Страшні перспективи ядерного конфлікту, які були подолані в ХХ столітті, на жаль, знову повертаються. Новина про те, що США виходять з договору щодо ракет середньої і малої дальності (РСМД) з урахуванням їх виходу з договору про протиракетну оборону (ПРО), потонули в інформаційному потоці і особливого ажіотажу не викликали. Таким чином руйнуються фундаментальні основи міжнародної безпеки, що оберігають багато десятиліть людство від термоядерної війни, переможців в якій не буде!
До того ж крім США і Росії про свої ядерні амбіції все голосніше заявляє Китай, який в договорах по ПРО і РСМД участі не бере, і у нього повністю “розв’язані руки”.
Головними дійовими особами і виконавцями цього театру катастрофічного абсурду залишаються США і Росія. У Вашингтоні стверджують, що Москва нібито на протязі багатьох років порушує міжнародні угоди у сфері ракетно-ядерної безпеки. У відповідь Путін видає фірмовий ідіотичні жарт про те, що в разі конфлікту російські вояки, мовляв, потраплять в рай, а противники Росії просто здохнуть. Спостерігаючи за цією безглуздою виставою, стає зрозуміло, що жодних висновків з трагедій ХХ століття зроблено не було, а на чолі світових гегемонів стоять неадекватні фігури, які граються з сірниками як малі діти, що здатні розпалити світову пожежу. За часів холодної війни, коли при владі стояли Брежнєв-Андропов-Горбачов і Ніксон-Форд-Картер-Рейган, політика була більш відповідальною. У всякому разі, тоді, поряд зі створенням смертоносної зброї, створювалася і система міжнародної безпеки, яка стримувала можливе застосування цієї зброї. Зараз, як бачимо, ця система руйнується, відбуваються односторонні виходи з укладених у ХХ столітті договорів і все це загрожує несподіваними наслідками.
До того ж, крім двох головних ракетно-ядерних гегемонів в особі США і Росії як правонаступниці СРСР, на світовій арені з’явилися нові персонажі, які намагаються грати свої партії в глобальній ракетно-ядерній грі. Про старих членів ядерного клубу в особі Великобританії і Франції згадувати не варто. Відомо, що ядерну зброю має Ізраїль, проте це прямо не підтверджують, але і не спростовують, хоча навряд чи ізраїльтяни мають засоби доставки таких ракет. Ядерну зброю і деякі засоби доставки має, судячи з усього, Саудівська Аравія, і у Вашингтоні, схоже, про це добре знають. В ракетно-ядерну гру втягуються Північна Корея, Іран, Індія і Пакистан, Південно-Африканська Республіка.
Одним з найважливіших фігурантів ракетно-ядерного театру абсурду стає Китай, який на додаток до ядерних боєголовок обзавівся, за деякими оцінками, приблизно тисячею ракет з дальністю ураження понад 3000 км. І є версія, що Америку Китай турбує навіть більше, ніж Москва.
Короткий курс міжнародної системи термоядерної безпеки
Нагадаємо, що в основі сформованої в другій половині ХХ століття системи міжнародної ядерної безпеки лежить так звана доктрина гарантованого взаємного знищення. Суть її проста.
Глобальний термоядерний конфлікт практично гарантує знищення учасників цієї війни. Більш того, величезні втрати, швидше за все, понесуть інші сторони, навіть якщо вони в конфлікті участі не беруть, через тотальний характеру впливу зброї масового ураження. У «кращому» випадку, така війна призведе до величезних втрат, в найгіршому – людству і планеті прийде кінець. Очевидно, що такі ризики не можуть бути виправдані жодною військово-політичною метою.
Створення в 1950-1960 роках не тільки боєголовок величезної руйнівної сили, а й міжконтинентальних засобів доставки термоядерної зброї створило ситуацію, коли сховатися від неї стало неможливим.
У зв’язку з цим виникли дві концепції застосування термоядерного зброї – упереджувальний і у відповідь-зустрічний.
Сенс упереджувальної концепції полягав у тому, щоб першим завдати ракетно-бомбовий ядерний удар по супротивнику, знищивши його ядерну зброю, систему управління нею і політичне керівництво, яке може віддати наказ про застосування такої зброї. США дотримуються саме такої доктрини.
Зустрічна доктрина передбачає нанесення удару тільки у відповідь на термоядерний напад. Таке можливо, оскільки стратегічні ядерні озброєння, перш за все, міжконтинентальні балістичні ракети, мають значний час підльоту, що дозволяє їх помітити засобами дальнього виявлення, прорахувати їх траєкторію та кінцеву мету, навіть спробувати знищити їх на підльоті. Однак, оскільки ефективність знищення засобів доставки є досить сумнівною, це буде так званий ядерний удар відплати, обидві сторони зазнають втрат аж до знищення, але той, хто почав конфлікт не залишиться безкарним.
Таким чином, радянська доктрина, що дісталася в спадок Росії, виглядає дещо гуманнішою і миролюбнішою. Щоправда, зараз в Росії висловлюють думки про те, щоб відкинути зустрічно-відповідну доктрину на користь упреджувальної, як в США. Приводом для такої зміни в Москві називають вихід США з договору про ПРО і заяву про вихід з договору про РСМД.
Деякий час саме невідворотність важких втрат аж до взаємознищення була головним фактором, що запобігають всесвітньому ядерному конфлікту.
Поява ідеї і початок розробки систем ПРО похитнули усталений баланс. З’явилася ілюзія того, що той, хто володіє ефективною системою знищення ракет супротивника, може виграти термоядерну війну з мінімальними втратами. В результаті ризик термоядерного конфлікту різко зріс.
На щастя, в 1970-і роки політики були більш відповідальними, ніж зараз. Тому в 1972 році СРСР і США підписали договір про обмеження систем протиракетної оборони з необмеженим терміном дії, але з можливістю розірвання кожною зі сторін. Договір цей був і залишається радше декларацією. Незважаючи на наявність у обох сторін деяких окремих елементів, справжня ефективна система ПРО відсутня донині у них, а тим більше у інших країн.
Спроби порушити цей договір робилися обома сторонами. Зокрема, СРСР створював радіолокаційні станції, а США за часів Рейгана в 80-х в межах скандальної «стратегічної оборонної ініціативи» прагнули створити систему ПРО космічного базування, але з цього нічого не вийшло. В кінцевому підсумку, стовідсотково ефективної системи ПРО в світі до цього часу не створено.
Наступною спробою порушити баланс і отримати перевагу стало розгортання на межі 70-80-х років ракет середньої (1000-5500 км) і малої (500-1000 км) дальності. Малий час підльоту, що обчислюється хвилинами і не дозволяє ефективно перехоплювати ці ракети, дає перевагу тому, хто нападає першим і раптово. Ракети розміщувалися обома сторонами по периметру дотику НАТО і Варшавського договору. Під загрозою опинилися, перш за все Західна Європа і європейська частина СРСР. Багаторазово зросли ризики початку термоядерного конфлікту через ілюзії можливості завдати попереджувальний, так званий сліпучий і обезголовлюючий удар.
Однак розум узяв гору. У 1987 році Горбачов і Рейган підписали в Білому домі договір про ліквідацію РСМД. До середини 1991 року обидві сторони свої зобов’язання виконали, ракети і пускові установки з обох сторін були демонтовані.
Крім того, між США і СРСР, а потім Росією з 1972 року і до сьогодні існує ланцюжок договорів щодо обмеження стратегічних озброєнь (ОСО) і скорочення наступальних озброєнь (СНО). Ці договори відносяться до ядерних боєголовок, засобів запуску і доставки, включно з міжконтинентальними ракетами наземного і морського базування, а також авіаційними компонентами стратегічних ядерних сил.
Цей короткий екскурс зроблений для того, щоб дати загальну картину того, яка система ядерної безпеки дісталася світу від ХХ століття. Цю систему стримувань і противаг нинішні політикани намагаються зруйнувати, замість того, щоб звести небезпеку ядерних конфліктів до мінімуму, а краще – до нуля.
Вперед, до ядерного кошмару минулого століття?!
До кінця 90-х років кількість країн, що володіють ядерною зброєю і засобами її доставки, помітно збільшилася. США прийшли до висновку про необхідність створення систем ПРО обмеженої потужності, щоб протистояти шантажу з боку третіх країн, які або створили ядерну зброю, або могли створити її в майбутньому.
Цьому сприяли певні успіхи американців в розробці і випробуваннях систем знищення балістичних ракет.
У грудні 2001 року тодішній президент Буш-молодший заявив про вихід США з договору про обмеження ПРО. Через півроку, у червні 2002 року зобов’язання США за договором припинилися.
Потім Вашингтон виступив з ініціативою щодо розміщення систем американських ПРО не тільки в США, але і на території країн-союзників по НАТО. У 2016 році така система була розміщена в Румунії. Як аргумент у Вашингтоні запевняли, що система спрямована не проти Росії, а проти так званих країн-ізгоїв, тобто Ірану і Північної Кореї, які загрожують Заходу ядерним ударом.
Такі дії США абсолютно очікувано отримали в Москві негативну реакцію. Але особливого занепокоєння вони не викликали, оскільки всеосяжна система ПРО поки не створена і не буде створена найближчим часом. Існуючі фрагменти ПРО навряд чи зможуть в повному обсязі захистити від масованого ракетно-ядерного удару.
У свою чергу, анонсований вихід США з договору по РСМД викликав в Москві дуже різку реакцію. У США такий крок аргументували тим, що Росія всупереч договору розгортає ракетні системи середньої і малої дальності. За заявами американських посадових осіб, в Америці за цим процесом пильно стежать і розробляють операцію зі знищення таких ракет.
У свою чергу, в Москві подібні звинувачення категорично відкидають і стверджують, що всі умови договору зі знищення РСМД виконали ще на початку 90-х років. Переходячи в наступ, в Москві заявляють, що комплекси американської ПРО, які розгортаються зараз в Європі можуть мати подвійне призначення, тобто використовуватися також для пуску наступальних ракет різної дальності.
Ця суперечка закінчилася тим, що 21 жовтня 2018 року Дональд Трамп оголосив про те, що його адміністрація планує вийти з договору по РСМД, оскільки Росія умови договору порушує вже протягом декількох років.
Звичайно, певна поразка республіканців, фактично особисто Трампа, на нещодавніх виборах в Конгрес, точніше в Палату представників , може істотно скоригувати такі плани. З одного боку, для одностороннього виходу з договору по РСМД адміністрації схвалення Конгресу не потрібно, однак з іншого – вихід з договору по РСМД зажадає істотних витрат на зміну системи оборони США. Втім, є версія, що в цьому питанні демократична більшість в нижній палаті може підтримати Трампа, щоб притягнути до відповідальності Росію за її агресивну політику, в тому числі в Україні.
Ось тільки краще від цього не стане ні Україні, ні іншим. Стараннями нинішніх політиканів, світ повертається назад, до ядерного шантажу, до небезпеки світової атомної пожежі, з якою, здавалося, розпрощалися в ХХ столітті.
Очевидно, що при ядерному конфлікті між Заходом і Росією, якщо до цього дійде, Україна постраждає при будь-якому статусі, як позаблоковому, так і будучи членом НАТО. До того ж під удар потрапить анексований Крим, який Москва заполонила не тільки звичайними, а й ядерними озброєннями.
У людей старшого покоління виникає стійке відчуття deja vu, оскільки все це вже довелось проходити в 70-80-х роках. Різниця лише в тому, повторимо, що нинішні політикани є більш безвідповідальними, оскільки руйнують ті основи міжнародної безпеки, які тоді все ж були створені у вигляді договорів по ПРО, РСМД, ОСВ-СНО, а також ставлять під сумнів базову доктрину гарантованого взаємного знищення.
Роки йдуть, але незмінним залишається очевидний постулат про те, що в ядерному конфлікті переможців не буде, а загинути може весь світ, і вже буде байдуже, хто винен – Росія, Америка, Китай або ще хтось!
