Як би влада не намагалася піти від проблеми боргу Віктора Януковича, проте Україні, певно, все-таки доведеться повертати Москві ті $3 млрд, які той позичив у Росії наприкінці 2013 р. Мало того, що Москва оформила цей кредит як єврооблігації за всіма правилами, так ще і влада за 4 роки нічого не зробила для того, щоб у міжнародно-правовому аспекті РФ визнали агресором та окупантом, який завдав Україні, зокрема, величезного матеріального збитку.
Адже факт агресії та величезних матеріальних втрат України в міжнародно-правовому аспекті не доведено. У всякому разі, жодної інформації про виразних рухи в цьому питанні останнім часом знайти не вдалося. Раніше повідомляли, що нібито якісь юристи десь ведуть роботу, і більше нічого.
І якщо агресію на Донбасі ще потрібно доводити, то з окупацією та анексією Криму все гранично ясно. Адже Крим, його промислові, сільськогосподарські, рекреаційні об’єкти, землі та інше – це явно не $3 млрд.
Крім того, влада мала розгорнути міжнародну піар-кампанію, щоб показати, що Україна зазнала величезних економічних збитків, які Москва має компенсувати. Проте і з цього боку нічого не робиться.
Питання «боргу Януковича» нещодавно актуалізувалося через те, що Москва визнала цей борг безнадійним та оголосила про свою готовність продати іншому кредитору.
Згадаймо, як у 2015 р. під час реструктуризації зовнішнього боргу з’ясувалося, що велика міжнародна фінансова компанія Franklin Templton скуповувала боргові зобов’язання України нібито в інтересах фінансової групи Ротшильдів. Відомо, що група давно цікавиться Україною та скуповує її борги, а нещодавно підрядилися надавати послуги з розподілу функцій «Нафтогазу» з явним прицілом на те, щоб узяти під контроль українську газотранспортну систему.
Цілком імовірно, що ті-таки Ротшильди або хтось інший цілком може викупити «борги Януковича». І якщо зараз домагання Москви на отримання від України грошей викликає у світі все-таки неоднозначну реакцію з огляду на явно агресивну політику Москви, то домагання якихось міжнародних фінансистів на кшталт Franklin Templton або тих-таки Ротшильдів матиме у світі куди серйозніше розуміння. Простіше кажучи, борги ці з України вибиватимуть.
Те саме буде, якщо Москва українські борги не продасть, а отримавши рішення міжнародних судів на свою користь, візьметься стягувати їх, наприклад, через арешт закордонних активів України. Те саме, власне, можуть робити й міжнародні фінансові структури, що скупили борги.
Тому абсолютне нерозуміння та неприйняття викликає інфантильна й шапкозакидальна позиція вітчизняної влади. Вона наполегливо намагається показати цей борг як борг приватної особи Януковича і відмовляється виплачувати гроші.
Ба більше, випуск єврооблігацій у грудні 2013 р. оголошено хабаром колишньому президенту за те, щоб той відмовився від євроасоціації та переорієнтувався на Митний союз. Власне, так воно й було, однак боргові зобов’язання відповідно оформлено як єврооблігації.
До того ж МВФ та Високий суд у Лондоні визнали зазначений кредит суверенним боргом України, що потребує своєчасного погашення. Нагадаємо, що Лондонський суд 29 березня 2017 р. зобов’язав Київ погасити єврооблігації на $3 млрд та відсотки за ними. Українська влада подала апеляцію, тому рішення суду зупинено до розгляду в апеляційній інстанції.
Зі свого боку, відмова України виплачувати свої міжнародні суверенні борги, якими і є формально «борги Януковича», по суті, є дефолтом держави за цими боргами.
Нагадаємо, суверенні єврооблігації України на $3 млрд розміщено на користь Росії на неринкових умовах (зі ставкою купона 5% річних) наприкінці 2013 р. До кінця 2015 р. Киев справно обслуговував борг, проте потім допустив дефолт за цими облігаціями.
Наприкінці 2015 р. Україна запропонувала Росії реструктурувати борг на загальних з комерційними кредиторами умовах, але Росія наполягала на суверенному характері боргу та пропонувала досудове вирішення питання. Зустрічної пропозиції від України не було, тому результат справи визначає суд.
Високий суд Лондона наприкінці травня провів слухання щодо низки питань, пов’язаних із зазначеним вище березневим рішенням, що зобов’язує Україну виплатити Росії номінальну вартість єврооблігацій у $3 млрд, а також відсотки. Додаткова сума, яку вимагає Росія, куди увійшли нараховані відсотки за боргом та судові витрати, становить $325 млн.
Зі свого боку, Україна попросила суд про подальше зупинення виконання судового рішення до завершення розгляду її апеляційної скарги.
У липні Високий суд Лондона конкретизував вердикт, уточнивши повну суму боргу та штрафних відсотків: кожен день прострочення за боргом України перед РФ коштує Києву $673 тис.
Суд зобов’язав Україну виплатити Росії номінальну вартість облігацій у $3 млрд, нездійснений купонний платіж у розмірі $75 млн, а також штрафні відсотки, що нараховуються на ці суми. Крім того, суд зобов’язав Україну відшкодувати РФ частину витрат, пов’язаних із судовим розглядом, у сумі £2,8 млн.
Крім того, суд постановив, що вимогу Росії щодо компенсації Україною решти витрат через невиконання нею зобов’язань за облігаціями розглянуть після ухвалення рішення щодо поданої Києвом апеляції на вердикт Високого суду Лондона.
Слухання в Апеляційному суді заплановано на січень 2018 р. От тільки після зазначених рішень першої інстанції залишається не надто багато шансів на те, що апеляція хоча б частково встане на бік України.
Ситуація з «боргом Януковича» сильно знизила кредитний рейтинг України. Щоправда, рейтинг і так обвалений війною, кризою, девальвацією та корупцією.
Однак зовсім інша річ, коли країна відмовляється платити за євробондами, що належно оформлені. Ще гірше, якщо Україна відмовиться платити за боргами після відповідного рішення суду, особливо якщо власниками боргів буде вже не Москва, а якісь транснаціональні фінансові структури.
На ринок евроблигаций Україна змогла вийти після трирічної перерви. Нагадаємо, у вересні 2017 р. Україна змогла розмістити євробонди на ті-таки $3 млрд під 7,3% на 15 років.
Будучи відрізаною від міжнародних ринків запозичень, країна виявилася критично залежною від МВФ. Протягом двох років МВФ виділив Україні $11 млрд. Але зараз фонд грошей не дає через відсутність реформ. Крім того, зупинили своє фінансування й інші міжнародні фінансові організації.
У разі дуже ймовірного програшу в апеляції «борг Януковича» загрожуватиме дефолтом, звичайно, якщо Україна не розплатиться. Питання лише в тому, що повернення цих мільярдів накладеться на загальне вкрай несприятливе фінансове тло.
За словами заступника голови правління Нацбанку Дмитра Сологуба, очікувані у 2018-2020 рр. виплати за зовнішнім боргом є суттєвими та важкоздійсненними без зовнішніх запозичень, включно з підтримкою МВФ.
За даними Держстату, негативне сальдо торгового балансу України за перше півріччя становить близько $3,5 млрд. Очікується, що до кінця року дефіцит торгового балансу наблизиться до $7 млрд.
У 2018 р. сума виплат з обслуговування зовнішнього боргу становитиме $4,1 млрд, у 2019 р. – $6,1 млрд, у 2020 р. – ще $7,5 млрд. Нагадаємо, всі валютні резерви України на цей час ледь перевищують $18 млрд, включно з кредитними коштами. Чисті валютні резерви Нацбанку становлять лише $5 млрд.
Очевидно, що в цих умовах «борг Януковича» стабільності Україні точно не додасть.
У цій ситуації Росія вирішила умити руки та продати український «борг Януковича». Про це нещодавно заявив заступник міністра фінансів Росії Сергій Сторчак. За його словами, на цю тему через посередників ведуть постійні переговори з Україною. Чиновник відмовився коментувати перебіг цих переговорів.
«Суто теоретично це можуть бути і гроші, і цінні папери якогось іншого суверена, що готовий узяти на себе вимоги до України та міг би швидше просунутися в пошуках якогось компромісного рішення», – сказав російський чиновник.
Утім, це частково розв’язує руки й Україні. Вітчизняна влада не може піти на компроміс із Москвою через політичні причини. Якщо вони погодяться виплачувати хоча б частину боргу, це матиме дуже негативний резонанс усередині країни, надто напередодні виборів 2019 р.
Передання боргів третій стороні дасть сторонам змогу частково розвязати проблему боргу, оскільки тепер Київ формально вестиме переговори не з Росією, а з іншою країною.
Проте така угода все одно, крім економічних втрат, завдасть і репутаційного збитку. По суті, вітчизняна влада змушена буде визнати борг, який вона наразі заперечує.
Рано чи пізно Україну змусять виплатити ці борги. До того ж змусить, найімовірніше, не Росія, а міжнародні фінансові інституції. Умовно кажучи, той самий «колективний Захід», на який у нас нині моляться.
