Величезна кількість різноголосих публікацій на тему «війни та миру в Україні» у вітчизняних, а ще більше в зарубіжних медіа підштовхує до того, щоб систематизувати цю какофонію та вибудувати якусь загальну картину настроїв та думок у цьому питанні під умовною назвою – нехай вибачить покійний класик! - "Війна і мир". Західні медіа просто кишать публікаціями на тему необхідності термінового перемир'я між Україною та агресором на будь-яких умовах, бо, мовляв, є «втома від війни», наростання на Заході соціально-економічних проблем, викликаних нібито виключно війною в Україні, хоча найчастіше не Україна у них винна. Постійно проскакує інформація про те, що західні партнери через закулісний тиск нібито схиляють українську владу до «перемир'я за будь-яку ціну», але публічно ці чутки союзниками категорично спростовуються.
Виникає найголовніше питання: чи погодиться Москва зараз на перемир’я з більш-менш осудними умовами? За слабким розумінням автора, відповідь буде негативною, навіть з урахуванням заяв із Москви про те, що там до переговорів «завжди готові», і на цьому можна було б поставити крапку.
Але ставити крапку не виходить хоча б тому, що тема «війни та миру» все частіше й голосніше звучить не лише в медіа та в політиці, а й у суспільному житті та на обивательському рівні.
Настрої та чутки ходять різні, включаючи вкрай неприємні
Повторимо, що на Заході не вичерпується потік публікацій на тему про те, що «не погано б Україні укласти мир з Путіним», щоправда, з посиланням на «анонімні джерела», що може побічно говорити про те, що хтось десь якісь “тертки” на цю тему веде. Більше того, звучать думки про те, що рано чи пізно західні партнери своїм тиском таки посадять Зеленського за стіл переговорів з Москвою для укладання миру за всяку ціну, аби повернути Заходу сите і комфортне життя, причому, знову ж таки, подібна інформація озвучується з посиланням деякі «анонімні джерела у дипломатичних колах». Вдаватися в подробиці таких публікацій у низці топових західних видань не будемо, зазначимо лише, що тільки за останні тижні таких публікацій було безліч.
В Україні тема перемир’я останнім часом все більше актуалізується через невдачі з контрнаступом, зростаючих втрат на фронті, дедалі більше невизначених перспектив війни, протверезіння після провалу відверто неадекватних обіцянок на тему про те, як «ми восени питимемо каву в Криму», виконання політиків, воєначальників та примітивної пропаганди, сплаченої з бюджету, тобто платниками податків.
Подробиці настроїв в Україні вдаватися не будемо, оскільки це окрема велика тема. Але наведемо дуже показові результати недавнього опитування громадської думки, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг».
У листопаді українці майже порівну розділилися щодо того, як треба закінчувати війну.
Про це свідчать дані опитування групи “Рейтинг”.
Зокрема, 44% опитаних вважають, що потрібно шукати компромісне рішення на переговорах із залученням інших країн. При цьому ще один відсоток закликав погодитись на вимоги РФ.
48% виступають за те, щоб відмовитися від переговорів та воювати до звільнення територій. Минулої зими та влітку кількість прихильників такої точки зору становила 60%.
Прихильників компромісу більше серед молодшої вікової групи – 18-35 років (45%) та на сході країни (51%). Прибічників продовження війни – у старшій групі 36-50 років і заході країни (по 50%).
Нарешті, вже деякі навколовладні персонажі з-поміж так званих радників через медіа змушені були визнати , що в українському суспільстві накопичилося «багато роздратування» та «важких питань» з приводу війни. Вони стосуються корупції, а також того, якою ведеться війна – особливо з урахуванням того, що прориву на фронті не сталося.
«У суспільстві ми з вами чудово розуміємо, накопичилося дуже багато роздратування – це перше. Друге: у суспільстві накопичилося дуже багато важких питань: як, куди, навіщо, якою ціною? У суспільстві накопичилося дуже багато інформації про те, що не всі, скажімо так, у державній вертикалі, на рівні місцевої влади так само вкладаються у війну, як саме суспільство. Я і про корупцію говорю, і про модель поведінки, і про дивні періодичні заяви. Ось це все таким важким тягарем лягає, тому що на лінії фронту прориву не трапилося», – заявив радник голови Офісу Подоляк.
Про глобальний вимір московської агресії в Україні
Наразі прийнято звинувачувати українську владу в тому, що вона, мовляв, не хоче робити кроки у напрямку перемир’я, жертвуючи бійцями на фронті заради політичних амбіцій та піару. Щоправда, як зазначено вище, останніми днями вустами різного роду «радників» влада почала визнавати, що проблема існує та загострюється, але це окреме питання.
Але здається, що від української влади зараз мало що в цьому питанні залежить.
Зараз нас цікавить, чи реальна Москва на перемир’я в тому чи іншому вигляді, а якщо готова, то які умови там можуть висунути.
На думку автора, відповідь буде негативною. Є достатні підстави вважати, що на тлі наростаючих проблем із підтримкою Заходом України, тобто проблем із виділенням фінансування, з розгортанням військового виробництва, з падінням політичної та громадської підтримки України взагалі, Москва, навпаки, нарощуючи військове виробництво, мобілізувавши ресурси, зумівши перевести економіку на військові рейки, спираючись на союзників і відносний суспільний «одобрямс» усередині країни, може планувати стратегічний наступ у 2024 році, про що йшлося у попередніх публікаціях « У запеклій війні України проти російської агресії першим капітулює Захід » та « Захід програє Москві гонку озброєнь . Про Україну і говорити нема чого ».
Але справа не так навіть не в цьому. Це імперіалістична війна, але не так за території, як за сфери впливу і для встановлення нового світопорядку. Про імперіалістичний характер цієї війни докладно йшлося у публікації « Перша імперіалістична війна ХХІ століття, або Назад у минуле століття ». Наскільки можна зрозуміти, путінський режим цікавить не тільки і не стільки та чи інша частина території України або навіть вся її територія, хоча прихопити території там не відмовляються, щоправда, незрозуміло навіщо, оскільки в Росії надлишок своєї території, з якої там часто не знають , що робити.
Московська агресія в Україні має ще одну сторону: воюючи з Україною, фактично Москва веде війну із Заходом за переділ миру і встановлення якогось нового світопорядку, оскільки старий світоустрій, закладений на Ялтинській конференції 1945 року, у значному світі, зруйнований. Не беремося судити, наскільки адекватними є надії путінської Москви війною в Україні спонукати Захід до перегляду світоустрою, простіше кажучи, до виділення певної сфери впливу Москви, куди Захід не втручатиметься.
Так було, наприклад, у 1960-1980-х роках за часів існування доктрини обмеженого суверенітету, відомої як доктрина Брежнєва. Яскравим прикладом стали події в Чехословаччині в 1968 році, в які за прямого втручання СРСР Захід не втручався, визнаючи цю країну «сферою впливу» Москви.
Наскільки можна зрозуміти збочену логіку путінської Москви, зараз Кремль прагне чогось подібного. Саме для цього була затіяна злочинна авантюра, тобто імперіалістична загарбницька війна, яку в Москві з тупою завзятістю продовжують називати «спеціальною військовою операцією для денацифікації, демілітаризації, нейтралізації» і чогось там ще… і колективного Заходу, по суті, США зараз, на відміну від брежнєвських часів, чітко існує третій центр впливу глобального в особі Китаю, який у своїх гегемоністських устремліннях є не союзником, а лише попутником Кремля.
Глава Служби зовнішньої розвідки Олександр Литвиненко у своїй колонці у виданні «Інтерфакс-Україна» прагнення Москви щодо переділу світу бачить так :
« Сформувати альтернативну Заходу коаліцію країн, «коаліцію більшості». Цей формат «Глобального Півдня+» має просувати альтернативні Заходу моделі (політичні, економічні, фінансові, гуманітарні, ціннісні тощо).
Метою Росії у побудові коаліції більшості є «нормалізація Заходу», перетворення його на ще один регіон (Євро-Атлантика) з перспективою подальшого вбудовування західних країн у свої регіони (Північна Америка, Європа, Східна Азія), а США – просто на ще одну провідну світової країни. На їхню думку, Захід – це потужна, але відступаюча натура.
І тому потрібно, зокрема. посиленням ядерного шантажу, зламати волю Заходу до конфронтації, переконати західні еліти, що вони безумовно програють, і слід мирно відступити. Ключову роль тут відіграє посилення військової могутності Росії, Китаю та інших країн більшості коаліції.
Зрештою, країни Заходу мають обирати: перетворитися на ізольовану фортецю чи приєднатися до більшості світової спільноти.
Протиборство Росії-Захід має фундаментальний, як геополітичний і геоекономічний, а й ціннісний характер.
При цьому результат війни Росії проти України має глобальне значення та стане потужним імпульсом для зміни глобального балансу у той чи інший бік ».
Можна сперечатися, наскільки така картина адекватна реальності, особливо з урахуванням того, що про роль Китаю в розділі сфер впливу у світі тут нічого не говориться, а без цього картина є неповною.
Але, загалом і загалом, видається, що інтереси Москви у цій війні глава вітчизняної Служби зовнішньої розвідки виклав досить адекватно.
Тому що малахольова балаканина різного роду голів і депутатів, що говорять, про те, що варто тільки свиснути, як Кремль примчить до переговорного столу на «задніх лапках», викликає питання до адекватності тих, хто таке публічно озвучує. Тим більше, що в Москві поки що демонструють, що воювати там мають намір довго і до переможного кінця.
Квітень 2022 року та сьогоднішні до нього коментарі
До речі, про скандальне інтерв’ю нардепа Давида Арахамії, який був у складі переговорної групи у Стамбулі у квітні 2022 року. Вдаватися в його подробиці не будемо, оскільки цю тему вже багато разів «перетерли» всі, кому не ліньки. Але на деякі деталі слід звернути увагу.
На питання, чому тоді Україна не погодилася на досить прийнятні, як зараз багато хто вважає, умови миру, Арахамія відповів, що метою Росії було додавити Україну, щоб вона оголосила нейтралітет і відмовилася від планів вступу до НАТО, а для укладання миру в Стамбулі. мовляв, треба було змінити Конституцію, але довіри до Москви не було, а до Києва приїхав Джонсон і сказав, що він не хоче нічого з росіянами підписувати і «давайте просто воюватимемо».
Аргументація, відверто кажучи, непереконлива, крім хіба відсутності довіри до Москви.
Наважимося припустити, що в НАТО Україну в найближчому майбутньому не приймуть, а колишній нейтралітет Фінляндії не заважав їй озброюватися і співпрацювати в НАТО, про що докладно йшлося у публікації « Гарячі» фіни схопилися в НАТО за 321 день, а Путін «пройшов радянської спадщини ».
Нагадаємо, що про зміст переговорів у Стамбулі у квітні 2022 року та про причину їх переривання достовірної інформації немає. У медіа тільки ходять чутки про те, що навесні 2022 року Путін був готовий відвести війська на лінію 24 лютого в обмін на нейтральний статус України, а колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який нібито брав участь у переговорах, заявив, що Путін нібито навіть згоден повернути в Україну Донбас з особливим статусом. Але Україна вийшла з переговорів та заявила офіційний курс на війну до виходу на кордони 1991 року.
Повторимо це всі чутки, причому є й інші чутки про те, що Москва вимагала для Донбасу статус «незалежних республік» за прикладом Абхазії. Крім того є дані, що Москва вимагала, щоб Україна юридично визнала суверенітет Росії над Кримом. Фантазувати на тему про те, що там могло бути насправді не будемо.
Але, нікого не виправдовуючи, поставимо просте питання: що було б з нинішньою владою і особисто з Зеленським, якби вони в квітні 2022 року пішли на визнання суверенітету Росії над Кримом, а також на остаточне юридичне відділення Донбасу від України?
Саме в цьому інтерв’ю Арахамія заявив, що варто Україні лише запропонувати переговори про перемир’я, як у Москві, на його думку, негайно відгукнуться у позитивному розумінні. Ця думка викликає величезний сумнів, про що, зокрема, свідчать висловлювання деяких московських персонажів.
Звернула увагу заява російського опозиційного політика Григорія Явлінського, а також сам факт нещодавньої зустрічі Явлинського з нібито Путіним.
Явлинський стверджує, що угоду про припинення вогню в Україні потрібно було підписувати у листопаді 2022 року, а навесні цього року вікно для неї зачинилося. При цьому він вважає: «Припинення вогню все одно настане рано чи пізно. Але якою буде ціна запізнення? Скільки смертей та руйнувань це буде коштувати?».
Цікавим є факт зустрічі з нібито Путіним Григорія Явлинського, уродженого львів’янина, хоча батьки його не були уродженцями цього міста, а також несподівана активність цього персонажа, який має бути знайомий тим, хто пам’ятає пізно-перебудовні часи напередодні розвалу СРСР.
У свою чергу, Володимир Мединський, помічник Путіна, який брав участь у стамбульських переговорах 30 березня 2022 року, стверджує, що укладання мирного договору між РФ та Україною навесні минулого року було зірвано після візиту до Києва не лише Бориса Джонсона, а й представників американських Держдепу та Пентагону. .
До речі, Мединський назвав умови, окреслені РФ у мирному договорі, які розходяться з тим, що каже Арахамія чи Шредер.
“РФ на переговорах у 2022 році домагалася суверенітету над Кримом, “незалежності республік” Донбасу, крім вимоги нейтралітету України”, – заявив Мединський в інтерв’ю для російських медіа.
При цьому Мединський із «чисто московською простотою» заявив, що Росія ніколи не мала мети завоювати Україну, а в розв’язанні війни він звинуватив Захід і Зеленського.
Той самий Захід, який вкотре чхнути боїться у бік Москви, і той самий Зеленський, який напередодні війни старанно переконував громадськість, у тому, що війни не буде, і треба готуватися до весняних пікніків на природі з шашликами.
Звернули увагу на вислови Владислава Суркова, колишнього помічника Путіна, який «займався Україною». Сурков стверджує, що Москва не піде на будь-які компроміси з Україною і на укладання домовленостей подібних до Мінських угод.
Тут слід зазначити, що Сурков уже досить давно «вийшов у тираж» через різке незадоволення Путіна результатами діяльності Суркова по Україні. Ходили навіть чутки, що за наказом Путіна Суркова було піддано фізичній розправі силами працівників Федеральної служби охорони. Але Сурков нібито мріє повернутися до кремлівської «обойми», і саме цим, перш за все, слід пояснювати його активізм.
Чи готова Москва до перемир’я?
Деякі представники української влади заявляють, що Кремль обома руками погодиться на так званий «корейський сценарій». І, за твердженням офіційних осіб у Києві, головна стратегія Москви зараз – заморозка війни лінією фронту.
Звідси виникає твердження Арахамії про те, що Росія відразу сяде за стіл переговорів, як тільки українська влада її туди покличе, оскільки Москві це нібито вигідно.
Водночас, в експертних колах на Заході та в Україні існує й інша точка зору – що Путін якраз не зацікавлений у перемир’ї, бо вважає, що час працює на Росію.
Офіційно озвучувану позицію Москви дійсно можна трактувати як готовність до якнайшвидшого припинення вогню та укладання перемир’я по лінії фронту.
МЗС Росії неодноразово заявляло, що Росія завжди готова до переговорів з Україною, але лише з урахуванням «реалій на землі», тобто анексії окупованих Росією українських територій.
І тут ще питання, що саме тут мають на увазі, оскільки Москва анітрохи не сумнівалася цілком може «викотити» умови анексії територій в адміністративних межах областей. Адже якщо Луганська область окупована майже повністю, то Донецьку окупанти контролюють далеко не всю, а у Запорізькій та Херсонській областях левова частка територій перебувають під контролем України, включаючи обласні центри. Не варто надто дивуватися, якщо в Москві можуть зажадати віддати їм усі «напівокуповані» області цілком, включаючи Запоріжжя та Херсон, з якого минулої осені окупанти втекли, оскільки не могли втримувати території на Правобережжі.
Приблизно в такому ж дусі висловлювався і Путін, чи хтось там зараз замість нього з урахуванням відомих чуток. Він також підтримав мирний китайський план, який передбачає негайне припинення вогню без виведення російських військ з України. Цей план докладно розглядався у публікації « Китайський план врегулювання «української кризи»: за все добре, проти всього поганого, ні про що конкретно, але на користь Путіна ».
Але річ у тому, що Росії наразі ніхто не пропонує жодних «корейських сценаріїв». Позиція України – переговорів не буде до виходу за кордон 1991 року. А всі заяви про те, що Захід нібито схиляє Київ до перемир’я – це поки що лише повідомлення у ЗМІ, як правило, із посиланням на неназвані джерела. Навіть не дивлячись на безліч таких заяв, про що йшлося вище.
Більше того, на Заході офіційно спростовують чутки про відміну України до переговорів. Принаймні ніхто з лідерів найбільших країн Заходу та представників української влади жодного перемир’я Росії не пропонує і на домовленості з нею до виведення військ не погоджується.
Тому Москва зараз може говорити про переговори все, що завгодно, розуміючи, що Київ на них не піде. Москва може робити заяви про свою готовність до них, щоби показати, що «ми за мир, а ось Київ проти».
Але тут важливо, якою буде реакція Москви, якщо припустити, що Україна раптом запропонує негайне припинення вогню та початок переговорів, а Захід насамперед США це підтримає.
Офіційної позиції Москви щодо цього не існує, а в російських медіа домінує голоси на тему «війни до переможного кінця», проти будь-яких перемир’їв, «до повної нищівної України».
Аргументація там звучить приблизно така: нам не потрібен Мінськ-3; «заморожування війни вигідне Україні, яка отримає можливість переозброїтися»; “Час у війні грає на Росію – РФ посилюється, а Україна слабшає, а тому потрібно ще трохи натиснути, і перемога буде не за горами” і т.д. Також ще одним мотивом Кремля не поспішати закінчувати війну часто називають очікування приходу до влади у США Дональда Трампа з розрахунку на те, що він зупинить підтримку Києва.
Але достеменно невідомо, якою буде позиція Путіна, якщо мирні переговори буде запропоновано.
Є інформація, що в Росії далеко не всі готові «воювати до переможного кінця», а економіка Росії зазнає серйозних збитків від війни та санкцій, навіть з урахуванням того, що економічна ситуація там набагато краща, ніж очікувалася, спостерігається навіть деяке економічне зростання, а військове виробництво розгортається і працює на повну потужність, звісно, в межах можливого.
Крім того, за інформацією, що просочується з Росії, настрої у російських масах далеко не войовничі. Той факт, що російська глибинка «буром пре» на контракт до армії для війни з Україною, щоб заробити чи великі гроші, чи «чорний поліетиленовий кульок», ще зовсім не означає, що там усі поголовно готові воювати до нескінченності з невідомою перспективою.
За деякими даними щодо недавніх опитувань у Росії, 70% російських обивателів підтримають рішення Путіна зупинити війну за якимось корейським сценарієм і лише 21% проти. Тим більше, що втрати Росії у війні є рекордними з 1945 року і продовжують стрімко зростати. Населення Росії ще можна пояснити навіщо потрібно воювати за утримання або навіть розширення захоплених територій (Крим, сухопутний коридор, Донбас), якщо Київ не погоджується на перемир’я, але буде важче обґрунтувати, чому слід відмовитися від пропозиції України щодо припинення вогню, якщо таке піде .
Якщо ж війна закінчиться на умовах збереження контролю Москви над захопленими українськими територіями, то Кремль це може подати як грандіозну перемогу Росії, з чим, як свідчать опитування, більшість населення погодиться. Тим більше, з імперської та формально-воєнної точки зору, це справді буде перемогою – завоювання частини території суміжної держави. Інша справа, навіщо Росії це взагалі було потрібно, і чи коштувало воно жертв і величезної шкоди.
Крім того, Кремлю важко буде пояснити відмову від перемир’я та країнам «глобального Півдня». Але якщо просто з країнами Півдня Москва ще може не особливо церемонитися, то з китайським товаришем Сі Москві точно світять украй неприємні пояснення, якщо за наявності пропозицій до мирних переговорів Кремль продовжить агресію. Можна по-різному ставитися до Китаю та його політики, але ця війна лише частково цікава Пекіну для ослаблення Заходу, насамперед Америки, але з іншого боку, ця війна завдає величезних збитків світовій торгівлі, взагалі глобальній економіці, і Китай від цього сильно страждає більше з урахуванням зростаючих фінансово-економічних проблем усередині Китаю.
Нарешті є багаторазово озвучена позиція Китаю, який виступає за негайне припинення вогню. Власне, така сама позиція і в інших країн-членів БРІКС.
Щодо очікувань перемоги Трампа, то, як показав попередній досвід його президентства, далеко не факт, що у разі його повернення до Білого дому політика США по Україні якось кардинально зміниться. До речі, це дехто визнає й у Росії. Не кажучи вже про те, що Трамп – це мало прогнозований персонаж.
Зрештою, якщо перемир’я все ж таки буде запропоновано, то головним аргументом для Москви при ухваленні рішення буде насамперед військова ситуація на той момент. Якщо у Кремлі будуть впевнені у високих шансах досягти радикального перелому ходу війни на свою користь, то, швидше за все, від перемир’я там відмовляться або висунуть дуже жорсткі умови перемир’я, на які не підуть ні Україна, ні Захід. Якщо ж перелому на свою користь Москва бачити не буде, і стане зрозуміло, що війна продовжиться і далі в тому ж важкому вигляді з усіма ризиками, що випливають для Росії, то, цілком імовірно, в Кремлі на перемир’я можуть піти. Але навіть у цьому випадку, Москва напевно спробує, окрім перемир’я, укласти ширшу угоду про визнання її суверенітету над окупованими територіями України, про нейтральний статус України тощо.
І тут на перший план виходить питання підтримки України з боку західних партнерів, що вкрай загострилося в останні дні. Адже від того, наскільки Україна буде здатна давати відсіч агресору, залежить та ситуація на полі бою, яка визначатиме умови перемир’я, якщо до нього таки дійде.
Але знову-таки, все це поки що лише абстрактні міркування, і не більше.
Захід про перспективи війни та миру
Ціла низка публікацій на Заході зводиться до того, що зараз перемир’я на більш менш прийнятних умовах навряд чи можливо, а Москва зараз на світ не піде.
Зокрема, про це пише німецьке видання Spiegel у публікації з промовистим заголовком ” Warum Putin allen Grund hat, mit sich zufrieden zu sein ” або ” Чому у Путіна є всі підстави бути задоволеним собою “.
Видання зазначає, що довгий час Захід був переконаний, що план Кремля щодо України приречений на провал, а ціна для Росії буде високою, але після 21 місяця війни «розплати не передбачається», а «розрахунки кремлівського правителя поки що працюють чудово».
Видання стверджує, що російська економіка зростає за рахунок зростання військового виробництва та високих цін на нафту, які стали перед санкціями.
У світі Путін так і не став ізгоєм, взявши нещодавно участь у віртуальній зустрічі G20. Усередині країни його правління залишається незаперечним, а на фронті намітилися поліпшення.
«Надії Заходу на те, що Росія зіткнеться з економічним колапсом чи внутрішніми протестами проти уряду та СВО, не справдилися. Російське населення не виявило значної втоми від конфлікту, яка могла б призвести до наростання невдоволення, до того ж режим уникнув нової хвилі мобілізації принаймні до майбутніх виборів», – йдеться у статті.
«Шпігель» пише, що для зміни ситуації необхідне падіння цін на нафту, жорсткіші санкції та зміна військового балансу на користь України – за рахунок збільшення постачання західної зброї.
Ще один висновок, який звідси випливає, відзначимо від себе, це те, що Москві зараз перемир’я ні до чого, оскільки в Кремлі явно мають намір домогтися більшого військового шляху.
Британське видання The Economist у публікації ” Putin seems to be winning the war in Ukraine-for now ” або ” Путін, схоже, виграє війну в Україні – поки ” пише, що вперше з початку війни в Україні Путін виглядає так, начебто може перемогти.
Видання вважає, що «Путін підриває переконаність Заходу в тому, що Україна може – і має – вийти з війни процвітаючою європейською демократією».
«Причина, через яку перемога Путіна можлива, полягає в тому, що перемога залежить від витривалості, а не від захоплення території. Жодна армія неспроможна витіснити іншу із землі, що вони нині контролюють. Контрнаступ України зупинився… Поле битви формує політику. Імпульс впливає моральний дух. Якщо Україна відступить, інакодумство у Києві стане ще гучнішим. На Заході також звучатимуть голоси, які говорять, що відправляти Україні гроші та зброю – це марна трата часу. Принаймні у 2024 році Росія буде у сильнішій позиції для боротьби», – йдеться у статті.
Звідси випливає, що Москва зараз зупинятися не буде, а продовжить військовий тиск далі, щоб домогтися якнайсильнішої позиції на майбутніх переговорах, які рано чи пізно все одно будуть.
Ряд публікацій на Заході, зокрема в Reuters, підтверджують тезу про те, що Москва все ж таки має намір чекати президентських виборів у США в надії на зміну політики на бік відмови від підтримки України або різкого скорочення підтримки. У зв’язку з цим висловлюється обґрунтоване припущення, що Путін не піде на перемир’я чи конструктивний світ, перш ніж побачить результат виборів у США, і така думка у Вашингтоні є поширеною.
Патову ситуацію в Україні та своє бачення шляхів виходу з неї дає колишній посол США в НАТО, а нині гендиректор Чикагської ради з глобальних питань Іво Даалдер у колонці для видання Politico під промовистою назвою Stalemate best describes the state of war in Ukraine або Патова ситуація» найкраще описує стан війни в Україні ».
На думку автора, в Україні настала тупикова ситуація, яка «може призвести до остаточної поразки» Києва.
Щоб уникнути такої поразки, Даалдер пропонує окремим країнам дати гарантії безпеки, які поширювалися б на територію, яку зараз контролює Україна, але без прийому до НАТО.
За словами експерта, американські військові чиновники та аналітики, з якими він розмовляв, покладають провину за провал літнього наступу ЗСУ «на українську тактику та політичні рішення, які ускладнили досягнення військового прориву». Тут знову згадується розосередження сил різних ділянках, зокрема під Бахмутом, замість концентрації бронетехніки одному місці зі спробою прориву укріплень – «навіть попри те, що початкові втрати були високими».
Даалдер вважає малоймовірним можливість прориву на фронті будь-якої зі сторін цього і навіть наступного року.
«Але це не означає, що це незабаром закінчиться. Москва та Київ не зацікавлені у переговорах про припинення війни або навіть у врегулюванні замороженого конфлікту. Бойові дії, напевно, триватимуть ще довгий час», – пише Даалдер.
Він закликає Захід змінити фокус із розрахунку, що Україна відвоює значну чи всю територію на забезпечення її майбутнього на Заході. Він наголошує на стабільному постачанні зброї, щоб ЗСУ могли утримувати оборону.
Ключова ідея Даалдера – надати Києву двосторонні гарантії безпеки без вступу до НАТО. Це можуть зробити США та їхні ключові союзники у Європі.
“Така гарантія може набувати різних форм, хоча вона, швидше за все, не буде відповідати явній гарантії, закріпленій у статті 5 НАТО, згідно з якою “збройний напад на одну людину розглядається як збройний напад на всіх”, – пише експерт.
Він наводить приклад таких угод з країнами Азії, в яких говорилося, що у разі збройного нападу західні союзники «діятимуть у відповідь на загальну небезпеку», але без зазначення деталей.
Метою такої угоди було б «заспокоїти Київ» і дати сигнал Москві, що безпека України має незмінне значення для США та їхніх союзників.
Від себе зауважимо, що важко сказати, наскільки реальні подібні гарантії та наскільки такі розмиті гарантії без конкретики можуть бути дієвими у разі коли агресором виступає саме Москва, а не якась умовна Північна Корея.
Нарешті, у відповідь на повідомлення медіа про те, що уряд США нібито таємно розпочав обговорення з Україною про можливі мирні переговори з Росією, помічник держсекретаря у справах Європи та Євразії Джеймс О’Брайєн виступив із спростуванням.
“Ми не бачимо жодних ознак того, що Росія готова брати участь у предметних, реальних мирних переговорах”, – наводить його слова офіційний сайт Держдепартаменту США .
За словами представника Держдепартаменту, схоже, що російська сторона вважає, що «потрібно почекати ще як мінімум рік чи більше, перш ніж розглядати питання про припинення війни», тому Україні було б безглуздо вести такі переговори з Росією. Як зазначив Джеймс О’Брайєн, у такому разі це був би не діалог, а «монолог про капітуляцію». Уряд США, за його словами, у будь-якому разі не однаково не може ухвалювати рішення за Україну.
Такий наразі стан питання «війни та миру» в Україні.
