Нещодавній візит до Києва генерального секретаря НАТО Йенса Столтенберга викликав багато політичного шуму. Результати цього візиту виявилися одночасно очікуваними і несподіваними.
Очікуваність полягала, перш за все, в тому, що партія Порошенко виступила з черговою заявою щодо необхідності терміново подати заявку на отримання ПДЧ в НАТО. На це в партії Зеленського висловилися в тому сенсі, що до НАТО нам ще, як до іншої галактики, а заявку вже подавали, і тому досить засипати НАТО заявками, а то на нас дивляться як на прокажених.
Несподіванка полягала в тому, що заява комісії Україна-НАТО взагалі прозвучала, оскільки раніше, як відомо, все спільні документи і багато дій України і НАТО блокувалися Угорщиною через невдоволення Будапешта мовною політикою в Україні щодо закарпатських угорців. Столтенберг вмовляв Зеленського і взагалі київську владу виконувати прийняті в цивілізованому світі правила щодо нацменшин і їх мов. Зокрема, виконувати рекомендації Венеціанської комісії, яка контролює дотримання демократичних принципів, тобто в повазі мовних прав громадян ніякої зради немає. До речі, це стосується не тільки угорців.
А головне, НАТО закликає виконувати Мінські угоди. Втім, тут нічого нового.
Мінні поля загрожують планеті і Україні
Високий натовський гість приїжджав в Україну не просто так з візитом і навіть не тільки для проведення засідання Комісії Україна-НАТО, а ще й в рамках програми НАТО з протидії мінам. Проблема мінних полів є дуже і дуже серйозною в глобальному вимірі. Після військових конфліктів в різних куточках земної кулі залишилися величезні простори, начинені мінами, на яких щорічно гинуть або стають каліками багато тисяч людей. Карти мінних полів, як правило, відсутні, для очищення цих величезних просторів необхідні величезні фінансові та матеріально-технічні ресурси, а також безліч фахівців. Не кажучи вже про те, що така робота пов’язана зі значною небезпекою для саперів, які займаються розмінуванням, але навіть сама скрупульозна робота не дає стовідсоткової гарантії, що в землі не залишиться частина смертоносної мінної начинки.
Останнім часом в світі неодноразово з’являються ініціативи щодо заборони мін, підписуються різного роду документи, які найчастіше залишаються деклараціями. Міни продовжують використовувати в збройних конфліктах, і на них продовжують гинути і калічитися люди.
В останні роки перелік замінованих регіонів планети поповнила Україна. В ході конфлікту на Донбасі значні площі були заміновані. На цих мінах вже загинули і стали інвалідами сотні людей. На розмінування, навіть якщо війна закінчиться, будуть потрібні довгі роки і мільярди грошей. Тому програма з протидії мінам, в рамках якої до України приїжджав генсек НАТО Йенс Столтенберг, на жаль, має до України безпосередній стосунок.
У всякому разі, початок візиту розпочався з цього. Ще 9 жовтня в Одесу прибули мінні тральщики країн-членів НАТО – Румунії, Італії, Іспанії та Болгарії, а 30 жовтня літаком прилетіли Столтенберг та члени ради НАТО. Вони взяли участь в роботі Постійної групи НАТО з протидії мінам, Столтенберг виступив з промовою перед курсантами Одеської військово-морської академії.
Під час виступу він заявив, що Росія не має права впливати на рішення України про вступ до НАТО. «Ніхто інший не має права втручатися в нього. Тому що у нас іноді складається враження, що РФ вирішує – повинна бути Україна членом Альянсу чи ні. Росія не має права голосу », – зазначив Столтенберг.
Однак коли справа дійшла до конкретної відповіді на питання про термін можливого вступу України в НАТО, Столтенберг став менш категоричним і пустився в розпливчасті висловлювання.
«Моя точка зору на питання членства України така ж, як і точка зору НАТО. Ми прийняли рішення в Бухаресті на саміті НАТО в 2008 році. І там ми вирішили, що Україна стане членом НАТО. Це рішення залишається в силі. Ми повторювали це багато разів. У той же час основна увага зараз приділяється реформам, а саме тому, як ми можемо допомогти вам в дотриманні стандартів НАТО, зміцнити ваші інститути оборони і безпеки », – заявив Столтенберг.
І то правда! Чи не з Москвою ж їм воювати за Крим і Донбас замість України! Втім, Столтенберг має цілковиту рацію щодо реформ. Від себе зазначимо, що особливо це стосується корупції і злодійства, які пронизали всю державу і суспільство знизу доверху, включно з обороною, армією в цілому та військовими замовленнями, зокрема.
До того ж Столтенберг сором’язливо залишив без уваги той факт, що саме в 2008 році стараннями Німеччини і Франції євроатлантична перспектива України була фактично похована. Це стало однією з найважливіших причин агресії Москви, у якої опинилися розв’язаними руки.
Нагадати цю обставину високому гостю з НАТО ніхто не наважився, та й нікому, мабуть, це було зробити. А треба було б …
НАТО теж хоче в Мінськ
А вже 31 жовтня в Києві Столтенберг провів засідання Комісії Україна-НАТО за участю Зеленського. Генсек Альянсу також виступив з промовою у Верховній Раді, провів зустрічі з головою парламенту і міністром оборони.
Звертаючись до Зеленському, натовський гість почав з «пряника»: «Президент Зеленський і уряд України мають потужний народний мандат на впровадження широкомасштабних реформ. Україна зараз досягає євроатлантичних принципів і стандартів для того, щоб задовольнити очікування свого населення », – заявив Столтенберг, явно погарячкувавши.
Якщо рейтинг Зеленського хоч і знижується, але все ще залишається високим, то з довірою до уряду і парламенту, який цей уряд сформував, ситуація дедалі погіршується. Причини очевидні і, як для нашої країни, абсолютно банальні: некомпетентність, корупція, скандали, лобіювання інтересів вітчизняних олігархів і зарубіжного капіталу.
Потім Столтенберг перейшов до більш неприємних речей, заявивши про необхідність виконання Мінських угод по Донбасу.
Тут трапився цікавий казус. Під час виступу Столтенберг в контексті виконання Мінська назвав тільки Москву і привітав початок розведення військ, зокрема, в районі Золотого. Особливий наголос генсек Альянсу зробив на тому, що Росія повинна вивести свої війська з Донбасу і припинити агресію. Характерно, що про Крим він нічого не сказав, з чого можна зробити висновок, що в доступному для огляду майбутньому Захід навряд чи буде серйозно піднімати питання про анексію Криму.
І тільки пізніше на офіційному сайті НАТО було опубліковано офіційну заяву, з якої випливає, що НАТО наполягає на виконанні Мінська обома сторонами, включно з Україною.
Говорячи про нові формати співпраці НАТО з Україною, Столтенберг заявив, в тому числі, про можливість участі України в місії НАТО в Іраку. При цьому не зовсім зрозуміло, навіщо Україні чужа війна, якщо у нас є своя, на своїй землі …
НАТО і мовне питання
Сам факт проведення засідання Комісії Україна-НАТО та публікації підсумкових документів викликали чималий подив. Відомо, що останнім часом через незгоду з політикою українізації Угорщина, як і обіцяла, блокувала практично всі заходи у взаєминах України і НАТО. У НАТО формально всі питання вирішуються консенсусом, і без згоди угорців багато питань зупинялися. Але в цей раз все пройшло, як «по маслу».
З цього в ЗМІ пішов висновок про те, що українська сторона в негласному режимі могла дати угорцям якісь гарантії про те, що заходи по українізації, зокрема освіти, щодо закарпатських угорців будуть переглянуті в бік пом’якшення.
Втім, можливий варіант, що на Угорщину просто натиснули, оскільки треба було провести заплановане протокольне засідання Комісії Україна-НАТО та висловити таким чином Україні підтримку, а заодно показати міцність позицій Альянсу. Нагадаємо, що як раз з міцністю позицій НАТО зараз є проблеми в світлі досить неадекватних заяв президента США Дональда Трампа про те, що Америка може вийти з НАТО. І хоча це поки що схоже на маячню, але з Трампа станеться, а авторитет і вплив НАТО подібні кульбіти явно не зміцнюють вже хоча б тому, що НАТО – це перш за все США.
Заява ж Трампа викликана тим, що країни-члени НАТО витрачають занадто мало коштів на утримання Альянсу, головна фінансова тяжкість лежить на Америці, і тут Трамп дещо правий, але це інша тема. У випадку з Україною, Альянсу слід показати, що виконується хоча б той перелік, м’яко кажучи, не надто тісних контактів, який задекларований, що НАТО Україну підтримує нехай навіть у вербальній формі. Словом, показати, що НАТО має деякий вплив на Україну. І якщо цьому заважають «якісь» угорці, то їх могли просто поставити на місце. Це є тільки припущення, але цілком правдоподібне.
Втім, мовне питання в Україні НАТО дійсно турбує, оскільки попередня влада явно загралася з цією проблемою.
Зокрема, в зазначеній заяві Альянсу за результатами роботи Комісії Україна-НАТО зазначається: «Що стосується Закону про освіту, прийнятого Верховною Радою у вересні 2017 року, союзники закликають Україну повністю виконати рекомендації та висновки Венеціанської комісії», – йдеться в документі.
До речі, Угорщина могла відмовитися від блокування цього заходу саме для того, щоб на вищому рівні НАТО прозвучали саме такі слова.
Щоправда, пізніше стало відомо, що прем’єр Угорщини Віктор Орбан, зустрічаючись з Путіним, несподівано заявив, що Україна погодилася виконати 6 з 7 вимог, і саме тому угорці розблокували спільну заяву комісії Україна-НАТО. Сам факт цієї заяви у Путіна викликає питання, оскільки будь-які контакти України і НАТО є для Москви «червоною ганчіркою для бика». Особливо у виконанні Орбана, у якого «дружба» з Путіним, а Угорщина зараз занадто сильно зацікавлена в економічному співробітництві з Кремлем, зокрема у спорудженні нового атомного енергоблоку в кредит, щоб ось так просто «засмучувати» Путіна заявою про те, що саме Будапешт дозволяє Україні контактувати з НАТО.
У всякому разі не слід було б особливо радіти з приводу тимчасової зміни позиції Будапешта на догоду своїм інтересам, та ще з урахуванням того, що в питанні фігурує Путін. Цілком можливо, в наявності якась гра між НАТО, Кремлем і Будапештом, а Україна, як і водиться, є тут не суб’єктом, а об’єктом.
Офіційній позиції Альянсу щодо мовного питання вторить і сам Столтенберг: «Як ви знаєте, я постійно говорю про важливість прав меншин. Всі союзники погодилися, що Україна повинна повністю впровадити всі рекомендації Венеціанської комісії. Від України залежить це рішення і впровадження цих рекомендацій ».
Зеленський змушений був погоджуватися: «У відкритій дискусії ми не обійшли складних питань … Щодо захисту прав національних меншин ми запевнили союзників, що Україна виконує всі рекомендації Венеціанської комісії щодо закону України «Про освіту», – зазначив він.
Однак, не зовсім зрозуміло, що саме виконала Україна. У 2017 році консультативний орган з конституційного права «Європейська комісія за демократію через право», відома як Венеціанська комісія, закликала збільшити перехідний період перед остаточною українізацією шкіл, надати більш широкі пільги національним меншинам, скасувати повну українізацію приватних шкіл. Наскільки відомо, поки що Україна пішла тільки на продовження до 2023 року перехідного періоду для нацменшин, які говорять на мовах Євросоюзу. Очевидно, що це стосується, перш за все, закарпатських угорців, оскільки з поляками, румунами та іншими меншинами питання так гостро не стояло.
Залишається нез’ясованим питання російської мови. Адже якщо угорців в Україні близько 150 тисяч, то російськомовних громадян – набагато більше, навіть так звані патріоти, які, що називається, «з штанів повискакують». При цьому найгірший варіант полягає в тому, що за фактом головним захисником російсько-культурного пласта, який в Україні має свої, часто абсолютно відмінні від Росії традиції і походження, виступають Москва і особисто Путін. І це не кажучи вже про порушення Україною Європейської хартії національних меншин, хоча російськомовні в Україні меншістю не є, на відміну від тих же угорців. Російськомовні громадяни України можуть бути не меншими патріотами, і не зобов’язані доводити комусь свою лояльність.
Всього цього генсек НАТО не сказав, але, очевидно, мав на увазі. Поділ України за мовною ознакою продукує розкол. Ні про яке членство України в НАТО не може бути мови, якщо цей розкол буде підігріватися і заглиблюватися стараннями різного роду шаленого елемента і влади, які злодійство і корупцію прикривають патріотичними криками.
Ритуальні танці навколо НАТО
Візит високого НАТОвського гостя і засідання Комісії Україна-НАТО супроводжувалися ритуальними танцями навколо цього питання.
Фракція Порошенко виступила з вимогою в черговий раз подати заявку на вступ до НАТО. Є й інші проблеми. Наприклад, анексія Криму та конфлікт на Донбасі. Вже одного цього достатньо, щоб зрозуміти, що заяви про «заявки в НАТО» є не просто дешевим популізмом, а відволіканням уваги від все тих же корупції і злодійства, від шквалу кримінальних справ стосовно чиновників, які наживалися, в тому числі, на війні та армії. Не кажучи вже про те, що такі заяви звучать просто нерозумно.
Справедливо звинувативши Порошенко і його фракцію в популізмі, у фракції «Слуга народу» і в уряді помітили, що поспішати зі вступом в НАТО не слід, як не слід подавати і заявку. Віце-прем’єр з питань євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба заявив, що заявка на отримання Плану дій щодо членства подаватися не буде, оскільки це питання технічне, а не політичне. У свою чергу, міністр оборони Андрій Загороднюк і заступник міністра закордонних справ Єгор Божок заявили, що в уряді вважають дійсною заявку, подану в 2008 році, і повторна подача позбавлена сенсу.
Нарешті, негативно висловився глава парламентського комітету у закордонних справах, депутат від «Слуги народу» Богдан Яременко. Незважаючи на скандальність цього персонажа, позиція його є в цілому розумною. На думку Яременка, Українї ще рано говорити про членство в НАТО, оскільки не виконано цілий раз вимог і стандартів Альянсу.
А саме, не прийняті закони про СБУ і розвідку, які б задовольнили НАТО. Крім того, не виконано цілий ряд інших пунктів плану з реформування сектора безпеки, зі зміцнення демократії, по проведенню реформ в економіці, в судовій і правоохоронній системах. Словом, в найближчі роки предметні розмови щодо вступу в НАТО неможливі в принципі. Не кажучи вже про те, що в НАТО діє принцип «realpolitik», а тому там просто не збираються дратувати Москву, яка не потерпить України в НАТО, подобається це комусь чи ні.
Не в калібрі щастя
Багато питань викликає задекларований перехід України на технічні стандарти НАТО у сфері озброєнь, зокрема, в питанні калібрів боєприпасів. Ситуація загострюється війною і перманентними вибухами складів з боєприпасами, внаслідок чого навіть неосяжні запаси снарядів і патронів радянського виробництва неухильно тануть. До того ж, внаслідок сепаратизму і агресії, Україна втратила виробництво патронів в Луганську.
Що стосується патронів, то намітився брак калібру 5,45 мм для полегшеного зброї, а тому доводиться повертатися до зброї під патрон 7,62 мм, якого на складах поки ще предостатньо.
Тому плани по переходу України на натівський патрон 5,56 мм виглядають не більше ніж декларацією. У той же час очевидно, що Україна повинна будувати новий патронний завод, і якщо таке будівництво почнеться, то знову ж таки виникне питання, під який саме патрон його створювати. Якщо Україна прагне в НАТО, то логічно було б встановлювати обладнання з виробництва патронів натовського калібру або – ще краще – такий, що дозволяє виробляти патрони натовських і радянських калібрів. Але проблема в тому, що зброї під натівський калібр в Україні дуже мало, а перехід на таке озброєння буде коштувати колосальних грошей і триватиме дуже довго, що недопустимо під час війни.
Те ж саме можна сказати і про виробництво снарядів. Деякі види нових озброєнь, зокрема танки і бронетранспортери вже виробляються зі знаряддями під натовські калібри. Але вони знаходять досить обмежене застосування і більше йдуть на експорт. У той же час, на озброєнні стоїть величезна кількість радянських зразків. В умовах війни випробовується потреба, перш за все, в боєприпасах радянського калібру. Тому логічно встановлювати нові лінії, які дозволяли б виробляти снаряди як під радянський, так і під натівський калібри.
Зокрема, така лінія у 2017 році була закуплена в Південній Кореї і встановлена на ковальсько-механічному заводі в місті Вишневому під Києвом. Обійшлося обладнання в 1,5 млрд гривень. Лінія дозволяє виробляти снаряди в діапазоні калібрів від 100 до 155 мм. Таким чином, є можливість виробляти дефіцитні снаряди алібру 152 мм для буксируваної гармати типу «Гіацинт», 100 мм снаряди для протитанкової гармати «рапіра», а також боєприпаси 155 мм натовського калібру. Але, як і у випадку зі стрілецькою зброєю, переклад на натовський калібр величезного гарматного парку країни – це складний і тривалий процес, який вимагає колосальних коштів, яких просто немає, і не буде.
При цьому наявність або відсутність озброєнь натовського калібру при всій бажаності для подальшої взаємодії, є далеко не найважливішою умовою вступу в НАТО. Нагадаємо, що цілий ряд колишніх соцкраїн, наприклад, сусідня Польща були прийняті в НАТО в 1999 році з озброєннями радянських зразків і калібрів.
Іншими словами, якщо є політична воля і бажання, в НАТО можна вступити незалежно від наявних калібрів патронів і снарядів.
