Незважаючи на те, що з 2016 року в Україні діє Стратегія подолання бідності, новий звіт Рахункової палати демонструє стабільне зростання жебраків та людей, що живуть за межею бідності в нашій країні.
Рівень бідності в Україні зараз вищий, ніж п’ять років тому. За словами директора Світового банку з питань України, Білорусі та Молдови Сату Кахконен за межею бідності сьогодні живе 25% населення України. Рівень бідності в порівнянні за 2014 роком зріс на 10%.
Водночас, звіт Рахункової палати чітко демонструє, що в залежності від методології визначення бідності різняться і показники. У відомстві зазначили, що, вимірюючи благополуччя людей за абсолютним критерієм, тобто використовуючи грошові доходи, можна побачити позитивну динаміку – люди стали трохи багатшими. Сталося це за рахунок підвищення мінімальної зарплати і пенсій. Однак насправді доходи українців зростають лише на папері, а купівельна спроможність залишається мізерно малою.
В ЄС вже давно не використовують таку методику визначення рівня депривації (різні види поневірянь) через її похибку. За європейської шкалою аналіз проводять за допомогою немонетарних критеріїв. Вони не вимірюються грошима, а відповідають набору певних благ. ЄС визначив 9 таких позицій, що визначають становище людини на шкалі багатий – бідний:
– наявність в домогосподарстві заборгованостей по кредиту, розстрочення, оренді або комунальних рахунках;
– неможливість сім’ї заплатити за 7-денну щорічну відпустку поза домом;
– нездатність підтримувати належну температуру в квартирі або будинку через брак коштів;
– нестача грошей на м’ясні та рибні продукти раз в два дні;
– неможливість покрити непередбачені витрати в розмірі одного прожиткового мінімуму;
– відсутність телефону через брак коштів, нездатність придбати кольоровий телевізор;
– нестача грошей на оплату медичних послуг і придбання ліків;
– відсутність пральної машини через низький матеріальний стан;
– неможливість придбати автомобіль.
В ЄС вважають, що, якщо з даного набору благ немає 3 – це свідчить про депривації. Якщо ж відсутні 4 показника – помітна демонстрація глибокої депривації. Наприклад, в 2016 році рівень депривації в ЄС був на рівні 16%, а глибокої – 8%. У нашій же країні за підсумками минулого 2017 року ці показники становили 42% і 27% відповідно. Україна з 2015 року прийняла рішення орієнтуватися у визначенні рівня депривації на 4 з 9 критеріїв, запропонованих даною методологією. Таким чином, у нас понад чверть населення перебуває за межею бідності.
За підсумками 2017 року виявилось, що найзначнішою депривацією для українців стали несподівані витрати за рахунок власних доходів. 60% громадян не готові до появи незапланованих витрат. Серед європейців таких 36%.
Інші ознаки депривації в нашій країні також істотно більші, ніж в країнах ЄС. Виявилося, що половина домогосподарств України не може дозволити собі щорічну тижневу відпустку. До того ж було встановлено, що третина українців стикалися з відсутністю грошей на придбання призначених їм ліків і медпрепаратів.
На даний момент, крім вищеназваних двох способів визначення рівня депривації, існує ще кілька. Нерідко можна почути, що насправді ми живемо дуже навіть добре. Щоб підкріпити цю заяву різні чиновники керуються стандартом ООН, згідно з яким на кожну людину в день повинно витрачатися 5 доларів. Однак такі аналітики не переводять валюту в гривню за ринковим курсом, а спираються на паритет купівельної спроможності, який в Україні дорівнює 8,1 грн за один долар. В результаті виходить, що межа бідності проходить на рівні 1200 грн на місяць. Така методика дозволяє багатьом псевдоекспертам голосно заявляти: в Україні майже немає бідних. Незважаючи на те, що цей метод – відмінний спосіб маніпуляції серед чиновників, простих громадян він збиває з пантелику, адже згідно з такою оцінкою, їм дозволені лише найдешевші товари і продукти.
На даний момент, більшість аналітиків закликають обчислювати депривації за стандартом ООН, керуючись не паритетом купівельної спроможності, а реальним курсом долара в країні. Якщо зробити такі підрахунки, виявиться, що реальна межа бідності проведена на рівні 4200 грн. Показовим є той факт, що навіть мінімалка, обіцяна в січні 2019 роки (4173 грн), не дотягує до цього показника.
Якщо згадати піраміду Маслоу, яка демонструвала б ієрархію людських базових потреб, ми побачимо, наскільки українців загнали в рамки забезпечення самих «нижніх» бажань. Як відомо, людина не буде відчувати гостру потребу в більш піднесених потребах, поки не задоволені його примітивні потреби. Така ситуація не вигідна, як простим громадянам, так і країні в цілому, адже, на думку Абрахама Маслоу, зростання рівня соціуму прямо залежить від розвитку культурних потреб населення.
Нагадаємо, дослідження Рахункової палати продемонструвало, що третина українців не можуть дозволити собі покупку необхідних ліків. Але ж відповідно до піраміди Маслоу сфера здоров’я є однією з базових. Тому, згідно з ще однією методологією бідних в Україні не може бути менше 33%. До малозабезпечених цілком можливо віднести і тих, кому не під силу рахунки за комуналку, адже їх несплата додає домогосподарствам певних ризиків.
У розвинених країнах головними способами боротьби з бідністю вважаються стимулювання зростання доходів населення і підвищення податків для великих компаній. У нас же запроваджено податок на доходи фізичних осіб. 18,5% від отриманого повинні віддавати всі – і ті, хто отримує мінімальну зарплату, і мільйонери. До того ж, для великих компаній в нашій країні діє ряд пільг. Достатньо тільки подивитися на те, як чиновники в проекті бюджету-2019 пропонують знизити ренту на видобуток газового конденсату. Для існуючих свердловин ренту мають намір знизити з 21-45% до 14-29%. Власникам нових глибинних свердловин (понад 5 тис. М) платити буде найлегше – рента на них складе всього 6% (!). Додатково на них планують ввести і мораторій на зростання податків до 2023 року. Щоб, не дай Боже, наші мільйонери, що володіють свердловинами, не збідніли.
Така логіка незрозуміла для більшості простих громадян, які повинні платити за зростаючим газовим тарифів шалені гроші і цим зменшувати доходи, які можна було б витратити на лікування, відпочинок, одяг або їжу. В даному випадку, показовим прикладом може послужити американський паливний ринок. США на весь світ знамениті своїм дешевим бензином. Здавалося б, що прозорий нафтовий ринок, який відкрито демонструє щосекундну зміну вартості бареля, повинен підвищувати вартість палива. Однак цього не відбувається, тому що компанії беруть собі рівно стільки доходу, скільки їм належить і мають власні ресурси. Бідність не може знизиться в країні, де мінімальна зарплата оподатковується, стає дедалі більше сумма сплати комунальних послуг і знижується оподаткування великих корпорацій.
