В Україні вже не так багато чого залишилося «продати та/або вкрасти». Багато чого вже давно розкрадено та розвалено до великої війни, багато що зруйновано війною та/або потрапило під окупацію. Але дещо ще залишилося, і серед цього «чогось» виділялася галузь з видобутку та переробки руд титану, одна з найбільших у світі.
Інформація про те, що ця галузь «несподівано» і раптово була продана за копійки бізнесмену з Азербайджану, викликала широкий резонанс, який швидко зійшов нанівець у бурхливому потоці інших новин останнього часу.
Але питання залишилися, і чи не головне з цих питань: що це було – банальна корупція і крадіжка під шумок війни, чи це та сама зрада, яка називається в наших краях смачним слівцем «зрада»?
Тому що продаж галузі з виробництва стратегічного в наш час титану важко вважати чимось іншим, крім «зрадою», тобто зрадою. Тим більше, під час війни… Тим більше, за копійки, за ціною середнього торгового центру у київському «спальнику»… Тим більше, компанії з Азербайджану, яка ніколи не мала жодного стосунку до титану, власне як і сама країна… Тим більше, якщо є підозри, що ця компанія та бізнесмен можуть мати зв’язки з ворогом, і продукція української титанової галузі в результаті може виявитися в агресора, який може використовувати її у війні проти України.
Що таке титан та які його українські особливості?
Для кращого розуміння того, що саме в цьому випадку було піддано дерибану, спочатку коротко ознайомимося, так би мовити, з «об’єктом дерибану», тобто з титановою галуззю України, інформацію про яку коротко викладено на інтернет-ресурсі інвестиційної компанії InVenture.
Титан – легкий, але міцний метал, що широко використовується у виробництві техніки військового призначення, такий як винищувачі, гелікоптери, морські судна, танки, ракети далекого радіусу дії та багато іншого. Зараз швидко розширюється сфера застосування виробів з титану, який використовується в різних модифікаціях та видах найрізноманітнішої продукції.
Якщо алюміній називали “металом ХХ століття”, то “металом ХХI століття” стає титан.
З титанової руди виробляють як металевий титан, хоча це найдорожчий продукт. Для виплавки металу використовують лише близько 10% видобутої сировини. В основному ільменіт і рутил застосовуються в хімічній промисловості, найчастіше для отримання двоокису титану, яка використовується як барвник.
Добувні активи грають у титановій промисловості незначну роль, майже вся додана вартість формується на металургійних підприємствах. Максимальний прибуток і в хімічній, і в металургійній промисловості одержують підприємства, що випускають кінцеву продукцію. Так, хімічна сировина – пігментний двоокис титану – коштує близько 2 $/кг, а вже металевий напівфабрикат – титанова губка – близько 22 $/кг. Готовий метал, залежно від чистоти, набагато дорожчий.
При розпаді СРСР Україна втратила суттєву ланку в технологічному ланцюжку отримання металевого титану — виробництва титанових злитків. І видобувні підприємства (Вільногірський та Іршанський ГЗК, Запорізький титаномагнієвий комбінат — ЗТМК) стали переважно постачальниками сировини за кордон. Комбінат виробляє до 1 тис. тонн титанової губки на рік і може збільшити виробництво, але для цього потрібні інвестиції в прокатний стан. Їх потрібно буде зробити або власнику (державі), або доведеться шукати інвестора і, знову ж таки, створювати привабливі умови.
Згодом окремі компанії почали розвивати власне виробництво титану — аж до випуску кінцевої продукції. Так, сьогодні в Україні виготовляються титанові лопатки для турбін АЕС, триває серійний 3D-друк елементів ракетних двигунів. Але це все дрібні виробництва.
Згідно із законодавством України, інформація про запаси титанових руд становить державну таємницю. Водночас, Державна геологічна служба США оцінює їх у розмірі 8,4 млн. тонн, з яких: ільменіт – 5,9 млн. тонн, рутил – 2,5 млн. тонн. Ці обсяги становить 1,12% від світових запасів титану.
Водночас, в ОДГК зазначають, що Україна має близько 20% зафіксованих світових запасів титанових руд. За даними ОГХК, загальний обсяг балансових запасів титанових руд станом на 01.01.2022 р. становив 40,2 млн куб. м. Обсяг умовно балансових та позабалансових запасів титанових руд становив 81,15 млн куб. м.
Згідно зі звітом консалтингової компанії EY, в Україні виявлено 78 родовищ титану різного рівня вивченості. Однак, за фактом, мінерально-сировинна база титану в Україні представлена приблизно 40 родовищами титану, що включають одне унікальне, 13 великих та 10 середніх родовищ. Наразі видобуток руд титану в Україні ведеться лише з розсипних покладів, що становлять близько 10% усіх розвіданих запасів.
«Основні ресурси титанових руд зосереджено корінних родовищах. Їх може вистачити довгий проміжок часу роботи підприємств із видобутку руд титану. Але є проблема в дефіциті руд зі свіжим ільменітом, запаси яких в Україні пов’язані здебільшого з великим Стремигородським та меншим за розміром Федорівським корінними родовищами. Головна проблема розробки зазначених родовищ у тому, що для їх експлуатації потрібне залучення значних капітальних інвестицій: для будівництва нових копалень та збагачувальних фабрик», – наголошується у звіті EY.
Основні виробники титану в Україні:
– “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (ЗТМК) – виробник титанової губки;
– «Сумихімпром» – виробник діоксиду титану;
– «Велта» призупинила будівництво заводу титанових виробів у м. Новомосковську Дніпропетровської області та сконцентрувалася на релокації виробничих потужностей у безпечне місце.
Основні видобувні компанії титанової руди в Україні:
– ПрАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (ОГХК), контролює Вільногірський гірничо-металургійний комбінат та Іршанський ГЗК;
– ТОВ «Міжрічковий ГЗК»;
– ТОВ «Валки-Ільменіт»;
– ТОВ ВКФ “Велта”.
Українські родовища титану донедавна здебільшого контролювали Group DF та АТ «ОГХК». Перша належить українському олігарху Дмитру Фірташу, який уже багато років живе в Австрії, звідки американська влада вимагає екстрадувати його до США. Другий же видобувач із 2019 року перебуває в управлінні Фонду держмайна України.
У 2012 році російська компанія «ВСМПО-АВІСМА», один із найбільших виробників та постачальників титанових придбала 75% акцій групи Limpieza (Кіпр), яка володіє ліцензією на видобуток ільменіт-цирконієвих пісків Вовчанського родовища у Дніпропетровській області. У фінансовому звіті корпорації за 2020 рік йдеться, що видобуток на родовищі розпочався у 2016 році. Запаси цього українського родовища оцінюються на рівні 5 млн. тонн ільменіту, рутила, цирконію та інших корисних копалин.
Повідомлялося, що з початком повномасштабної агресії російська «ВСМПО-АВІСМА» вийшла з капіталу компаній, які стосуються українського титану.
Війна суттєво вплинула на роботу підприємств титанової галузі України. Частина підприємств титанової галузі України безпосередньо постраждала від бойових дій, проте про характер пошкоджень не повідомляється, підприємства зі зрозумілих причин не поділяються інформацією про свою активність у період воєнних дій. Українські титанові компанії не поспішають розкривати своїх виробничих показників, але, за ринковими оцінками, вони суттєво знизилися.
За 1 півріччя 2022 року підприємства титанового бізнесу Group DF (у структуру входять ТОВ «Міжріченський ГЗК», ТОВ «Валки-Ільменіт» та Мотронівський ГЗК) видобули 1,07 млн куб. м ільменітової руди (-25% порівняно з аналогічним періодом 2021 року) та виробили 62 тис. т ільменітового концентрату (-5,7%).
«Об’єднана гірничо-хімічна компанія» знизила виробництво на час воєнних дій та змінила логістику – компанія налагодила відвантаження ільменітової руди через порти в Румунії та Польщі.
Компанія «Велта» у період війни задіяла лише 50% своїх виробничих потужностей через обмеження електроенергії.
Агресія Москви проти України змінила ситуацію і на світовому ринку Титану. РФ в особі компанії “ВСМПО-Авісма” втратила двох найбільших споживачів титанових виробів – Airbus і Boeing. Airbus намагався знайти альтернативних постачальників і мав намір відмовитися від постачання титану з Росії. Boeing призупинив закупівлю титану з РФ ще на початку війни. Раніше американська корпорація закривала до третини потреб за рахунок російського титану. При цьому Євросоюз останнім часом виключив із сьомого пакету санкцій «ВСМПО-Авісма».
Іншими словами, російська «ВСМПО-Авісма» втратила великих споживачів, і цю нішу могли б зайняти українські виробники, але потрібні не сировина та напівфабрикат, а готова продукція, наприклад, як титановий прокат відповідної якості.
Поки що йдеться про експорт сировини та напівфабрикатів. ОГХК уклала пряму угоду про постачання концентрату ільменіту американської The Chemours. “Велта” отримала ліцензію на експорт ільменітового концентрату в США.
Із початком «великої війни» на титановому ринку України відбувся перерозподіл власності. У травні 2022 року суд підтвердив повернення ЗТМК у державну власність.
Україна конфіскувала 100% у статутному капіталі ТОВ «ВСМПО Титан Україна» (виготовляє титанові труби), чиї корпоративні права передано АРМА. А у лютому 2022 року Вищий антикорупційний суд задовольнив позов Мін’юсту України про передачу у державну власність України ТОВ «Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат», яке належало російським бізнесменам Михайлу Шелкову та Сергію Чемезову.
Словом Україна повністю очистила ці активи від російської присутності.
Після цього Україні слід створити замкнутий цикл у титановій галузі: від видобутку сировини до виробництва готової продукції із самого металу. Тим більше, що наша країна має усі потенційні можливості для цього.
Але держава в особі корумпованої бюрократії відмовилася від абсолютно логічних і по-справжньому патріотичних кроків щодо створення свого вертикально інтегрованого замкнутого циклу титанового виробництва, хоча до «великої війни» це активно обговорювалося.
Як бачимо, було обрано шлях продажу добувно-збагачувальної частини галузі у вигляді ОГХК у сумнівні руки. Запорізький титано-магнієвий комбінат, що випускає хоча б напівфабрикат із досить високою доданою вартістю, залишається «не при справах», можливо, сам собою.
Не говорячи вже про те, що продаж такого активу за копійки під час війни є злочином.
Тим більше, що має місце боротьба за український титан, який міг би стати одним із елементів фундаменту для повоєнного відновлення України.
З одного боку, США та союзні держави докладають усіх зусиль для виявлення, розробки та використання величезних запасів найважливішого металу на території України, що має вирішальне значення для передових військових технологій Заходу, які стануть основою майбутнього стримування Росії та Китаю. І тут важливо було б запропонувати партнерам цілісну структуру з повним циклом, але натомість ми бачимо дерибан частинами, та ще й сумнівні руки.
З іншого боку, хоча захоплення титанової галузі України не озвучувалося як одна з публічних цілей Кремля, але воно стало б благом для Москви, адже запаси титанових мінералів у Росії відносно невеликі.
Титан є життєво важливим для нинішнього нападу Росії. У ракетах, що летять в Україну, дуже високий вміст титану. Москва може зіткнутися із суттєвим браком сучасної високоточної зброї, якщо не зможе забезпечити нові постачання титану.
Ситуація посилюється тим, що бойові дії розгорнулися на сході та півдні України, де зосереджено мінеральні багатства на трильйони доларів. У перші місяці вторгнення російські війська захопили щонайменше дві ділянки розробки титанових руд.
Ще до лютого 2022 року Росія розраховувала отримати життєво важливі титанові ресурси через свою корумповану мережу олігархів, чиновників та агентів в Україні.
Український олігарх Дмитро Фірташ, який зараз живе у вигнанні в Австрії, був змушений у 2021 році продати 49% акцій Запорізького титано-магнієвого комбінату – єдиного в Європі заводу з виробництва титанової губки – після того, як його звинуватили у продажу титану Росії для військових потреб. У січні 2022 Фірташ продав кримський титановий завод російській фірмі «Титан».
У цих умовах слід сконцентрувати в руках держави основні потужності стратегічної титанової галузі, але робиться, як бачимо, все «з точністю до навпаки».
Раз-два… продано!
Відверто кажучи, до кінця не вірилося, що в умовах тотальної війни, одним із наслідків якої є катастрофічне падіння вартості активів, влада взагалі зважиться на продаж чогось серйозного. Тим більше, якщо йдеться про титанову галузь… Тим більше, якщо титанову галузь взагалі не можна продавати, особливо з урахуванням нинішніх реалій.
Тому вкрай обурило повідомлення про те, що Об’єднану гірничо-хімічну компанію (ОГХК), найбільше в Україні підприємство з видобутку та збагачення титанових руд, було несподівано продано з молотка. До складу компанії, повторимо, входять Вільногірський гірничо-металургійний комбінат у Дніпропетровській області та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат у Житомирській області.
Аукціон виграла компанія «Цемін Україна» азербайджанського бізнесмена Насіба Хасанова, яка запропонувала за актив 3,94 млрд грн за стартової ціни 3,90 млрд грн.
«Цемін Україна» була єдиним учасником торгів.
Кабінет міністрів ухвалив рішення щодо продажу державного пакету акцій ОГХК. Як повідомив прем’єр Шмигаль, переможець зобов’язався інвестувати щонайменше 400 млн грн у технічну модернізацію підприємства.
Цифри, відверто кажучи, вражають своєю «грандіозністю». За одне з найбільших підприємств із видобутку та переробки стратегічно важливої титанової сировини так званий переможець платить аж цілих 100 млн доларів, тобто ціна кількох футболістів на трансфері, а в модернізацію «інвестор» має намір вкласти аж цілих 10 «лимонів баксів».
І все це прем’єр подає як “велику інвестиційно-приватизаційну перемогу”.
Більше того, Шмигаль у « типу забороненому для чиновників телеграмі » пише, що приватизація держпідприємств є важливим елементом розвитку української економіки та збільшення інвестицій, а також це прозорість та зменшення корупційних ризиків, що є системною політикою.
Якщо ви не знаєте, що таке цинізм, то він у хімічно чистому вигляді. Не кажучи про те, що таку «приватизацію» важко розглядати інакше, як корупцію, яка справді перетворилася в Україні на «системну політику».
Насіб Хасанов став відомим в Україні після того, як у 2019 році його компанія купила у російської МТС путінського олігарха Євтушенкова український мобільний оператор «Водафон».
Хто стоїть за Хасановим, існують суперечливі відомості. Деякі ЗМІ пов’язують його із президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим.
За деякими даними, фірма «Цемін Україна» входить до холдингу NEQSOL, який представляє комерційні інтереси родини Ільхама Алієва, зокрема пов’язана з транзитом через українську ГТС «азербайджанського» газу, який насправді може бути російським.
Є також обґрунтовані підозри, що ці азербайджанські структури тісно пов’язані зі структурами агресора, і це важливо саме щодо титану, про що далі.
Коментарі та оцінка наслідків
Очікується, що коментарі та оцінка наслідків такого «залучення інвестицій» виявилися вкрай критичними.
Ось що, зокрема, пише в соцмережах економіст Олексій Кущ:
« Прощавай , титановий промисловий кластер в Україні, прощавай?
Приватизація держмайна на контрциклі кризового уповільнення економіки – це ще перекрука.
Ніхто з політиків чи чиновників зараз не продаватиме свою нерухомість в Україні, хіба що за умови виїзду за кордон на ПМП.
Чому? А тому що дешево. Тому вони не продають, а купують, квартири іноді цілими стояками.
То чому з держактивами все по-іншому?
Навіщо під час війни за копійки продавати найкраще, що в нас є ?
Наприклад, Об’єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК), яка є найбільшим в Україні виробником титанових руд.
Продали за 3,9 млрд грн або еквівалент 100 млн доларів .
З урахуванням того, що за місяць наш бюджет витрачає 3,5 млрд дол, цих грошей вистачить на… півдня.
ОГХК купила компанія « Цемін Україна » , яку пов’язують із азербайджанським бізнесменом Насібом Хасановим.
Торгів як таких не було: старт ціни 3,9 млрд грн і фініш 3,94 млрд.
Що не дивно з огляду на ризики інвестування.
« Цемін Україна » – єдиний учасник торгів.
Рішення про продаж Кабмін затвердив у п’ятницю перед вихідними, а торги провели прямо блискавично.
У пакет продажу увійшли: Вільногірський гірничо-металургійний комбінат у Дніпропетровській області та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат у Житомирській області.
Доля Запорізького титаномагнієвого комбінату тепер більш ніж сумна, бо лише формат розвитку в рамках титанового промислового кластера міг його врятувати.
Хасанов вже купував активи в Україні: 2019 року його компанія придбала у російської МТС мобільний оператор Водафон.
Нагадаю, до цього право на видобуток графіту в Хмельницькій області передали турецькій дорожній компанії Онур (прощ ай , літієвий електромашинобудівний кластер та Запорізький акумуляторний завод?).
Яким буде наступний крок у приватизації? Продаж родовищ урану , і прощай , урановий енергетичний кластер?
Хто купить, знову Туреччина та Азербайджан? Чому такий крен у бік інвесторів з тих самих країн?
Я з повагою ставлюся до Туреччини та Азербайджану і неодноразово писав про їхні успіхи в розвитку, у тому числі щодо їх економічних моделей зростання.
Але я патріот своєї країни і мені не байдужа доля нашого кластерного розвитку з опорою на природні ресурси, що залишилися в Україні.
Модель кластерного розвитку – це соломинка, за яку ми ще можемо вхопитися і витягнути себе з болота , як Мюнхгаузен витяг себе за кіску.
Наші природні ресурси – це все, що в нас залишилося для формування хоч би мінімальної конкурентоспроможності на світовому ринку за умови виробництва складної продукції, а не вічної сировинної спеціалізації ».
Ще одна думка того ж автора , з яким важко не погодитися, як і з попереднім:
« Різні у нас були моделі приватизації, але так, щоб з одним учасником продати запаси стратегічної сировини (титан) за ціною торгового центру у Києві.
Але тут навіть це не цікаво, а сама підкладка схеми.
Я вже писав про купівлю азербайджанською компанією ОГХК – об’єднаної гірничо-хімічної компанії, яка раніше належала олігарху Фірташу, потім була з помпою націоналізована і тепер якось буденно та без фанфар приватизована надвечір п’ятниці за смішну суму в 100 млн дол.
Низьку ціну продажу компанії обґрунтували тим, що війна та впали світові ціни на титанову сировину – ільменіт.
З іншого боку, навіщо продавати, якщо війна, і впали ціни на сировину, що видобувається компанією?
Але найцікавіше те, що компанія з Азербайджану, яка купила ОГХК, ніколи не була помічена в титановому бізнесі.
Нещодавно вона купила в Україні корпоративні права мобільного оператора Водафон.
Тоді на який їй титан? Нахиба?
Але скринька схемою відкривався.
Мобільний оператор має непоганий прибуток, тому своїм власникам він може заплатити пристойні дивіденди.
Але як їх репатріювати із України? Поки триває війна, це заборонено. До речі, ця заборона може тривати у тій чи іншій формі і після завершення війни.
Але гроші треба виводити.
А далі озвучую виключно свою авторську версію, гіпотетичну.
Якщо не можна вивести капітал із країни, потрібно купити в цій країні актив з експортним потенціалом.
І тоді виведення капіталу відбудеться через експорт сировини.
Проста схема: інвестуєш прибуток від володіння мобільним оператором ОГХК. Експортуєш титан та виводиш капітал за допомогою сировинного експорту.
При цьому держава тобі ще й відшкодує ПДВ на суму податкового кредиту: капвкладення, придбання обладнання, електроенергії, вартість ремонтів тощо.
Але ж експортний виторг треба повертати, запитає наївний читач.
Потрібно, але іноді « не можна » .
Які схеми вже застосовують різні компанії в Україні щодо неповернення валютної виручки?
Є « нарвана схема » : продаєш сировину фіктивному покупцю за кордоном, він не розраховується , і ви його банкрутуєте.
Подаєте позов до суду та отримуєте довідку про банкрутство за кордоном. У правильній юрисдикції це коштує кілька тисяч доларів. Потім із цією довідкою йдете до банку та знімаєте суму експорту з валютного контролю.
Так під час війни не повернулося 8 млрд доларів експортного виторгу зернових трейдерів.
Є схема лобістська. Ну, типу, ваш експорт дуже важливий для країни, і вам потрібні спеціальні терміни повернення валютної виручки.
Так, за деякими товарами аграрного експорту НБУ збільшив термін повернення експортної виручки з 90 до 120 днів.
Є схема « сіра » . Створюєте в офшорі фірму-прокладку на острівних бомжів і продаєте свій товар собі, наприклад, за 30 одиниць. І вже з офшору перепродаєте реальному покупцю за ринковою ціною, наприклад, за 100 одиниць.70 одиниць у такій схемі ніколи не повернуться до України.
Ну і взагалі, 90 днів повернення експортної виручки в Україну за основною лінійкою товарів – це як дебетний ліміт щодо виведення капіталу у розмірі квартальної виручки. Теж непогано.
Загалом, у нас можна купити стратега із запасами цінної сировини за ціною ТРЦ, використовувати його для виведення капіталу, коли іншим не можна , і ще отримати від держави відшкодування ПДВ.
Тому я не розумію тих людей, які кажуть, що в Україні важко вести бізнес.
Такого « повного фаршу » вам ніде у світі не запропонують. Просто потрібно вміти домовлятися з « рівними пацанами » .
Це все, звичайно, можуть бути мої фантазії , і новий інвестор насправді хоче побудувати завод з виробництва металевого титану з видобутої сировини та запустити друк деталей у 3D принтері з порошку титану.
Будемо подивитися ».
Зі всього сказаного величезний скепсис викликає лише припущення про те, що інвестор нібито побудує завод з виробництва металевого прокату і друкуватиме деталі на 3D-принтері. Власне, це навіть не скепсис, а пости абсолютна впевненість у тому, що цього ніколи не буде.
Насамкінець повернемося до питання про «зраду». Внутрішній голос уперто підказує, що за вказаного розкладу українська титанова сировина, пройшовши через низку так званих «прокладок», цілком може виявити в агресора. З цієї титанової сировини можуть бути виготовлені ракети та інші смертельні гармати, які потім полетять на голови наших бійців та мирного населення.
І тоді виникне питання про те, хто персонально відповідатиме за цю зраду? Простіше кажучи, хто є автором цієї угоди?
Щоб потім довго не шукати.
