Ослаблений режим в Ірані стикається з масовими протестами та хворим верховним лідером.
На початку вересня іранський млин чуток запрацював на повну потужність на тлі повідомлень про те, що 83-річний верховний лідер Ірану, аятола Алі Хаменеї, який пережив операцію з видалення раку простати в 2014 році, знову тяжко хворий. 16 вересня газета New York Times повідомила, що в результаті екстреної операції на кишечнику Хаменеї виявився прикутим до ліжка і не може сидіти прямо, посилаючись на чотири анонімні джерела, “знайомих зі станом його здоров’я”. У найдикіших куточках персомовних соціальних мереж твердження про те, що Хаменеї перебуває на смертному одрі, переросли у припущення, що він уже помер. Як це відбувається вже більше десяти років, такі чутки швидко переросли в гарячкові припущення про те, як Асамблея експертів Ірану, що складається з 88 ісламських правознавців, які обирають верховного лідера, обиратиме наступника Хаменеї, і жваві дебати з приводу відносних достоїнств клерикалів, що претендують на цю роль. Про це пишуть Економічні новини з посиланнім на Foreign Affairs.
Повідомлення про смерть Хаменеї незабаром виявилися сильно перебільшеними. 17 вересня аятола виступив по телебаченню на жалобній церемонії Арбаїн, національному святі на честь мученицької смерті імама Хусейна, чия смерть у битві при Карбалі в сьомому столітті є основною подією в історії та теології шиїтів. На церемонії Хаменеї можна було побачити не тільки тим, хто сидить прямо, а й стоїть, розмахує руками і розходжує з мікрофоном, умовляючи свою аудиторію ігнорувати “бандитів”, чия брехня може підірвати їхню віру. Тростину, якою Хаменеї користується на публіці вже понад 40 років, ніде не було видно.
Але вже за кілька годин ретельно відрежисований виступ Хаменеї був затьмарений протестами, що спалахнули вранці на північному заході Ірану під час похорону 22-річної Махси Аміні, чия смерть після арешту релігійною поліцією Тегерана за неправильно пов’язану хустку викликала загальне обурення, яке почало поширюватися на інші міста.
Уряд президента Ірану Ебрахіма Раїсі, який відволікся на першу появу президента на світовій арені, на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку, було захоплено зненацька. Протягом наступних кількох днів, коли Хаменеї зробив ще кілька публічних виступів, всі з яких докладно висвітлювалися іранськими державними ЗМІ, демонстрації – багато з яких очолювали молоді жінки, деякі нахабно спалювали свої головні хустки на публіці на знак протесту проти обов’язкових вимог до носіння хіджабу – охопили понад 80 міст по всьому Ірану.
Протести продовжували посилюватися, і заклики до скасування релігійної поліції поступилися місцем гучним нападкам на клерикальний істеблішмент і на найвищого лідера. Вважається, що нинішні протести стали найсерйознішим викликом, з яким зіткнувся уряд Ірану після протестів “Зеленого руху” у 2009 році.
Низка проблем, що стоять перед іранським режимом – зростаюче розчарування у зв’язку з соціальними обмеженнями, обурення економічним колапсом і безгосподарністю, киплячий гнів на Хаменеї та клерикальний істеблішмент, який не виявляє належної уваги до потреб народу – тепер сходяться в кризу легітимності Ісламської Республіки.
Протести представляють для іранського режиму набагато насущнішу кризу, ніж вибір можливого наступника Хаменеї. Але непрозорий процес спадкоємності і питання про його легітимність і відсутність підзвітності, що лежать в його основі, переслідуватимуть політичну систему Ірану ще довго після того, як хвилювання вщухнуть.
Змінивши аятоллу Рухоллу Хомейні в 1989 році, Хаменеї став найдовшим правлячим лідером близькосхідної держави, і його смерть стане провісником значних змін як для Ірану, так і для всього регіону. Конкуренція за його наступника буде гострою, і незалежно від результату, те, як розгортатиметься перехід, матиме далекосяжні наслідки для відносин Ірану з його арабськими сусідами та західними противниками.
Процес спадкоємності в Ірані має формальні та неформальні компоненти, які відображають виборні та невиборні органи в гібридній релігійній системі, де верховний лідер стоїть над сутичкою, але зберігає всеосяжну владу та вплив. Згідно з конституцією Ірану, Асамблея експертів висуває та обирає наступного лідера. Коли Хаменеї помирає або стає недієздатним, збори скликають надзвичайну сесію. Після цього, як це було в 1989 році, будуть висунуті кандидати, швидше за все, від самих зборів, потім будуть виступи і голосування. Хаменеї був офіційно визнаний після отримання більшості у дві третини голосів, що в його випадку сталося завдяки підтримці високопоставлених духовних осіб та благословенню Хомейні на смертному одрі.
Щоб підготуватися до майбутнього процесу спадкоємства, лідери Асамблеї експертів оголосили у 2016 році, що вони зібрали комітет, який має визначити кваліфікацію ідеального кандидата та скласти короткий список претендентів. Однак публічного розповсюдження чи обговорення цього списку не було. Хаменеї і раніше говорив, що наступний кандидат має бути не інакше як “революційним”; у конституції зазначені такі характеристики: “справедливий, благочестивий, що усвідомлює свій вік, сміливий, винахідливий і має адміністративні здібності”.
1989 року, до початку процесу голосування, Асамблея експертів вперше обговорила можливість обрання ради лідерів замість вибору одного наступника. На той час Асамблея проголосувала проти цього варіанту, вважаючи, що рада ще більше зміцнить фракційність у політичній системі Ірану. До конституції було внесено поправки, що виключають можливість створення спільної ради лідерів із майбутніх дискусій щодо спадкоємності. Тим не менш, у конституції чітко зазначено, що до завершення виборів обов’язки лідера тимчасово візьме на себе рада, яка складається з президента Ірану, голови судової влади Ірану та одного представника від Ради вартових – органу, який має право вето на законодавство.
Під час розгляду майбутніх сценаріїв ідея ради керівників часто згадується як можливий розвиток подій після Хаменеї. Хоча рада лідерів могла б стати компромісним рішенням, що об’єднує важливі фракційні фігури для управління розколотою політичною системою Ірану, щоб цей сценарій став реальною можливістю, необхідно переглянути конституцію. Поки що, за відсутності консенсусу щодо подальшого шляху розвитку, найімовірнішим видається, що в результаті боротьби буде обраний кандидат, прийнятний як для клерикального істеблішменту, так і для “глибинної держави” Ірану, яка набула значної влади при Хаменеї.
Насправді, окрім формального фасаду, “глибинна держава” Ірану неформально керує процесом наступності. Хоча Корпус вартових ісламської революції (КВІР), військова структура, уповноважена захищати національну безпеку Ірану, часто вважається синонімом “глибинної держави”, це не так. Складна надбудова безпеки, розвідки та економіки поєднує людей та інститути, метою яких є збереження фундаментального революційного характеру, бачення та безпеки Ісламської Республіки. Глибинна держава включає судову систему, деяких представників релігійної бюрократії, благодійні напівдержавні фонди, різні напівприватні організації, які мають вирішальне значення для фінансування, і, найголовніше, могутній офіс верховного лідера, який здійснює детальний нагляд за всіма політичними системами та процесами Ірану.
Офіс Хаменеї перевіряє міністрів закордонних справ, розвідки, внутрішніх справ та оборони, а також послів Ірану в Іраку, Росії, Сирії та інших важливих союзниках, перш ніж їхні імена будуть направлені до парламенту для затвердження. Розвідувальна організація КВІР також знаходиться в офісі верховного лідера і має повноваження щодо боротьби з проникненням. Ця затишна угода дала КВІР можливість затримувати громадян та десятки осіб із подвійним громадянством за передбачувані порушення національної безпеки.
Глибинна держава була створена під керівництвом Хаменеї на початку його перебування на посаді, щоб компенсувати її передбачувані слабкості як релігійного авторитету і тим самим зміцнити її владу в рамках фракційної політичної системи Ірану. З роками Хаменеї вдалося маргіналізувати політичних опонентів, таких як його одноразовий чемпіон президент Акбар Хашемі Рафсанджані, який відіграв вирішальну роль у обранні Хаменеї, а також членів клерикального істеблішменту, які не підтримували його лідерство.
Глибинна держава стала помітнішою під час реформаторського президентства Мохаммада Хатамі, з 1997 по 2005 рік, коли вона розглядала реформи зсередини як загрозу, схожу з ідеями гласності та перебудови президента Михайла Горбачова в Радянському Союзі. У період президентства Хатамі глибинна держава почала заявляти про себе не лише у сфері безпеки та економіки, поступово втручаючись у політику, щоб придушити внутрішню незгоду, як, наприклад, під час демонстрацій під керівництвом студентів у 1999 році. Після Хатамі уряд Ірану використав ту саму схему для придушення протестів “Зеленого руху” у 2009 році та економічних протестів 2017-19 років, а також для заборони програм наступних президентів.
Сьогодні, без сумніву, глибинна держава знову очолює придушення протестів, які відбуваються нині.
Готуючись до наступності нового верховного лідера, глибинна держава прагне насамперед зберегти статус-кво. Очікується, що потенційні кандидати будуть із числа довірених осіб. Очікується, що вони дотримуватимуться консервативних ідеологічних поглядів та підтримуватимуть тісні стосунки з Хаменеї.
В останні роки президент Ірану Ебрахім Раїсі часто очолював перелік претендентів на заміну Хаменеї. Релігійні переконання Раїсі та його минулі політичні позиції ясно вказують на його близькість до внутрішнього кола впливових клерикалів. У 2016 році Хаменеї призначив його головою Astan Quds Razavi, потужного економічного конгломерату в Мешхеді, а у 2019 році він став головою судової влади Ірану. Проте Раїсі бракувало популярності. Все змінилося після його обрання на пост президента у 2021 році, що дало йому національну платформу і дозволило піти стопами Хаменеї на шляху від президента до верховного лідера.
У той же час, публічний профіль Раїсі також відкриває його для більш пильної уваги громадськості, що може послабити його авторитет у “глибинній державі”. Раїсі переміг на президентських виборах, які мали найнижчий рівень участі населення історії Ірану. Він вступив на посаду під час апогею санкцій максимального тиску Сполучених Штатів, які завдали економічного удару по іранській економіці. І Раїсі ще не здобув жодної політичної перемоги.
Незважаючи на місяці переговорів, іранські ядерні переговори так і не дійшли позитивного завершення, що призвело б до послаблення санкцій та повернення Ірану до дотримання ядерного законодавства. На збентеження Раїсі, Ізраїль проникнув до Ірану і вбив найвидатнішого вченого-ядерника. Послідовні хвилі протестів виявили вплив економічної та екологічної безгосподарності на життя простих іранців та глибину їхнього гніву на жорсткі заходи державної безпеки. З урахуванням цих проблем Раїсі цілком може бути дискредитовано, оскільки конкуренція за посаду верховного лідера посилюється.
Другий син Хаменеї, Моджтаба, є ще одним часто згадуваним, хоч і регулярно ігнорованим кандидатом. Незважаючи на повідомлення про те, що Моджтаба майже завершив навчання та вивчення релігії, щоб стати аятоллою – що дасть йому важливі релігійні повноваження – внутрішня опозиція використовує припущення про те, що до Ісламської Республіки прийде спадкове керівництво, щоб ще більше підірвати легітимність клерикального істеблішменту. Але Моджтаба тісно пов’язаний із силовими структурами глибинної держави і має авторитет свого батька. Глибинна держава також чудово розуміє, що збереження близькості до членів родини Хаменеї може бути важливим для стримування можливої майбутньої опозиції.
У той же час багато хто сумнівається в тому, що спадкове правління може бути коли-небудь інституціоналізоване в теократичній системі Ірану після драматичної революції 1979 року, яка скинула останнього шаха Ірану, династію Пехлеві, і спадкову монархію. Іранців давно обурює думка, що Хаменеї готує свого сина в наступники, і багато хто вважає поняття спадкового правління ще однією зрадою революції. У ході протестів, що спалахнули по всьому Ірану в останні дні, десятки тисяч демонстрантів висловлювали свій гнів на адресу Хаменеї та його сина у безпрецедентно конкретних, особистих та непристойних виразах.
Інші кандидати, чиї імена звучали в минулому, такі як Садек Ларіджані, син впливового клану Ларіджані, були дискредитовані звинуваченнями в корупції.
Оскільки і Раїсі, і молодшої Хаменеї стають ослабленими кандидатами, які не можуть досягти консенсусу, є шанс, що буде несподіваний вибір: раніше маловідома високопоставлена постать з Асамблеї експертів, яка може з’явитися як кандидат на одинадцяту годину, той, ким зможе керувати глибинна держава. Важливо пам’ятати, що у 1989 році Хаменеї не був очевидним лідером.
В якості альтернативи, у спробі врятувати процес, може бути відроджена рада лідерів, яка поєднує три ключові постаті.
Поки ця невизначеність зберігається без чіткого консенсусного шляху вперед або надійного набору кандидатів, спадкоємність залишатиметься забрудненою у змовах та непрозорості, ще більше демонструючи нездатність держави вжити заходів з таких важливих питань, як іранська ядерна угода. Одним із наслідків цього диму та дзеркал є політичний застій та фракційна боротьба, які продовжують обтяжувати політичну систему Ірану. І, як показують недавні протести, старі методи можуть не витримати постійної, дедалі більшої уваги з боку простих іранців.
Величезна сила, швидкість і зухвалість останнього руху протесту, а також швидкість, з якою неспокій про здоров’я Хаменеї переріс у безпрецедентні публічні заклики до його усунення, шокували багатьох спостерігачів, так само як і гнів, який багато протестуючих спрямовують на саму теократичну систему в цілому.
Донедавна клерикальна еліта, можливо, сподівалася, що процес наступництва проходитиме за зачиненими дверима, як це було в минулому. Але тепер суспільний гнів зосередився на легітимності Хаменеї та легітимності системи, яку він репрезентує. По всьому Ірану тисячі розгніваних демонстрантів продовжують скандувати “смерть Хомейні”, “клерикали забирайтеся геть” та “Моджтаба, нехай ти помреш і не станеш Верховним лідером”.
Поки глибинна держава знову використовує всю силу свого примусу, щоб придушити протести, прості іранці з усіх верств суспільства уважно спостерігають за тим, що відбувається. Якщо Хаменеї помре, а Іран буде охоплений протестним рухом такого масштабу, виклик клерикальної системи може стати екзистенційним.
