Звістка про те, що Іран і Саудівська Аравія в Пекіні під патронатом Китаю й особисто його лідера Сі Цзіньпіна підписали угоду про відновлення дипломатичних відносин, розбурхала політично стурбовану публіку. Але тут важливо зрозуміти, що саме і кого конкретно в цій події має розбурхувати. А для нас важливо, як це торкнеться України, що воює, і чи торкнеться взагалі, оскільки з цього приводу в медіа циркулює маса маніпуляцій.
Реакцію різних країн на саудо-іранське примирення слід розглядати через призму інтересів конкретних учасників геополітичних процесів.
Коротко про рефлексії та наслідки для різних країн
Ізраїль більше хвилює ситуація в регіоні, яка багато в чому залежить саме від політики Ірану та Саудії, тоді як “китайська загроза” поки що Тель-Авів серйозно не турбує, принаймні інформації про сильну стурбованість Ізраїлю китайською проблемою у відкритих джерелах зустрічати не доводилося. Не кажучи вже про те, що навіть у самому Ізраїлі, нове-старе керівництво якого мало намір “дружити з Саудією проти Ірану”, відновлення дипломатичних відносин і примирення Ер-Ріяда і Тегерана далеко не всі розцінюють як величезну проблему.
Натомість Америку, окрім близькосхідних проблем і поведінки Саудії, найбільше непокоїть саме вибудовування Китаєм своєї геополітичної конструкції на противагу існуючому поки що Pax Americana. Водночас низка коментаторів у Штатах оцінюють примирення Ірану і Саудії, навіть без участі в цьому процесі США, позитивно, цілком розсудливо вказуючи на те, що ще одна велика війна в Затоці в умовному трикутнику між Ізраїлем, Іраном і Саудією в можливому союзі з іншими монархіями Затоки нічого доброго не дали б світові і конкретно США. Наймінімальніше, що було б у результаті, це різке зростання світових цін на нафту, від якого програла б світова економіка, що й без того перебуває в передінфарктному стані, включно зі США та Китаєм, а умовно виграла б Москва.
Щодо позитивного впливу саудо-іранського примирення на Москву в медіа ходить безліч спекулятивних думок переважно пропагандистського характеру. Якщо ж підходити виважено, то Москва скоріше програє від стабілізації ситуації в Затоці в сенсі цін на нафту і в плані зниження свого впливу в регіоні, але в довгостроковій перспективі, можливо, щось виграє від посилення Китаю, яке знизить вплив на Росію санкцій, але різко посилить її залежність від Піднебесної. Словом, тут складна діалектика, прорахувати яку наперед навряд чи можливо.
Саме в останньому сенсі процеси в районі Затоки можуть вплинути на Україну. Китайська геополітична гра в перспективі може знизити вплив на Росію санкцій, які й без того вкрай далекі від ефективності, але посилить залежність Москви від Пекіна. Якщо ця залежність проявиться і в питанні війни, розгорнутої Путіним в Україні, то подальший сценарій і перебіг війни залежатиме від позиції Китаю. А позиція ця поки що, м’яко кажучи, не надто співвідноситься з інтересами України, насамперед у питанні виведення російських військ і відновлення територіальної цілісності України, а також у питаннях покарання воєнних злочинців на чолі з Путіним і компенсації Україні безпрецедентної шкоди, завданої московською агресією, про що нещодавно йшлося в публікації “Китайський план врегулювання “української кризи”: за все хороше, проти всього поганого, ні про що конкретно, але в інтересах Путіна”.
Звертає увагу, що активізація зусиль Китаю, його дипломатичні успіхи в регіоні Перської Затоки і той факт, що Піднебесна лише після року війни в Україні раптом занепокоїлася своїм миротворчим “обліко морале”, мають місце після того, як Сі Цзіньпін, всупереч традиції, що існувала з часів Дена, втретє став “китайським імператором”, придушивши внутрішньопартійну опозицію і навіть змінивши конституцію, про що докладно йшлося в публікації “Сі Цзіньпін проти Дена Сяопіна, або Сутичка під килимом китайського опортунізму”.
Як би там не було, але примирення двох найбільших ісламських держав за активного посередництва Китаю вже дає позитивні результати в тому сенсі, що незабаром на планеті стане на одну війну менше. Буквально незабаром після повідомлення про нормалізацію відносин між Саудією та Іраном, влада Ємену заявила про завершення війни з Саудівською Аравією. Між сторонами було досягнуто угоди щодо гуманітарних питань і передачі прав. Також анонсовано продовження режиму припинення вогню. Нагадаємо, що Іран підтримував у Ємені повстанців-хуситів, які воювали проти саудитів.
Уже тільки від цього Саудія і весь регіон отримують величезний виграш, оскільки в цій війні по обидва боки загинули сотні тисяч людей, економічна ситуація в Саудівському Королівстві та регіоні сильно погіршилася, а в Ємені й зовсім панує розруха.
IRNA уповноважена заявити! З ЦК компартії Китаю погоджено…
Радянське покоління добре пам’ятає знаменитий вислів: “ТАРС уповноважений заявити…”, де ТАРС, тобто Телеграфне агентство Радянського Союзу, було офіційним органом компартії і держави, через який озвучували важливі рішення радянського керівництва в міжнародних питаннях.
В Ірані є “свій ТАСС”, іменований IRNA – The Islamic Republic News Agency, тобто офіційне Інформагентство Ісламської республіки Іран, яке озвучує офіційні заяви. Крім перської, сайт IRNA підтримується також арабською та низкою інших мов, включно із “загальнозрозумілою”.
10 березня 2023 року на цьому ресурсі було опубліковано офіційне повідомлення про нормалізацію відносин Ірану та Саудівської Аравії:
“Дні тристоронніх переговорів у Пекіні привели до примирення між Іраном і Саудівською Аравією, які вирішили відновити дипломатичні відносини і знову відкрити свої посольства протягом наступних двох місяців.
Секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Шамхані перебуває в Пекіні з 6 березня, щоб провести інтенсивні переговори зі своїм саудівським колегою щодо врегулювання розбіжностей між Тегераном і Ер-Ріядом.
Іран, Китай і Саудівська Аравія підписали спільну заяву в п’ятницю (10 березня) після кількох днів інтенсивних переговорів у Пекіні.
Секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Шамхані і радник Саудівської Аравії з національної безпеки Мусаїд Аль Айбан провели інтенсивні переговори в Пекіні з 6 по 10 березня.
У спільній заяві Ісламська Республіка Іран і Королівство Саудівська Аравія висловили подяку Іраку й Оману за проведення переговорів у 2021 і 2022 роках, а також Китайській Народній Республіці за організацію останнього раунду переговорів.
“Відповідно до проведених переговорів, Ісламська Республіка Іран і Королівство Саудівська Аравія домовилися відновити свої дипломатичні відносини і знову відкрити свої посольства і (дипломатичні) місії протягом двох місяців”, – ідеться в заяві.
Очікується, що міністри закордонних справ Ірану і Саудівської Аравії проведуть зустріч для виконання нового рішення і вжиття заходів щодо обміну послами.
Іран і Саудівська Аравія також наголосили на повазі до суверенітету та невтручанні у внутрішні справи одне одного, домовилися виконувати угоду про співпрацю в галузі безпеки, підписану 17 квітня 2001 року, та виконувати угоду про економічне, торговельне, інвестиційне, технічне, наукове, культурне та спортивне співробітництво, підписану 27 травня 1998 року.
Іран, Саудівська Аравія і Китай висловили у спільній заяві свою тверду рішучість докласти всіх зусиль для зміцнення регіонального та міжнародного миру і безпеки.
За минулий рік представники Ірану і Саудівської Аравії провели кілька раундів переговорів у Багдаді.
Дипломатичні відносини між Тегераном і Ер-Ріядом зіпсувалися після страти в січні 2016 року в Саудівській Аравії шиїтського священнослужителя шейха Німра аль-Німра, затятого критика саудівської монархії. Згодом Ер-Ріяд розірвав зв’язки з Тегераном, відреагувавши на напади розгніваних протестувальників на його посольство в іранській столиці.
Військова кампанія Саудівської Аравії проти Ємену, а також загибель сотень іранських прочан, які здійснювали хадж, у смертельній тисняві в Міні Саудівської Аравії у вересні 2015 року підготували ґрунт для загострення напруженості між Тегераном і Ер-Ріядом”.
Але якщо зазирнути в китайські джерела, то відновлення ірано-саудівських відносин, як то кажуть, “заграє новими фарбами” і неповторним китайським колоритом.
Звернемося, наприклад, до інтернет-ресурсу China Military Online, що має англомовну версію і є, як зазначено в інформації про цей сайт, “Уповноваженим Центральної військової комісії Китайської Народної Республіки (КНР) і спонсорованим Центром новин Народно-визвольної армії Китаю (НВАК)”. Цей ресурс із посиланням на “найофіційніше” китайське інформагентство “Сіньхуа” дає таку вкрай цікаву за формою і за змістом інформацію про відновлення ірано-саудівських відносин:
“Пекін, 10 березня (Сіньхуа). Нижче наводиться повний текст спільної заяви, опублікованої Китайською Народною Республікою, Королівством Саудівська Аравія та Ісламською Республікою Іран у п’ятницю.
Спільна тристороння заява Китайської Народної Республіки, Королівства Саудівська Аравія та Ісламської Республіки Іран:
“У відповідь на благородну ініціативу Голови Китайської Народної Республіки Його Високоповажності Сі Цзіньпіна про підтримку Китаєм розвитку добросусідських відносин між Королівством Саудівська Аравія та Ісламською Республікою Іран;
І на підставі угоди між Його Високоповажністю Головою Сі Цзіньпіном і керівництвом Королівства Саудівська Аравія та Ісламської Республіки Іран, згідно з якою Китайська Народна Республіка прийматиме і спонсоруватиме переговори між Королівством Саудівська Аравія та Ісламською Республікою Іран.
Виходячи з їхнього спільного прагнення розв’язати розбіжності між ними шляхом діалогу та дипломатії, а також у світлі їхніх братніх уз;
Дотримуючись принципів і цілей Статутів Організації Об’єднаних Націй та Організації ісламського співробітництва (ОІС), а також міжнародних конвенцій і норм;
Делегації двох країн провели переговори 6-10 березня 2023 року в Пекіні – делегація Королівства Саудівська Аравія на чолі з Його Високоповажністю д-ром Мусаадом бін Мохаммедом Аль-Айбаном, державним міністром, членом Ради міністрів, і радником із національної безпеки та делегацією Ісламської Республіки Іран на чолі з Його Високоповажністю адміралом Алі Шамхані, секретарем Вищої ради національної безпеки Ісламської Республіки Іран.
Саудівська та іранська сторони висловили свою вдячність і подяку Республіці Ірак і Султанату Оман за проведення раундів діалогу, що відбулися між обома сторонами у 2021-2022 роках. Сторони також висловили вдячність і подяку керівництву та уряду Китайської Народної Республіки за організацію та фінансування переговорів, а також за зусилля, яких вони доклали для їхнього успіху.
Три країни оголошують про досягнення угоди між Королівством Саудівська Аравія та Ісламською Республікою Іран, яка містить угоду про відновлення дипломатичних відносин між ними та відкриття їхніх посольств і місій протягом періоду, що не перевищує двох місяців, і угода містить їхнє підтвердження поваги до суверенітету держав і невтручання у внутрішні справи держав. Вони також домовилися, що міністри закордонних справ обох країн зустрінуться для реалізації цього, домовляться про повернення своїх послів і обговорять шляхи зміцнення двосторонніх відносин. Вони також погодилися виконувати Угоду про співробітництво в галузі безпеки між ними, яка була підписана 22.01.1422 (H), що відповідає 17.04.2001, і Генеральну угоду про співробітництво в галузі економіки, торгівлі,
Три країни висловили готовність докласти всіх зусиль для зміцнення регіонального та міжнародного миру і безпеки.
Підписано в Пекіні 10 березня 2023 року”.
Заяву підписали представник КНР Ван Ї, член Політбюро ЦК Комуністичної партії Китаю (КПК) і директор Комісії у закордонних справах ЦК КПК, представник у Королівстві. Державний міністр, член Ради міністрів і радник з національної безпеки Саудівської Аравії Мусаад бін Мохаммед аль-Айбан, а також представник Ісламської Республіки Іран Алі Шамхані, секретар Вищої ради національної безпеки”.
Текст навмисно наведено без скорочень і з усіма вступними застереженнями, щоб, так би мовити, “передати неповторний аромат”.
На першому місці, як бачимо, не “якісь там високі договірні сторони” в особі Королівства Саудівська Аравія та Ісламської Республіки Іран, навіть не стільки Китай, скільки “його Високоповажність голова Китаю Сі Цзіньпін особисто”, від імені та за дорученням якого переговори курував і скеровував у потрібне річище Ван Ї, член Політбюро ЦК Комуністичної партії Китаю, директор Комісії в закордонних справах ЦК КПК і колишній міністр закордонних справ.
Образно кажучи, у наявності таке лібрето. “Великий китайський дядько” взяв за вуха бешкетників, які загралися у своїх хуліганських пустощах, змусив їх помиритися і зайнятися справою, щоб вони не плуталися у “великого дядька” під ногами, заважаючи вибудовувати свою геополітичну конструкцію на противагу “великому американському дядькові”.
Далі коментувати не будемо, але справедливості заради зазначимо, що цю подію в будь-якому разі доведеться вважати дипломатичною перемогою Китаю й особисто товариша Сі. От тільки постає питання: чому б Китаю та голові Сі не проявити свою дипломатичну майстерність ще й в українському питанні з тим, щоб путінські війська забралися з нашої території куди подалі?..
Ірано-саудівське лібрето змінила китайська режисура
Дипломатичні відносини між Іраном і Саудівською Аравією були згорнуті з 2016 року, коли посольство королівства в Тегерані зазнало погрому після страти видного шиїтського проповідника в Ер-Ріяді. Релігійні відмінності між ісламом шиїтського спрямування, який сповідують в Ірані, і сунітським ісламом, що є державною релігією Саудівської Аравії, слугують однією з основних причин ірано-саудівських розбіжностей. Хоча релігійно-ідеологічні протиріччя є далеко не єдиними.
Найбагатша на нафту провінція Саудівської Аравії населена переважно шиїтами, чиї права систематично утискаються центральною владою, аж до винесення смертних вироків за участь у шиїтських релігійних ходах.
Крім того, Іран і Саудія Ірану серйозно конкурують як експортери нафти. До того ж, у всіх регіональних конфліктах, включно з війнами в Сирії, Ємені, Іраку, в Лівані. Повторимо, що в Ємені озброєні Іраном горяни-хусити, які озброюються Іраном, останні кілька років безпосередньо воюють із саудівською армією, а 2018 року Саудія та Іран опинилися на межі війни, оскільки Іран постачав зброю супротивникам Саудії в Ємені, і цією зброєю було завдано болючих ударів по нафтових об’єктах Саудівського Королівства.
Упродовж 2021 і 2022 років між Іраном і Саудівською Аравією відбулася серія перемовин про відновлення дипломатичних відносин. Усі вони відбувалися на території Іраку і не увінчалися успіхом. Однак після того, як голова КНР Сі Цзіньпін нещодавно відвідав Саудівську Аравію, а потім прийняв у себе президента Ірану Ібрагіма Раїсі, процес отримав нове дихання. Результатом цих посередницьких зусиль китайської сторони і стала вищеописана домовленість про відновлення дипломатичних відносин між двома ключовими гравцями близькосхідної політики.
Втім, відновлення дипломатичних відносин не означає зняття протиріч. Усі описані лінії розлому між Іраном і Саудівською Аравією залишаються чинними. Просто тепер конфліктувати вони будуть у більш цивілізованому, дипломатичному руслі, не ризикуючи негайно скотитися в регіональну війну.
Така нормалізація відносин стала можливою завдяки частковому відходу Саудівської Аравії від своєї багаторічної політики оплоту американських інтересів у регіоні. Після того, як це сталося, саудівське керівництво почало інтенсивно домовлятися з Росією в рамках нафтового картелю ОПЕК+, забезпечуючи собі вигідніші умови торгівлі нафтою, а також почало налагоджувати дипломатичні відносини з Китаєм.
Своєю чергою, Китай у березні 2021 року уклав інвестиційну угоду з Іраном терміном на 25 років на загальну суму в 400 млрд доларів.
Крім того, близько 40% нафти Китай отримує з країн Затоки, і серйозний конфлікт у регіоні завдасть Піднебесній величезних збитків.
Таким чином, Китай був украй зацікавлений у тому, щоб нормалізувати відносини двох своїх найбільших партнерів на Близькому Сході, тим самим нормалізувавши обстановку в цьому ключовому регіоні.
Ще одна важлива причина примирення Саудії з Іраном полягає в тому, що Саудівське Королівство та інші монархії Затоки вже давно прагнуть посилити свої позиції у створенні автономної конструкції безпеки на Близькому Сході без допомоги та участі Штатів або з мінімальною такою участю. Характерно, що війна в Україні посилила це прагнення, показавши арабським державам, що США та їхні союзники не готові вкладати гроші в Близький Схід і вести кілька воєн одночасно, крім війни в Україні проти Росії. Відтоді, як у Саудії до влади де-факто прийшов спадкоємний принц Мухаммед бін Сальман, а в Еміратах посилилася вертикаль на чолі з Мухаммедом бін Зайдом і його братами, монархії Затоки встали на шлях посилення самостійності та багатовекторності, максимально спираючись на власні сили і бачення.
І треба віддати належне, Китай майстерно використовував ці тенденції у своїх цілях.
Реакція у США
Повторимо, що реакція у США була неоднозначною. Ця тема активно дискутувалася в американських медіа, зокрема в публікації New York Time “Saudi Arabia and Iran Agree to Restore Ties, in Talks Hosted by China”, тобто “Саудівська Аравія та Іран домовилися відновити відносини на переговорах, організованих Китаєм”.
З одного боку, така нормалізація в інтересах не тільки США, а й усього світу. При цьому Пекін застосував розумний підхід, використовуючи свою дипломатію стратегічного партнерства, нарощуючи дипломатичний капітал по обидва боки Перської затоки, на відміну від Сполучених Штатів, які врівноважують одну сторону проти іншої, а відтак, обмежені у своїх дипломатичних можливостях лише однією стороною.
Тріта Парсі, до речі, етнічний перс, виконавчий віце-президент Інституту Квінсі, вашингтонської дослідницької групи, що виступає за стриманість США за кордоном, назвав угоду “доброю новиною для Близького Сходу, оскільки напруженість між Саудівською Аравією та Іраном стала рушійною силою нестабільності в регіоні”.
Зі свого боку, Ясмін Фарук, позаштатний дослідник Фонду Карнегі за міжнародний мир, зазначила, що Саудія не має наміру радикально рвати з Америкою.
“Коли справа доходить до оборони і безпеки, Ріяд, як і раніше, думає англійською”, – стверджує Ясмін Фарук, але підкреслює, що після багатьох років відчуття, що Сполучені Штати стали менш надійним союзником, саудівці розширюють свої союзи скрізь, де тільки можуть.
З іншого боку, активізація Піднебесної в регіоні викликає негативну реакцію, свого роду ревнощі в певних колах США, для яких Близький Схід перестав бути центром їхньої зовнішньої політики всього кілька років тому.
Уже крилатим стало багаторазово розтиражоване в медіа висловлювання Марка Дубовиця, виконавчого директора вашингтонського Фонду захисту демократій, про те, що відновлення ірансько-саудівських зв’язків унаслідок китайського посередництва є “програш, програш, програш для американських інтересів”.
“Це демонструє, що саудівці не вірять, що Вашингтон буде їх підтримувати, що Іран вбачає можливість позбутися американських союзників, щоб покласти край своїй міжнародній ізоляції, і що Китай стає мажордом близькосхідної силової політики”, – стверджує Марк Дубовіц.
У зазначеній редакційній публікації New York Times також стверджується: “Нова дипломатична взаємодія може спричинити перекіс у геополітиці на Близькому Сході та за його межами, об’єднавши Саудівську Аравію, близького партнера Сполучених Штатів, з Іраном, давнім ворогом, якого Вашингтон і його союзники вважають загрозою безпеці та джерелом глобальної нестабільності”.
NYT зазначає, що переговори Ірану і Саудівської Аравії відбулися за посередництва Пекіна, який контактує з обома країнами і зацікавлений у мирі в Перській затоці, звідки він бере 60% енергоресурсів.
“Регіональні лідери також наголосили на своєму задоволенні тим, що Китай, який дотримується політики “невтручання” у справи інших країн, уникає критики їхньої внутрішньої політики та не має досвіду відправки своїх збройних сил для повалення недружніх диктаторів”, – пише видання.
Мохаммед Альях’я, саудівський науковий співробітник Белферівського центру науки і міжнародних відносин у Гарварді, сказав, що угода є “відображенням зростаючого стратегічного впливу Китаю в регіоні – того факту, що він має багато важелів впливу на іранців, того факту, що він має дуже глибокі та важливі економічні стосунки з Саудівською Аравією”. Він додав: “У регіоні існує стратегічна порожнеча, і китайці, схоже, придумали, як отримати з цього вигоду”.
Для Ірану налагодження зв’язків із регіональним ворогом дає деяке полегшення після кількох місяців внутрішніх заворушень, позначених антиурядовими протестами, відповідальність за які іранські офіційні особи частково поклали на Саудівську Аравію. Крім того, знижується градус протистояння Ер-Ріяда і Тегерана в Сирії та Іраку.
До того ж, до активних пошуків примирення Саудію підштовхнула політика адміністрації Джо Байдена. Спроби Вашингтона протидіяти Ірану у 2021-2022 роках не увінчалися успіхом. “Ядерні переговори” зайшли в глухий кут. Війну в Ємені вирішити не вдалося. Дипломатичного прориву щодо Сирії не сталося. Політична ситуація в Лівані та Іраку залишилася складною і напруженою. Приїзд Байдена на Близький Схід у липні 2022 року не змінив ситуацію, і не переконав саудівців у тому, що в американців є стратегія, прагнення і навіть бажання рішуче протидіяти іранському впливу.
І Китай все це зумів майстерно використати у своїх цілях.
Реакція в Ізраїлі
Реакцію в Ізраїлі також висвітлюють в американській пресі. Зокрема, цьому була присвячена публікація в New York Times під назвою “Saudi Deal With Iran Surprises Israel and Jolts Netanyahu”, тобто “Саудівська угода з Іраном дивує Ізраїль і вражає Нетаньяху”.
Відомо, що Ізраїль вважає Іран своїм “ворогом № 1”, а Іран відповідає Ізраїлю в цьому взаємністю. Тель-Авів давно сподівався ізолювати Іран і зміцнити зв’язки з Саудівською Аравією, але тепер ці плани можуть виявитися засмученими, хоча не все так однозначно.
Звістка про нормалізацію саудо-іранських відносин застала Ізраїль у момент досить гострої внутрішньополітичної кризи, спричиненої прагненням нового-старого уряду Беньяміна Нетаньяху урізати частину повноважень Верховного суду, що викликало різку реакцію в суспільстві. При цьому слід розуміти, що саме Нетаньягу вважається в Ізраїлі головним ідеологом плану з налагодження тісних стосунків із Саудією, яка формально досі не визнає Ізраїль, щоб разом із саудитами протистояти Ірану.
Тепер ця ідея істотно “провисає”, а на адресу Нетаньяху лунає нищівна критика в тому сенсі, що, замість урізання повноважень судової влади і розколювання на цьому ґрунті країни, краще слід було б займатися проблемами національної безпеки.
Щоправда, Нетаньяху вкотре заступив на посаду прем’єра в грудні, тому в провалі планів слід звинувачувати “папєрєдніков” із кабінету Нафталі Бенета і Яїра Лапіда, про що Нетаньяху вже не забув заявити.
У зазначеній публікації наголошується, що Саудія довгий час вела зі Штатами торг про ціну визнання Королівством Ізраїлю і встановлення дипломатичних відносин між Ер-Ріядом і Тель-Авівом. Стверджується, що Саудія домагалася від США гарантій безпеки і допомоги в розвитку цивільної ядерної програми.
Але Америку обігнав Китай, який демонстративно і пафосно помирив Іран і Саудію. Хоча є інформація, що, незважаючи на це, саудити продовжують обговорювати з Вашингтоном умови нормалізації стосунків з Ізраїлем.
Ба більше, в Ізраїлі існує думка, що відносини Саудівської Аравії з Іраном та Ізраїлем не є взаємовиключними, про що, зокрема, заявила Сіма Шайн, експертка з питань Ірану і колишня високопоставлена працівниця Моссаду.
Експерт нагадує, що Емірати також відновили офіційні відносини з Іраном торік, хоча вони поглибили свої військові та торговельні зв’язки з Ізраїлем; незважаючи на відновлення саудівсько-іранських зв’язків, Іран залишається загрозою для Саудівської Аравії. Ер-Ріяд може, як і раніше, розглядати тісніше партнерство з Ізраїлем, особливо з військових питань і питань кібербезпеки, як ще один спосіб пом’якшити цю загрозу.
“Я не думаю, що це так вже жахливо для Ізраїлю… Це навіть покращує можливість нормалізації відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією”, – заявила Сіма Шайн.
Експерт ізраїльського Інституту досліджень національної безпеки Йоель Гузанські вважає, що Іран і Саудівська Аравія залишаться суперниками, а Саудівська Аравія та Ізраїль продовжать активно співпрацювати проти Ірану, але менш публічно.
Фактор Москви і наслідки для України
Звістка про саудо-іранське примирення під патронатом Пекіна спочатку викликала в Москві деяку нездорову радість, яка швидко зійшла нанівець. Довгі роки Росія була на Близькому Сході суб’єктом впливу, поряд зі США і Європою. Але Китай, який з’явився як ще один такий суб’єкт, стає в цьому регіоні не стільки союзником Росії, скільки альтернативою їй. Дійсно, близькосхідні країни розчаровані в США і Європі та не очікують від них успішного посередництва й участі в близькосхідних проблемах. Але й авторитет РФ через війну проти України помітно знизився. Крім того, вплив Росії різко знизився в найпрямішому сенсі, оскільки Москві доводиться дедалі більше військових сил і засобів із Сирії перекидати в Україну, і ось уже Башар Асад, який раніше впевнено почувався за спиною Москви, починає метушитися в пошуках точки опори, оскільки підтримка Кремля зменшується з тієї простої причини, що зараз Путіну особливо не до Сирії.
При цьому для самої Росії Близький Схід стає все більш важливим регіоном через її зростаючу ізоляцію на Заході та економічні труднощі. Близькосхідні держави не можуть не розуміти, наскільки посилилися їхні позиції у відносинах із Москвою.
Зниження градуса напруги в регіоні та вибудовування більш стабільної архітектури безпеки в перспективі не дадуть РФ посилити свій вплив або навіть маргіналізують її роль на Близькому Сході. Росія має менше важелів впливу на місцеві процеси, ніж США, і обмежує свій вплив присутністю лише в окремих країнах.
На тлі всього цього на Близькому Сході з’являється Китай з його гегемоністськими устремліннями і починає поступово витісняти і Штати, і Росію.
Наприклад, голова КНР Сі Цзіньпін уже запропонував державам Перської затоки (Бахрейну, Кувейту, Оману, Катару, Саудівській Аравії, ОАЕ) та Ірану провести поточного року в Пекіні перший у такому складі саміт. Москву і Вашингтон ніхто навіть особливо не повідомляє про захід…
При цьому Пекін подає себе як відповідальну і миролюбну державу, яка прагне до конструктивних рішень і здатна зрушити проблеми з мертвої точки.
На прикладі примирення Ірану і Саудії, які вели один проти одного повноцінну проксі-війну в Ємені, Китай показав, що, на відміну від США, він здатний не тільки вимовляти загальні слова про мир, а й реально припиняти регіональні конфлікти.
Але, перефразовуючи героя комедії “За двома зайцями, Ємен – це щось одне, а Україна – це щось зовсім інше. Забезпечивши примирення Ірану і Саудії напередодні поїздки до Москви Сі Цзіньпіна, який нещодавно висунув свої 12 пунктів щодо врегулювання війни в Україні, про що йшлося в публікації “Китайський план врегулювання “української кризи”: за все хороше, проти всього поганого, ні про що конкретно, але в інтересах Путіна”, Пекін дає зрозуміти, що готовий повторити такий самий дипломатичний успіх щодо війни в Україні. Але, по-перше, повторимо, війна в Україні – це набагато серйозніше і масштабніше, а по-друге, Київ і його західні союзники небезпідставно вважають Пекін занадто близьким до Москви, щоб бути справді неупередженим посередником, як у випадку із Саудією та Іраном.
Очевидно, що Китай має незрівнянно більші фінансові та технічні можливості, ніж Росія. Однак до недавнього часу він обмежувався економічною експансією в регіоні, уникаючи прямої політичної участі в близькосхідних процесах. Тепер позиції США і Росії ослабли, тож КНР цілком може заповнити прогалини, що виникають. Китай може багато чого запропонувати країнам Близького Сходу у військово-технічній сфері і багато чого вже робить у цьому напрямку.
Приводів для занепокоєння Москві може додати інформація про те, що іранці погодилися на посередництво Китаю за умови, що Пекін посприяє відновленню ядерної угоди. Про це йдеться в публікації The Wall Street Journal під назвою “China Plans New Middle East Summit as Diplomatic Role Takes Shape”, що можна перекласти як “Китай планує новий близькосхідний саміт, оскільки його дипломатична роль набуває більшої значущості”.
З чуток із Москви, там уже не вважають, що “ядерна угода” Заходу з Іраном, у підготовці якої найактивнішим чином брала участь Росія, більше відповідає інтересам Москви. Високопоставлені російські дипломати на умовах анонімності нібито зізнавалися журналістам, що зняття з Ірану санкцій і нарощування ним експорту вуглеводнів тепер Росії ні до чого. Власне, цього слід було очікувати хоча б у зв’язку з накладеними на Росію санкціями і введеною для неї “нафтовою стелею”.
Поки що вважається, що Китай навряд чи може врятувати ядерну угоду. Але тут важливіший сам факт звернення до нього з таким проханням. Це свідчить про серйозний запит на альтернативну силу під час розв’язання питань, значущих не тільки для близькосхідного регіону. Такий підхід має як мінімум насторожити і Вашингтон, і Москву. І саме виникнення цієї тенденції є хоч віддаленим і непрямим, але наслідком тієї кривавої авантюри, яку Путін вчинив в Україні 24 лютого минулого року.
Таким чином, події в Україні до процесів на Близькому Сході не мають особливого стосунку, як у припадку неадекватної пропаганди зараз намагаються це піднести. Ці близькосхідні процеси мають свої внутрішні причини і почалися ще до війни. Інша річ, що війна в Україні прискорила й дещо спростила розвиток подій, оскільки Вашингтон і Москва нині надто відвернуті на війну в Україні, а Штати – ще й на протистояння з Китаєм, який зумів зробити “хід конем” у регіоні, що дотепер вирізнявся неабияким васалітетом по відношенню до Америки.
Що ж стосується наслідків близькосхідних процесів для України, то поки що конкретно говорити щось складно, хоча деякі негативні для нас тенденції прогнозувати можна, але на більш глобальному рівні.
Можна припускати, що Китай створює навколо себе таку собі промислово-енергетичну конструкцію. Піднебесна отримує величезний сировинний тил у вигляді Росії, а на Близькому Сході, звідки Пекін теж черпає альтернативні Москві ресурси, усувається протиріччя між головними регіональними силами у вигляді Саудії та Ірану, і водночас послаблюється вплив у регіоні Москви, Вашингтона і Тель-Авіва.
Україні за такого розкладу нічого особливо оптимістичного очікувати не доводиться, оскільки зазначена конструкція істотно послаблює будь-які західні санкції проти Росії. У цих умовах говорити про економічну поразку Москви навряд чи можна серйозно говорити, власне, на Заході вже давно негласно визнають, що санкції виявилися, м’яко кажучи, не надто ефективними.
Тож для України залишається лише два варіанти перемоги в цій війні. Це або розраховувати на зростання протестів, розброду і хаосу всередині Росії, стимулюючи їх у міру можливості, повторюючи сценарій 1917 року. Або це стратегічна перемога в бойових діях, тобто, щонайменше, вихід до Азовського моря і перерізання сухопутного коридору в Крим.
Якщо ж чогось із цього, а найкраще разом, не станеться, то в довгостроковій перспективі ресурсна Росія із серйозною підтримкою Китаю почуватиметься впевненіше і стійкіше, ніж Україна навіть із західною підтримкою, особливо з урахуванням усіх проблем цієї підтримки.
Поки що всі контури остаточно не прояснилися, але певні тривожні прогнози робити вже можна.
Утім, багато чого може прояснити наближення візиту Сі до Москви і можлива дистанційна розмова китайського лідера із Зеленським, але про це – у наступній серії за фактом цих подій…
