Відкриття американського посольства в Єрусалимі перетворилося на кровопролиття. Ухваливши таке рішення, Дональд Трамп порушив міжнародний консенсус, крихкий баланс на Близькому Сході й навіть традиції американської дипломатії, унаслідок чого зазнав шквалу критики в США.
Крім масового кровопролиття на кордоні сектора Газа, яке ще можна списати на ХАМАС, ця суто символічна та позбавлена практичного сенсу дія загрожує серйозним загостренням на Близькому Сході та напруженням у відносинах Америки з її арабськими союзниками.
Адже йдеться про фактичне визнання Америкою Єрусалима столицею Ізраїлю, що викликає в мусульманському світі таку негативну реакцію, що навіть дружні США авторитарні режими арабських країн змушені зважати на думку своїх підданих. А, наприклад, турецький лідер Ердоган, відомий, як і Трамп, імпульсивністю висловлювань та рішень, і зовсім заявив про відкликання послів із США й Ізраїлю, назвавши Ізраїль державою-терористом, хоча ще недавно відносини Анкари та Тель-Авіва були вельми теплими.
Нагадаємо, ситуація зі статусом Єрусалима є дуже суперечливою. Адміністративним центом Ізраїлю є Тель-Авів. Посольства інших країн розташовано саме в Тель-Авіві та низці інших міст, зокрема, посольства всіх основних союзників Америки та її партнерів по НАТО. Де-факто Тель-Авів є столицею.
Водночас Ізраїль своєю столицею оголосив Єрусалим, хоча декількома резолюціями Генеральної Асамблеї ООН для Єрусалима встановлений статус муніципалітету, що перебуває під міжнародним управлінням. Ізраїль проголосив Єрусалим столицею в 1949 р. після війни за незалежність. У 1967 р. після Шестиденної війни Ізраїль анексував Східний Єрусалим, об’єднавши його із Західним у єдине муніципальне утворення, проте це об’єднання не визнала ООН. Одне слово, питання про те, чи можна вважати Єрусалим легітимною столицею Ізраїлю, з погляду міжнародного права є спірним.
Церемонію відкриття посольства витримано в найкращих традиціях американського шоу. На заході були присутні сотні запрошених, до яких лідери обох держав звернулися наживо та в записі.
Церемонія відбулася 14 травня 2018 р. «Саме в день 70 років тому, майже саме в цей час Давид Бен-Гуріон проголосив незалежність Ізраїлю. Через 11 хвилин президент (Гаррі) Трумен зробив США першою країною, що визнала відроджену Державу Ізраїль. Він потім шкодував, що так довго чекав», – сказав посол США в Ізраїлі Девід Фрідман.
Нагадаємо, що Давид Йосип Грін (Бен-Гуріон) – видатний діяч сіонізму та єврейського робітничого руху Палестини, один із засновників держави Ізраїль, його перший прем’єр-міністр, який обіймав цю посаду двічі, а також десятикратний військовий міністр, під керівництвом якого Ізраїль відстояв свою незалежність в арабо-ізраїльській війні 1947-1949 років. До речі, Бен-Гуріон також є вихідцем з Російської імперії, точніше, з тієї території Польщі, що до 1917 р. входила до складу Росії. Пояснимо також, що Ізраїль є парламентською республікою, і хоча посада президента там є, проте основними владними повноваженнями наділено уряд на чолі з прем’єром.
«Через сімдесят років після цієї знаменної події… США, нарешті, роблять наступний крок, крок, який чекали, за який голосували, про який молили всі ці роки. Ми відкриваємо посольство Сполучених Штатів у Єрусалимі, Ізраїлі», – зазначив Девід Фрідман.
Це перенесення, принаймні поки що, є суто символічною ідеєю, суть якої зведено до зміни вивіски на будівлі генерального консульства США в Єрусалимі, а також до переїзду туди посла з невеликою групою помічників. Основна частина посольства залишається в Тель-Авіві. Одне слово, очевидним є чистісінький символізм, який має засвідчити, що Штати визнають Єрусалим столицею Ізраїлю, принаймні в такій формі.
Церемонія відкриття тривала півтори години. Програма містила відеозвернення Трампа, а також промови президента Ізраїлю Реувена Рівліна та прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, які особисто приїхали на захід.
Американську сторону представляли в Єрусалимі міністр фінансів Стівен Мнучін, помічник держсекретаря Джон Салліван, дочка Трампа Іванка та її чоловік Джаред Кушнер. На трибуну, вкриту блакитною тканиною, вийшли християнські пастори та єврейський рабин, які звернулися з благословенням до 800 учасників церемонії. Музичний супровід забезпечили американські морські піхотинці, які виконали гімн США, й ізраїльська співачка Хагіт Ясо з композиціями «Алілуя» та «Хай буде з нами мир».
Дочка президента США Іванка Трамп перед вильотом до Ізраїлю виклала у Фейсбуці свою фотографію біля Стіни плачу. «Я з величезною радістю повертаюся до Єрусалима. Для мене честь приєднатися до делегації, яка представляє президента Трампа, його адміністрацію та американський народ на цій знаменній церемонії відкриття посольства США в Єрусалимі. Ми молимося за безмежний потенціал та майбутнє американсько-ізраїльського союзу, і ми молимося за мир», – написала вона.
Та от із миром саме не склалося. Араби вважають поразку у війні 1947-1949 рр. і проголошення Ізраїлю національною катастрофою (Накбою), початком окупації та поневірянь сотень тисяч біженців. До 70-ї річниці Накби араби запланували кульмінацію «Великого маршу повернення» – півторамісячника протестних акцій, що почалися 30 березня та забрали життя понад півсотні мешканців сектора Газа в сутичках із силовиками Ізраїлю.
Демонстративне відкриття американського посольства в Єрусалимі тільки підігріло пристрасті в Палестинській автономії, особливо в секторі Газа, а також відгукнулося в мусульманському світі.
Світові ЗМІ облетіли вражаючі картини масових акцій протесту арабів у секторі Газа безпосередньо на кордоні ізраїльських територій. Тисячі палестинців 14 травня вкотре спробували прорвати ізраїльську блокаду сектора Газа, яку встановив Ізраїль, блокуючим цей арабський анклав. Араби використали каміння, коктейлі Молотова, палаючі шини, саморобні вибухові пристрої та інші підручні засоби.
У відповідь ізраїльські силовики не лише задіяли поліцейські спецзасоби, а й проти особливо агресивних протестантів застосовували бойову зброю на ураження. Армія стягнула до Гази дві додаткові піхотні бригади. Ще одну перекинули на Західний берег річки Йордан, тобто до другої частини Палестинської автономії, що перебуває під керівництвом менш радикальної та більш схильної до компромісів партії ФАТХ на чолі з Махмудом Аббасом. Утім, Західний берег якраз залишився осторонь від агресивних дій. Натомість на кордоні Гази ізраїльські військові нарахували понад 35 тис. учасників заворушень на 12 ділянках кордону.
За даними палестинської сторони, кількість загиблих у зіткненнях з ізраїльськими військами на кордонах сектора Газа перевищила 50 осіб, а понад 2400 отримали поранення. Повідомляють про загибель арабської дівчинки, яка задихнулася в диму.
Американські ЗМІ назвали зіткнення найжорсткішими з моменту операції «Незламна скеля» у 2014 р., яку ЦАХАЛ (Армія оборони Ізраїлю) провела в секторі Газа.
Прем’єр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху відкинув звинувачення в непропорційній агресії з боку ізраїльських силовиків. За його словами, ЦАХАЛ має право захищатися від радикального палестинського руху ХАМАС. Саме бойовики ХАМАС загострили ситуацію, упевнена влада Ізраїлю.
Цієї ж позиції дотримуються й у Вашингтоні.
За словами заступника прес-секретаря Білого дому Раджа Шаха, цілком відповідальним за трагічну загибель людей є ХАМАС, який навмисно та цинічно провокує відповідну реакцію влади Ізраїлю. США поклали відповідальність за загибель людей унаслідок зіткнень у секторі Газа на угруповання ХАМАС, підтвердивши право Ізраїлю на самооборону.
«Нам відомо про насильство в секторі Газа. Відповідальність за трагічну загибель (людей) цілком лежить на ХАМАС. ХАМАС навмисно та цинічно провокує таку реакцію влади Ізраїлю. Як заявив держсекретар США, Ізраїлі має право захищати себе», – заявив Радж Шах.
Парадокс ситуації полягає в тому, що, за деякими даними, у 1970-х роках ХАМАС за діяльної участі американських та ізраїльських спецслужб створювали для того, щоб розколоти палестинський рух за незалежність на чолі з покійним Ясиром Арафатом та керованою Організацією визволення Палестини (ОВП), правонаступником якої є нинішній ФАТХ, оскільки ОВП перебувала під сильним радянським впливом. Однак потім ХАМАС, як часто буває в таких випадках, вийшов з-під контролю своїх творців, і зараз із ФАТХ Ізраїлю й Америці набагато простіше знаходити спільну мову.
Зі свого боку, ООН засудила дії ізраїльських силовиків, які використали вогнепальну зброю проти натовпу. Щоправда, далі загальних фраз про засудження справа, як завжди, не пішла. Засідання Ради Безпеки звелося до взаємних декларативних звинувачень. Виробити консолідовану позицію в Радбезі очікувано не вдалося через позицію США.
Позиція Росії теж виявилася неоднозначною, бо в Кремлі, як і у Вашингтоні, найважливішою проблемою вважають Сирію. Намагаючись вийти на мінімальний консенсус з Америкою щодо Сирії – куди важливішої для Кремля! – у Москві прагнуть не допускати зайвого загострення через чергове арабо-ізраїльське загострення через Єрусалим. Другорядність єрусалимського конфлікту для Кремля, за даними ЗМІ, підтвердив і візит Біньяміна Нетаньяху до Москви незадовго до конфлікту. Створилося враження, що в Кремлі дали згоду, лише трохи обурившись для пристойності.
А загалом є очевидним загострення близькосхідної проблеми через, м’яко кажучи, не дуже зважену політику нинішньої адміністрації США на чолі з Трампом. Політика попередньої адміністрації Барака Обами полягала в тому, щоб намагатися посадити за стіл переговорів навіть таких антагоністів, як ХАМАС і влада Ізраїлю. Через це відносини Ізраїлю та США за Обами помітно похолоднішали, оскільки Вашингтон зважав далеко не на всі «хотілки» Тель-Авіва.
Зараз Трамп, ізраїльсько-близькосхідною політикою якого, повторимо, керує його зять Джаред Кушнер, пішов на загострення ситуації. Домігшись відновлення найтісніших відносин з Ізраїлем, Америка платить загостренням або щонайменше сильною натягнутістю відносин з багатьма арабськими та мусульманськими країнами, що вважаються союзниками США в регіоні. Нічого доброго це не обіцяє ні США, ні Близькому Сходу, ні решті світу.
