Повномасштабне вторгнення росії перетворило український агросектор на ще один фронт — не менш важливий, ніж військовий.
Поки Збройні сили виборюють території, аграрії щодня виборюють право працювати на своїй землі: сіяти під обстрілами, збирати врожай, орієнтуватися між мінними полями та паралельно інтегруватися в єдиний аграрний простір Євросоюзу (ЄС).
Попри ризики, аграрії продовжують роботу, бо на них тримається продовольча безпека країни, стабільність валютної виручки та виконання міжнародних контрактів. Для багатьох фермерських господарств працювати сьогодні означає не просто заробляти — а забезпечувати обороноздатність країни.
Заміновані поля: масштаб проблеми
Україна сьогодні — одна з найбільш замінованих країн світу. Понад 139 тисяч кв. км. нашої землі можуть приховувати смертельну небезпеку. Це територія, що перевищує площу Великої Британії. Заміновані поля, ліси, узбіччя доріг, інфраструктурні об’єкти — усе те, що ще вчора було простором життя та роботи, сьогодні перетворилося на потенційні пастки. Це не лише колосальні економічні втрати, а й постійна загроза для людей, які щодня виходять у поля, щоб зібрати врожай або просто пройти дорогою додому.
Мінна небезпека забирає життя цивільних, калічить фермерів і рятувальників. Лише аграрний сектор втрачає до 11,2 млрд доларів щороку через недоступні для обробітку землі. Страждає і довкілля: вибухи спричиняють пожежі, руйнують екосистеми, забруднюють ґрунти й води.
Нагадаємо, нещодавно українське суспільство сколихнула історія фермера з Херсонщини Олександра Гордієнко, який став Героєм України, отримавши це звання посмертно у листопаді 2025 року. Він був головою Херсонської асоціації фермерів і загинув у вересні цього року від удару російського дрона, продовжуючи працювати на своїй землі. Гордієнко відомий своїми зусиллями з розмінування полів, збору врожаю в умовах війни та захисту техніки від атак дронів – він особисто збив понад 100 ворожих безпілотників.
Гуманітарне розмінування триває безперервно. До нього долучені міжнародні партнери та українські фахівці, десятки операторів і сотні машин. Та навіть за таких темпів це довгий і надзвичайно дорогий процес. Він вимагає не лише техніки та фінансування, а й терпіння, злагодженості, підтримки міжнародної спільноти та комплексного підходу, який дозволить повернути безпечне життя на українську землю.
Економічний вимір: аграрії як фундамент українського експорту
Аграрний сектор залишається одним із ключових драйверів української економіки. Фактично саме він взяв на себе роль стабілізаційного чинника, коли інші галузі постраждали від окупації, руйнувань та зупинки виробництва.
Сьогодні агросектор забезпечує до 60% усього експорту країни, а отже — основну частину валютних надходжень. Це дозволяє Україні виконувати бюджетні зобов’язання, утримувати макроекономічну рівновагу та фінансувати критично важливі державні програми. Одним із ключових факторів збереження аграрного експорту стали альтернативні логістичні рішення. Зерновий коридор, створений попри постійну ракетну загрозу, дав можливість відновити морські перевезення. Дунайські порти («Ізмаїл», «Рені» та «Усть-Дунайськ»), перетворилися на стратегічні транспортні хаби, забезпечивши безперервність експорту через ЄС. Паралельно країна нарощує переробку, що дозволяє збільшувати частку продукції з вищою доданою вартістю та зменшувати залежність від сировинного експорту. У цих умовах українські аграрії фактично стали одним із ключових стовпів економічної стійкості. Кожен зібраний врожай, кожен запущений елеватор чи відправлений корабель — це не тільки економічний результат, але й внесок у збереження державності.
Які товари забезпечили зростання експорту України
Дані свідчать про стабільне зростання ролі аграрного сектору в експорті України до країн ЄС у 2018–2024 роках. Загальний обсяг експорту збільшився з 20,16 млрд до 24,83 млрд дол. США, а частка аграрної продукції — з 30,4% до 51,7%. Це демонструє зміцнення позицій аграрного сектору в економіці України та поступове входження українського сільського господарства на ринок ЄС. Такі результати також підтверджують ефективність впровадження принципів Спільної аграрної політики (САП), які підвищують конкурентоспроможність виробництва.
У структурі аграрного експорту переважає продукція рослинного походження — зокрема зернові, насіння олійних культур, а також жири та олії тваринного або рослинного походження. Частка зернових зросла з 11% у 2018 році до 18,5% у 2023-му, що свідчить про стабільний попит на українське зерно в країнах ЄС. Збільшення експорту жирів та олій із 5,7% до 13,6% демонструє модернізацію переробної галузі та підвищення технологічного рівня обробки продукції. Загалом це є ознакою поступового переходу від сировинної моделі до більш технологічно орієнтованого виробництва.
У 2024–2025 роках частка аграрного експорту перевищила 50%. Таке зростання стало наслідком переорієнтації зовнішньої торгівлі в умовах війни та посилення економічної взаємодії з ЄС. У цей період сформувалися нові зовнішньоторговельні пріоритети: фокус на європейських ринках, стабільність постачання та відповідність продукції європейським стандартам якості.
Особливо помітним є зростання експорту насіння та плодів олійних рослин: їхня частка піднялася з 5,8% у 2018 році до 15,5% у першому півріччі 2025-го. Така тенденція підтверджує, що культури з високою доданою вартістю зміцнюють свої позиції й стають дедалі важливішими у структурі українського агроекспорту.
Євроінтеграційні виклики
У цьому контексті державі необхідно посилювати політику підтримки, спрямовану на технологічне оновлення виробництва, підвищення енергоефективності агропідприємств та стимулювання інновацій у сфері переробки.
«Євроінтеграція України здатна зміцнити як українське, так і європейське сільське господарство. Ми вже є світовим лідером з експорту соняшникової олії, третіми за експортом ячменю, четвертими за експортом кукурудзи та п’ятими за експортом пшениці. Інтеграція цього потенціалу в європейську сім’ю може посилити продовольчу безпеку, відкрити нові ринки та зміцнити позиції Європи у світі», — зазначив очільник Всеукраїнської Аграрної Ради (ВАР) Андрій Дикун.
Він наголосив, що українські фермери не прагнуть замінити своїх європейських колег на внутрішньому ринку, а об’єднати зусилля для спільної конкуренції на глобальних ринках, особливо в Африці та Азії, де Росія агресивно розширює свій вплив у сільському господарстві, а попит на продовольство зростає найшвидше.
«Поєднуючи виробничі потужності України з якістю, стандартами та торговельною дипломатією ЄС, ми можемо посилити присутність Європи та запропонувати країнам, що розвиваються, надійну, стійку альтернативу російському зерну. Однак для цього українським фермерам потрібна реалістична нормативно-правова база, яка дозволить виробляти продукцію на експорт до третіх країн за диференційованими екологічними стандартами, повністю дотримуючись норм ЄС, а також 20-річного перехідного періоду з гарантіями, які захистять обидві сторони та збережуть стабільність продовольчого ринку», — сказав очільник ВАР.
У процесі євроінтеграції український агросектор опинився перед подвійним викликом: з одного боку — історичний шанс стати частиною спільного ринку ЄС, з іншого — ризик втратити конкурентні позиції на глобальних ринках через надто різкий перехід до нових правил. Цю дилему гостро відчувають фермери, які працюють у реаліях війни, нестачі ресурсів та жорсткої конкуренції. Саме тому будь-які зміни мають бути зваженими, поетапними й адаптованими до українських умов.
«Надто швидке впровадження деяких правил ЄС, зокрема щодо засобів захисту рослин, може призвести до щорічних витрат понад 2 мільярди доларів США — через зниження врожайності та подорожчання ресурсів. За оцінками ВАР це становить реальну загрозу конкурентоспроможності наших фермерів. Багато речовин, які досі дозволені в Україні, заборонені в ЄС, але вони використовуються на ринках Азії та Африки, де Україна безпосередньо конкурує з Росією. Тому, для нас важливий поетапний підхід — як це було з Іспанією, Польщею та Румунією, із поступовою адаптацією до стандартів ЄС: з пріоритетною підтримкою малих і середніх фермерів, технічною допомогою у гармонізації стандартів та взаємним навчанням між українськими та європейськими виробниками. Це дозволить зробити інтеграцію керованою, збалансованою та вигідною для обох сторін», — зазначив заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Тарас Висоцький.
Підсумовуючи, можна сказати: стрімке зростання українського експорту до ЄС — це не просто цифри в аналітичних звітах. Це доказ того, що Україна впевнено рухається шляхом глибокої інтеграції, поступово вбудовуючи європейські принципи у свою аграрну політику навіть попри війну. Сформовані тенденції показують народження нової моделі українського агросектору — модерного, технологічного, відповідального та зорієнтованого на довгострокову стійкість за правилами САП ЄС. Цей рух уперед робить більше, ніж просто відкриває ринки. Він зміцнює економічний союз України з ЄС, перетворюючи співпрацю у сільському господарстві на стратегічний міст довіри, розвитку та спільного майбутнього.
