Рано вранці 6 червня Каховська дамба, що перетинає річку Дніпро на окупованому Росією півдні України, була зруйнована, що спричинило масштабну гуманітарну та екологічну катастрофу в прилеглих районах. Катастрофа, що сталася, була кваліфікована як воєнний злочин і акт екоциду, але притягнути когось до юридичної відповідальності, швидше за все, буде складно.
Масштаби катастрофи на півдні України досі важко усвідомити. Паводкові води вже призвели до переміщення тисяч людей. Ще більше людей опинилися в пастці або під загрозою, в тому числі люди похилого віку або хворі, які не змогли покинути цю територію на початку війни. Перші повідомлення вказують на те, що влада на територіях, які перебувають під російською окупацією, обмежила доступ до екстрених служб, не дозволяючи мешканцям виїжджати з цих територій. Також широко розповсюджуються повідомлення про обстріли російськими військовими евакуйованих і рятувальників. Про це пише The Atlantic Council.
Десятки міст, селищ і ферм були або будуть зруйновані, оскільки вода продовжує підніматися і рухатися вниз за течією, в той час як велика кількість людей на величезній території стикається з відсутністю доступу до чистої питної води та основних послуг. Значна частина прилеглих сільськогосподарських угідь тепер непридатна для використання, що вплине на засоби до існування тисяч українців і потенційно підірве глобальну продовольчу безпеку.
Існують додаткові побоювання щодо потенційної ядерної катастрофи, оскільки водосховище за зруйнованою дамбою постачає охолоджуючу воду для розташованої поруч Запорізької атомної електростанції, найбільшої в Європі. Вважається, що паводкові води також змістили значну кількість мін, створюючи додатковий потенціал для жертв серед цивільного населення.
Хоча Кремль заперечує факт підриву дамби і звинувачує в цьому Україну, попередній аналіз переконливо свідчить про відповідальність Росії. У статті New York Times з посиланням на експертів з інженерії та боєприпасів зроблено висновок, що “навмисний вибух” всередині контрольованої Росією дамби “скоріш за все, спричинив її обвалення”. Тільки російські війська могли здійснити такий вибух.
Багато хто також ставить під сумнів достовірність контраргументів Москви, яка стверджує, що дамба була зруйнована українським ракетним або артилерійським вогнем. Незалежні експерти підтвердили, що дамбу часів холодної війни, яка була побудована, аби витримати ядерну атаку, було б надзвичайно важко зруйнувати за допомогою зовнішнього обстрілу, повідомляє The Times.
Росія також має чіткий військовий мотив і довгу історію атак на цивільну інфраструктуру України. На момент прориву дамби російські війська готувалися до довгоочікуваного літнього контрнаступу з боку України. Широкомасштабне затоплення, спричинене катастрофою, фактично виключило можливість для українських військ спробувати форсувати річку на всій ділянці 1000-кілометрового фронту. Тим часом Росія провела більшу частину зимового і весняного сезонів, проводячи методичну кампанію бомбардувань по всій країні, покликану зруйнувати енергетичну інфраструктуру України і примусити країну до покори.
Незважаючи на високу вірогідність того, що саме Росія несе відповідальність за руйнування дамби, з юридичної точки зору, ще занадто рано притягати когось до прямої відповідальності. По-перше, необхідно мати незаперечні докази того, що це був саме теракт, а не якась жахлива аварія, непорозуміння або помилка, зроблена в умовах “туману війни”. Тоді можна було б вирішувати питання атрибуції. Це означає, що відповідальність Росії за атаку має бути доведена беззаперечно.
Якщо буде встановлено, що Росія навмисно скоїла підрив дамби, існує багато потенційних шляхів до правосуддя. Наприклад, Україна може домогтися притягнення до відповідальності через свої національні суди; міжнародні суб’єкти можуть створити регіональний трибунал; Міжнародний кримінальний суд може провести розслідування і, можливо, висунути обвинувачення відповідальній особі; або країни можуть скористатися універсальною юрисдикцією, щоб переслідувати Росію за її дії.
На жаль, існує багато перешкод, які необхідно подолати для притягнення до відповідальності за допомогою цих механізмів. Історія показує, що у справах про міжнародні воєнні злочини колеса правосуддя обертаються болісно повільно. І прокурорам, і українцям доведеться проявити неабияке терпіння, щоб дочекатися, коли ці інструменти принесуть свої дивіденди. Також буде важко довести, хто віддав наказ про атаку, і притягнути цю особу на лаву підсудних, якщо тільки в самій Росії не відбудеться малоймовірна зміна режиму. Це не зовсім справедливі і непрості обставини, з якими українцям важко змиритися перед обличчям такої великої трагедії.
Крім того, все ще існують величезні проблеми з інформацією. Потрібні цілеспрямовані зусилля зі встановлення фактів, починаючи вже зараз, щоб заповнити ці прогалини у справі, яка, можливо, не буде розслідувана протягом багатьох років або навіть десятиліть. Українці продемонстрували безпрецедентну здатність документувати злочини в режимі реального часу протягом всієї нинішньої війни. Саме на них ляже тягар ідентифікації окремих російських підрозділів і командирів, відповідальних за підрив дамби.
Виклики стають ще більшими, якщо Україна або міжнародне співтовариство захочуть домогтися конкретної відповідальності за екоцид. Незважаючи на значний прогрес у цьому напрямку, екоцид досі не кодифікований як злочин у міжнародному праві (хоча він є в українському законодавстві). Навіть якщо це буде зроблено в найближчому майбутньому і екоцид підпаде під дію Римського статуту, який заснував МКС, все одно залишиться достатньо невизначеності та відсутності правових прецедентів, щоб потенційно утримати прокурорів від висунення звинувачення в екоциді у справі Каховської греблі. Крім того, необхідно буде провести ретельне розслідування, що буде непросто, враховуючи бюрократичні та фінансові бар’єри, а також той факт, що багато постраждалих районів залишаються під російським контролем або сильно заміновані.
У світлі цих перешкод, що можна зробити в короткостроковій перспективі, щоб допомогти притягнути Росію до відповідальності за руйнування Каховської греблі та його руйнівні наслідки? По-перше, міжнародна спільнота має переглянути свої підходи до того, що може вважатися правосуддям поза межами судової зали. Це означає почути і підтримати місцеве громадянське суспільство в Україні. Це також означає інвестувати в Україну не лише в короткостроковій перспективі, але й у довгостроковій перспективі, що сприятиме довгостроковому відновленню та реконструкції країни, цілком можливо, використовуючи для цього заморожені російські активи. Це вимагає допомоги українській владі в боротьбі з корупцією та розбудові спроможності власної судової системи для притягнення винних до відповідальності.
У прагненні до справедливості для України найбільш значущими кроками є ті, що забезпечать рішучу поразку Росії. Домогтися притягнення до відповідальності буде набагато складніше, якщо конфлікт затягнеться або буде замороженим. За таких обставин малоймовірно, що хтось коли-небудь буде притягнутий до відповідальності за руйнування Каховської дамби. Зрештою, єдиний спосіб досягти справедливого і тривалого миру – це перемога України.
