Наступ агресора на Харківському напрямку, який розпочався 10 травня і на момент написання цих рядків триває вже дві декади, поставив два питання. По-перше, яка мета створення ворогом ще одного фронту та наступу на ньому, а також чи буде наступ на інших нових ділянках, наприклад, на Сумському та/або Чернігівському напрямах? По-друге, як вийшло, що Україна виявилася не готовою до наступу на Харківському напрямку, хоча про цей наступ говорили давно, багато і всі кому не ліньки?
На початку коротко зазначимо, що цілі наступу поки що залишаються до кінця незрозумілими. Очевидно, що початкові плани агресора явно зруйновані зустрічними ударами ЗСУ, навіть з урахуванням початкового провалу оборони на цій ділянці. Наразі наступ на Харківському напрямку ціною величезних зусиль, жертв та втрати частини території зупинено, і ворог зав’язнений у важких боях.
Що ж до причин провалу, то вони є абсолютно логічним наслідком кричучих політичних, організаційних, соціальних, морально-психологічних проблем держави та суспільства в Україні. Цілком очевидно, що за такого рівня некомпетентності, крадіжки, кумівства, нерівності та несправедливості, розхлябаності та безвідповідальності війни не виграють, особливо такі і з таким ресурсним ворогом, як у нашому випадку. Але це взагалі…
Якщо ж говорити конкретно про провал оборони на Харківському напрямку у світлі зазначених вище масових найгостріших проблем, то щодо цього є масштабне та об’єктивне розслідування цього провалу, проведене та озвучене головним редактором Інтернет-видання «Цензор.нет» Юрієм Бутусовим, до якого коротко звернемося нижче.
Навіщо ворог відкрив новий фронт і як це відбувалося
Які саме цілі переслідував агресор наступ на Харків, так і залишилося незрозумілим. Думки щодо цього висловлюються найрізноманітніші – від сковування та розтягування сил ЗСУ шляхом відкриття ще одного фронту до захоплення Харкова. Хоча у стратегічному плані захоплення Харкова, на думку, нічого не дає, зате ворогу це може бути вигідно в політичному плані, оскільки Харків вважається другим за значимістю містом в Україні.
Існує також версія про те, що агресор використовує «вікно», поки ВСУ мають проблеми з особовим складом і боєприпасами, оскільки після розблокування американської допомоги постачання озброєнь ще не досягли необхідних темпів і обсягів. За цей час ворог має намір захопити якнайбільше території, щоб при можливих майбутніх мирних переговорах залишити під своїм контролем якнайбільше землі.
Видання The Economist 20 травня опублікувало текст « Ukraine’s desperate struggle to defensa Kharkiv. It is holding off Russia’s attack — for now» або « Запекла боротьба України за захист Харкова. Напад Росії поки що стримується », в якому озвучує нібито план російського наступу на півночі Харківської області, який незрозуміло яким чином потрапив до рук видання. Також озвучуються деякі подробиці, перевірити які, утім, важко.
Зазначається, що згідно з цим планом:
– Операція планувалася на 15-16 травня, але з невідомих причин почалася раніше,
– ворог визначив два напрями атаки: на західному – протягом 72 години планувалося вийти на рубежі артилерійської досяжності Харкова біля села Борщова, але його зупинила 92-а бригада та відкинула на 10 км; на східному – прорватися через Вовчанськ аж до селища Печеніги.
Таким чином, ворог планував частково оточити Харків, але наступ було зупинено введеними в бій резервами ЗСУ.
Говорячи про провал оборони на Харківському напрямку, The Economist з посиланням на якісь анонімні джерела в українській владі стверджує, що нібито Зеленському «не говорять усієї правди» про ситуацію під Харковом, а він «кричить на своїх генералів».
Цитує видання деяких офіцерів ЗСУ, які вважають, що «Зеленського тримають у теплій ванні, а президент має орієнтуватися на ситуацію на місцях, а не уподібнюватися Путіну, чиє життя обертається навколо паперів, які йому приносять помічники.
Говорячи про настрої у військах, The Economist, знову-таки, посилаючись на свої джерела, повідомляє, що багато солдатів у Харкові обурені тим, що ворог зміг просунутися так далеко і так швидко. Деякі з них критикують затримки із західною допомогою. Інші підозрюють, що «некомпетентність чи навіть зрада» відіграли більшу роль.
«Також з’являються конспірологічні теорії про те, що політики у Києві чи Вашингтоні продають Харків напередодні негарної мирної угоди. Офіційні українські наративи, що становлять райдужну картину, не сприяють заспокоєнню нервів», – пише видання.
Описуючи сам процес провалу оборони Харкова на початку ворожого наступу, The Washington Post у публікації “Second Russian invasion of Kharkiv caught Ukraine unprepared ” або ” Друге російське вторгнення до Харкова застало Україну зненацька ” з посиланням на свої джерела зазначає, що наступ очікувався давно, воно застало українські війська зненацька.
Однією з причин цього називається той факт, що в момент початку ворожого наступу внаслідок впливу ворожих засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) вийшов з ладу супутниковий інтернет Starlink, який був основним засобом зв’язку та управління розвідувальними безпілотниками. В результаті, дані з безпілотників були втрачені, розвідка «осліпла», а зв’язок у військах довелося підтримувати зв’язок за допомогою рацій і навіть мобільних телефонів, які також зазнавали впливу РЕБ.
Скориставшись цим, супротивник у перші дні зумів захопити близько 50 кв. км території (за іншими даними – 100 кв. км)
Видання наголошує на нестачі особового складу у ЗСУ через проблеми з мобілізацією. Натомість Росія активізувала набір контрактників і значно збільшила бонуси за реєстрацію для чоловіків, які готові воювати – майже до 10 000 доларів у деяких регіонах, що приблизно в 15 разів перевищує середню зарплату.
Крім того, зазначає The Washington Post, у ЗСУ неохоче визнають, що противник став розумнішим і адаптованішим, особливо завдяки технологічним досягненням, таким як радіоелектронна боротьба, тобто противник став набагато сильнішим і небезпечнішим, ніж на початку війни.
До того ж виявилося, що Україна не змогла збудувати надійні фортифікаційні споруди нібито через відсутність техніки, а також удари ворожих дронів.
Водночас, зазначається, що ворожі війська, посівши позиції, вміють дуже швидко зводити потужні фортифікації, включаючи бетонні.
Як одна з причин провалу оборони вказується заборона Білого дому використовувати надану США зброю для завдання ударів по Росії в момент концентрації біля кордону ворожих військ перед наступом.
Водночас, зазначається, що тією кількістю сил і засобів, яку було кинуто ворогом у наступ, захопити Харків неможливо, а тому цілі настання залишаються туманними.
За однією з версій, агресор вдався до обмеженого вторгнення для захоплення буферної зони з метою захисту своїх прикордонних районів, про що заявив Путін під час візиту до Китаю. Пріоритетом залишається захоплення Донецької області.
У свою чергу, за словами видання, Україні нібито довелося перекидати на Харківський напрямок підкріплення з Донбасу, послабивши там оборону.
Українська влада стверджує, що ситуацію на Харківському напрямку вдалося стабілізувати, але вона залишається надзвичайно складною, а ворог продовжує безперервно атакувати.
Однією з найважливіших проблем залишаються авіабомби великої потужності, які коригуються, які ворог скидає з великої відстані і висоти.
Говорячи про можливі подальші дії ворога, Зеленський в інтерв’ю західним медіа заявив, що нинішній наступ Росії «може складатися з кількох хвиль», і наступ у Харківській області може бути лише першою хвилею.
При цьому Зеленський визнав проблеми з укомплектованістю та «моральним духом» в українських лавах, яким часто не вистачає озброєння та особового складу.
«Харківський про*б». Версія Юрія Бутусова
Причини провалу оборони у перші дні ворожого наступу на Харківському напрямі детально дослідив головний редактор Інтернет-видання «Цензор.нет» Юрій Бутусов. Переказувати це велике і ґрунтовне розслідування немає, бажаючі можуть ознайомитися з ним за посиланнями у відео- та в текстовому форматах .
Але на деяких вузлових моментах зупинимося.
Одним із приводів для проведення дослідження та його публікації стала інформація про те, що Держбюро розслідувань (ДБР) повідомило про порушення кримінального провадження. У цій кримінальній справі фігурують колишній командувач оперативно-тактичного угруповання (ОТГ) «Харків» генерал Галушкін, командування 125-ї львівської бригади територіальної оборони (ТрО), командування 415-го окремого стрілецького батальйону 23-ї механізованої бригади2 та 1 -ї вінницької бригади ТрО. Вказано значну кількість посадових осіб, повідомлено фактично весь командний склад. З найвищого командного складу одна посадова особа – це колишній командувач ОТГ.
Не заперечуючи можливої провини тих, хто фігурує у кримінальній справі, відразу ж погодимося з товаришем Бутусовим у тому, що все це дуже схоже на «пошуки крайніх» та «призначення винних» з числа низового командного складу, щоб вивести з-під слідства вищий рівень керівництва до вищого.
Бутусов цілком справедливо стверджує, що проаналізувати помилки та прорахунки вкрай необхідно, оскільки вони можуть повторитися в інших місцях, наприклад, у Сумській області, де також можливе настання ворога.
З початку 2024 року, коли з’явилися дані про те, що ворог накопичує великі сили на кордоні, головком ЗСУ Олександр Сирський та командувач оперативно-стратегічного угрупування військ (ОСГВ) генерал Содоль ухвалили рішення про зміну командування ОТГ «Харків».
До цього ОТГ командував генерал Грицьков, який, за словами Бутусова, вирізнявся деякими шкідливими звичками. Грицька було призначено ще попереднім головкомом ЗСУ Залужним, хоча не мав досвіду управління військами в умовах нинішньої повномасштабної війни. Бутусов стверджує, що у ЗСУ дуже поширене явище, коли призначення вищого командного складу відбуваються залежно від дружніх та споріднених відносин, що дозволяє робити кар’єру навіть людям, які не мають відповідного досвіду та здібностей. Це називається “непотизм”.
Новим командувачем ОТГ «Харків» було призначено генерала Юлія Галушкина, який, за твердженням Бутусова, теж не має відповідного досвіду, але є вихідцем з десантних військ і висуванцем командувача ОСГВ генерала Содоля, теж десантника. У послужному списку Галушкіна призначення у січні 2022 року командувачем Сил ТрО, звідки його вже у травні 2022 року зняли та призначили заступником керівника Військової служби правопорядку. Тобто генерал Галушкін досвіду бойового управління в умовах сучасної війни не мав.
Щодо підготовки фортифікацій, то вони не тільки піарилися в медіа у зв’язку з приїздом туди Зеленського, а й реально існують, причому в три лінії, і на них було витрачено значні кошти та ресурси.
Але проблема у плануванні укріплень та їх прив’язці до особливостей місцевості. Бутусов стверджує, що це було зроблено безграмотно, і дуже важливо знайти тих, хто приймав рішення у будівництві фортифікацій саме так.
Зокрема, не було враховано, що за 3-6 км від кордону розташована гряда висот, з яких можна контролювати кордон та територію, якою ворог у ході наступу просувався до Харкова та Вовчанська. Ці висоти є ключовою позицією для оборони, але вони не були належним чином використані. Більше того, ворог зумів частину цих висот зайняти, і тепер його треба звідти вибивати ціною великих втрат витрати сил та коштів. Зокрема, це призвело до великих складнощів утримання села Липці, яке є найважливішим населеним пунктом на шляху до Харкова, оскільки там розташовані ліси, греблі, водосховище, велика кількість будинків, де ворог може закріпитися, а також влаштувати звідти обстріл Харкова з польової артилерії.
Крім фортифікацій, мала місце кричуща проблема з військами та озброєннями.
Із серпня 2023 року смугу завдовжки 45-50 км на кордоні прикривала 125-та львівська бригада ТрО, яка до того з середини 2022 року перебувала у боях на інших ділянках бойових дій. Бригада ніколи не воювала повним складом, а окремими підрозділами, і зараз у ній, крім управління, є два «рідні» батальйони і два придані, що викликає питання щодо логіки і ускладнює управління підрозділами.
Крім того, штатної артилерії у бригаді немає, бронетехніки – одиниці. Усі батальйонні вогневі засоби, міномети, автоматичні гранатомети не видано державою, а придбано позаштатно Львівською міськрадою та фондом «Повернися живим», що взагалі ні в які ворота не лізе. Комплектність особовим складом становить близько 50% від штатного. Надаються дуже слабкі підрозділи у дуже тяжкому стані після боїв: 415-й стрілецький батальйон 23-ї механізованої бригади та 172-й батальйон 120-ї вінницької бригади ТРО. Для посилення були надані три самохідно-артилерійські установки та два танки.
І такій бригаді наказують обороняти фронт 45-55 км! Батальйони реальною чисельністю 150 осіб займали фронт по 11-12 км. Це був ланцюг опорних пунктів без прямої видимості біля кордону в один ешелон, тому що резервів немає.
Юрій Бутусов спростовує чутки, що поширювалися в медіа, про відсутність фортифікацій, хоча критикує, як сказано вище, за те, що вони часто були збудовані безграмотно. Місцеві громади допомагали технікою для фортифікації, і місцеві стверджують, що ворог не надто заважав їх зводити. Тому що в умовах часто поганих походів ворожі безпілотники нічого не могли бачити.
Найважливішим провалом Бутусов називає мінування, точніше його відсутність, у результаті ворог зміг вільно переміщатися під час наступу. І цю провину теж «вішають» на 125 бригаду, якій видали критично мало мін, хоча це злочинне бездіяльність вищих начальників і командирів.
До того ж через заборону бити по території ворога західною зброєю було заборонено завдавати ударів по скупченню військ по той бік кордону, і агресор зміг спокійно розгорнути війська для наступу в прикордонній зоні.
Після отримання даних про можливий швидкий наступ, 4 травня командувачі ОСГВ Хортиця генерал Содоль та ОТГ Харків генерал Галушкін відвідали район з інспекцією, всі недоліки бачили, тим більше, що їм про них доповідали.
Командування прийняло рішення для посилення оборони за позиціями 125-ї бригади ТрО додатково розгорнути підрозділи 42 мехбригади, яка нещодавно була виведена на відновлення після важких поїв під Бахмутом. У бригаді був великий некомплект через втрати, втому особового складу, низьку боєздатність.
На розгортання був потрібен час, але його не вистачило, бо ворог почав наступ. До того ж, особливого ущільнення бойових порядків це не дало через низьку боєздатність обох бригад із зазначених об’єктивних причин.
За словами Бутусова, ситуацію дещо покращило те, що 9 травня, напередодні ворожого наступу, на кількох ділянках від Вовчанська до Тернової на позиції вийшли три спецпідрозділи Головного управління розвитку Міноборони, які надалі відіграли важливу роль. Військовослужбовці 125-ї бригади та 172-го батальйону щиро вдячні бійцям ГУРМО за їхню неоціненну допомогу. Спільними зусиллями вони змогли зупинити ворога та завдати йому величезних втрат.
Крім того, за словами Бутусова, є ще дві ділянки, де ворожі війська зуміли серйозно просунутися. Це район Вовчанська та ділянка Стариця-Тернова-Липці.
Після 15 діб безперервних боїв просування ворога становило у Вовчанську до 6,5 кілометрів, у районі Стариці до 7 кілометрів, у районі Липці до 9 кілометрів. Ворогу вдалося фактично прорвати фронт 125 бригади ТРО, але цей фронт із зазначених причин був тонким ланцюжком окремих опорних пунктів, які часто не мали візуального і вогневого зв’язку.
За це стосовно цих військовослужбовців зараз ГБР порушує кримінальну справу.
З початком настання ворог засобами РЕБ зумів порушити систему зв’язку через Starlink та за допомогою звичайних рацій. У цих умовах ворог завдав масованих ударів авіацією, артилерією, дронами зі скиданням та FPV. В результаті, 125-а бригада та придані батальйони у багатьох місцях були змушені залишити позиції.
На другий день ворожого наступу за втрату керованості військ було відсторонено від командування генерала Галушкина. Замість нього було призначено заступника начальника Генштабу генерала Михайла Драпатого, якого характеризують як досвідченого і грамотного командира.
За словами Бутусова, війська, що втратили зв’язок, не безладно відступили, тобто бігли, як ходили чутки в медіа, а відійшли тільки на другий день важких бойок. Тобто для ворога наступ був не легкою прогулянкою, а жорстокими боями з величезними втратами.
Після цього в бій були змушені вступати підрозділи 42-ї мехбригади, які знаходилися в другій смузі, і не встигла як слід розвернутися. Крім того, головком Сирський розпочав перекидання додаткових резервів, зокрема, 13-ї бригади Нацгвардії «Хартія», у складі якої є багато харків’ян.
В результаті ворожий прорив було зупинено.
Тяжка обстановка склалася у напрямку Вовчанська. Тут прикордонна смуга контролювалася бригадою прикордонної служби «Помста», але вона теж була розтягнута вздовж кордону дуже малими силами. Тому 12 травня, увечері, ворог вийшов на околицю Вовчанська, просунувся на 5 кілометрів, закріпився на м’ясокомбінаті, на крайніх будинках міста, та створив собі умови для заходу до міста. Вранці 13 травня практично навіть без бою російські війська почали наступ безпосередньо на Вовчанськ.
За словами Бутусова, ситуація у Вовчанську була зовсім катастрофічною, бо за прикордонниками більше взагалі нікого не було, місто було порожнє, не підготовлене до вуличних боїв, і його не було кому захищати.
Тільки в ніч на 13 травня до міста увійшли підрозділи 57-ї бригади, яка теж була виведена на відновлення після важких боїв в інших місцях, і в ній мала великий брак особового складу. Крім того, до міста увійшла рота бригади «Хартія» та підрозділу 82-ї десантно-штурмової бригади, яка також не була вчасно розгорнута, незважаючи на попередження про ворожий наступ.
Юрій Бутусов стверджує, що місто фактично було підготовлене до здачі, і за це повинні відповідати не солдати та низові офіцери, а командири.
За словами Бутусова, як випливає із заяви ГБР, зараз винними за провал оборони хочуть зробити 125-ю бригаду ТрО, а також придані їй 415-й та 172-й батальйони, які нібито злякалися, а також відстороненого генерала Галушкіна, який неправильно командував.
Юрій Бутусов цілком справедливо називає це неповагою до бійців, показухою та спробами «знайти крайніх». Він справедливо ставить питання: хто призначив Галушкіна, який не має потрібного досвіду? Бутусов стверджує, що допитати у кримінальній справі слід також головкому Сирського, а також голові Харківської військово-цивільної адміністрації Синегубова за неадекватність фортифікацій.
Ще одне питання: хто відповідав за оборону Вовчанська та за будівництво у ньому фортифікацій? Оскільки ні фортифікацій, ні оборони як такої, на думку Бутусова, там взагалі не було.
Нічого цього, за словами Бутусова, у кримінальній справі немає, а є лише «зручні люди», а також генерал Галушкін, якого перевели командувати ОТГ Харків із адмінпосади, але зняли після першого дня боїв.
Бутусов бачить у цих маніпуляціях прагнення вигородити своїх, і навіть згаданий вище непотизм у армії. На його думку, саме з цих причин свого часу не було зроблено належних висновків із провалу оборони Соледара, винними в якому зробили рядових солдатів.
Виникають питання про відповідальність за бойову підготовку військ до ОСГ «Хортиця». Адже бригаді з низькою боєздатністю та низькою комплектністю поставили завдання, яке вона об’єктивно не могла виконати. З надісланих бригаді на поповнення 100 осіб зараховано до штату було лише троє, а решту було визнано непридатними, але якісь начальники нагорі і ТЦК відзвітували про виконану роботу, як стверджує Бутусов, а насправді це окозамилювання та брехня, яка дорого обійшлася країні та людям.
Ці не означає, що з тих, хто залишив позиції, повністю знімається відповідальність, але крім них, ГБР має ставити питання, насамперед, керівництву армії та ставки Верховного Головнокомандувача хоча б для того, щоб зробити висновки на майбутнє.
Адже фактично зараз рядовий та молодший офіцерський склад намагаються звинуватити у низькій щільності військ, у відсутності мінування та інших протипіхотних інженерних споруд. Але за це повинні відповідати не лише й навіть не стільки 125-та бригада, скільки великі начальники в ОТГ та ОСГ, у командуванні сухопутних військ та ТрВ, де є відповідальні за провалені ділянки роботи. Адже можна було насипати десяток тисяч хв, обладнати «єгозу», сітки та інші загородження проти піхоти, щоб ворожі солдати не змогли вільно гуляти лісовими масивами. Тільки зараз після прориву військам почали видавати міни.
Спробу «призначити винних» Юрій Бутусов обґрунтовано називає дискредитацією армії, образою бійців, які прийняли нерівний бій і все ж таки зупинили ворога ціною великих жертв. А тепер, виконуючи замовлення, функціонери ГБР, які не мають уявлення про реальні бої, фронт і окопи, намагаються з них зробити «цапів-відбувайлів». Хоча причина, перш за все, полягає в поганій організації, в низькій комплектності, неадекватності фортифікацій, у поганій взаємодії з артилерією, у неадекватній аеророзвідці, у відсутності резервів, у несвоєчасному розгортанні військ і так далі, але це вина вищих командирів.
Більше того, постають питання не лише до військового, а й до державного керівництва. Зокрема, йдеться про недоліки мобілізації, внаслідок чого людей не вистачає на критичному напрямку, звідки вже давно очікувалося настання ворога.
Тут же питання показухи, коли Зеленський приїжджає на лінію оборони, що будується, про це роблять відеосюжети, а потім виявляється, що ця лінія там нікому не потрібна, і війська її не займають, оскільки вона невигідна. Але час, кошти та ресурси витрачені, і ніхто не несе відповідальності за ці злочинні дії, хоча за це повинні відповідати бійці і командири 125-ї бригади, що не потрапили під удар, навіть не Сирський, Содоль і Галушкін, а державно-політичне керівництво.
А тепер, щоб відвести від відповідальності «кого треба», призначають винною некомплектну і пошарпану в попередніх боях бригаду, спішно її розформовують, дискредитують бійців, які прийняли нерівний бій.
Тому, щоб відповідальність зазнали всі винні, а не «призначені крайніми», і справедливість перемогла, слід терміново змінити підхід до розслідування кримінальної справи, якщо вже так «закортіло» її порушувати.
На закінчення розслідування Юрій Бутусов наголошує, що і цього разу «виїхали на героїзмі», бо що б не говорили зараз про 125 бригаду, але її бійці не втекли, а боролися скільки могли в найважчих умовах. Героїчно також повели себе прикордонники, які прийняли перший удар під Вовчанськом, підрозділи ГУР МО, які врятували становище у дуже небезпечній ситуації під Старицею, Терновою та у Вовчанську. Героями показали себе підрозділи 92-ї штурмової бригади, що показала повну перевагу над піхотою ворога, 13-ї бригади «Хартія», 42-ї мехбригади, яка вступила замість відновлення у бій у дуже важких умовах. Геройськи билися бійці 82-ї десантно-штурмової бригади, 57-ї мотопіхотної, 82-ї десантно-штурмової, 71-ї єгерської бригади, яка просто з ходу вступила в бій.
Ці люди своїми героїчними діями зупинили наступ і відкинули ворога, в тому числі, не дали ворогові захопити Вовчанськ, які виявились порожніми з вини вищих начальників.
Адже відомо, що героїзм одних є наслідком безвідповідальності, розхлябаності, некомпетентності, навіть зради інших, і цих «інших» має встановити та притягнути до відповідальності ГБР, а не виконувати замовлення щодо «пошуку крайніх».
Крім того, необхідний аналіз події, щоб не повторювати ці помилки в майбутньому, тому що існують загрози нападу на інших напрямках.
Нові погрози
У західних медіа останніми днями заговорили про те, що агресор концентрує війська на трьох ділянках біля кордону з Україною, зокрема, у Білгородській області в районі Грайворон-Борисівка-Пролетарський. Звідси наступ може розвиватися у бік Золочева та Богодухова на північний захід від Харкова, на захід у напрямку населених пунктів уздовж траси Богодухів-Суми, або в обох напрямках.
Крім того, ворожі сили та засоби концентруються у Курській та Брянській областях біля кордону із Сумською областю.
Поки що передбачається, що таким чином агресор продовжує розтягувати українські сили, а наступальні операції на напрямі Суми-Харків матимуть обмежений характер як мінімум доти, доки північне угрупування ворожих військ не досягне чисельності 50-70 тисяч особового складу. Щоправда, і в цьому випадку вважається, що сил для оточення чи захоплення Харкова чи Сум буде недостатньо, але їх вистачить, щоби зав’язати бій, спробувати захопити частину території, наблизитися до цих міст на відстань артилерійської стрілянини.
Побоювання щодо можливості настання агресора на Золочівському напрямку висловлюють у Харківській області.
«Золочівським напрямом у нас є певні занепокоєння. Росіяни можуть активізувати свої дії і в тому напрямку, стежимо за їхньою поведінкою. Вживатимемо всіх заходів щодо, зокрема, евакуації населення», — заявив голова Харківської ОВА Олег Синегубов.
Від себе зазначимо, що на цьому напрямі обласної військової адміністрації слід було б потурбуватися про належну фортифікацію, щоб не повторювати вже скоєні помилки.
Про можливість ворожого наступу на Сумському напрямку повідомляє Newsweek у публікації ” Russia Preparing To Open Another Front Amid ‘Fragmented’ Kharkiv Control ” або ” Росія готується відкрити ще один фронт на тлі “фрагментованого” контролю над Харковом “, причому з посиланнями на українських офіційних осіб. .
Видання цитує Зеленського, який заявив, що Москва накопичує «ще одну групу військ біля нашого кордону», приблизно за 90 кілометрів на північний захід від другого за величиною міста України.
Щодо Сумської області, то українські чиновники вже кілька тижнів попереджають, що Москва може розглядати Сумську область як мету нового наступу.
Зокрема, у середині травня Кирило Буданов, голова військової розвідки ГУР Міноборони України, заявив, що щойно Росія стабілізує лінію фронту у Харкові, вона зверне свою увагу на Суми.
У свою чергу у Державній прикордонній службі України заявляють: «Напад на Сумську область не можна виключати. Противник може будь-якої миті, навіть якщо він не має достатніх сил, спробувати зробити щось подібне, як це зараз відбувається на харківському напрямку».
Таким чином, наша влада усвідомлює наявність нових загроз на додаток до існуючих.
Але крім заяв про небезпеку, необхідні адекватні заходи, щоб потім не було «призначення винних» в особі якоїсь пошарпаної бригади з половиною особового складу та без артилерії, яка може виявитися єдиною на шляху вищих сил та засобів ворога.
