В останні дні масово заговорили про майбутній масштабний наступ російських агресорів по всьому фронту та/або на окремих стратегічно важливих напрямках для захоплення значних територій, аж до всього Лівобережжя, а також великих знакових та економічно важливих міст, зокрема Харкова.
Щодо попереджень про майбутній наступ окупантів та його наслідки, аж до захоплення великих міст, зокрема Харкова, звучать різні думки.
Найбільш гучними, часто навіть верескливими, є модні нині серед розумово-обмеженої публіки звинувачення в «ІПСО» та «московських наративах». Але подібні думки висловлюють російські опозиційні видання, які симпатизують Україні, а головне, низку західних видань. Поширені звинувачення в тому, що всі вони поголовно продалися путінському режиму і женуть кремлівську пропаганду, викликають сміх та питання щодо адекватності.
Звичайно, можна обґрунтовано припустити, що вони наївно довірилися дезінформації, вміло запущеній агресором. Таке цілком можливо, але практика показала, що західні видання в Україні часто отримують доступ до тих місць і інформації, куди і до якої наші громадяни не допускаються. При цьому різного роду вітчизняні посадові особи охоче роздають інтерв’ю саме закордонним медіа і говорять часто при цьому те, чого не почуєш ні в яких «телемарафонах», розрахованих на масового обивателя, а іноді кажуть навіть те, чого взагалі говорити не слід. В наявності одне з найяскравіших свідчень глибокої провінційності вітчизняної «еліти», але це вже інша тема.
Зрештою, у недавньому інтерв’ю СBS New Володимир Зеленський заявив, що, не отримавши необхідної західної допомоги, Україна дійсно ризикує програти війну з непередбачуваними наслідками, і агресор перенесе війну на територію Європи. І вже це інтерв’ю перекреслює всі ці інфантильні звинувачення в ІПСО та інших наративах.
Дещо заспокійливим на цьому фоні прозвучало велике інтерв’ю агентству «Укрінформ» нового головнокомандувача ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського, одним із основних посилань якого було те, що ситуація є дуже складною, але контрольованою. Більше того, генерал навіть заявив про можливість українського контрнаступу.
Втім, нічого іншого ні Зеленський, ні Сирський, згідно з займаними ними посадами, сказати не могли. Зеленському потрібно кров із носа домогтися розблокування зарубіжної допомоги, передусім в Америці. Сирський зобов’язаний демонструвати самовладання та підтримувати впевненість у військах та суспільстві.
Відразу слід зазначити, що справжнього поточного стану справ ми напевно не дізнаємося, оскільки існує секретна інформація, тим більше в умовах найжорстокішої війни на знищення, затіяної ворогом.
Але, спираючись на відкриту інформацію, можна хоча б спробувати зрозуміти загальну картину того, що відбувається, і перспективи на найближчі місяці, хоч би якими вони були.
Поточний момент очима закордонних медіа
Вітчизняні медіа мало що дають для розуміння поточної ситуації принаймні на думку автора цих рядків. Заради справедливості, слід зазначити, що об’єктивні ЗМІ, які намагаються всебічно висвітлювати ситуацію в країні, насамперед війну, в Україні таки існують, але в дуже незначній кількості. Називати не будемо, щоб не робити нікому непотрібну рекламу і не піддаватися нападкам з боку різного роду неадекватів, яких розлучилося багато. За рідкісним винятком українські ЗМІ є або «пропагандонськими рупорами», або учасниками внутрішніх політиканських розбірок, що особливо огидно під час війни за існування, а найчастіше вказане та багато іншого «в одному флаконі».
Тому останнім часом все більше доводиться отримувати інформацію із зарубіжних джерел, навіть з урахуванням їх особливостей. Характерно, що деякі згадані вітчизняні медіа, що дають осудну інформацію, часто теж посилаються на закордонні ЗМІ, які, повторимо, при всьому їх далеко не завжди адекватному розумінні місцевої ситуації, як мінімум, «не засмічують ефір» повторенням тупої вітчизняної пропаганди, а також не ангажовані в наші містечкові розбірки, які не припиняються навіть під час екзистенційної війни проти імперіалістичного агресора.
Тому поглянемо на поточний вкрай складний момент очима зарубіжних медіа, супроводжуючи ці «погляди» у міру необхідності своїми коментарями.
Отже, якщо говорити про втрату територій після остаточного провалу торішнього широко розрекламованого контрнаступу ЗСУ, то британське видання The Telegraph у публікації з промовистою назвою « Росія з жовтня за 9 на території України » стверджує, що Україна втратила трохи більше 500 кв. км, якщо перевести у більш звичні нам одиниці виміру.
Видання зазначає, що втрати окупантів оцінюються в 1000 осіб на день убитими або пораненими внаслідок майже самогубних атак на українські позиції, але при цьому відбила лише територію, вдвічі меншу за Ратленд, найменшого графства Англії.
На жаль, наші втрати хоч і невідомі широкому загалу, але теж дуже великі.
Видання зазначає, що хоча Росія захопила відносно невелику територію, її сили, як і раніше, є серйозною загрозою для передової лінії України, оскільки вони краще оснащені, а матеріальні обмеження обмежують можливості українських сил проводити ефективні оборонні операції, а також дають окупантам можливість виявляти гнучкість. проведення наступальних операцій.
Про те, що агресор нібито готується до великого наступу на великій протяжності фронту, йдеться в публікації The Economist з однойменною назвою наступу на довгій лінії фронту Україна має підготуватися ».
Видання висловлює побоювання, що після деякого весняного затишшя, викликаного весняними природними умовами, окупанти можуть зробити великий наступ. Здатність України стримати його зараз виглядає не надто переконливо. Тому Києву необхідно терміново мобілізувати більше військ та побудувати надійну лінію оборони. Крім того, тяжке становище ЗСУ визначається тим, що західні союзники розколоті та дезорганізовані внутрішніми проблемами та виборами.
Безвихідь, до якої зайшла Америка, може дозволити Росії прорватися через недостатньо укріплені оборонні лінії України. У європейців справи не кращі, незважаючи на войовничі заяви президента Франції Еммануеля Макрона і старання Німеччини, в результаті, підтримка Європи є вкрай недостатньою.
Але не в усьому Україна може звинуватити союзників, оскільки провал мобілізації особового складу є суто українським провалом, тоді як окупанти особливих проблем із комплектацією військ не мають.
Видання вважає, що теракт у московському концертному залі 22 березня може полегшити путінському режиму завдання щодо консолідації суспільства та проведення додаткової мобілізації в Росії, про яке вже давно говорять.
В Україні ж, як зазначає видання, мобілізація дедалі більше наштовхується на неприйняття та спротив з боку суспільства. Вона також ускладнюється відсутністю коштів, нестачею озброєнь, а також небажанням багатьох у владі, включаючи Зеленського, брати на себе політичну відповідальність за таке непопулярне рішення, як посилення мобілізації.
Нагадаємо, що законопроект про посилення мобілізації пройшов перше читання, але застряг у Раді на розгляді до другого читання і особливого бажання виступати ініціатором продавлювання цього нормативу ні в кого не спостерігається. Детально про цей законопроект йшлося у публікації « Шабаш антиконституційної моб(г?)ілізації на тлі військового загострення соціальних виразок ».
The Economist також справедливо пише, що Україна з великим запізненням зміцнює свої оборонні позиції, спорудження яких слід розпочати набагато раніше.
Від себе зазначимо, що автор тексту в The Economist явно симпатизує Україні, і в тексті важко побачити якесь «вороже ІПЗГ», а правдиво йдеться про те, що добре відомо в Україні, навіть якщо дещо зі сказаного у нас озвучувати не прийнято.
Абсолютно проукраїнською є і гучна публікація Єна Мартіна для The Times під скандально-провокаційним заголовком « It’s time we talked about the fall of Kyiv » або « Настав час поговорити про падіння Києва ».
Тут бою ж у підзаголовку йдеться: «Це не заморожений конфлікт, а кошмарний сценарій, оскільки Захід не може послати зброю».
Автор звинувачує Захід у тому, що він вчасно не надав Україні необхідного озброєння, і це призвело до тяжких наслідків. Але політиканські суперечки Заході, насамперед у Штатах, продовжуються, і це робить ситуацію дедалі критичнішою.
Якщо Росія все ж таки зможе перейти в наступ, це, на думку автора, поставить у скрутне становище не лише Україну, а й Захід, який до цього зовсім не готовий і навіть не має чіткого плану дій на цей випадок. Зокрема, за Заході відсутня єдина думка, чи посилати на допомогу Україні війська, що добре видно щодо реакції на неконкретну пропозицію Макрона щодо цього.
Автор публікації стверджує, що у разі падіння України під загрозою опиняться Польща, Скандинавія та Прибалтика.
Змалювавши досить похмуру перспективу, автор заявляє про необхідність максимальної військової підтримки України для її перемоги. Наслідки часткової чи повної поразки України, на думку автора, будуть катастрофічними, і західне населення почало це розуміти, але на комфортабельному Заході має місце лінива звичка видавати бажане за дійсне та бути не готовими до неприємних сюрпризів.
Автор констатує, що «затомлене від нашої війни» (!) західне суспільство, схоже, змирилося з тим, що, незважаючи на допомогу, Україна потрапила в глухий кут, виходом з якого стане «мирна угода», що закріплює окупацію Москвою захоплених територій.
Від себе зазначимо, що, окрім цього, московський імперіалізм вимагатиме ще, як мінімум, повного роззброєння України, остаточного знищення залишків її військової промисловості та ембарго на постачання в Україну західної зброї, що дозволить незабаром знищити Україну остаточно.
Автору цих рядків, як каже в Одесі, «дико цікаво», чому при обговоренні можливого «світу за якимись там розділовими лініями» зазвичай ніхто не згадує, що зазначена вище умова Москва продавлюватиме однозначно, і закінчиться все це, швидше за все, черговою «мюнхенською змовою»?!
Але повернемось до публікації The Times. Її автор зазначає, що можливі різні подальші сценарії, окрім військової поразки України. У Росії може статися переворот, або новообраний президент Трамп може спробувати нав’язати припинення вогню та фактичну капітуляцію України. Можливо, Київ утримається, а Європа візьме себе в руки, використовуючи вплив ВВП, що вдесятеро перевищує російську, при втричі з половиною рази більшому населенні.
Але в будь-якому випадку автор публікації Єн Мартін однозначно закликає Європу правильно оцінити загрозу, максимально зосередитися на (пере)озброєнні, а також усіма силами та можливостями підтримати Україну, яка зараз у буквальному сенсі прикриває собою Європу.
Відверто кажучи, треба бути «на всю голову фейкорозвінчателем», щоб у цьому та подібних текстах побачити якесь «московське ІПСО з наративом».
Російські опозиціонери попереджають, але вітчизняні «борці з фейками» не дрімають
Російські опозиційні видання також попереджають Україну про тривожні плани путінського режиму на найближче майбутнє, у тому числі у світлі недавніх виборів.
Так, видання «Медуза» , яке давно втекло з Росії, у публікації « Чого на «російські еліти» чекають від нового терміну Путіна? Посилення репресій (так), продовження війни (так), мобілізації (можливо) і наступу на Харків (?) » з посиланням на деякі джерела в адміністрації Путіна повідомляє, що, на думку ряду співрозмовників із російських навколовладних кіл, Путін «за ціною не постоїть» і готовий йти на Київ, оскільки «відчув слабкість України», але більшість джерел говорять про більш реалістичну мету – Харків.
Від себе зазначимо, що для «взяття Києва» в окупантів зараз справді відсутні об’єктивні передумови, і жодних ознак приготування до цього, як накопичення військ у Білорусі, як це було напередодні 24 лютого 2022 року.
А ось спробу «взяти Харків» теоретично вони цілком могли б зробити, особливо з урахуванням розташування цього міста, яке свого часу було навіть столицею. На думку джерел «Медузи» у Москві вважають, що це завдання окупантам під силу, і наскільки це реально – питання окреме.
Після гіпотетичного взяття Харкова, російськомовного міста-мільйонника, на думку джерел «Медузи», Москва цілком могла б заявити про якусь «перемогу» та висунути свої умови для перемир’я та/або заморожування конфлікту.
Втім, джерела стверджують, що рішення про наступ на Харків наразі не ухвалено.
Крім того, російське опозиційне видання «Верстка» у публікації із промовистим заголовком « Не вистачає 300 тисяч рил » стверджує, що агресори нібито мають намір мобілізувати 300 тисяч осіб для наступу на Харків.
За скромним розумінням автора, реалізація такого плану вимагатиме багато часу. Адже мобілізувати 300 тисяч особового складу, одягнути, взути, озброїти, навчити та розгорнути у районі бойових дій – це довгі місяці.
Але якщо говорити про гіпотетичне взяття окупантами Харкова, то це могло б стати дуже болючим ударом по Україні, але не настільки важким, щоб спонукати українську владу погодитися на припинення війни по лінії фронту. У цьому сенсі набагато небезпечнішим було б для України втратити Дніпро та/або Запоріжжя, що зруйнувало б логістику ЗСУ практично на половині фронту. Розташування цих міст робить, здається, їх взяття для ворога куди складнішим завданням через те саме логістики. Здається, у Москві все це розуміють.
До того ж, за інформацією тієї ж «Верстки», темпи набору контрактників у Москві знижуються. Якщо минулого року до московського Єдиного пункту приходило до 600 осіб на день, то зараз до 20-30 осіб на день, і влада країни-агресора зараз терміновим порядком намагається вжити різних заходів інтенсифікувати добровільну мобілізацію, а про мобілізацію примусової поки що не йдеться. , і хоча нещодавній теракт у «Крокусі» можуть використати для прискорення набору, але далеко не факт, що з цього щось вийде.
Все це до того, що швидко набрати 300 тисяч мобілізованих може виявитися вкрай складним завданням навіть з урахуванням російських ресурсів та високого грошового утримання для найманців, які виявили б бажання повоювати проти України.
Втім, далі вдаватися в оперативно-стратегічні та аналітичні «розсудження» щодо цього не будемо, надавши таку можливість командуванню ЗСУ як більш компетентному в цих питаннях.
У будь-якому випадку, важко в подібних попередженнях з боку російських опозиційних медіа, що симпатизують нам, виявити «московське ІПСО»…
Але спеціально найнятий і добре оплачуваний персонал таки виявляє, мабуть, виправдання свого існування і витратою зміст.
На тлі зазначених вище публікацій західних медіа, а особливо, інтерв’ю Зеленського про підготовку окупантами наступу, про що далі, «як здрастайте серед ночі», звучить заява такого собі Центру протидії дезінформації при РНБО про те, що «Росія не має ресурсів для наступу на Харків, такий наступ неможливий, байки російської пропаганди розраховані на внутрішню та зовнішню аудиторію, і є частиною кампанії «пропаганда страху» тощо.
Найцікавіше, що буквально тут же головком ВСУ генерал-полковник Сирський в інтерв’ю Укрінформу, про який далі, відповідаючи на питання про гіпотетичний наступ ворога на Харків і про наслідки такого наступу, ось так з порога не відмілив можливість такого наступу, а досить ухильно наголосив , що будь-яка подібна інформація повинна братися до відома і оцінюватися щодо її адекватності та можливості бути реалізованої практично.
Погодьтеся, що компетенція генерал-полковника та головкому ВСУ Сирського викликає дещо більшу довіру, ніж глибока думка «центру боротьби з дезінформацією» за керівництвом якогось Андрія Коваленка, який має військове звання «лейтенант», причому наявність у нього цього звання постійно підкреслюється в матеріалах керованого їм центру, що виглядає дещо комічно.
І тут питання не про подібні «центри» та їхні «думки», а про те, навіщо в такий важкий час бюджетні кошти витрачаються на подібні «бійці ідеологічного фронту» та подібні «центри», коли грошей не вистачає на зброю та виплату бойових тим, хто справді захищає Україну, та аж ніяк не «на ідеологічному фронті», а на передовій? Щоб правильно розуміти та тлумачити зміст публікацій у New York Times чи навіть у «Віснику Путіна»? Так для цього багато розуму не треба і спеціально оплачені тлумачі не потрібні! Відверто кажучи, подібні структури є не більше, ніж «розпил бабла», працевлаштування своїх людей та «укіс» від мобілізації.
Залишається сподіватися, що нове керівництво РНБО проаналізує ситуацію та зробить правильні оргвисновки.
Зеленський попереджає: агресор готує до нових ударів, і не лише по Україні
До того ж останні інтерв’ю якраз є попередженням про те, що агресор може піти в наступ, і в нього для цього є сили і кошти, тоді як Україна знекровлена і позбавлена зараз адекватної підтримки союзників через політиканські шпильки на Заході.
Про це йдеться в публікації СBS News « Ukraine ‘s Zelenskyy warns Putin will push Russ’s war ” , , , Зеленський попереджає , що Путін ” дуже швидко ” перенесе російську війну на територію НАТО , якщо його не зупинити », де міститься інтерв’ю Зеленського.
У цьому інтерв’ю Зеленський заявив, що Україна не готова до захисту від ще одного великого російського наступу, який очікується наприкінці травня чи в червні.
Тобто вже з цієї заяви випливає, що військово-політичне керівництво очікує на масштабний наступ ворога наприкінці весни та/або влітку. Куди при цьому буде спрямований головний удар – на Харків чи ще кудись – це вже наступне питання. Очевидно, що сил та засобів для нового удару, за прогнозами військово-політичного керівництва України, у агресора має вистачити.
Зеленський підкреслив, що ЗСУ вдалося стримати наступ Росії у найгірші зимові місяці та «стабілізувати ситуацію». Але Силам оборони України складно боротися з окупантами, бо артилерія ворога більш далекобійна, а Україна зазнає величезного дефіциту і артилерії, і снарядів до неї. Більше того, не вистачає навіть стрілецьких набоїв.
Зеленський заявив, що «дуже непросто» виграти війну, поки Путін залишається при владі. А також наголосив, що якщо Україна не встоїть, то наступним буде Казахстан, потім країни Балтії, потім Польща, потім Німеччина, «принаймні половина Німеччини».
Зеленський вкотре дорікнув США в тому, що обіцяну допомогу досі не надали, зазначивши при цьому, що близько 80% грошей із цієї допомоги залишаються в Штатах.
Зеленський також заявив, що Путін не планує заморожувати війну в Україні та хоче повністю її окупувати. З цим слід погодитись, хіба що з точністю до «повністю окупувати», бо можливо, що не повністю, але це вже деталі.
Викликає відторгнення заяви Зеленського про те, що Путін має намір «повернути Радянський Союз», яку заяву можна пробачити, оскільки при розвалі Союзу Зеленський був ще надто юним, щоб розуміти, що Радянський Союз і путінська Росія – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. , про що ще на початку великої війни доводилося писати в публікації з промовистим заголовком « Путін і Росія – найлютіші вороги всього російського та радянського, або «Прощальним багаттям догоряє епоха ».
Хоча Москва про готовність до переговорів ще жодного разу серйозно не говорила, Зеленський в інтерв’ю навіщось уперше заявив, що готовий на переговори з Путіним до виходу на кордони 1991 року. За словами Зеленського, Путін буде «готовий до діалогу», якщо ЗСУ вийдуть на кордони 2022 року, але для цього необхідна масштабна підтримка України Заходом, а також різке посилення економічних санкцій, хоч у все це важко вірити.
В інтерв’ю для The Washington Post під заголовком « Zelensky : « Ми не намагаємося знайти спосіб не відступати » Зеленський заявив , що Україна буде змушена « крок за кроком » відступати , якщо США не нададуть їй військової допомоги.
«Якщо немає підтримки США, це означає, що ми не маємо ні ППО, ні ракет «Петріот», ні постановників перешкод для радіоелектронної боротьби, ні 155-міліметрових снарядів. Це означає, що ми йтимемо назад, відступатимемо крок за кроком, маленькими кроками», – сказав він і підкреслив, що за відсутності необхідної кількості снарядів необхідно скорочувати лінію фронту.
При цьому, за словами Зеленського, якщо Захід допоможе і фронт залишиться стабільним, Україна зможе озброїти та навчити нові бригади в тилу для проведення нового контрнаступу пізніше цього року.
“Якщо ви не зробите кроків уперед для підготовки нового контрнаступу, їх зробить Росія”, – додав він.
Таким чином, можливість настання ворога на рівні вищого керівництва вважається більш ніж реальною.
Головком ЗСУ Сирський: ситуація важка, але контрольована
Головком ВСУ дав перше розгорнуте інтерв’ю державному інформагентству «Укрінформ» під пропагандистським заголовком « Умова перемоги над Росією – єдність та сила України ».
Повторимо, що інтерв’ю Сирського за своєю тональністю різко контрастують із зазначеними вище заявами Зеленського та публікаціями у західних ЗМІ.
Сирський поводиться спокійно, каже, що ситуація «складна, але контрольована», а навіть стверджує, що ЗСУ готуються самі перейти у наступ. В оцінці цього. наскільки реально наступ ЗСУ в нинішніх умовах не вдаватимемося, залишивши цю заяву на совісті генерал-полковника Сирського.
Але з таких заяв Сирського деякі коментатори роблять висновок, що становище на фронті для ЗСУ аж ніяк не таке катастрофічне, принаймні не оцінюється як таке військово-політичним керівництвом.
Сенс же інтерв’ю та публікацій алармічного характеру полягає в тому, щоб спонукати Конгрес США якнайшвидше розблокувати допомогу Україні, а європейські країни – її збільшити.
Таке трактування інформаційного потоку на тему «настання агресора», як мінімум, має право на життя. І коли в цей хор влазить якийсь центр боротьби з фейками імені відставного Данилова зі своїми дитячими викриттями, то питання про доцільність існування подібних центрів постає з новою силою.
Сирський заявив, що ЗСУ планують піти в наступ після того, як закінчиться російська кампанія.
«Наша мета – не допустити втрати своєї території, максимально виснажити противника, завдати йому найбільш можливих втрат, сформувати та підготувати резерви для проведення наступальних дій», – заявив головком.
Він також назвав найімовірніші цілі агресора. На думку Сирського, ворог планує вийти на кордони Донецької та Луганської областей та потіснити ЗСУ на лівому березі Дніпра у Запорізькій області.
Щодо наступу окупантів на Харків, повторимо, Сирський обтічно заявив, що такої можливості скидати з рахунків не слід.
«Ми не можемо ігнорувати будь-яку інформацію про підготовку ворога до наступальних дій, тому вживаємо всіх заходів для адекватного реагування на таку ймовірність. На сьогодні проводимо великий комплекс робіт із фортифікаційного обладнання територій та позицій, встановлюємо комплексну систему загороджень, проводимо планування застосування наших військ у разі таких дій», – заявив головком
Також Сирський озвучив загальну оцінку ситуації на фронті:
– обстановка на певних напрямках залишається напруженою, але контрольованою; ворог продовжує тактику масованих штурмів з великими втратами, проте його незначні поступи мають лише тактичне значення;
– У РФ зберігається перевага в живій силі, артилерійських та мінометних снарядах; співвідношення випущених боєприпасів – 6:1, хоча на деяких дільницях ЗСУ вдалося вирівняти ситуацію щодо артилерії;
– агресор значно наростив активність авіації, застосовує КАБи, які руйнують українські позиції;
– ЗСУ воюють за рахунок точності, а не кількості зброї, максимально використовуючи перевагу по дронах, але окупанти «намагаються наздогнати нас у цьому ефективному вигляді зброї».
Відповідаючи на запитання про те, наскільки запитувана раніше Генштабом цифра в 500 тисяч мобілізованих є «реальною» зараз, головком відповів:
«Після перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу Збройних сил ця цифра була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що ми матимемо достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців».
Сирський зазначив, що вивільнити тисячі військовослужбовців та направити їх у бойові частини дозволив аудит частин, які не беруть участь у бойових діях.
Голос волаючого
Таким чином, найвище військово-політичне керівництво визнає, що найближчими місяцями на Україну чекає важкий період, і це не паніка чи якесь там «ИПСО», а «об’єктивна реальність, дана у відчуттях».
У той же час, чисто візуально зовсім не видно якоїсь підготовки країни і суспільства до важких часів, що прийшли, принаймні в столиці.
Знов-таки, це не «панічне ІПСО Путіна», як твердить різного роду, пардон, «шпана» із «центрів боротьби з фейками». Це твереза оцінка того, що відбувається, коли, з одного боку, розумієш, перед якими проблемами стоїть країна, а з іншого боку, щодня спостерігаєш «свято життя» столичної публіки, що жирує, отримуєш інформацію про збагачення, мародерство, казнокрадство, корупцію і так далі.
Про це в соцмережах добре висловився Павло Вернівський , якого просто процитуємо:
« Якась дивна ситуація. Днями президент сказав, що росіяни готують новий контрнаступ улітку, і ми не маємо можливостей, щоб його зупинити.
При цьому на тлі цієї інформації, яка озвучувалась для наших союзників, чомусь не бачу відвертого діалогу з нашим суспільством. Про необхідність консолідації та концентрації зусиль виключно для підвищення обороноздатності.
Не бачу відповідального ставлення з боку влади щодо рівня озвученої загрози. Не бачу зусиль владного сектора щодо мобілізації всіх економічних ресурсів. Не бачу підготовки нормативно-правової бази. Не бачу зусиль щодо створення інструментарію для швидшого переходу громадянського сектора на виробництво зброї. Не бачу широкого залучення всіх виробничих підприємств до цього питання.
Найідіотськіше в цій ситуації це те, що у нас мобілізація людей зараз розглядається як єдина панацея. А чим воювати, влада, звісно, відповіді не дає.
І з огляду на все вищесказане мені дивно бачити весь цей рівень внутрішнього поху*зма… Ось чесно, на що в нас розраховують?»
Важко щось додати до сказаного товаришем Вернівським…
