Україна раптом викупила частину так званих ВВП-варантів імені Яресько, хоча термін сплати повинен був настати тільки в 2021 році, та й то далеко не факт, що за цими деривативами (похідними фінансовими інструментами) взагалі довелося б щось платити, оскільки вони прив'язані до зростання ВВП, а в наявності його довге і стрімке падіння в зв'язку з коронакризою.
Ця обставина, так само як і той факт, що про викуп Мінфіном України ВВП-варантів стало відомо зовсім випадково із західних джерел, змусила в черговий раз звернути увагу на аферу з варантами, а також на ту метушливу поспішність, з якою фінансова влада в кризу витрачає гроші – швидше за все, позикові! – на скупку варантів. А разом з цим виникає питання: хто і коли понесе за цю аферу відповідальність?
Про те, що фінансова влада України дуже стурбована такою, м’яко кажучи, не найважливішою зараз проблемою, як ВВП-варанти, ще в червні заявив міністр фінансів Сергій Марченко в одному з інтерв’ю . За його словами, у зв’язку з ростом ВВП в 2019 році на 3,2%, за перевищення в розмірі 0,2 процентних пункти над показником 3% в 2021 році власникам ВВП-варантів доведеться виплатити близько 40 млн доларів. Міністр Марченко нагадав, що останнім роком погашення є 2040 рік, і якщо ВВП України буде рости, то до 2040 року включно Україні доведеться віддати близько 20 млрд доларів.
При цьому Марченко чомусь проігнорував той очевидний факт, що в нинішньому році через коронакризу падіння економіки України очікується в розмірі до 8% в річному вимірі. Більш того, падає економіка всього світу, за винятком хіба тільки Китаю. За попередніми даними Міністерства торгівлі США, ВВП країни в другому кварталі впав на 9,5% у порівнянні з першим. У річному обчисленні це дає історично безпрецедентне падіння на 32,9%, показавши майже максимальний спад з часів Великої депресії. У свою чергу, ВВП Німеччини в другому кварталі нинішнього року скоротився на 10,1% проти аналогічного показника минулого року.
Все це до того, що бажаючих одержати гроші за ВВП-варанти України можна було б спокійно послати за відомою адресою через глобальну кризу, яка вже призвела до кризи соціальної, наприклад в Америці , причому не тільки в Америці, і це може бути тільки початком . Але фінансова влада України продовжує грати в ігри з ВВП-варантами, зобов’язання за якими навіть не є державним боргом, і це наштовхує на обґрунтовані підозри про наявність якихось прихованих корупційних мотивів і прагненні нажитися на Україні та українцях під час жорстокої кризи і війни, що можна розцінювати як мародерство.
Що таке ВВП-варанти і звідки вони взялися на нашу голову
У 2015 році Україна фактично оголосила технічний дефолт, оскільки не виплатила черговий транш за єврооблігаціями в сумі 500 млн доларів. На виплати за зовнішнім боргом було накладено тимчасовий мораторій. Це було зроблено в рамках реструктуризації зовнішнього боргу в сумі 18 млрд доларів. Ідеологом цього заходу була тодішній міністр фінансів, американка українського походження Наталія Яресько.
Результатом стала домовленість з власниками боргових зобов’язань України про відстрочення платежу по тілу кредиту, а також про списання 3,2 млрд доларів під випуск деривативів – ВВП-варантів. Виплати по варантам повинні були початися тільки в 2021 році, при умові що ВВП країни буде рости більш ніж на 3%, а його номінальне значення перевищить 125,4 млрд доларів. У 2019 обидва цих порога були подолані – і це при падінні промислового виробництва, тобто за рахунок торгівлі, інфляції та інших подібних факторів. Таким чином, в 2021 році Україна начебто повинна була виплатити власникам ВВП-варантів перший транш за економічне зростяння, що ледве почалося. Цинізм ситуації різко посилився в зв’язку з нинішньою коронакризою, яка різко погіршила фінансово-економічну ситуацію в усьому світі, тобто платити “за зростання ВВП” в нинішніх умовах – це однозначно “не комільфо”!
Умови виплат власникам ВВП-варантів містять ще й такі “цікаві” норми. Якщо зростання ВВП буде знаходитися в межах 3-4%, то виплати становлять 15% від суми перевищення по відношенню до 3%. Але якщо ВВП зросте більш ніж на 4%, то платити доведеться 40% від перевищення цього показника. З 2021 по 2025 роки встановлено обмеження, згідно з яким виплати не можуть перевищувати 1% ВВП, в подальшому це умова знімається, і виплати не обмежуються.
Головна небезпека ВВП-варантів добре сформульована главою фінансового комітету Верховної Ради Данилом Гетьманцевим (при всій його, м’яко кажучи, неоднозначності):
“Цінні папери, випущені на кабальних умовах, не тільки можуть стати стримуючим фактором економічного зростання … але і приведуть до виплат, що кратно перевищують реструктуризований в 2015-му борг”.
ВВП-варанти вільно обертаються і котируються на біржі, їх можна купувати-продавати, а номінальна вартість одного деривативу становить 1 долар. Відразу після випуску вони котирувалися за ціною в половину номіналу, потім котирування впало до 30%. Після скандально знаменитої заяви колишнього прем’єра Гончарука про “зростання економіки на 40%”, котирування підскочили вище 100%, що є ще однією ілюстрацією того, що подібна “торгівля повітрям” у вигляді так званих цінних паперів є цілковитий ідіотизм і обман в одному флаконі.
Очевидно, що з початком кризи котирування варантів істотно впали. До того ж ВВП України почав падати, а криза в принципі поставила питання про припинення подібних виплат. Та й 2021 рік ще не настав. Словом, котирування ВВП-варантів повинні були б собі падати далі, і це було б на руку Україні, бо чим менша їх вартість, тим менше грошей слід було б витратити на це фінансове сміття, якби раптом державі довелося його викуповувати.
Однак Мінфін не дав котируванням впасти якомога нижче, чим показав, що цей центральний орган державного управління діє в інтересах не України, а тих, хто затіяв аферу з варантами, щоб на Україні нажитися.
Річ ясна, що справа темна, або Хто наживеться на афері
І взагалі, ці варанти в принципі є таким собі “темною справою”.
Офіційно про викуп Україною варантів ніхто не повідомляв. Перш за все про це ні слова не говорилося на офіційному сайті Мінфіну. Відомості про викуп Мінфіном 10% варантів випадково просочилися в медіа із закритого повідомлення для власників облігацій .
Більш того, список власників варантів також невідомий. Нарешті, тримаються в таємниці справжні вигодонабувачі цієї афери.
І тут досить доречним є коментар експерта інституту Growford Олексія Куща:
“Про власників ВВП-варантів ми не дізнаємося ніколи. Точніше, дізнаємося тільки в разі повномасштабного фінансового розслідування із залученням Інтерполу. Ситуація при цьому повинна бути фантастична. Повинна прийти влада, яка не пов’язана із зовнішніми кредиторами, політики без фінансових і матеріальних активів на Заході . Вони оголосять, що ВВП-варанти – податок на економічне зростання, який був нав’язаний Україні в умовах крайньої нестабільності. Вони почнуть вести переговори з власниками та публікувати їх прізвища. Вже зрозуміло, що це відбудеться не за нинішньої влади. Зараз ВВП-варантами володіють різні західні інвестиційні та венчурні фонди, зареєстровані на різних островах. Зрозуміло, вони приховують кінцевих бенефіціарів та вигодонабувачів. Не здивуюся, якщо за цими фондами стоять наші ж публічні особи або пов’язані з ними персонажі “.
Експерт дає ще одне цікаве пояснення такого змісту.
Відстежуючи котирування ВВП-варантів на Берлінській біржі, він звернув увагу, що ціна визначалася при пропозиції невеликих лотів на суми 30-40 тисяч євро. Але якщо викуповувати такі великі обсяги, як наш Мінфін, тобто 10% від всієї емісії паперів, то ціна повинна бути істотно нижче і диктуватися покупцем.
Тому коли Мінфін радісно рапортує, що 10% варантів від загальної суми в 3,2 млрд доларів викуплені за 86% від номіналу, тобто сплачено трохи більше 275 млн доларів, то можна зробити висновок, що Мінфін переплатив, і витрати могли бути істотно нижче. Крім того, досить об’ємний викуп варантів Мінфіном привів до того, що ці папери істотно підскочили в ціні. За такі справи в Китаї можуть якщо не до стінки поставити, то дати дуже великий термін десь в таборах суворого режиму в пустельних місцевостях Внутрішньої Монголії або Синцзян-Уйгурської автономії.
Підкреслимо, що викуп проводиться, на думку Куща, фактично за ті гроші, які буквально незадовго до цього були взяті Україною в борг на зовнішніх фінансових ринках.
Іншими словами, за фактом викупу ВВП-варантів слід не до урядових нагород представляти, а заводити проти організаторів і виконавців цього діяння кримінальні справи, як мінімум, за недбалість при розпорядженні державними грошовими коштами, тим більше якщо вони ще й позикові. Якщо ж буде доведено корисливий умисел, то кримінальна стаття повинна бути куди більш суворою. Оскільки всі ці виплати, насправді, лягають на плечі українських платників податків.
І тут, схоже, справа не тільки в деяких зловмисниках з Мінфіну. Складається враження, що має місце якись глобальна змову, спрямована на те, щоб нажитися на Україні.
Перш за все, повторимо, родоначальником афери з ВВП-варантами була американка Наталя Яресько. Не вдаючись в подробиці цієї досить каламутної фігури, відзначимо, що після відходу з посади міністра фінансів України вона була в 2017 році направлена в підконтрольне США Пуерто-Ріко, де Яресько завідувала місцевим фіскальним органом, але незабаром в медіа поповзли чутки про те, що компетентні органи Штатів ведуть слідчі дії за підозрою Яресько в деяких зловживаннях при роботі на американському фінансовому ринку. Від подальших оцінок утримаємося, але відзначимо, що це була не найкраща кандидатура на пост міністра фінансів України, і цьому сенсі аферизм витівки з ВВП-варантами не особливо дивує.
До того ж Яресько в Україні вже давно немає, але “справа її живе”. У квітні 2020 року Верховна Рада, разом з кризовими і карантинними поправками до бюджету, надала Мінфіну законодавче право проводити операції з державними деривативами. У тому числі Мінфін отримав право викуповувати ці зобов’язання за рахунок запозичень понад встановлені бюджетом ліміти.
Простіше кажучи, Мінфін має можливість позичати на зовнішніх ринках і за ці ж гроші викуповувати інші боргові зобов’язання. Так це ж Клондайк, як казав капітан Жеглов! На подібних операціях зацікавлені особи можуть непогано заробити собі в кишеню за рахунок України, яку все глибше затягують в борги.
А тепер виходить наступне. З одного боку, викупити 10% ВВП-варантів з дисконтом – це начебто добре. Але з іншого боку, повторимо, дисконт цей міг бути набагато більшим, а сама необхідність в майбутньому році виплачувати відсотки по варантам є ще дуже і дуже неочевидною, особливо на тлі кризи.
Як випливає зі слів міністра фінансів Марченко, в 2021 році треба було виплатити по варантам 40 млн доларів, тобто викуп 10% зобов’язань дозволяє заощадити всього 4 млн доларів. У той же час, коли на хвилі кризи ринки цінних паперів валяться дуже стрімко, до майбутнього року котирування варантів цілком могли впасти до 30% або навіть до 50%. Тому економія могла бути набагато серйознішою.
Повторимо, що для економії в майбутньому році 4 млн доларів держава витратила в нинішньому кризовому році 275 млн доларів, цілком можливо, що позикових коштів. Все це здається більш ніж підозрілим.
Складається враження, що операція з викупу проверталася для того, щоб хтось нагрів на цьому руки. У свою чергу, заздалегідь заготовлена нормативна база щодо прав Мінфіну викуповувати цінні папери, в тому числі за позикові кошти, дає можливість провертати подібні схеми і надалі.
Ще один важливий штрих. Варанти не входять до державного боргу, а тому про їх викуп публічно сповіщати ніби й не треба. Вельми зручна, погодьтеся, обставина …
Наостанок ще один коментар економічного аналітика Олексія Куща, який дуже добре відображає суть питання, а тому дозволимо собі навести досить довгу цитату , оскільки вона того варта:
“Те, що сталося – безпрецедентне по дурості і абсурдності. Порівняємо дві країни. Аргентина нещодавно провела успішну реструктуризацію своїх боргів: домоглася списання 45% суми боргу і буде платити тільки за 55%. Що робить наше Міністерство фінансів? У липні 2020 р випускає нові борги – облігації на 2 млрд дол. Майже 800 млн дол. з цих грошей спрямовують на викуп єврооблігацій з погашенням в 2021-2022 роках за 105% номіналу, тобто з премією 5%. Зазвичай достроковий викуп боргів дозволяють собі країни, які знаходяться на фазі максимального економічного розігріву, коли з жиру бісяться.
Оскільки публічно звітувати про угоду по ВВП-варантам ніхто не зобов’язаний, можна припустити, що і деривативи, так само, як облігації з погашенням в 2021-2022 рр., викупили за рахунок залучених боргів.
Сама реструктуризація 2015 року, м’яко кажучи, була невигідною. Але і спроб позбутися від неї немає ніяких. Нещодавно в інтерв’ю виданню “Фокус” Сергій Марченко заявив, що ні політичних, ні економічних підстав для реструктуризації боргу в України немає. Прагнення бути надійним позичальником стоїть на чолі кута. Це дозволяє підвищувати кредитні рейтинги, покращувати репутацію і завдяки цьому замінювати дорогі борги більш дешевими.
Україна – злиденна держава, з розваленою інфраструктурою, бідним населенням, найнижчими в Європі соцстандартами – виглядає абсурдно. Про викуп єврооблігацій хоча б повідомили, що ми борги гасимо. Але з варантами ми викупили сміття. По-перше, сюди не можна притягнути за вуха повернення держборгу – вони в його структуру не входять. По-друге, це інструмент з розрахунку виплат кредиторам в разі нашого економічного зростання. Яке економічне зростяння очікується в 2020 році? Ніякого. Буде падіння на 6-8%. Навіщо зараз викуповувати варанти, виплати за якими активізуються тільки в разі зростання? Заради того, щоб заощадити 4 млн дол. в наступному році, ми витратили 275 млн доларів у самий розпал кризи. По-третє, звучать голоси про бурхливе зростання економіки в 2021 г. Якщо ми виростемо на 4%, як нам прогнозує уряд, в 2021 р, то виплати за цей період будуть тільки через два роки – в 2023 р Та й суми будуть не такі вже й великі. Там складна формула, з урахуванням курсу, дефлятора катастрофічних цифр немає. Тобто відбувся звичайний фінансовий злочин.
У чиїх інтересах – не ясно, оскільки ми нічого не знаємо про власників українських деривативів.
У всьому світі зараз держави інвестують кошти в соціальний капітал – в людину, в малий і середній бізнес. Для цього залучаються борги. Європа, США і країни, що розвиваються, розширюють дефіцит бюджету, залучають борги, щоб забезпечити соціальні та економічні інвестиції. Україна – єдина країна, яка в розпал епідемії і кризи, інвестує гроші в кредитора”.
Від себе зазначимо, що все це схоже на інвестицію навіть не в кредитора, а в побудову чергової схеми по розкраданню країни, змученої війною і кризою.
