Як змінюється ставлення світу до Росії через її дії в Сирії та чим це може для неї закінчитися? Треба думати, відповідь на це запитання починає дедалі частіше турбує тих, хто сидить у Кремлі.
Вони не можуть не відчувати, що навколо кордонів РФ починає стягуватися петля міжнародного невдоволення. Те, що Захід не має наміру пом’якшувати тиск на Росію, ясно вже навіть пропагандистам з кремлівського ТБ, – пише для ТСН Авраам Шмулевич. – Останні дії НАТО явно показали: там побоюються, що Москва може піти на відкритий збройний конфлікт з однією із сусідніх країн, і почали серйозно готуватися до такого варіанта розвитку подій – тобто готуватися до серйозної війни. Якщо раніше Путін тішив себе надією, що НАТО “не буде вмирати за Нарву”, то тепер Альянс робить усе, щоб показати – вторгнення Росії спровокує удар у відповідь.
Блискавичне створення сил стримування за участю армійців Канади, Німеччини, Нідерландів, Польщі, Туреччини, США та Румунії – головний результат зустрічі міністрів оборони країн – членів НАТО в Бельгії. Повним ходом іде підготовка до перекидання чотирьох батальйонів країн, що входять до складу Альянсу, на територію Польщі та країн Балтії. Метою розміщення частин поблизу кордонів РФ європейські ЗМІ називають “залякування Росії через анексію Криму 2014 року”. Перед цим опубліковано дані опитування, проведеного на замовлення впливового німецького видання Stern, згідно з яким третина громадян ФРН вважають можливим військовий конфлікт з РФ.
Мадрид розірвав раніше укладену з Росією угоду та відмовив кораблям ВМС РФ у дозаправленні в іспанській Сеуті на їхньому шляху до Сирії. Потім і влада Мальти заявила, що не має наміру забезпечувати пальним російські кораблі, які прямують у Східне Середземномор’я.
Оповитий чорним димом “Адмірал Кузнєцов” у Ла-Манші вельми насмішив світ – і надія Москви шантажувати НАТО своєю військовою міццю розвіялася разом з димом з труби цього єдиного російського псевдоавіаносця. Псевдо – бо офіційно це “авіаносний крейсер”, однак він не відповідає багатьом параметрам сучасних авіаносців. З 25 років свого “життя” він майже половину провів на ремонті. А інших авіаносців у Росії немає взагалі. Утім, якби вони й були – користі в нинішній ситуації для Москви від них було б небагато. Путін хоче кинути виклик США – а для цього потрібна відчутна присутність на морі.
Крім сучасних потужних кораблів, воно має містити систему військових баз. Таких кораблів, як з’ясувалося, у Москви просто немає, а з базами справи ще гірші. В’єтнам публічно відмовив Росії в розміщенні на своїй території її військової бази. Не збирається давати дозвіл і Єгипет. Залишається база в сирійському Тартусі – але його порт такий малий, що не здатний прийняти навіть злощасний “Адмірал Кузнєцов”. Крім того, виявилося, що Японія також уживає заходів щодо відбиття військової загрози з боку Росії, зокрема, бере участь у розгортанні ПРО США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
28 жовтня Москва офіційно висловила Токіо стурбованість через це. На південних рубежах РФ активізувалися давні противники Москви – Саудівська Аравія та Ізраїль. Нагадаю, саме саудівці були головними спонсорами чеченського ісламістського опору Москві в першій половині 90-х. І саме гроші Саудівської Аравії нарівні з американською військовою допомогою допомогли афганцям завдати політичної поразки СРСР і вигнати їх зі своєї землі. Не кажучи вже про те, що аравійське королівство має вирішальний вплив на динаміку нафтових цін.
Афганістан розглядається Москвою – і цілком справедливо – як “м’яке підчерев’я Росії”. Від ситуації там безпосередньо залежить ситуація в колишній радянській Центральній Азії. А це дуже важливо для РФ, усі великі міста якої наповнили мільйони трудових мігрантів звідти. Тому Москва всіляко намагається зміцнити свій вплив в Афганістані після скорочення присутності американців. Особливо це стосується Північного Афганістану, населеного таджиками та узбеками. І саме там нещодавно з’явилися саудівці з явним наміром узяти ці регіони під своє крило.
У жовтні завершився візит до Саудівської Аравії афганської урядової делегації. На думку експертів, ідеться про завершення процесу перезавантаження актуальної афганської політичної системи, яка пов’язана з радикальним переглядом системи партнерських відносин основних політичних сил Афганістану із зовнішніми гравцями – насамперед з Москвою. І головними фігурами в цій афганській делегації були саме представники колишнього “Північного альянсу” – збройної організації, що відіграла вирішальну роль у розгромі СРСР, яка складалася в основному з таджиків та узбеків, що базуються на півночі країни – якраз навпроти розташування збройних сил Росії в Таджикистані. Відносини між Єрусалимом та Ер-Ріядом стабільно поліпшуються останні декілька років. Їх не афішують, здебільшого контакти відбуваються в цілковитій таємниці, однак уже можна говорити про стратегічний альянс аравійського королівства та Єврейської республіки.
Раніше Ізраїль намагався не дратувати Росію, зокрема, дотримувався підкресленого нейтралітету в питанні санкцій та українсько-російського конфлікту. В Єрусалимі неофіційно пояснювали таку позицію побоюванням військової загрози з боку Росії, бажанням запобігти постачанню зброї Ірану та стурбованістю станом єврейської громади в РФ. Проте останнім часом, схоже, ізраїльське військове та політичне керівництво дійшло висновку, що така політика стриманості лише підвищує нахабство Путіна та провокує його на застосування сили. У впливових ізраїльських ЗМІ вийшли статті, що різко критикують прем’єра Біньяміна Нетаньяху за таку політику стриманості.
Тиждень тому в Ізраїлі вперше назвали Путіна військовим злочинцем. Впливовий депутат Кнесету, генерал-майор запасу Еяль Бен-Реувен, який під час Другої Ліванської війни був заступником командувача Північного військового округу, заявив про те, що передислокація російської ескадри в Східне Середземномор’я становить реальну загрозу для безпеки Ізраїлю. Явно зі схвалення влади в Ізраїлі активізується діяльність “Комітету допомоги Сирії”, який найближчими днями планує провести демонстрацію біля будівлі посольства РФ у Тель-Авіві – “на знак протесту через участь російської авіації в бомбардуванні житлових кварталів і гуманітарних об’єктів сирійських міст”. Керівники Комітету допомоги, куди входять відомі ізраїльські вчені, публіцисти та соціологи, вважають, що президент РФ Володимир Путін, як і президент Сирії Башар Асад, здійснюють військові злочини проти цивільного населення. Програмним документом Комітету допомоги є стаття політолога Яакова Бен-Ефрата, який порівняв нальоти військової авіації РФ на житлові квартали Халеба (Алеппо) з гітлерівськими бомбардуваннями іспанської Герники 1937 року.
Росія – стратегічний противник Саудівської Аравії на Близькому Сході і, зокрема, у сирійському конфлікті. І Союз Саудівської Аравії, Ізраїлю та США здатний дуже серйозно ускладнити становище Росії, аж до повного блокування її військових у Сирії. У цих умовах і Україна могла б розпочати дипломатичний і навіть військовий наступ на позиції Росії – момент для цього складається дуже сприятливий. Якщо Москва зіткнеться із серйозним військовим загостренням у Сирії, то змушена буде перекинути туди велику партію військ. А вона й так задіяла на Донбасі майже все, що могла. Тобто на військове протистояння українському наступу сил у Росії не буде або майже не буде.
Вступ НАТО, США або їхніх найближчих союзників (таких як Саудія та Ізраїль) у пряму військову або хоча б дипломатичну конфронтацію з РФ неминуче змусить їх зайняти більш жорстку позицію щодо українсько-російського конфлікту. І тоді прохання України про постачання летальної зброї та про серйозний дипломатичний тиск на Кремль мають набагато більше шансів бути почутими. А головне – це можна робити вже зараз – поява в Москви нових противників (Єрусалим та Ер-Ріяд, імовірно, й інші) дає можливість українській дипломатії отримати нових союзників у протистоянні з Путіним. Утім, саме дій Києва в цьому напрямку в Москві, здається, зовсім не бояться. Характер нинішньої української влади там вивчили досить добре.
