солідаризуються Туреччина, Іран, Росія, Індонезія, Малайзія, Пакистан, частина Африканського союзу, що робить із конфлікту чинник, що впливає на динаміку відносин країн Заходу та не-Заходу».
Справді, путінська Росія дуже виграє від цієї ескалації. Причому щодо причетності Москви до цього конфлікту є різні думки та версії, але вони вимагають окремого розгляду.
У ситуації, коли навіть позиція західних союзників України щодо війни Ізраїлю та ХАМАС зазнає явних змін, Україні слід дуже обережно декларувати свої погляди, особливо пам’ятаючи про свою війну проти Москви.
Дві абсолютно різні війни
Про те, що починають повторюватися інфернальні сценарії ХХ століття, вже заговорили в нас і за кордоном. Причому початком скочування до кошмарів минулого слід вважати першу після Другої світової повномасштабну війну в Європі, а саме повномасштабну агресію путінської Росії проти України, про що, зокрема, ще в липні 2022 року йшлося у публікації « Перша імперіалістична війна ХХІ століття, або Назад у минуле століття » .
Читати арабомовні паблики навіть із гугл-перекладачем досить складно. Але вигляд прихильників палестинських арабів, які буквально по всьому світу шалено раділи тій різанині, яку терористи з Гази вчинили в Ізраїлі, споглядати без тремтіння було неможливо, особливо якщо врахувати, що на дворі вже давно стоїть ХХІ століття, але виявляється, що від кошмарів минулого людство недалеко пішло, а скоріше не пішло зовсім. Але сам по собі факт масового тріумфування «арабської вулиці» по всьому світу, крім огиди, викликає закономірне питання про адекватність політики держави Ізраїль щодо арабів, починаючи, як мінімум, з 1948 року, а реально з початку ХХ століття, коли почався масовий повернення євреїв у Святу землю.
Ще гірше з багатьма прихильниками Ізраїлю, оскільки вони викладають свої погляди «загальнозрозумілою» або навіть українською мовами, і від читання того, що багато хто з них пишуть, відверто кажучи, каламутить і волосся стає дибки, хоча пишуть часто начебто інтелігентні освічені виховані нібито в західних традиціях індивіди «з добрими особами», які ще недавно висловлювали щось демократичне, гуманістичне та загальнолюдське. Делікатно кажучи, часто йдеться про «остаточне вирішення арабо-палестинського питання», і тут кошмарні тіні минулого оживають не менше, ніж від виду та результатів бійні, яку вчинили терористи з Гази в Ізраїлі.
Детально зупинятися на історії зародження та розвитку арабо-ізраїльського конфлікту протягом приблизно століття (!) не будемо, а тих, хто цікавить, відправимо за посиланням , де це зроблено, на думку автора, об’єктивно і неупереджено. Коротко зазначимо, що обидва народи мають повне право жити на цій землі, і найрозумніше, що можна було зробити – це налагодити діалог та спільне проживання у тій чи іншій формі. Наскільки це можливо тепер, після стільки років кровної ворожнечі, сказати важко, так само як і давати якісь поради.
Але головне, в Україні йде своя значно страшніша війна, принаймні для нас, а тому сильно залучатися до чужих проблем є злочинна дурість.
Рівень моральної потворності путінської солдатні анітрохи не кращий, ніж у нелюдів з палестинського ХАМАСу, які влаштували 7 жовтня 2023 року масову різанину в Ізраїлі. Точніше, наскільки можна зрозуміти місцевий розклад, кістяком терористів були бійці так званих «Бригад Із ад-Діна аль-Кассама», тобто військового крила ХАМАС, а також бійці слабшого у військовому відношенні угруповання Палестинський ісламський джихад, причому характерно, що Ісламський джихад та ХАМАС у 1970-1980-х роках вийшли з руху «Брати-мусульмани».
Але Україна воює зі справжньою армією, озброєною за останнім словом смертовбивчої техніки, чисельністю в кілька сотень тисяч людей, за якою стоїть Росія, яка має величезний мобілізаційний, природно-географічний, військово-технічний та економічний ресурс, а також потужні союзники в особі Китаю, Ірану , Північна Корея.
З усім цим навіть близько не зрівняється війна Ізраїлю з терористичною бандою, навіть якщо остання непогано оснащена та підготовлена і навіть якщо вона користується підтримкою зовнішніх сил, включаючи Іран та монархії Затоки. Навіть якщо в конфлікт на повну силу втрутиться проіранська шиїтська «Хезболла», загроза, що стоїть перед Ізраїлем, навіть близько не зрівняється з тим, з чим довелося зіткнутися Україні.
Постановки про те, що ХАМАС хоче знищити державу Ізраїль, викликають, як мінімум, подив, бо це несерйозно через різні вагові категорії.
Щодо ліванської «Хезболли», яка загрожує втрутитися, але далі прикордонних перестрілок поки що справа не пішла, це досить серйозна збройна сила, але й вона не йде ні в яке порівняння з потужною ізраїльською армією, за якою стоїть потужна держава, яка має серйозні ресурси. і союзниками в особі насамперед Америки.
До того ж, «Хезбала» має низку особливостей, які відзначає фахівець з Близького Сходу Микита Смагін у публікації для російського опозиційного видання «Медуза» ().
На відміну від ХАМАС, що є не більш ніж бандою, «Хезболла» є не тільки воєнізованою організацією, але також партією, представленою в парламенті Лівану (12 місць зі 128) і в уряді цієї країни (2 портфелі з 30-ти в кабінеті ). Верхівці «Хезбали» є що втрачати, тому навіть під тиском Ірану, який «окормляє», містить і озброює цю організацію, «розгойдувати» її на реальну війну із потужною армією Ізраїлю буде не так просто. Наскільки цей прогноз відповідає реальності, може показати лише подальший перебіг подій.
Але й «Хезболла» не в змозі знищити Ізраїль, скільки б гасел із цього приводу не вимовлялося.
Якщо говорити про можливе об’єднання проти Ізраїлю якоїсь групи арабських країн, на чолі з такими регіональними важкоатлетами, як Саудія та Єгипет, то це поки що малоймовірно. До того ж, у 1967 та 1973 роках Ізраїль уже вигравав Шестиденну війну та Війну Судного дня проти об’єднаних сил кількох арабських країн, хоча не факт, що зміг би виграти подібні війни зараз. Інша річ, що прямий військовий напад арабо-мусульманських країн на Ізраїль, включаючи Іран, поки що бачиться вкрай малоймовірним, і регіональні центри сили швидше діятимуть перевіреним способом через свої проксі, партизанщину, терористичні угруповання.
Але справа не тільки і навіть не стільки в несумісних вагових категоріях противників Ізраїлю та України.
На думку автора, це дві абсолютно різні війни за характером та корінними причинами.
Про характер війни в Україні вже неодноразово йшлося, зокрема, у публікації « Імперіалістична агресія Путіна та ідеологічні судоми лівих недоучок », тому в подробиці вдаватися не будемо, але коротко нагадаємо таке.
Можна по-різному оцінювати корумповану українську державу, але Україна веде проти імперіалістичного агресора в особі путінської Росії справедливу оборонну війну за збереження та відновлення незалежності, суверенітету та територіальної цілісності. У свою чергу, Москва веде проти України несправедливу загарбницьку імперіалістичну війну за сфери впливу протистояння з іншим глобальним центром в особі колективного Заходу на чолі зі Сполученими Штатами. Війна в Україні – це сучасна за характером війна епохи імперіалізму та державно-монополістичного капіталізму, яка розпочалася у ХХ столітті, навіть з урахуванням модних нині постіндустріально-глобалістичних особливостей останніх десятиліть.
Якщо говорити про протистояння Ізраїлю з палестинськими арабами, то є територіальний етноконфесійний конфлікт, який ближче до війн минулого, які велися «за покликом землі та крові», навіть з урахуванням того, що союзником Ізраїлю є Захід, насамперед США, а палестинських арабів і їхні терористичні угруповання – ісламські центри сили в регіоні, причому роблять вони це не на рівні державних органів, а конфіденційно, так би мовити, «на громадських засадах». Не кажучи вже про те, що всі ці релігійні фанатики-терористи-екстремісти – це взагалі таке архаїчно-середньовічне як для ХХІ століття.
Причому тут йдеться не лише про арабські угруповання, а й про модерний Ізраїль, де подібних явищ теж досить багато. Вдаватися в цю тему не будемо, але нагадаємо, що на колишнього прем’єра Ізраїлю Іцхака Рабіна (1922-1995), лауреата Нобелівської премії миру, який виступав за примирення з арабами, робив замах ізраїльський релігійний фанатик, внаслідок чого Рабін залишив цей світ, і, якщо Не це, історія взаємин палестинських арабів і ізраїльтян могла б скластися інакше. До речі, отець Іцхака Рабіна був родом із нинішнього села Сидоровичі Іванківського району Київської області, а мати – з білоруського Могильова.
Доводилося чути про «ізраїльський імперіалізм», але така постановка не витримує критики. За всієї технологічної переваги Ізраїлю, багатомільйонне арабське оточення країни та ісламський мільярд навряд чи залишають шанси для імперіалізму, і тут навіть союзницька підтримка Америки мало може дати Ізраїлю. Не кажучи вже про те, що останнім часом військово-технологічний рівень Саудівської Аравії та Туреччини настільки зросли, що важко вже говорити про беззастережне домінування Ізраїлю щодо цього питання.
Крім того, конфлікт між палестинськими арабами та Ізраїлем носить відчутний класовий та соціально-економічний конфлікт. Про це якось не прийнято говорити, оскільки нині подібні категорії вийшли з моди. Хоча якщо говорити про палестинсько-ізраїльський конфлікт, то тут все просто: з одного боку, умовно заможні та багаті ізраїльтяни, хоча в ізраїльському суспільстві має місце дуже сильне майнове розшарування, але це окрема тема; з іншого боку, переважно пролетаризовані арабські маси у Палестинській автономії та особливо у Газі.
У певному сенсі Ізраїль сам спровокував нинішню ескалацію, коли відверто «проспав» терористичну загрозу, про яку його попереджала, за їхніми словами, єгипетська влада. Щоправда, уряд Нетаньяху заперечує, що такі попередження були, але це звучить непереконливо. Як би там не було, але, якби ізраїльська влада запобігла теракту 7 жовтня або суттєво його купіювала, нинішнього кошмару, швидше за все, просто не було б. Потім ізраїльське керівництво потрапило до так званої «воронки конфлікту», і ситуація стала некерованою.
Результат бійні, що розгорнулася, на момент написання цих рядків був, за інформацією медіа, приблизно таким.
Кількість загиблих внаслідок нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня – 1400 осіб. Поранення отримали 3,5 тисяч. Продовжується пошук та упізнання тіл.
При цьому, внаслідок нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня, загинули іноземці, включаючи 29 громадян США, 23 громадян України, 18 громадян РФ, 17 громадян Аргентини, 22 громадян Франції та 10 підданих Великобританії.
Кількість убитих в результаті авіаударів Ізраїлю по Газі досягла 3500 осіб. Поранення отримали понад 12 000. Близько 50%-60% із постраждалих — жінки та діти. За даними палестинців, кількість убитих внаслідок ймовірного удару по лікарні в Газі — 471 особа, 314 поранені, з яких 28 у тяжкому стані, хоча говорять і про більш ніж 800 загиблих, що вкотре свідчить про сумнівність усіх цих цифр.
У ході зіткнень між ізраїльськими силовиками та палестинцями на Західному березі вбито 57 арабів, поранено 1200 людей. Ще 700 заарештовано.
І це ще не остаточний результат.
При цьому ізраїльська влада ще й міцно підставила своїх союзників-американців та особисто Джо Байдена. А також Україну…
Наслідки для миру та України
Наслідки нинішньої ескалації є дуже песимістичними для світу та для України.
Продовжуючи порушену вище тему складних взаємовідносин України та країн Глобального Півдня у світлі нинішнього конфлікту в Ізраїлі , просто наведемо короткий зміст публікації в міжнародному виданні The Financial Times під промовистою назвою Ізраїлю Заходом підриває підтримку України з боку країн, що розвиваються ».
З посиланням на чиновників та дипломатів, видання зазначає, що підтримка Ізраїлю з боку Заходу «отруїла зусилля» щодо перетягування країн «глобального Півдня» на бік України. Десятки західних чиновників сказали виданню, що це «звело нанівець багатомісячну роботу із зображення Москви як глобального ізгоя за порушення міжнародного права», і тепер Захід звинувачують у лицемірстві, оскільки Ізраїль явно також порушує правила ведення війни.
«Ми безперечно програли битву на Глобальному Півдні. Уся робота, яку ми виконали з Глобальним Півднем по Україні, була втрачена. Забудьте про правила, забудьте про світовий порядок. Вони більше ніколи нас не послухають», – сказав високопоставлений дипломат із країни, яка входить до G7.
Багато країн, що розвиваються, підтримали палестинців, розглядаючи ситуацію через призму «самовизначення та опору глобальному домінуванню США».
«Те, що ми сказали про Україну, стосується і сектору Газа. В іншому випадку ми втратимо весь наш авторитет. Бразильці, південноафриканці, індонезійці: чому вони взагалі мають вірити в те, що ми говоримо про права людини?», – зазначає не названий дипломат.
«Це дар небес для Росії. Я думаю, що те, що відбувається, завдає шкоди, тому що Росія використовує кризу і каже: «Послухайте, глобальний порядок, який був побудований після Другої світової війни, не працює на вас», і звертається до 1 мільярда жителів на Близькому Сході або в арабському світі» , – наголошує високопосадовець ЄС.
Колишній генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер каже, що тепер є небезпека, що ЄС, G7 та НАТО «не сприймуться всерйоз».
«Є ризик, що на наступному голосуванні в Генеральній Асамблеї ООН з підтримки України ми побачимо великий вибух кількості тих, хто утримався», – зазначає високопоставлений західний дипломат.
Як кажуть, коментарі зайві…
Слід зазначити, що Штати робили величезні явні і приховані зусилля для того, щоб загасити вогонь можливої великої війни на Близькому Сході, яка не потрібна ні Америці, ні особисто Байдену.
Конкретно для Байдена, з урахуванням проблем в Україні, вирішення питання Близького Сходу стало б чудовим стартом для президентської кампанії. Але вийшло з точністю навпаки, і це вкрай погано для Байдена та Америки як для наших головних союзників, а також для України.
Є версія, що до 17 жовтня у конфлікті намітилося деяке згасання, оскільки все стало зводитись до заїждженого сценарію: Ізраїль проводив ракетно-бомбові удари Гапзи, ХАМАС огризався своїми кустарними виробами, але загальна динаміка конфронтації начебто почала знижуватися. Ізраїль так і не розпочав наземну операцію в Газі, а із зовнішніх гравців, незважаючи на погрози, на боці Гази ніхто не виступив. На 18 жовтня намічався саміт в Йорданії та візит Байдена до Ізраїлю, зустріч президентів США Байдена та Палестини Аббаса. Словом, усе ніби йшло до розрядки, в якій Вашингтон максимально був зацікавлений, і саме американці виступали головними миротворцями.
Але раптом чи ізраїльська, чи терористична ракета (є версія, що бомба) нібито потрапила чи не потрапила до лікарні, що призвело до більш ніж 800 жертв, хоча є версія, що жертви були, але не такі численні. Виправдання ізраїльтян у тому, що це не їхня ракета, виглядають так само непереконливо, як і звинувачення ХАМАС у тому, що ракета була ізраїльська, а ХАМАС тут не при справах. Але все це вже неважливо, оскільки в арабо-мусульманському світі взяла гору переконаність у тому, що винен Ізраїль.
Цю впевненість сформулював в ефірі CNN міністр закордонних справ Йорданії Айман Хусейн Абдалла ас-Сафаді:
« Ізраїль заперечує це … Думаю, ніхто не купиться на цю історію. Люди обурені. Ніхто в цій частині світу не повірить у докази, що ґрунтуються на даних Ізраїлю. Якщо Ізраїль готовий до незалежного міжнародного розслідування, дозвольте його провести. Якщо воно покаже щось інше, то розбиратимемося з цим. Але зараз, незалежно від того, що говорить Ізраїль, які дані він надає, я вам кажу, що в усьому арабському мусульманському світі ніхто не повірить у це, ґрунтуючись уже на минулому досвіді та на випадках, коли Ізраїль спочатку заперечував щось, а розслідування показувало зовсім іншу історію ».
Інцидент із лікарнею обнулив усі старання Америки та особисто Джо Байдена, викликавши сплеск антиізраїльських та антиамериканських настроїв у всьому світі, перш за все, в арабо-мусульманських країнах.
Президент Палестинської автономії Аббас відмовився від зустрічі із Байденом. Потім король Йорданії Абдалла II – найбільш лояльний до Ізраїлю у всьому арабському світі – відмовляється від проведення на своїй території запланованого саміту з Байденом. Єгипет, чий президент теж мав брати участь у саміті, красномовно промовчав. Ердоган відкрито назвав бомбардування госпіталю в Газі актом геноциду, хоча цей факт та його масштаби не доведені. По всьому світу тисячі розлючених мусульман та співчуваючих нападають на ізраїльські та американські, дипломатичні та державні установи, включаючи дуже далекі від мусульманські країни.
На момент написання цих рядків було відомо, зокрема, про масштабні пропалестинські демонстрації в Афінах, Барселоні та інших містах Заходу. Крім того, пропалестинськи налаштовані маніфестанти прорвалися – на хвилинку! – до Конгресу США. Останній раз таке було, нагадаємо, у січні 2021 року, коли натовп прихильників Трампа не хотів визнавати його програш на виборах і перемогу Байдена, про що докладно йшлося у публікації. переможців ».
В результаті Ізраїль може опинитися в критичній залежності від патронату США і суттєвої військово-технічної переваги над сусідами. Але обидві ці обставини стають не надто переконливими. США зараз перебувають у тому стані, коли змушені підтверджувати своє глобальне домінування. У свою чергу, озброєння таких країн регіону, як Єгипет, Туреччина, Іран та Саудівська Аравія, вже починають перевершувати поточні можливості Ізраїлю, проти якого зараз налаштований увесь мусульманський світ, і тут навіть американці поки що безсилі.
А сам Байден потрапив у вкрай неприємну ситуацію. Його візит на Близький Схід 18 жовтня виявився фактично зірваним. Міжнародна конференція в Йорданії не відбулася, як і зустріч із президентом Палестинської автономії. Загалом поїздка Байдена після удару по лікарні, факт якого достовірно не доведений, став вкрай неприємним заходом на тлі антиізраїльської та антиамериканської істерії, що розгорнулася у світі. Але й скасувати візит Байден не міг, бо це було б виявом слабкості та визнанням вини.
У свою чергу, Китай і Росія вміло скористалися ситуацією і приєдналися до розкручування теми розслідування через Раду безпеки ООН, як би не ставитись до цього органу. Цим вони чітко позначили, на чиєму боці, що ще сильніше поляризувало світ, і це дуже погано для України.
Сплеск антиізраїльських настроїв загрожує подальшою ескалацією на Близькому Сході, хоча поки що важко передбачити, в якому вигляді вона може бути.
Про те, як все це позначиться в Україні, вище вже багато говорилося, і залишилося сказати лише про перспективи подальшої підтримки Заходом, насамперед, Америкою. А тут все туманно.
Байден анонсував запит про надання єдиного фінансового пакета у 100 мільярдів доларів для Ізраїлю, Тайваню, України, а також на зміцнення мексиканського кордону. Це хитрий прийом, спрямований на те, щоб протягнути рішення про виділення раніше обіцяного Україні пакета у розмірі понад 20 мільярдів доларів. Але на тлі нинішнього загострення багато західних спостерігачів оцінюють перспективи скептично, тим більше з урахуванням кризи в Палаті представників, яка паралізована через неможливість обрати спікера, не кажучи вже про те, що обрати можуть запеклого прихильника Трампа, і це зробить виділення допомоги Україні ще більш проблематичним.
