З початку вересня в парламенті знаходиться Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей застосування спеціального декларування за порушення фізичними особами податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що мали місце до 31 грудня 2018 року №1232.
Простими словами – законопроект стосується податкової амністії громадян України.
Для того, щоб скористатися правом на податкову амністію всі фізичні особи – платники податків будуть зобов’язані подати Спеціальну декларацію з 1 січня по 31 березня 2020 року та сплатити податкові зобов’язання з прихованих доходів (активів) у розмірі:
– 5 відсотків – для валютних цінностей, рухомого та нерухомого майна, цінних паперів, часток (паїв) у майні юридичних осіб, майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності та/або фінансових інструментів;
– 10 відсотків – для усіх інших майнових прав;
– 2, 5 відсотків – для активів, за рахунок яких відбулося придбання у Декларантом облігацій внутрішньої державної позики, випущених Національним банком України.
Фізичні особи, що не скористалися спеціальним декларуванням, та набули станом на 1 січня 2020 року повноліття вважаються такими, що підтвердили станом на 1 січня 2020 року незадекларовані доходи відповідних попередніх податкових періодів на загальну суму 300 000 гривень.
Наразі законопроект, так би мовити, зависнув у повітрі. Але як показує законотворча тактика парламентської більшості останніх років – нічого не буде заважати йому дуже швидко розглянутим в профільному комітеті на проголосованим у залі. Якщо на це буде відповідна політична воля.
Зрозуміло, що без податкової амністії не обійтися, як основи виведення з тіні накопиченого майна і грошових коштів громадянами держави. А після неї – запровадження загального обов’язкового декларування. Це підвищує прозорість грошей в обігу, а також бюджетні надходження. А бюджет – це соціалка, обороноздатність країни, інфраструктура і т.д.
За міжнародними оцінками розмірів тіньової економіки в країнах світу, Україна посідає невтішні позиції.
Згідно даних МВФ, з 1991 року по 2015 рік середній річний показник тіньової економіки України становив 44,8%. Для порівняння у Польщі він був на рівні 25,1%, у Росії — 38,4%, у Швейцарії — 7,2%. Вітчизняні дані більш оптимістичні. Міністерство економічного розвитку і торгівлі у 2018 році оцінювало розміри тіньової економіки в країні 32%. Але це найнижчий відсоток за останні вісім років.
Однак, як часто буває в українській законотворчій практиці: «добрими намірами може бути вимощена дорога до пекла». Так може статися і у випадку із вищезазначеним законопроектом №1232. Адже запроваджувати податкову амністію, без комплексної реформи системи оподаткування фізичних осіб – це шлях у глухий кут. Світовий досвід доводить, що податкові амністії не працюють, коли не супроводжуються рішучими та головне комплексними реформаторськими кроками, а не їх імітацією чи фрагментарністю.
Кілька прикладів. В Німеччині податкова амністія відбулася в 2004–2005 роках. Причиною її проведення став банальний дефіцит державного бюджету. Результат: замість запланованих 5 млрд євро – зібрано лише 1 млрд. В Аргентині амністія провалювалась 4 рази, в Індії – 2 рази. Причини все ті ж самі – фіскальна мета без намагання комплексних реформ. Італія — справжній «фанат» податкової амністії. Там вони були такими частими, що Організація економічного співробітництва та розвитку навіть дала італійському уряду рекомендацію відмовитися від такої практики взагалі, аби остаточно не підірвати податкову систему.
А тепер давайте розглянемо, які виклики стоять перед українською владою і чому без їх вирішення у законопроекту №1232 немає успішного майбутнього.
Виклик перший
Немає сталого підходу та чітко сформульованої мети
Якщо вищезазначена ініціатива робиться заради одноразового наповнення бюджету, то слід нагадати, що в Україні існує ряд інших актуальних підходів до реалізації цього завдання, при чому більш ефективних. Але їх не так просто реалізувати, як зібрати одноразово податки з населення. Мінімізація готівкових розрахунків краще буде сприяти сплаті податків до бюджету і моніторингу руху коштів. Боротьба з топ-корупцією – також варіант, адже втрати тільки від неефективності тієї ж митниці складають 5 млрд. дол щороку.
Якщо ж пропонована податкова амністія – це все ж таки перший крок великої реформи, то вже початковий підхід не вірний. Адже як свідчить досвід розвинутих країн, обов’язкове декларування ефективно працює виключно з правом на самостійну сплату прибуткового податку, коли роботодавці не утримують податки з найманих працівників. Саме так працює система оподаткування фізосіб в США та більшості країнах ЄС. Про цей підхід український законодавець навіть не заїкається. Адже тоді громадяни повинні отримувати зарплату без утримання прибуткового податку і самостійно його сплачувати за підсумками календарного року, але з урахуванням усіх видів податкових пільг. І в такому разі тільки за приблизними підрахунками з огляду на минулі кілька років, держбюджет не доотримує більше 100 млрд гривень, а місцеві бюджети відповідно- 160 млрд гривень (в якості податку на доходи фізичних осіб). Чи зможе держава зробити так, щоб стимулювати громадян настільки чесно сплачувати податки, що мінімізує ці втрати? Зрозуміло, що наразі це на межі фантастики.
Виклик другий
Слід навчитися збирати податки
Перш за все – велике питання чи зможе нереформована податкова прийняти та обробити декларації всіх фізосіб? На тлі того, що діджиталізація – тільки на словах, а про реформу адміністрування податків мова й не заходить, то відповідь на поверхні. Також важливо – якщо податкові органи розглядають громадян, як потенційних шахраїв чи надають незадовільний сервіз, тоді люди відчувають недовіру до влади і зростає ризик ухилення від податкових зобов’язань. Якщо платники податків сприймають владу як постачальника послуг суспільству, як наприклад у податкових системах скандинавських країн, вони вважають наповнення бюджету своїм обов’язком. Багато досліджень підтверджують дану тезу.
Друге питання – недореформована правоохоронна система, яка перебуває під сильним впливом політики. Хто надасть гарантію українцям, що правоохоронці не зловживатимуть розкритою інформацією та не почнуть тих, хто скористалися амністією, переслідувати за іншими статтями Кримінального кодексу? Наприклад, годі й сподіватися, що правоохоронні органи, отримавши інформацію про наявність у громадян певного майна, не зацікавляться ймовірним порушенням під час набуття такого майна іншого, крім податкового законодавства
Зрозуміло, що все це не додає впевненості громадянам скористатися амністіє, а потім сумлінно декларувати власні прибутки
Виклик третій
Корупційні шпарини
З огляду на результативність запроваджуваної новації, а не на політичний популізм – чи так вже варто виключати з податково амністія та подальшого декларування пенсіонерів? Адже буде створена ціла легальна категорія громадян, які будуть масово використовуватися при поступовій легалізації незаконних активів чиновників. Наприклад, батько депутата покаже, що у нього є 1 мільйон доларів. Він заплатить податок при амністії. Потім спокійно за договором дарування подарує цю суму своєму синові чиновнику.
Виклик четвертий
Відсутність суспільної довіри та податкової культури
В суспільстві є запит на декларування доходів заможних громадян, власників великого бізнесу, держслужбовців, керівників держкомпаній. Проте чи можемо ми на сьогодні стверджувати, що у всього українського суспільства податкова культура на тому рівні, який дозволить без проблем застосувати податкову амністію, а потім й запровадити декларування доходів усіма громадянами України?
Декларування — це суспільна навичка, яку влада розвиває і яку українським громадянам ще треба опанувати. У суспільстві неминуче може виникнути занадто багато питань і недовіри до таких законодавчих новацій. Окрім того, дослідниками доведено, що коли в державі якість державних послуг низька (наприклад, публічний сервіс держорганів, якість доріг та інфраструктури тощо), платники податків сприймають податкові платежі як несправедливі і відповідно їх погано платять.
Всього цього в купі достатньо для зриву процесу податкової амністії та запровадження обов‘язкового оподаткування громадян.
Отже, й досі залишається гострим запитання: чи здатна влада впоратися зі всіма вище переліченими викликами? Або піде неефективним шляхом найменшого спротиву – просто прийме до Нового року вищезазначений законопроект №1232. Все це покажуть події найближчих місяців.
Михайло ПЛАСТУН
кандидат юридичних наук,
експерт з правових питань
