Шість місяців тому Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. З того часу Росія окупувала ще 13% території країни, вбила тисячі українців, зрівняла із землею великі міста, а також незліченні селища та села, задушила економіку України, взяла в заручники найбільшу в Європі атомну станцію та завдала збитків на сотні мільярдів доларів. Російські солдати вчинили немислимі військові злочини, а тисячі українських дітей були насильно переселені до Росії. Третина українців залишили свої будинки, що викликало найбільшу кризу біженців із часів Другої світової війни.
Було дуже мало аналітиків, які повністю очікували на вторгнення Москви. Більшість залишалися скептиками, незважаючи на те, що Вашингтон наполегливо і на весь голос твердив, що вторгнення не за горами. Перші шість місяців війни продовжують кидати виклик припущенням. Ось шість фактів, які вкрай здивували.
1. Повна нездатність міжнародної системи стримати Росію
Дипломатія провалилася, погрози США не спрацювали (президент США Джо Байден навіть надіслав президентові Росії Володимиру Путіну листа з описом реакції США на вторгнення), а посилена присутність НАТО у Східній Європі перед вторгненням нічого не дала. Наразі міжнародна система не допомагає Україні домогтися правосуддя за воєнні злочини та відшкодування багатомільярдної шкоди. Навіть після шести місяців війни Захід не може запропонувати Україні нічого реального щодо постійних гарантій безпеки.
2. Безмежна жорстокість російської армії по відношенню до українців
Російська армія має довгу історію жорстокого насильства, але здається немислимою, щоб солдати брали участь у масових згвалтуваннях, тортурах та вбивствах мирних жителів, яких російський режим офіційно вважає своїми братами-слов’янами. І все ж саме це вони робили у містах та селах на околицях Києва. Навмисне бомбардування Росією театру в Маріуполі, в якому, як відомо, були жінки та діти, не піддається осмисленню.
Як нещодавно нагадав Андрій Осадчук, український депутат від партії “Голос”, раніше здавалося немислимим, що російська армія знищуватиме російськомовне село за селом на південному сході України, тим самим руйнуючи свою власну політичну базу у країні. Дії Росії на південному сході України самі собою викривають міф про слов’янське братство.
3. Нездатність адміністрації США пояснити, у чому полягає кінцева мета Заходу у цій війні
Президент Байден багато зробив для України, і він і його команда заслуговують на величезну подяку за багато речей, але донесення інформації до громадськості – не одна з них.
Випустити статтю для еліти в Нью-Йорк Таймс, яка пояснює, що США не робитимуть для України, недостатньо. Це не так погано, як коли президент Джордж Буш-молодший після 11 вересня сказав американській громадськості, що потрібно йти за покупками, але неувага Байдена до донесення інформації до американської громадськості не заслуговує на високу оцінку.
Війна Росії в Україні буде довгою та затяжною. Вихід війни залежить від того, як довго Захід підтримуватиме ці зусилля зброєю та фінансовою підтримкою. Зрештою, все залежить від громадської думки. Відсутність належної громадської думки протягом перших шести місяців війни – це ганьба, тому що Байден має незвичайний дар спілкуватися зі звичайними людьми й вірить у справу свободи.
4. Зеленський перетворюється з шоумена на державного діяча
Менш ніж рік тому президент України Володимир Зеленський приїхав з візитом до Вашингтона. Журналісти не могли зрозуміти, навіщо він приїхав, не маючи жодних реальних досягнень. Він намагався залучити інвестиції в Україну, не займаючись реальним втіленням реформ. У перші два роки свого правління (2019-2021 рр.) він не виявляв особливого інтересу до найчастіше нудних і складних деталей політики, віддаючи перевагу швидкому вирішенню проблем. Замість того, щоб реформувати суди, він загравав з ідеєю інвестиційних няньок, які допомагали б західним компаніям, якби у них виникли проблеми із сумнозвісними правоохоронними органами та правовою системою України.
Перенесемося у сьогодення. Зеленський став Черчіллем нашого часу. Він розпочав війну, рішуче відкинувши пропозиції покинути Київ та керувати із Західної України чи Польщі. З того часу він надихає весь світ своїм особистим героїзмом і мужністю, переконуючи західні уряди робити більше і пояснюючи світові ціну свободи.
Як військовий лідер, Зеленський має репутацію людини, яка поважає своїх генералів і залишає важливі стратегічні рішення на їхній розсуд. Він також став переконаним захисником та патріотом України. Під час його президентської виборчої кампанії 2019 року багато хто ставив під сумнів патріотизм Зеленського та його відданість Україні. До 24 лютого він демонстрував готовність до компромісу та переговорів, щоб покласти край війні. Тепер цього нема.
5. Як мало Москва розуміє сучасну Україну
Кремль так і не зрозумів, як сильно Україна кардинально змінилася після революції на Євромайдані 2014 року. Москва не змогла зрозуміти, що реформи, проведені за останні вісім років, були справжніми, хоч би як повільно вони не здійснювалися. Це особливо стосується військових реформ.
Як зазначає Даніель Селіговський із Польського інституту міжнародних відносин, росіяни абсолютно неправильно інтерпретували дані опитувань, проведених в Україні, згідно з якими українці недолюблювали свою політичну владу, але довіряли військовим. Це привело Москву до катастрофічного результату: якщо Росія зможе знищити українських військових, українці з радістю приймуть нових промосковських лідерів. Як же вони помилялися!
6. Слабкі державні інститути України вижили
Україна не є державою, що не відбулася. Через шість місяців від початку російського вторгнення банківська система України продовжує працювати. Україна вчасно сплачує працівникам бюджетної сфери. Лікарні та школи продовжують функціонувати. Державна залізниця вивезла мільйони українців із зони лиха. Центральні електоральні масиви баз даних були закриті та евакуйовані за кордон для захисту від російських хакерів. Державні міністерства у партнерстві з волонтерами доставляли гуманітарні вантажі та медикаменти по всій країні. Слабкі державні інститути України виявилися напрочуд міцними під час війни.
