Заяви Дональда Трампа, який щойно заїхав у Білий дім, про те, що він об’єднає Америку уже в перші дні його правління викликають скепсис. Багатотисячні марші протесту проти його некоректних висловлювань сколихнули країну. Його прихильники твердять, що це все непримиренні опоненти організували. А ще ліва преса винна.
Преса таки справді упереджена. Але якою б упередженою вона не була, в неї мало що вийшло б, якби новообраний президент сам не підкидав дрова до вогнища своєї критики.
Коли людина, яка виграла вибори на посаду керівника найпотужнішої держави світу, але на будь-яку критику пише у твітері щось на зразок «сам дурень», то це навряд чи заспокоїть суспільство. Наприклад, актрису Меріл Стріп, яка його критикувала за некоректне ставлення до журналіста, він обізвав холопкою Гіларі Клінтон.
Коли сенатор Джон Люіс, який є героєм руху за права афроамериканців, заявив, що сумнівається у легітимності Трампа через зв’язки з росіянами, Трамп йому відповів, мовляв, нехай своїм штатом займеться, бо там занепад.
Навіть після інавгурації він не може вгамуватися. Перший його візит за межі Білого дому проходив у ЦРУ. Виступаючи перед працівниками спецслужби, Трамп заявив, що веде війну зі ЗМІ, бо вони найбільш безчесні створіння на Землі. Цього разу його невдоволення викликало те, що журналісти нібито неправильно висвітлювали його інавгурацію, зокрема, сказали, що у протестах бере участь більше народу, ніж брало в інавгураційній церемонії. Він запевняв ЦРУ, що насправді в інавгураційній церемонії брало участь мільйон осіб, але журналісти применшили цю цифру.
Важко уявити, що працівникам розвідувальної установи було цікаво вислуховувати образи Трампа на пресу. Мабуть, вони хотіли б почути від глави держави більш серйозні речі. Після цієї заяви Трампа скритикували члени його власної Республіканської партії. Таким чином, президент не заспокоює суспільство після виборів, а навпаки – роздмухує пристрасті.
Мабуть, не вгамує емоції інтрига щодо зовнішньої політики США. Адже заяви Трампа і його висуванців на ключові посади щодо міжнародних відносин суперечать одні одній. Це особливо виявилося після оприлюднення скандальних матеріалів розслідування щодо втручання Москви у американську передвиборчу кампанію на користь майбутнього президента.
Як демократи так і республіканці в парламенті зійшлися на тому, що це таке втручання є загрозою безпеці Сполучених Штатів. Тим часом, Трамп заявляв, що він не певен, що це робила Росія і підкреслював, що з Путіним краще дружити. Раніше він заявляв, що НАТО застаріло і скептично оцінював його потенціал.
Тим часом, на посаду міністра оборони він висунув генерала у відставці Джеймза Матіса, який і раніше говорив про небезпеку від Росії, а під час нинішніх слухань у Сенаті назвав її загрозою номер один. Він також висловлювався про необхідність розвивати НАТО.
Майбутній Держсекретар Рекс Тілерсон, попри свої колишні тісні бізнесові зв’язки з Росією, заявив на слухання у Сенаті, що Росія становить загрозу для Сполучених Штатів, тому, мовляв, країни НАТО мають підстави для хвилювання з цього приводу.
Віце-президент Майк Пенс також не є прихильником теплих стосунків з Москвою. Яким чином Трамп буде за таких настроїв дружити з Путіним важко уявити. Не виключено, що це породить новий конфлікт.
Великі питання викликає й інавгураційна промова. Психологічно вона була побудована непогано для своєї цільової аудиторії. Він спрямував свій гнів, а відтак і гнів простого американця на егоїстичний Вашингтон, який жирує і не має наміру ділитися з рештою країни. Мовляв, результатом цього стали закриття заводів, скорочення робочих місць, зменшення можливостей отримати гідну освіту тощо.
Він обіцяє, що не Вашингтон контролюватиме народ, а народ контролюватиме уряд. І так далі в такому ж дусі. Набір гасел, який має сподобатися «маленькому американцю» і створити в нього ілюзію, що оцей новий уряд під началом Трампа зробить його життя щасливим і багатим.
Як саме Трамп збирається збагачувати країну? Автор цих рядків порівняв його ідеї з ідеями Рональда Рейгана, які той висловив у своїй першій інавгураційній промові у січні 1981 р. Адже саме з цим президентом Трамп себе асоціює.
Рональд наголошував на тому, що треба зменшити втручання уряду в життя, зокрема, заявив, що уряд сам є проблемою. Він пообіцяв зменшити роль уряду у житті американців. Особливо підкреслював, що відсутність державного втручання і свобода для кожного американця, скорочення податків дадуть можливість здолати всі економічні проблеми.
Тим часом, Дональд хоче відновлювати велич Америки, повертаючи назад підприємства, які були винесені у треті країни. Таким чином, мовляв, будуть створюватися нові робочі місяця, що раніше були втрачені. Себто він покладається не на підприємливість американців, а на уряд, який буде вирішувати їхні проблеми за них.
Ідея повертати підприємства викликає скепсис. Адже повернення підприємств із третіх країн змусить платити робітникам американську зарплату, а відтак підвищить вартість продукції і зробить її неконкурентоспроможною.
На винесених за кордон заводах виробляють лише, так би мовити, втілення інтелектуального продукту. А ось самі інтелектуальні розробки належать американцям. І левова частка прибутку від виробництва продукту залишається авторам ідей, тобто американцям.
Виходить, замість розвивати можливості для інтелектуального пошуку, Трамп збирається наздогнати вчорашній день. Замість рухатися далі в постіндустріальному суспільстві, він має намір повернутися до індустріального.
У Трампівському пришесті на американський Олімп не викликає скандалу і питань хіба що робота апарату Білого дому. Працівники найвищої державної установи всього лише за п’ять годин змінили інтер’єр Білого дому, з космічною швидкістю підготувавши його до приходу нового господаря. Трамп отримав змогу працювати фактично негайно після того, як звідти пішов Барак Обама.
