Транскордонний рейд Збройних Сил України до Курської області став несподіваним поворотом у війні з Росією.
Ця операція відзначилась нехарактерним для нашого військового керівництва рівнем секретності: за даними джерел у Генштабі, навіть самі військові, які працюють нині на Курщині, до останнього моменту не знали про все. Наразі достеменно невідомі масштаби задіяних сил, а головне – ніхто ані на Банковій, ані у розвідці, ані у Генштабі не називає кінцевої мети операції. Своїми думками з цього приводу діляться українські та зарубіжні експерти та журналісти. Наразі основних версій вимальовується чотири, пише Експерт з посиланням на Главком.
1. Перенести війну на територію Росії – хоча б заради того, щоб місцеве населення, яке активно підтримувало путінську «СВО», понервувало і відчуло війну на смак. Судячи з відео в телеграм-каналах, де росіяни плачуться про покинуті будинки та роблять філософські висновки, що нема значення, під якими прапором жити, аби в мирі, психологічна мета досягнута. І справа не тільки у емоціях пересічних мешканців, страждання яких, по суті, байдужі Кремлю. Загальна депресивна картинка та стогін від Z-«воєнкорів», які волають про халатність та непрофесіоналізм військового керівництва, не можуть не кинути тінь і на «захисника всіх росіян» – господаря Кремля. Така десакралізація Володимира Путіна в очах власних громадян та демонстрація слабкості Кремля в несподіваній ситуації тим країнам, які постійно побоюються зайвої ескалації, – це вже явний успіх цієї операції.
2. Підвищення українських ставок напередодні мирних переговорів. Тут зазначимо, що над світом досі висить небезпека у вигляді можливого президентства Дональда Трампа в Сполучених Штатах, а відтак військова та фінансова допомога Україні опиняється під великим питанням. Отже, Україна має якось збільшувати кількість козирів у своєму рукаві. Серед таких козирів, окрім захоплених «ісконно русскіх» територій, можуть бути і два такі стратегічні об’єкти як газотранспортний вузол у Суджі та Курська АЕС. Як саме Україна може розпорядитися такими здобутками (якщо здобуде) – наразі точно невідомо. Утім, як і достеменно неясно, чи планується взагалі їхнє захоплення.
3. Відволікання російські війська від Донецького напрямку, де вони щоденно просуваються вглиб України. Цю причину експерти та журналісти вважають найбільш сумнівною.
4. Підняття настрою та бойового духу українцям. Українцям, розчарованим у широко анонсованому у 2023 році, але невдалому контрнаступі, змученим відключеннями світла, денними і нічними тривогами, постійними обстрілами та іншими супутніми нещастями, хороші новини просто необхідні.
Наразі це лише версії, які іноді суперечать одна одній, а іноді – доповнюють.
Оптимізму додає і те, що ані консервативна Німеччина, ані обережні США, які мають величезні перестороги щодо використання їхніх ракет вглиб російської території, не мають анічогісінько проти таких дій України. Франція ж навіть похвалила українських військових.
«Наступ Збройних сил України в Курській області РФ завдяки ефекту несподіванки і протидії силам, менш підготовленим, ніж на східному фронті, схоже, має певний початковий успіх», – йдеться в повідомленні, оприлюдненому Міноборони Франції в соцмережі Х 8 серпня.
«Ця атака може змусити Збройні сили Російської Федерації залучити війська з інших секторів, таким чином зменшивши тиск там, де ЗСУ раніше зазнавали труднощів», – підкреслили у французькому міністерстві.
Світ із зацікавленістю слідкує за розвитком подій на Курщині. Усі ці версії, а також різні інші міркування, майорять на сторінках свіжою іноземної преси.
«Україна здивувала масштабним рейдом до Росії»
The Economist констатує: багато нюансів транскордонного рейду українців лишаються невідомими. «Навіть для воєнних стандартів, Курська операція оповита хмарою секретності. Західні уряди такого не очікували. Джерело Генеральному штабі поблизу кордону зізналося, що не знало про деталі операції до останнього. «Нам сказали пакувати валізи 4 серпня, – каже він. Начальство не сказало, куди ми прямуємо».
Джерело в розвідці стверджує, що перші успіхи українців паралізували Росію. Він також додав, що нині Росія використовує елітних солдатів у небезпечні способи, щоб зупинити просування. Україна ж просувається лише там, де це має сенс. «Росіяни роблять дуже дурні помилки, і це все через їхнє корумповане керівництво зверху донизу, яке надає перевагу гарним новинам над правдою», – додає він.
The Economist зауважує, що якщо попередні транскордонні рейди здебільшого очолювала українська військова розвідка, то на цей раз операція тісніше пов’язана з новим головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським, а підрозділи регулярної армії вперше беруть участь у такому рейді. Ставки дуже високі, і схоже, на карту поставлена кар’єра Сирського. «Люди все ще можуть задаватися питанням, чи було мудро виділяти стільки військ для вторгнення, коли критичні лінії фронту є тонкими. Відповідь залежатиме від успіху операції», – зазначає видання.
Джерело в Генштабі, на яке посилається The Economist, вважає, що говорити про успіх операції поки що рано, і порівнює це з грою в шахи. «Наступні кроки України будуть визначатися відповіддю Росії. Або вони реагують і перекидають сюди більше сил, або не реагують, і ми можемо рухатися далі», – коментує джерело.
The Economist розглядає стратегічні цілі, які може переслідувати Україна. Перша – взяття під контроль газотранспортної станції «Суджа», яка є єдиною діючою точкою входу російського газу в газопровід «Прогрес» до Європи. «Але не зрозуміло, що саме контроль над цією станцією може дати Україні. І Україна, і Росія зацікавлені в її подальшій безперебійній роботі, враховуючи плату за транспортування газу, що сплачується Україні, і фінансові труднощі російського «Газпрому», який опинився під тягарем санкцій», – міркують журналісти видання.
Друга – що українці прагнуть захопити Курську атомну станцію, розташовану за 60 км від кордону, як відповідь на окупацію Росією Запорізької атомної електростанції. Водночас джерело в українському Генштабі, на яке посилається видання, вважає, що це малоймовірно, оскільки для цього знадобився б 80-кілометровий марш від кордону і більші сили: «Без належним чином організованих сил можна повторити помилки, яких росіяни припустилися на півночі від Києва у 2022 році. Ми відрізали їхні лінії постачання, і вони стали легкою здобиччю». У статті також зазначено: той факт, що Україна залучила механізовані сили, ускладнить її логістичні проблеми – бронетехніка потребує багато пального і технічного обслуговування.
Третя версія, яку The Economist вважає найбільш вірогідною, це створення незручної «буферної зони» на кордоні, подібно до спроб Росії створити таку в Харкові протягом останніх трьох місяців. «Росія намагалася підготувати міцну позицію, – каже джерело в розвідці, – але тепер вони в дупі, бо не можуть захистити свою територію».
«Будь-яку нову українську лінію на російській території було б надзвичайно важко утримати. Але це було б дуже публічним ляпасом Володимиру Путіну. А для нації, яка більшу частину минулого року чекала на хороші новини, почути їх вже було б важливо», – резюмує видання.
«Несподіване вторгнення України в Росію перевертає для Путіна все з ніг на голову»
Агентство Bloomberg констатує: вторгнення тисячі українських військових у Курську область стало великою несподіванкою для російських військових. Та й загалом, це вперше з часів Другої світової війни армія іншої країни вторглася на територію Росії.
«Україна нічого не каже про місію та її цілі. Теорій багато: від спроби захопити територію як потенційну розмінну монету в майбутніх переговорах з Москвою до відволікаючої тактики з метою послабити тиск на розтягнуту оборону в Україні, відводячи російські сили від лінії фронту», – зазначає агентство.
Bloomberg підкреслює: «Цей епізод продемонстрував крихкість оборони російських кордонів. Це підняло український бойовий дух. А також зруйнувало ретельно сконструйований Кремлем образ Путіна як захисника простих росіян. Натомість війна, яку він розпочав в Україні, тепер дедалі більше поширюється на Росію, де люди в прикордонних регіонах живуть під постійним ризиком обстрілів, а безпілотники завдають ударів по ключових промислових об’єктах».
У матеріалі Bloomberg йдеться, що українське вторгнення, «ймовірно, посилить аргумент Києва про те, що американські та європейські союзники не повинні боятися кремлівських погроз ескалації і що їй слід дозволити боротися з Путіним у будь-який спосіб, який вона вважає за потрібне, щоб прискорити завершення війни».
«Чому українські генерали ризикнули з вторгненням в Росію», розмірковує CNN
Провідна американська телерадіокомпанія CNN пише, що рішення України перекинути значну частину своїх військових ресурсів через кордон до Росії «знаменує момент чи то відчаю, чи то натхнення для України. І це, можливо, є передвісником нової фази війни». Видання наводить кілька варіантів причин, з яких керівництво України зважилось на вторгнення на територію країни-агресора. Перша причина – піар-акція для Офісу президента, але водночас CNN наголошує на мовчанні на тему переходу російського кордону з боку Банкової та українських спецслужб – принаймні, у першу добу. (Мовчання порушив лише радник Офісу президента Михайло Подоляк, який назвав першопричиною рейду на територію Курської області повномасштабне вторгнення РФ 22 лютого 2024 року, – «Главком») .
Друга – відрізати важливе джерело фінансування РФ. «Суджа, яка зараз принаймні частково перебуває під контролем України, знаходиться поруч з російським газовим терміналом, прямо на кордоні, який є ключовим для постачання газу з Росії через Україну до Європи. Ця угода закінчується в січні (2025 року), і це може бути спробою перекрити прибуткове джерело фінансування для Москви», – йдеться у матеріалі.
Третя вірогідна причина – здобуття Україною козирів напередодні можливих мирних переговорів з РФ. «Оскільки перспектива врегулювання конфлікту шляхом переговорів стала менш віддаленою, обидві сторони намагатимуться покращити свої позиції на полі бою, перш ніж сісти за стіл переговорів. Незрозуміло, чи мотивоване просування України до Курська саме цим, чи це лише прагнення завдати шкоди там, де противник слабкий», – пише CNN.
Видання також наголошує на тому, що Україна невдовзі може втратити підтримку США: «Росію можуть запросити на наступну мирну конференцію, яку проводить Україна та її союзники. Частка українців, які схвалюють переговори, хоч і в меншості, але незначно зростає. А над Києвом нависла ймовірність президентства Трампа». CNN зауважує, що віце-президентка США Камала Гарріс може зберегти таку ж непохитність щодо України, як і чинний президент Джо Байден. «Але важливо пам’ятати, що західна зовнішня політика – це мінливий і легко виснажуваний звір. Постійна підтримка України з боку НАТО є винятком. І в міру того, як війна наближається до свого четвертого року, питання про те, як вона закінчиться, звучатимуть дедалі гучніше», – наголошує видання.
«Україна виправдовує атаку на Курськ тим, що Росія вторглась першою»
Британське видання констатує, що експерти здебільшого скептично оцінюють наслідки українського рейду в Росію, хоча прогрес на місцях виявився кращим, ніж багато хто прогнозував ще два дні тому. «І це сталося в час, коли Київ перебуває під зростаючим тиском на лінії фронту в центральній частині Донбасу», – зауважує Тhe Guardian.
Видання наводить коментар Джейд МакГлінн, експертки з питань України та наукового співробітника Королівського коледжу Лондона: «Якщо оцінювати це (рейд України до Курщини) як військову стратегію, вона мене спантеличує. А от якщо дивитися на події з точки зору політичної стратегії, вона є дуже успішною. Це ще раз свідчить про те, що «червоні лінії» Путіна – це лише слова, і що Росія не така сильна, як дехто вважає».
«Стів Розенберг: Вторгнення України показує, що війна Росії не йде за планом»
Стів Розенберг, британський журналіст BBC News, який з 2003 року є кореспондентом у Москві, наголошує, що вторгнення Путіна в Україну явно пішло не за планом. «Повномасштабне вторгнення Росії в Україну було задумане в Кремлі як коротка, зухвала військова операція. Очікувалося, що Росії знадобиться кілька днів, максимум кілька тижнів, щоб встановити контроль над своїм сусідом. Це було майже два з половиною роки тому. Війна в Україні триває. Вона розвивається зовсім не так, як планувала Москва», – пише Розенберг.
Журналіст звертає увагу, що останні 29 місяців російські високопосадовці стверджували, що операція йде «за планом». Цього тижня відбувся транскордонний український напад на Курську область Росії… Очевидно, що те, що розгортається на Курщині, є ще одним свідченням того, що війна Росії в Україні не йде «за планом».
Кореспондент підкреслює: «події застали політичне і військове керівництво Росії зненацька. І не варто очікувати, що Москва визнає це». На його думку, швидше за все, російські чиновники використають український напад, щоб «спробувати згуртувати російську громадськість навколо уряду і підтримати офіційний наратив Кремля про те, що (а) в цьому конфлікті Росія не є агресором, і (б) Росія – це обложена фортеця, оточена ворогами, які планують вторгнення і знищення її».
«Україна просувається вглиб Росії, але її цілі залишаються незрозумілими»
The New York Times констатує, що несподіваний наступ Києва на Росію тимчасово змістив фокус війни – відкрив новий фронт всередині Росії. «Водночас, операція викликала питання про те, чи варто ризикувати, враховуючи, що українські сили вже розтягнуті. Також незрозуміло, чи допоможе місія Україні покращити свої позиції на решті поля бою, де вона неухильно втрачає позиції протягом багатьох місяців», – йдеться у статті.
У матеріалі йдеться, що цей рейд виявився найбільшим на російській території з початку війни два з половиною роки тому: «В атаці брали участь підрозділи щонайменше чотирьох бригад, що є рідкісним прикладом успішних маневрених операцій за підтримки артилерії, протиповітряної оборони та засобів радіоелектронної боротьби, що призвело до швидкого просування на місцевості».
«Схоже, що це досить добре скоординована і спланована спільна збройна операція, – наводить The New York Times коментар військового аналітика з Відня Франца-Штефана Гаді. – У вас (у України, – «Главком») є засоби радіоелектронної боротьби, які були розгорнуті, щоб заглушити російське командування і управління. У вас є засоби протиповітряної оборони, які були перекинуті для захисту українського наступу з повітря. А також досить ефективні механізовані з’єднання, які просуваються вперед досить впевненими темпами».
Гаді зазначає, що головне питання нині полягає в тому, чи зможе Україна втримати темп і перетворити успіх на російській території на корисні здобутки. «Українська армія має мало резервів, які вона може кинути в бій, і вона продовжує страждати від нестачі зброї та боєприпасів, кажуть аналітики. Також залишається незрозумілим, чого в кінцевому підсумку сподівається досягти Україна», – каже експерт.
The New York Times також посилається на високопоставленого українського чиновника, який на умовах анонімності розповів, що мета операції – відвернути російські війська від інших ділянок лінії фронту, де ведуть бої українські підрозділи. «Але військові експерти кажуть, що Росія, швидше за все, зможе відповісти резервами, які не воюють в Україні», – додає видання.
«Британський військовий аналітик: Значна частина Курська «фактично беззахисна» перед українським вторгненням»
Видання DW опублікувало коментар британського військового аналітика Френка Ледвіджа – щодо вторгнення українських військ у Курську область та атаки українського безпілотника на авіабазу в Липецькій області Росії.
Так, Ледвідж переконаний, що на Курщині «українці захоплять стільки землі, скільки зможуть», і додав, що, хоча вони, можливо, не зможуть утримати контроль над усіма захопленими територіями, однак утримати частину захоплених територій українській армії точно по силах. «Зараз вони добре справляються», – зазначив експерт про українські зусилля в Курську, тому що «більша частина цієї території фактично не захищена».
«Протягом наступних кількох тижнів росіяни намагатимуться відбити Курську область», – прогнозує Ледвідж. Він також звернув увагу, що Курська область є дуже важливою з точки зору постачання газу. Щодо ударів по Липецьку, експерт підкреслив, що там розташована «головна тренувальна база російських повітряно-космічних сил». З цієї причини, за його словами, Україна розглядає Липецьк як важливий військовий об’єкт.
