Агресивна колективістська свідомість ще сто років тому була притаманна найрозвиненішим країнам світу і спричинила дві світові війни та безліч війн локальних
Про це пише історик Андрій Зубов.
Оновлення економіки, технології — ці теми були актуальними і в науці, і в міждержавних відносинах протягом цих двох століть. Революція Мейдзі в Японії, великі реформи в Росії, епоха Танзімату в Османській імперії. Народи з тих чи інших причин, що відстали від лідерів індустріального та політичного буття, докладали неймовірних зусиль, щоб підтягнутися до найпередовіших — створити подібні до них політичні інститути, системи освіти та охорони здоров’я, суд та армію. Інакше — поневолення колоніальними імперіями Заходу і та ж модернізація, але вже не у власних інтересах, а в інтересах заморських метрополій.
Японців, росіян, турків, тайців, персів жахала доля Індії, Тьямпи, Єгипту, Бірми, Цейлону. Хоча нічого апокаліптично жахливого в підкорених країнах зазвичай не відбувалося, власне модернізація з примусу та в інтересах метрополії здавалася і принизливою, і невигідною давнім і славетним народам Азії та Африки. Але так чи інакше модернізація змінила за 19−20 століття всі континенти.
Нині ж світ постав перед новим колосальним завданням — модернізацією свідомості і, якщо завгодно, його вестернізацією. Тепер важливим є не те, скільки в суспільстві гаджетів на сто людей, а що пишуть і кажуть, використовуючи ці гаджети в тій чи іншій країні.
Непомітно перший світ зробив колосальний прорив у сфері свідомості, у сфері цінностей. Не варто вважати, що цей прорив однозначно веде лише до позитивних результатів. Ні порох, ні парова машина, ні комп’ютер, ні освоєння космосу не є однозначно позитивними явищами, але без їх освоєння нині не можна уявити існування жодного суспільства. Те саме і зі сферою сучасної свідомості.
Країни комуністичного світу залишилися поза цією революцією свідомості
Коли ж цей прорив у сфері свідомості відбувся і в чому його основні параметри? Він стався як масове явище після Другої світової війни і нині лише набирає своїх обертів, як промислова революція набирала обертів двісті років тому. Багато в чому ця нова революція, революція свідомості і викликана великими трагедіями ХХ століття.
Її суть — відмова від примату колективної свідомості над особистісною. Особистість людини, а не народ, релігійна група чи соціальна спільність стають найвищою цінністю. Саме право людини вибирати власні життєві шляхи стало нині тим незаперечним принципом, яким живуть усі розвинені країни і Європи, і Північної Америки, і Далекого Сходу. Поширення мережевих засобів горизонтальної комунікації вкрай сприяє цій революції, хоч і не є її причиною. Її причина інша — чітке розуміння, що верховенство спільного над особистим призводить людей у прірви воєн, релігійної нетерпимості, геноциду.
Уперше світ виявив цю нову свідомість у практичній сфері після кінця Другої світової війни, коли замість покарання народів-агресорів переможці (зрозуміло, не комуністичні), почали допомагати німцям та італійцям піднятися з руїн, не відібрали у розгромлених держав жодного метра землі, швидко припинили репарації, замінивши їх планом Маршалла. Але при цьому неухильно і з примусом впроваджували в переможених суспільствах саме нові цінності свідомості — парламентську демократію, індивідуальну громадянську свободу, свободу підприємницької приватної діяльності та свободу інформації, поєднані із соціальною відповідальністю за тих, хто не може сам з тих чи інших об’єктивних причин жити гідним життям.
Країни комуністичного світу залишилися поза цією революцією свідомості. Насилу вони нині опановують нові цінності, весь час сповзаючи в націоналізм, нетерпимість, різні форми колективних фобій і божевілля. Проте долучення до НАТО та ЄС поступово трансформує їх, кого швидше, а кого ще повільніше.
Щодо країн колишнього СРСР, за винятком Балтійських держав, то тут ситуація ще гірша. Ці країни, як і досі комуністичні країни Азії, а також багато країн ісламського світу залишаються заповідником агресивної колективістської свідомості. Варто наголосити, що така свідомість ще сто років тому була властива найрозвиненішим країнам світу і спричинила дві світові війни та безліч локальних війн.
Тепер країни «заповідника колективізму», як колись країни, що відстали від промислової революції, хочуть використовувати її «бонуси» без внутрішньої самозміни, але це так само безплідно, як і в 19 столітті. За модернізацією соціального «тіла» обов’язково має настати модернізація душі, її перетворення з колективістської на персоналістську, яка поважає права і свободи іншого, навіть якщо вони дуже несхожі з твоїми.
Росія нині показала найагресивнішу форму колективізму — загарбницьку імперіалістичну війну на кшталт першої половини ХХ століття. Провал цієї авантюри, жахливої та кривавої, цілком очевидний не лише з військової та політичної, а й з цивілізаційної точки зору. За цією поразкою, подібною до поразки Османської імперії під Віднем наприкінці XVII століття, розпочнеться відродження і самої Росії та інших країн «заповідника» вже на нових принципах — принципах сучасної свідомості, яка здатна забезпечити народам, зупиненим у розвитку свідомості більшовицькою диктатурою, гідне життя в майбутньому.
