В Білорусі проходять військові навчання військовозобов'язаних тероборони, а також резервістів і військових запасу. Це відбувається в Гомельському районі, який межує з Чернігівщиною. Зокрема, звідти йшли до України російські танки взимку 2022 року.
Про це йдеться у репортажі кореспондентки ТСН Валентини Доброти.
Кордон України та Білорусі проходить у кінці вулиці в селі Добрянка. Там є пішохідний пункт пропуску до Білорусі, зараз він, звісно, не працює. А колись, до повномасштабного вторгнення, це був коридор родичів – ті, що живуть в Україні, їздили до сусідніх сіл Білорусі і навпаки.
В селі Добрянка живуть і нащадки старообрядців, і всі говорять російською. Людей можна зустріти лише в центрі містечка, коли вони виходять на закупи. Продавчиня Галина Іванівна з порога скаржиться на слабкий виторг.
В цих краях у січні 2022 року по той бік почалися масштабні, спільні з російською армією військові навчання. Але в те, що почнеться повномасштабна війна, тут не вірив ніхто.
Ще 2022 року Надія скаржилася ТСН, що чоловік і син, які вже воювали на сході, розповідали геть протилежне, ніж вона звикла чути від російських пропагандистів. Тепер вона відмовилася від перегляду російських і білоруських каналів.
Три роки тому, до повномасштабного вторгненння, інформацію з білоруських і російських каналів черпали жителі чи не всіх прикордонних сіл. Українські просто не показували. Все, про що говорить пані Надія, переважно стосується дорослих. Молоді тут мало і вона геть інша, каже голова громади.
“Зараз така тенденція, що наші випускники вступають до військово-технічних закладів. З одного боку, з точки зору батьків, бо мій син теж вчиться у військовому училищі, то це трохи тривожно. З іншого боку, тішить, що діти розуміють, що таке держава і що її потрібно захищати”, – каже селищна голова Світлана Бицько.
За три останні роки війни в місцевій школі кількість учнів зменшилася на третину. І вони вперше від часів ковіду повернулися на навчання офлайн. Для них навіть побудували укриття. Тут, на кордоні, повітряна тривога може тривати цілодобово.
Окрім демографії, тут складно з логістикою – погані дороги. Міжнародні партнери сюди не їдуть ще й через потенційну небезпеку. Взагалі сторонні з’являються рідко – це 5-кілометрова зона, і потрібні дозволи.
Військові кажуть, з боку Білорусі ці села не обстрілюються. Диверсанти звідти теж не заходять. Великого скупчення російських підрозділів, як це було взимку 2022 року, наша розвідка не фіксує, але той досвід усі запам’ятали.
“Єдина система оборони у нас побудована на Чернігівщині, як на білоруському, та й на російському кордоні. В разі необхідності ми маємо жити з різними варіантами. Тим паче, тактика ворога може бути різноматнітна – як відволюкаючі дії, імітуючі дії, бо ворог підступний”, – каже речник оперативно-тактичного угруповання військ “Сіверськ” полковник ЗСУ Вадим Мисник.
Життя у віддаленій глибинці ніколи не було простим. Нині й поготів. Водночас прикордонні громади намагаються розвиватися. Тут роблять усе, щоб у тих, хто залишився, надія не згасала, а ті, хто виїхав, колись повернулися.
