В міру того, як руйнівне вторгнення Путіна в Україну триває, все більше західних експертів пророкують розпад самої Російської Федерації. Хоча Росія можливо зможе пережити поразку в Україні, вже зараз очевидно, що Кремль зазнав історичної втрати впливу на пострадянському просторі. Як і в 1991 році, цей крах був спричинений прагненням України вийти з-під контролю Москви.
З початку 1990-х років Кремль наполягав на тому, щоб Захід визнав колишній Радянський Союз винятковою сферою впливу Росії. Ця вимога передувала приходу до влади Володимира Путіна майже на десять років і є одним з центральних стовпів сучасної російської зовнішньої політики. Іншими словами, Москва ніколи по-справжньому не змирилася з вироком 1991 року і завжди прагнула зберегти свій імперський вплив на території колишнього СРСР. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Atlantic Council.
Починаючи з початку 1990-х років Росія використовувала величезну армію, успадковану від СРСР, для нав’язування своїм слабшим пострадянським сусідам заморожених конфліктів і військових баз, а також примушувала їх підтримувати глибокі економічні зв’язки та приєднуватися до очолюваних Росією політичних і безпекових структур. Це російське домінування зараз нарешті піддається ревізії. Причина проста: воєнні перемоги України розвінчали претензії Москви на статус великої держави й зруйнували міф про російську військову могутність.
Докази зменшення впливу Росії можна побачити по всьому пострадянському світу. На фронтах в Україні путінські сили вторгнення страждають від все більш очевидної нестачі людських ресурсів, що перетворює на посміховисько спроби зобразити Росію другою військовою державою світу. Москва була змушена вивести війська з місць дислокації по всьому колишньому СРСР, водночас вербуючи до своїх лав новобранців з-поміж російських ув’язнених.
Виведення російських військ з Центральної Азії призвело до відновлення прикордонних сутичок між Киргизстаном і Таджикистаном. Зміна динаміки в регіоні також була продемонстрована на нещодавньому саміті Шанхайської організації співробітництва в Узбекистані, де лідери Індії й Китаю висловили занепокоєння з приводу вторгнення Росії в Україну, а президент Киргизстану змусив Путіна чекати на їх двосторонню зустріч. Колись Путін був відомий тим, що змушував світових лідерів чекати, але зараз ситуація змінилася.
Виведення Росією майже 1000 військовослужбовців з Вірменії для підтримки вторгнення в Україну стало сигналом для країн Південного Кавказу про те, що вплив Кремля в регіоні зменшується. Вірменія поки що відмовляється визнати очевидні речі та продовжує “складати усі яйця” в російський кошик. Азербайджан, який проводить багатовекторну зовнішню політику і не приєднується до очолюваних Росією ініціатив, скористався зменшенням впливу Москви для початку військової операції проти Вірменії.
Європейський Союз намагався, але поки що не зміг укласти мирний договір між Вірменією та Азербайджаном, який би визнав кордон, що розділяє дві країни, і поклав край тридцятирічному перманентному конфлікту. Тим часом вірмени протестували в Єревані з приводу можливого підписання мирного договору, але важко зрозуміти, як Вірменія може сподіватися перемогти свого багатшого і сильнішого у військовому відношенні сусіда без підтримки Росії.
Відхід Росії з регіону також має серйозні наслідки для сусідньої Грузії та домінуючої фігури в країні, прокремлівського олігарха Бідзіни Іванішвілі. Під впливом Іванішвілі грузинська демократія перебуває в стані стагнації. Зокрема, країні не було запропоновано статус кандидата в члени ЄС разом з Україною та Молдовою влітку 2022 року.
Грузія офіційно не підтримала Україну у зв’язку з російським вторгненням, а натомість приєдналася до Вірменії, допомагаючи Москві уникнути санкцій. Така позиція не відповідає грузинській громадській думці, оскільки переважна більшість грузинів підтримує Україну. Дійсно, найбільшим міжнародним військовим підрозділом, який воює з Росією в Україні, є Грузинський легіон. Вважається, що Грузія зараз роздумує над тим, чи використати крах російської влади для інтервенції проти Південної Осетії та Абхазії, двох контрольованих Кремлем сепаратистських грузинських регіонів, визнаних Москвою як незалежні держави.
Молдова також уважно стежить за подіями в Україні та спостерігає за власним замороженим конфліктом, зрежисованим Кремлем. Російські війська перебувають у Придністровському регіоні Молдови з початку 1990-х років. Військові успіхи України зараз викликають дебати про те, чи настав час кинути виклик подальшій присутності цього невеликого та ізольованого форпосту російської армії.
Ніде відступ Росії не є більш очевидним ніж в Україні. Брутальне вторгнення Путіна повинно було зірвати євроатлантичну інтеграцію України та повернути країну в орбіту Кремля. Натомість воно рішуче налаштувало українську громадську думку проти Росії й водночас об’єднало українців. Опитування постійно демонструють схоже ставлення як на заході, так і на сході України до Росії, національної ідентичності, мови та зовнішньої політики. Замість того, щоб знищити українську націю, російська агресія значно прискорила процес державотворення в країні.
На території колишнього СРСР єдиними вірними союзниками Росії залишилися Білорусь і Вірменія. Очолювані Москвою Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) і Євразійський економічний союз більше не функціонують у будь-якому значущому сенсі.
Україна і Молдова міцно увійшли до сфери впливу ЄС. Азербайджан уклав стратегічний союз з Туреччиною і є зростаючою економічною і військовою силою, чиї енергетичні ресурси ставатимуть все більш важливими для ЄС, оскільки Європа прагне покласти край своїй залежності від Росії. Неприродна проросійська позиція Грузії розпадається. Тим часом Китай замінив Росію як провідну силу в Центральній Азії. Принизливі військові невдачі Росії в Україні та економічна ізоляція від західного світу підтвердили її статус молодшого партнера Китаю.
Через тридцять років після розпаду СРСР Росія перебуває в розпалі чергового імперського колапсу. Країни, які протягом останніх трьох десятиліть були частиною неформальної імперії Москви, сьогодні відвертаються від Росії й беруть під свій контроль власну долю. Не дивно, що Європа, Туреччина і Китай тепер розглядаються як більш привабливі партнери.
І знову саме Україна слугує каталізатором відступу Росії. Вторгнення Путіна мало на меті знищити українську державу раз і назавжди. Натомість російський імперський вплив опинився під загрозою відступу до рівнів, яких не спостерігалося сотні років.
