РусУкр

Ринок землі: Іноземці або олігархи? Кому дістанеться українська земля (Частина друга)

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Обговорюючи земельні відносини в розвинених країнах, слід говорити саме про складні системи громадських зв’язків, а не про ринки. За великим рахунком, в більшості розвинених країн ринку землі як такого немає. Є деякі ринкові елементи, щільно поставлені в рамки державного регулювання.

Ринок землі: Іноземці або олігархи? Кому дістанеться українська земля (Частина друга)

Тому продовжимо розпочатий у першій частині цього нарису огляд, щоб показати: в сучасній Україні заклики до якогось «вільного ринку землі, як у них», можна розглядати як цинічний обман, який експлуатує масові невігластво і жадібність, яка виявляється в прагненні обивателя отримати будь-яку ціну за шматок землі, що дістався від колишнього колгоспу, а там – хоч потоп, інформують Економічні Новини.

Знову про особливості відсутності ринку сільгоспземлі на Заході 

Підтвердженням вищесказаного, зокрема, може бути той факт, що орендна плата в багатьох розвинених країнах – ви будете сміятися! – часто теж регулюється державою! Такого свавілля, коли одна зі сторін диктує розмір орендної плати, в розвинених країнах немає. Відомо, що в Україні розмір оренди часто диктує агрохолдинг, який орендує наділи у сотень і тисяч власників колишніх колгоспних паїв, що не мають реальних прав.

А як «у них»? ..

У США рівень орендної плати встановлюється ринком, який в цій частині все ж є, хоча і регулюється федеральною владою і штатом. Те ж в Ірландії, Греції, Данії.

Однак, в інших країнах, зокрема, у Великобританії орендна плата встановлюється арбітражем між орендарем та орендодавцем. В цілому ряді країн розмір орендної плати встановлений законом або повинен відповідати державному стандарту, а саме в Ісландії, Швейцарії, Нідерландах, Іспанії, Бельгії, Франції, Португалії, із застереженнями – в Німеччині, Італії, Японії.

Ще раз підкреслимо, що в розвинених країнах украй негативно відносяться до придбання сільгоспземлі юридичними особами. Вважається, що землекористувачем має бути фізична особа, яка її обробляє і отримує з цього гроші на прожиття.

Справедливості заради слід зазначити, що в ряді заокеанських країн з надмірною землезабезпеченістю вимоги не такі суворі, як в Європі і Японії. Йдеться про США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію. Але й тут все непросто і земельні відносини серйозно регулюються державою.

До речі, про Нову Зеландію. Якщо в більшості країн має місце тенденція до укрупнення середніх розмірів господарств, то в Новій Зеландії досить довгий час проводилося їх розукрупнення. Причина в тому, що в цій країні спочатку створювалися великі господарства розмірами 2000 га і більше з використанням найманої праці. Зараз там намагаються впровадити зазначені вище європейські принципи землекористування, господарства роблять дрібнішими з упором на сімейний агробізнес. Але це окремий випадок.

Ринок землі: Іноземці або олігархи? Кому дістанеться українська земля (Частина друга)

Дійсно, в США, Канаді та Австралії режим землекористування більш ліберальний, але і тут держава зберігає сильні позиції, наприклад в питаннях екології. Зокрема, в Австралії, де значна частина землі знаходиться в державній власності (!), дозвіл на землекористування видається тільки при дотриманні орендарем ряду вимог, перш за все щодо ерозії грунтів, щоб уникнути опустелювання земель, що в Австралії є проблемою.

У найбільш важливих з сільськогосподарської точки зору штатах США влада забороняє покупку сільгоспземель особами, які не є фермерами. В цілому ряді штатів Середнього Заходу юридичним особам категорично заборонено купувати сільгоспугіддя. Але якщо фермери самі створюють об’єднання, в яких власниками є члени їх сімей, що за місцевими законами вважається корпорацією і юрособою, вказане обмеження не діє.

Ринок землі: Іноземці або олігархи? Кому дістанеться українська земля (Частина друга)

Суть цих обмежень проста і очевидна – перешкоджання виводу земель з сільгоспобороту, тобто перешкоджання зміни цільового призначення землі, що в Україні відбувається постійно. Найкращі чорноземі дуже часто віддають під забудову, котеджні містечка, житлові комплекси, тощо.

Це обмеження стосується всіх без винятку розвинених країн. Адже земля сільськогосподарського призначення значно, часто в рази, дешевше землі, наприклад, під комерційну забудову, тому завжди і всюди існує спокуса виведення землі з статусу сільгоспугідь. Урбанізація агресивно атакує сільськогосподарські, лісові та інші угіддя не тільки в Україні, але і в розвинених країнах, і це вкрай негативне явище в глобальному масштабі.

У цьому сенсі страждаюча від нестачі землі Японія пішла, мабуть, найдалі, заснувавши свого роду «сільськогосподарські заповідники». На цих землях можна вести виключно сільське господарство, часто цілком конкретний його вид і закон стоїть на сторожі такого status quo.

Іноземні руки – геть від сільгоспугідь!

Той факт, що в Україні можна прибирати до рук землю мало не мільйонами гектарів, заробляючи ще й на спекуляції нею, викликає рясне слиновиділення у дуже багатьох в світі, а також у найманих «експертів» і просто спекулянтів в Україні. Саме з їх боку чуються апокаліптичні заяви про те, що якщо в Україні не буде терміново введена купівля-продаж землі, то «пропало все». За цими криками ховаються всі ті ж шкурні інтереси.

До чого взагалі може призвести масовий розпродаж землі – краще навіть не думати, особливо в нинішніх соціально-економічних умовах. Обвал і без того низьких цін на землю, деградація земель, їх вивід з сільгоспобороту, масовий бандитизм, «погані гроші», що потрапили в руки сільському люмпену, черговий приплив населення в крупні міста, які вже і так тріщать від перенаселеності – ось далеко не повний перелік всіх «принад», які підуть в разі задоволення спраги наживи великого вітчизняного і зарубіжного капіталу і його дармоїдів в Україні.

Охочих купити українську землю тисячами гектарів в світі дійсно вистачає. Подібні устремління відзначаються як в розвинених західних країнах, так і, наприклад, в Китаї та арабських країнах, які страждають від нестачі сільгоспугідь за географічних і демографічних причин. Інтерес до нашої землі демонструють США і Ізраїль. До речі, Китай вже прибрав до рук або орендує величезні масиви землі в Африці і в Сибіру, ​​а про екологічні та етно-демографічні наслідки цього вже ходять «легенди жахів», з якими бажаючі можуть ознайомитися в інтернеті.

Тут виникає ще один цікавий аспект – продаж сільгоспугідь іноземцям. В Україні буйно розквітає пропаганда на тему продажу землі в руки іноземних громадян і / або компаній, що нібито призведе до небаченого розвитку агровиробництва і казкового притоку інвестицій.

Масовий продаж сільгоспземлі іноземцям в світі має місце, наприклад в Африці. У розвинених країнах такий продаж або категорично заборонений, або дуже сильно обмежується. Більш того, часто обмежуються навіть іноземні інвестиції в сільське господарство, оскільки це питання національної безпеки! Обмеження ці можуть бути на різних рівнях. Якщо в Ірландії, Японії, Мексиці, Новій Зеландії обмеження встановлюються на загальнодержавному рівні, то Австралія, Канада, США роблять це на регіональному рівні штатів і провінцій.

Чи не занадто типовим в цьому питанні є Європейський Союз. Тут іноземці мають право купувати або орендувати землю, але це стосується тільки громадян країн-членів ЄС. І навіть при цьому для нових членів ЄС, наприклад, в Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Румунії, після їх вступу в союз протягом 7-12 років, в залежності від країни, діяла заборона іноземцям на землекористування.

Звернемо увагу на той факт, що Україна вже мало не у відкриту примушують до відкриття ринку землі, в тому числі для іноземного капіталу, без прив’язки до вступу в ЄС або куди-небудь взагалі! Звучать лише порожні запевнення в тому, що у відповідь надійдуть якісь інвестиції, прихід і розмір яких, насправді, ніким і нічим не гарантовані.

Якщо дозволити собі аналогію, то все це дуже нагадує знаменитий Будапештський меморандум 1994 року, згідно з яким Україна віддала все своє ядерне озброєння в обмін на фіговий листок нічого не значущих обіцянок. Зате тепер маємо анексію Криму, війну на Донбасі, «стурбованість» Європи, санкції проти Росії, на які Путін плювати хотів, оскільки половина Європи мріє їх скоріше скасувати, щоб мати хороший гешефт з корумпованою російською правлячою верхівкою.

Як іноземцям не дають купити землю. Світовий досвід 

Повернемося до землі …

Навіть в країнах з ліберальним режимом землекористування режим цей на перевірку виявляється далеко не завжди ліберальним.

Наприклад, в Новій Зеландії дозвіл на покупку або оренду понад 2000 га землі приймається спеціальним трибуналом з урахуванням екологічних наслідків, можливості залучення інвестицій, нових технологій, наявності вільної землі. У західній частині Австралії існують регіональні обмеження, щоб громадяни країни зберегли контроль над цими ще до кінця не освоєними землями.

У Канаді обмеження на придбання землі іноземцями взагалі не мають нічого спільного з лібералізмом. В цілому ряді провінцій, що мають сільськогосподарське значення, існує заборона на придбання землі не тільки іноземцями, але навіть резидентами інших провінцій. У ряді провінцій є система пільгового кредитування на покупку сільгоспземель, але вона не поширюється на нерезидентів.

Звернемо увагу, що Канада має площу близько 10 млн кв. км і є другою за площею країною світу після Росії (понад 17 млн ​​кв. км). При цьому Канада має всього лише 36 млн осіб населення, тоді як Росія – 146 млн чоловік за московської статистикою. Для довідки: трохи поступається Канаді майже півторамільярдний Китай, що має площу більше 9,5 млн кв. км. Все це до того, що нестачі в землі Канада явно не відчуває, і хоча далеко не вся вона придатна для сільського господарства, канадцям її вистачає в надлишку. І все ж в Канаді існує жорстка система, що перешкоджає тому, щоб сільгоспземлю могли прибрати до рук «чужі».

Ринок землі: Іноземці або олігархи? Кому дістанеться українська земля (Частина друга)

Зате на незручні для ведення сільського господарства землі це не поширюється. У провінціях Ньюфаундленд і Нью-Брансвік сільського господарства майже немає, але землю для сільгосппотреб можна купувати без обмеження.

А тепер – до питання про настільки улюблені нашими доморощеними «ліберастами» іноземні інвестиції в сільське господарство. В Японії проводиться політика обмеження припливу зарубіжних капіталів в сільське господарство, а також рибне та лісове господарство. Подібна політика там проводиться і в інших галузях економіки, але це вже інше питання. Японське держава обмежує приплив капіталу не тільки в землю, а й взагалі в агропромисловий комплекс.

Якщо звернутися до самої «економічно ліберальної держави планети», тобто США, то в земельному питанні в цілому ряді штатів можна побачити заходи, які лібералізмом і не пахнуть.

Формально на федеральному рівні здобувати сільськогосподарські і лісові угіддя іноземцям не заборонено, і треба тільки повідомити міністерство сільського господарства. Але реально іноземці володіють не більше 1% угідь через місцеві обмеження в штатах і серйозні бюрократичні проблеми.

Досить жорсткі обмеження на покупку сільгоспземлі іноземцями існують більш ніж в половині з 50 штатів. У ряді штатів вона заборонена взагалі, в деяких це поширюється тільки на землі, що належать штатам. У багатьох штатах землю заборонено купувати вихідцям з так званих недружніх країн, списки яких змінюються. У багатьох випадках обмежується максимальна площа землі у володінні іноземного громадянина. Часто потрібно, щоб іноземець мав відповідного типу візу, а згодом отримав громадянство США, яке ще можуть і не дати. У ряді штатів іноземцям взагалі заборонено купувати будь-яку нерухомість.

В цілому ж, обмеження і заборони на придбання сільгоспугідь іноземцями, як і в Канаді, поширюється насамперед на ті штати, які мають значення для сільськогосподарської галузі Америки. Політика спрямована на те, щоб сільгоспземлі залишалися в руках американських громадян.

Таким чином, в розвинених країнах лише незначний відсоток сільгоспугідь належить іноземцям, і тут простежується чітка політика відповідних держав.

Ще раз про наш цинічний обман

Повторимо, що в дуже багатьох розвинених країнах ринок землі в його повному розумінні відсутній. Максимум, існують деякі елементи ринку в окремих аспектах, а далі йде величезна кількість законодавчих і адміністративних обмежень. В цілому ряді випадків приватна власність на землю взагалі відсутня, землею розпоряджається держава або місцеве самоврядування, які здають землю в оренду, причому тільки тим приватним особам, які відповідають ряду вимог.

У цьому сенсі, як сказано вище, відверто продажним цинізмом є заклики, що звучать звідусіль терміново ввести «ринок сільгоспземлі», який мало де існує взагалі. Соціальні та екологічні наслідки розпродажу землі в приватні руки можуть бути самими руйнівними. Втім, і в нинішньому стані аграрне питання залишати не можна через неухильну деградацію землі та села взагалі.

У наявності тупикова ситуація, в яку загнали країну правлячі «еліти» протягом без малого 30 років. Будь-який крок по виходу з цього глухого кута призведе до загострення ситуації. Але вихід шукати все одно доведеться, оскільки нинішня ситуація фактичного розграбування сільгосппотенціалу країни так званими агрохолдингами до нескінченності тривати не може.

Щось підказує, що вихід буде знайдений, як зазвичай, за рахунок ресурсів країни і пересічних громадян. Перемогти можуть або наші олігархи, або іноземні, і зараз неможливо сказати, що з цього гірше…










Останні новини в соцмережах


Новини партнерів

bigmir)net TOP 100