Скандал навколо бронемашин «Тритон» насправді не видав світові нічого незвичайного. Це свідчення того, що корупційну ренту цинічно стягують, зокрема, на війні, що також не є новиною. А те, що крім у декілька разів завищеної ціни на бронемашини вони ще виявилися непридатними для експлуатації, то й тут немає нічого нового, і досить згадати скандальну епопею з «іракськими БТРами».
Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) розслідує закупівлю Державною прикордонною службою (ДПС) за гроші держбюджету бронемашин «Тритон» у заводу «Кузня на Рибальському» (колишня «Ленінська кузня»). Основними акціонерами підприємства є фонд «Прайм Ессетс Капітал» Порошенка (82,5% акцій) і фонд ВІК нардепа Ігоря Кононенка (11,5% акцій).
До того ж вважають, що особливий вплив на НАБУ мають американці.
Солом’янський районний суд Києва надав детективам НАБУ тимчасовий доступ до фінансових і технічних документів Приватного акціонерного товариства (ПАТ) «Завод «Кузня на Рибальському» в межах справи про закупівлю за кошти державного бюджету України бронемашин «Тритон» за завищеними цінами. Про це йдеться в ухвалі суду від 18 жовтня 2017 р., опублікованому в Державному реєстрі судових рішень.
За даними слідства, військова частина №1498 у листопаді 2015 р. підписала два договори із заводом на загальну суму 59,5 млн грн. Згідно з угодою, у грудні 2015 р. та березні 2016 р. поставив чотири бронемашини «Тритон».
У судовому рішенні звертають увагу на той факт, що розпорядженням Кабміну №439 від 14 травня 2015 р. передбачено закупівлю Харківським прикордонним загоном 34 одиниць «бойових дистанційних модулів» загальною вартістю 161,5 млн грн.
«Отже, вартість одного бойового дистанційного модуля була визначено в розмірі 4,75 млн грн. А фактично вартість однієї одиниці закупленого Державною прикордонною службою виробу «Тритон-0103» становила 14,876 млн грн», – наголошують у рішенні суду.
Тож на кожній одиниці спецтехніки незаконно отримано понад 10 млн грн, загалом понад 40 млн грн.
Щоправда, керівник заводу Валерій Шандра згодом заявив, що за суму майже 15 млн купували не “бойовий дистанційний модуль», а весь броньовик у зборі, тобто з бойовим модулем і системою наведення вогню, системою передавання даних, системою наземної розвідки «Джеб» та іншим додатковим обладнанням.
Установлено також, що керівництво ДПС ухвалило рішення про закупівлю спеціальної техніки до введення її в експлуатацію. Це порушує постанову Кабінету міністрів від 25 лютого 2015 р. №345, якою затверджується порядок постачання озброєння, військової та спеціальної техніки.
У судовому рішенні зазначено, що в результаті за кошти державного бюджету поставили недосконалу спеціальну техніка, яка на момент придбання не могла в повному обсязі виконувати покладені на неї функції та завдання. Які саме неполадки були в спецтехніці та не давали використовувати її належним чином, не повідомляють.
За відкритою інформацією, виріб «Тритон» – це легка броньована машина-амфібія, здатна вплав долати водні перешкоди. З озброєння на машині встановлюють кулемет, гранатомет та систему запуску димових гранат.
«Тритон» розроблено 2015 року. У вересні цього ж року його вперше показали на збройовій виставці. А вже в листопаді 2015 р. укладено договори на постачання прикордонникам чотирьох машин, через які розгорнувся скандал.
З огляду на сказане, суд частково задовольнив вимоги НАБУ та, повторимо, надав детективам доступ до технічної та конструкторської документації.
Політичний аналітик Дмитро Корнійчук вважає, що діяльність заводу Порошенка НАБУ почало розслідувати «за вказівкою американців».
«НАБУ за вказівкою американців почало «копати» під завод Порошенка «Ленінська кузня» щодо постачання Держприкордонслужбі бронемашин «Тритон» за завищеними цінами. По-перше, це гарно… По-друге, Вашингтон почав потихеньку «рубати» схеми крадіжки на війні», – пояснив Корнійчук.
«Справа про бронемашини» є одним з епізодів здійснюваного НАБУ масштабнішого розслідування розкрадань у межах проекту «Стіна». Нагадаємо, одним з ініціаторів цієї ідеї був тодішній прем’єр Арсеній Яценюк. Суть полягала в тому, щоб на кордоні з Росією звести захисну стіну.
На це витратили величезні кошти. За фактом, на деяких ділянках викопали ямки, десь «звели» парканчик із сітки-рябиці… Зрозуміло, що ніяким захистом ця фортифікація бути не може.
Через війну на Донбасі в останні роки корупція дістала ще один, найогидніший напрям – корупцію на війні, на смертях, на руйнуванні, на розвалі країни.
А загалом корупція в Україні взагалі стала носійною конструкцією всього вітчизняного суспільного устрою.
Причин цього безліч, однак видається, що найважливішою з них є тотальна морально-психологічна деградація суспільства. Корупції сприяє тотальна деіндустріалізація, розвал виробничого та науково-технічного потенціалу, сільського господарства та загальна деградація країни. «Кормова база» різко скоротилася, тому утримувати соціальну сферу немає на що.
Корупція, зокрема й на війні, прогресує, бо немає прикладів реального невідворотного покарання.
Хто-небудь серйозно повірить, що справи «про бронемашини» чи «про рюкзаки» доведуть до кінця і винні зазнають заслуженого покарання згідно із законом?
Останнім часом в Україні створено численні антикорупційні органи, що дублюють функції вже наявних структур. Особливих результатів немає, хоча сумарний бюджет НАБУ, Нацагентства щодо запобігання корупції (НАЗК) та Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП) у 2015-2017 рр. сумарно склав 2,9 млрд грн. Усі гучні справи, наприклад, проти Насірова, Розенблата, Полякова, Мартиненка, затихли і будуть спущені на гальмах, як раніше аналогічні.
Приклади депутатів-утікачів Онищенка та Клюєва, а також суддів Чернушенка та Чауса, свідчать, що найбільшим покаранням для українських корупціонерів стала втеча за кордон та вилучення із системи отримання корупційної ренти в обмін на особисту свободу, причому їхнє місце негайно займають інші, а охочих не бракує.
Втрати України від корупції у 2014-2016 рр. оцінюють у 120 млрд грн. Проте перевірка в НАЗК декларацій чиновників поки що не виявила нічого особливого в плані незаконного збагачення.
Щоправда, є острашка – закордон, що, за поширеними хибними уявленнями, нібито обов’язково бореться з нашої корупцією. Про те, з якого дива розвинений Захід має за нас наводити в нас лад, мало хто замислюється.
Справді, Захід начебто пильнує нашу корупцію та виведення з України коштів в офшори чиновниками та бізнесменами. Доказом цього є публікація «панамського досьє», що містить імена 643 громадян України.
Є версія, що приватизовані та вивезені за кордон вітчизняними нуворишами національні багатства з високою часткою ймовірності можуть бути привласнені західними колами. Форми цього привласнення можуть бути дуже навіть елегантними та законними. Це підтверджує досвід Лазаренка, який «усе нажите непосильною працею» витратив на американських адвокатів, тобто кошти залишилися в економіці США.
Можливо, Заходу навіть не доведеться експропріювати «награбоване тяжкою працею». Адже виведені з України багатства зазвичай осідають не в офшорах, де кошти тільки відмивають, а в надійних першокласних банках Заходу і працюють на його економіку.
На Заході добре розуміють походження цих коштів, знають, що вони крадені, і відстежують їхній рух, певно, аж ніяк не для того, щоб повернути награбоване Україні. Власне, кому та навіщо повертати, якщо в Україні прогресує корупція та злодійство, а тому повернене має високі шанси повернутися назад?!
Нарешті, корупція завжди була для Заходу інструментом впливу на «верхи» периферійних держав, включно з Україною, яка неухильно здає значну частину свого суверенітету зовнішнім гравцям. Вітчизняна владно-олігархічна верхівка згодна віддавати щораз більше й більше суверенітету в обмін на право грабувати країну та стягувати корупційну ренту.
Навряд чи гучні справи «про бронемашини» та «про рюкзаки» доведуть до кінця, і винні зазнають справедливого покарання. У крайньому разі, посадять якогось цапа-відбувайла.
