Санкції існують уже сотні років. Перший відомий приклад економічних санкцій зафіксовано ще в Стародавній Греції, 423 р. до нашої ери. У наш час санкції застосовують міжнародні організації, політичні блоки та деякі країни. Найчастіше їх застосовували США, втім, останнім часом стали знімати їх щодо Куби та Ірану.
Сполучені Штати розласилися після закінчення «холодної війни»: якщо в 1918-1992 рр. вони їх застосували 54 рази, то з 1993 р. – понад 60 разів. Головними приводами для санкцій США є підтримка тероризму, нелегальна торгівля наркотиками, алмазами, зброєю та військовими технологіями, порушення прав людини, незаконне створення зброї масового знищення.
З 1945 по 1989 рр. ООН застосовувала санкції двічі (проти Південної Родезії 1966 р. і ПАР – 1977 р.), а з кінцем біполярного світу почалося масоване їх застосування: Ірак, Лівія, Афганістан, Китай, Індонезія, Югославія, Куба, Україна. За статутом ООН, санкції правомірні, якщо застосовуються згідно з рішенням Ради Безпеки ООН і в передбаченому міжнародним правом порядку.
Куба
Метою блокади Куби було повалення уряду Фіделя Кастро. Понад 11 млн кубинців уже півстоліття потерпають від санкцій США. Первинний план США передбачав, що санкції спровокують голод, бідність та скруту. Внаслідок чого кубинський народ повстане та повалить уряд. План не спрацював, однак Штати не відступили від задуманого.
Спочатку, 1958 року, президент Дуайт Ейзенхауер заборонив будь-яке постачання на Кубу, крім продуктів харчування та медикаментів. Це була відповідь на націоналізацію трьох нафтопереробних заводів, що належать американським компаніям, без компенсації. Крім того, Куба закуповувала зброю в СРСР. У 1962 р. президент Джон Кеннеді підписав документ про введення більш масштабних торгово-економічних та фінансових санкцій проти Куби.
Кубинці не можуть купувати американські медичні препарати для лікування дітей. Куба не має права продавати свої товари на американському ринку. Іноземним компаніям, які мають економічні зв’язки з Кубою, заборонено торгувати із США. Філії американських компаній у світі не мають права працювати з кубинськими. Кубу позбавлено права використовувати долар у торгово-економічних операціях.
Усе це завдало збитків кубинській економіці на суму понад $750 млрд. В обмін на зняття санкцій США вимагають: вільних виборів, визнання багатопартійності, поваги до прав людини. Однак навіть міжнародні організації з прав людини визнають, що стан прав людини на Кубі кращий, ніж в інших країнах світу.
Протягом 20 років міжнародне співтовариство голосує за зняття ембарго щодо Куби. У 2011 р. Кубу підтримало 187 країн. Лише США та Ізраїль голосують проти: між цими державами тісні відносини. Санкції тривають, бо резолюція Генеральної Асамблеї ООН має рекомендаційний характер. Міжнародні наслідки санкцій проти Куби могли бути гіршими, але деякі країни, серед яких і союзники США, наклали вето на американський закон. Санкції мали екстериторіальний характер, що було прямим втручанням у справи інших держав.
Попрои це, між кубинськими та американськими громадянами завжди були лояльні відносини. На рівні урядів усе ускладнено саме з боку США. Після перемоги Обами кубинський президент укотре пропонував переговори, без умов. Однак дістав відмову.
Проте з грудня 2015 р. Обама став збільшувати інтенсивність гуманітарних і політичних зв’язків з Кубою. Після телефонної розмови з кубинським прем’єром Раулем Кастро сторони вирішили відновити дипломатичні відносини. Влітку 2015 р. було відкрито американське посольство в Гавані, кубинське – у США. А у вересні відбулася зустріч двох лідерів у кулуарах Генеральної Асамблеї в Нью-Йорку.
Перед візитом Обами на Кубу, у березні 2016 р., США зняли антикубинські санкції в банківській і туристичній сферах. Ця зустріч стала історичною (попередній візит американського президента був 1928 р.). Барак Обама висловив упевненість у тому, що торгово-економічне ембарго проти Куби конгрес США скасує за наступного президента, зокрема закони Торрічеллі (1992 р.) та Хелмса-Бертона (1996 р.).
На Кубі візит Барака Обами сприйняли позитивно, хоча з певним побоюванням щодо втручання у внутрішні справи країни, тим більше що наприкінці 2015 р. умовами свого візиту Обама називав реформи у сфері прав людини та можливість зустрітися з політичними дисидентами.
Сирія
Відносини США та Сирії залишаються складними впродовж десятиліть. Причин багато: Сирія надає підтримку організаціям (ХАМАС і «Хезболла»), які Вашингтон вважає терористичними. Державний департамент уніс Сирію до переліку спонсорів тероризму ще в 1979 р. Вважається, що Сирія таємно намагається розвивати військову ядерну програму.
У 2003 р. США ввели санкції проти економічного, фінансового та банківського секторів Сирії. Серед них заборона на ведення комерційної діяльності з нафтовим сектором та інвестицій у нього, заборона й обмеження діяльності із Сирією в торговому, фінансовому, інвестиційному, комунікаційному та інформаційно-технологічному секторах. До антисирійських санкцій приєднався Європейський союз. У березні 2011 р. в Сирії (якою з 1970 р. керує родина Асадів) почалися народні протести. США неодноразово вводили санкції щодо Дамаска.
Барак Обама щороку розширював санкції, називаючи Сирію «надзвичайною загрозою безпеки США», і наполягав, щоб Башар Асад почав проводити реформи, яких вимагає народ Сирії, або пішов у відставку. ЄС, зі свого боку, теж підтримав санкції: заборонив імпорт сирійської нафти, інвестиції європейських країн у сирійські розвідувальні компанії, видобуток і перероблення сирої нафти, надання фінансових позик і створення нових спільних підприємств. Навесні цього року Євросоюз продовжив санкції проти Сирії до 1 червня 2017 р. Країни Заходу наполегливо домагаються відставки президента Сирії Башара Асада. На початку березня він знову заявив про свою готовність залишити посаду, однак лише тоді, якщо цього забажає сирійський народ.
Білорусь
У Білорусі все почалося після референдуму 1996 р., який не визнав Європейський союз. Відносини з Заходом загострилися через два роки, коли влада змусила західних дипломатів покинути їхні резиденції в селищі Дрозди (через реставраційні роботи). ЄС та США ввели заборону на в’їзд білоруських міністрів та інших високопоставлених осіб, а США заявили, що не визнають Олександра Лукашенка президентом. Після припинення Лукашенком діяльності місії ОБСЄ в Білорусі, з огляду на його опозиційну діяльність (2001 р.), деякі країни ЄС оголосили президента Лукашенка персоною нон грата.
Кінець 2011 р. – початок 2012 р. ознаменувався новою хвилею санкцій Заходу проти Білорусі. У грудні 2011 р. президент США підписав закон про введення санкцій, а в лютому наступного року санкції проти Білорусі ввів ЄС (розширення «чорного списку» державних службовців Білорусі, заморожування активів, заборона на в’їзд до країн ЄС).
У відповідь білоруська влада відкликала постійного представника при ЄС та посла в Польщі, що викликало різку реакцію: з Мінська було відкликано 27 послів країн Євросоюзу. Причини введення санкцій – нелегітимність виборів у Білорусі 2010 р., обмеження свободи висловлювання в интернеті. Верховний комісар з прав людини ООН Наві Піллей навіть закликала до інтервенції в Білорусь.
Восени 2015 р. США та ЄС дещо послабили санкційний режим. Тимчасовий повірений у справах США в Білорусі Скотт Роланд повідомив, що остаточне рішення про долю санкцій США щодо Білорусі ухвалять за підсумками нинішніх вересневих парламентських виборів у країні. Вибори завершилися перемогою провладних кандидатів і партій, проте реакції поки що не було.
Іран
Санкції США проти Ірану діють з 1979 р. Під забороною для громадян і компаній США ведення бізнесу в Ірані, участь у спільних проектах з іранськими компаніями. Уведені 1984 р. санкції передбачають заборону міжнародним фінансовим організаціям на видачу кредитів Ірану, всім країнам – на продаж зброї та допомогу Ірану. У 1987 р. ввели заборону на товарообмін між США та Іраном.
У 2005 р. уряд Ахмадінежада вирішив розконсервувати програму зі збагачення урану на території Ірану. У відповідь адміністрація Джорджа Буша-молодшого ввела санкції проти іранських банків, компаній та фізичних осіб, пов’язаних з атомною та збройної промисловістю Ірану. У 2012 р. відносини Іран-США дійшли до «точки кипіння». У відповідь на санкції іранський уряд припинив продаж нафти США та Великобританії, а з початком 2013 р. – і Євросоюзу.
Однак на початку цього року США та ЄС офіційно зняли санкції з Ірану, накладені через його ядерну програму. Щоправда, США скасували лише вторинні санкції, продовживши в березні ще на рік основні. Тож історія ще не завершилася.
Росія
Найсвіжішим і найближчим для нас прикладом є цикл санкцій проти Росії, що розпочався після анексії Криму та вторгнення на Донбас. 6 березня 2014 р. Барак Обама оголосив про початок санкцій. Тоді йшлося про заборону на в’їзд до США та заморожування американських активів на той момент ще не названих людей і компаній. Безпосередньо санкції Штати, а також ЄС і Канада, ввели 17 березня, через день після референдуму в Криму та буквально за кілька годин до того, як російський президент Володимир Путін підписав указ про визнання незалежності півострова. Кількома днями пізніше аналогічні санкції ввели Японія та Австралія.
Другий раунд санкцій теж був пов’язаний з Кримом. 28 квітня 2014 р. США заблокували транзакції 17 російських компаній, а також ввели санкції проти семи російських чиновників, включно з головою Роснафти Ігорем Сечіним. Цього ж дня ЄС заборонив в’їзд на свою територію 15 росіянам. Як говорили європейці, санкції введено не як покарання, а щоб змінити поведінку російської сторони.
Третій раунд, що триває досі, пов’язаний з конфліктом на сході України. У відповідь на його ескалацію 17 липня 2014 р. Вашингтон розширив дію санкцій на дві компанії, включно з Роснафтою, і два банки. 25 липня за його прикладом Брюссель розширив свої санкції на 15 осіб та 18 компаній/установ, а 30 липня розширив список ще на 8 осіб і три компанії. Через день ЄС ввів обмеження на торгівлю зброєю, товарами подвійного призначення та обладнанням для нафтової галузі, а також на деякі фінансові операції.
Наприкінці липня і в серпні свої санкції проти Росії, окремих її компаній та осіб ввели Канада, Японія, Австралія, Норвегія та Швейцарія. 14 серпня 2014 р. до списку країн, нарешті, приєдналася Україна. В ухваленому законі зазначено 172 особи та 65 компаній/установ. У 2015 р. США, ЄС, Канада та країни G7 декілька разів продовжували та/або посилювали санкції проти РФ. Поодинокі санкції ввели деякі країни, а також компанії на зразок Visa MasterCard, щодо Криму.
З огляду на те, що економіка ЄС втратила від санкцій близько €100 млрд, а також політичні зв’язки деяких представників європейського істеблішменту з Москвою, у Європі звучать заклики до скасування санкцій. У січні 2015 р. новий уряд Греції збирався ветувати подальші санкції ЄС проти Росії, проте погодився на продовження до наступних переговорів. Представники Італії, Кіпру, Болгарії, Люксембургу, Угорщини, Словаччини та Австрії також наполягали на скасуванні санкцій, утім, поки що безуспішно. У червні 2016 р. французький Сенат указав уряду розпочати «поступове та часткове» скасування санкцій, проте це рішення мало більше рекомендаційний характер. У вересні 2016 р. європейські санкції продовжено ще на 6 місяців.
