Невдалі поки що спроби Зеленського останнім часом просунути свій «план перемоги» і домогтися посилення підтримки західних партнерів, про що докладно йшлося в публікації «Короткі підсумки Зе-вояжу за океан: One Trump Show та інші (не)приємності», супроводжуються бурхливим потоком публікацій у західних медіа про те, що десь за зачиненими дверима нібито обговорюють план припинення війни по нинішній лінії фронту за «німецьким» і/або «корейським» сценаріями. Як умову називають – надання Україні гарантій безпеки у вигляді прискореного вступу контрольованої частини до НАТО, як свого часу Західна Німеччина, або укладення зі США та/або НАТО договорів про безпеку за прикладом договору про створення НАТО, як у випадку з Японією і Південною Кореєю.
Характерно, що чим більше вітчизняна влада заперечує наявність таких планів і згоду відмовитися від «кордонів 1991 року» на користь участі в міжнародних безпекових структурах, тим сильніше ця тема «прокачується» в західних медіа, а звідти потрапляє в інформпростор України. Це змушує підозрювати, що деякі закулісні переговори на цю тему можуть десь йти.
Інша справа, що всі ці плани поки що видаються неадекватними мріями з цілого ряду причин, які коротко виглядають так.
Ні корейський, ні німецький сценарії зупинки війни в Україні реалізувати не вийде через корінну відмінність ситуації, а тому «натягування німецько-корейської сови на глобус України» виглядає неадекватно та просто безглуздо.
Ні в які серйозні оборонні союзи, включаючи НАТО, ніхто з Україною в найближчому майбутньому вступати не буде, як мінімум, через те, що Захід панічно боїться навіть найменшої можливості конфронтації з Москвою, не кажучи про суто меркантильні мотиви.
Крім того, наскільки можна зрозуміти, колективний Захід зараз взагалі не має достатніх сил і засобів для серйозного конфлікту з Москвою, навіть якщо Китай стоятиме осторонь. Принаймні такий висновок можна зробити з деяких заяв тепер уже колишнього генсека НАТО Єнса Столтенберга.
Взагалі, ставка неадекватної української «еліти», яка прокралася і роззброїла країну, в останні десятиліття на хвалений євроатлантичний вибір як систему міжнародної безпеки виявилася невиправданою як через те, що Україну в цю систему ніхто приймати не збирається, так і через реальну нездатність НАТО функції такої системи гарантовано виконувати. Втім, це окрема тема.
Нарешті, якщо говорити про укладання якогось перемир’я, то на зазначені вище умови, особливо на вступ України до будь-яких військових союзів із Заходом, включаючи НАТО, на розміщення тут натовських військ і так далі, Москва ніколи не погодиться, принаймні, у нинішньому стані Москви. Погодитися на це чи мовчки це проковтнути в Москві зможуть лише тоді, коли в Росії буде не до війни з Україною, не до НАТО і так далі через будь-які внутрішні катаклізми, на кшталт повторення 1917-го або хоча б 1991-го року, але ознак цього поки що там немає.
Власне, на цьому можна було б поставити крапку. Але оскільки заявлена вище тема активно мусується і не сходить із сайтів західних медіа, має сенс поглянути на неї пильніше хоча б загалом.
“Ніколи такого не було, і ось знову …”
У західних медіа вже давно хвилями ходять чутки і «сливи» на тему переговорів, що нібито ведуться десь і кимось, про зупинення війни по нинішній лінії бойового зіткнення (ЛБС), що являє собою ні що інше, як «китайський план», про якому докладно йшлося у публікаціях « Китайський план врегулювання «української кризи»: за все добре, проти всього поганого, ні про що конкретно, але на користь Путіна » та « Друзі світу, друзі Москви чи друзі Китаю? ».
Тому поява чергової подібної хвилі «інформації» добре ілюструється відомою приказкою, винесеною в підзаголовок.
Нинішня хвиля чуток відрізняється, мабуть, лише тим, що в них як умова перемир’я порушується питання про надання Україні повноважних гарантій безпеки, наприклад, як вступ до НАТО підконтрольній частині країни.
Нинішня хвиля чуток почалася публікацією The Financial Times “Ukraine, Nato membership and the West Germany model ” або ” Україна, членство в НАТО і модель Західної Німеччини “, в якій прямо так і говориться, що західні країни зараз нібито обговорюють з українською владою схему закінчення війни за принципом “території в обмін на НАТО”.
Тобто війна закінчується без повернення Україні захоплених Росією територій, але при цьому підконтрольна Києву частина України вступає до НАТО і на неї поширюються гарантії безпеки Альянсу. Але вони не поширюються на захоплені РФ землі, які, однак, юридично вважаються українською територією.
Йдеться про «німецьку» модель, про яку раніше говорив екс-генсек НАТО Столтенберг, який закликав закінчити війну по лінії фронту та прийняти до Альянсу лише підконтрольну Києву частину України. Саме так під час холодної війни членом НАТО була Західна Німеччина.
Столтенберг зазначив, що гарантії безпеки, які США надають Японії, не поширюються на Курильські острови, на чотири з яких Японія претендує як на власні, але які контролюються Росією після того, як відійшли Радянському Союзу в 1945 році.
“Коли є воля, є й способи знайти рішення. Але вам потрібна лінія, яка визначає, де застосовується стаття 5, і Україна має контролювати всю територію до цього кордону», – сказав Столтенберг.
«Західні дипломати і, все частіше, українські чиновники приходять до думки, що значні гарантії безпеки можуть стати основою для узгодженого врегулювання, в якому Росія зберігає де-факто, але не де-юре, контроль над усією чи частиною української території, яку вона має Нині займає. Ні Київ, ні його прихильники не пропонують визнати суверенітет Росії над п’ятою територією України. Те, що передбачається, – це негласне визнання того, що ці землі мають бути відновлені в майбутньому дипломатичними засобами. Навіть це, зі зрозумілих причин, є делікатним питанням для українців, особливо коли є основою компромісу з Москвою. Поступитися землею для набуття членства в НАТО може бути «єдиною грою в місті», – цитує видання якогось не названого західного дипломата, але зазначає, що для українців це залишається табу принаймні на публіці.
Західнонімецька модель для України обговорюється у зовнішньополітичних колах уже понад 18 місяців. Колишній помічник держсекретаря США у справах Європи Ден Фрід одним із перших навів аргументи. Колишній посол США в НАТО Курт Волкер та спеціальний посланник Дональда Трампа по Україні, попередник Столтенберга Андерс Фог Расмуссен та редактор FT Іван Крастев наводили аналогічні аргументи.
Ідея також набирає обертів в офіційних колах.
«Я не думаю, що повне відновлення контролю над усією територією є обов’язковою умовою», – сказав Петро Павло, президент Чехії та колишній генерал НАТО, газеті «News a Právo».
«Якщо є демаркація, навіть адміністративний кордон, то ми можемо розглядати це як тимчасове та прийняти Україну до складу НАТО на території, яку вона контролюватиме на той час», – наголосив Павло.
Як вважає американський історик холодної війни Мері Саротт, Україна повинні визначити оборонний військовий кордон, погодитися постійно не розміщувати війська або ядерну зброю на своїй території, якщо вона не загрожує нападом, і відмовитися від застосування сили за межами цього кордону, крім як з метою самооборони », – пише видання.
Втім, Financial Times визнає, що формула НАТО в обмін на території має труднощі в реалізації. Як через позицію Росії, яка категорично проти членства України в Альянсі, так і через відсутність чіткого розуміння, чи готові на це йти США та інші країни НАТО.
Більшість прихильників визнають, що Москві ця ідея не сподобається. Скептики побоюються, що це може спровокувати ескалацію. Членство в НАТО гарантувало б суверенітет України та дозволило б їй дотримуватися західної орієнтації – цілей, які Москва прагне знищити.
Мабуть, найпереконливіший аргумент навела американський історик холодної війни Мері Саротт у своїй статті для Foreign Affairs. Саротте стверджує, що умови членства в НАТО можна адаптувати відповідно до індивідуальних обставин. Ставши членом-засновником, Норвегія зобов’язалася не розміщувати базу НАТО на своїй території.
Стратегія Західної Німеччини полягала в тому, щоб дати зрозуміти, що її межі мають тимчасовий характер. Вона повинна була терпіти поділ протягом невизначеного часу, але не приймати його і відмовитися від застосування сили для повернення Східної Німеччини.
Україна, писала Саротте, має визначити кордон, який буде захищений військовими засобами та погодитися не розміщувати на своїй території війська чи ядерну зброю на постійній основі, якщо їй не загрожує напад, та відмовитись від застосування сили за межами цього кордону, окрім як з метою самооборони .
Членство в НАТО на таких умовах було б представлене Москві як факт, що відбувся, додав Саротте. Але при цьому будуть вестися неявні переговори: «замість угоди земля в обмін на світ пряником буде відсутність інфраструктури НАТО в обмін на світ».
Інші аналітики стверджують, що Західна Німеччина є поганою паралеллю, тому що її кордони, хоч і тимчасові, були визнані обома сторонами. В Україні ж за них борються щодня.
Голова Німецької ради з міжнародних відносин Томас Кляйне-Брокхофф сказав минулого року журналу Foreign Policy: «У вас є потенціал усіляких проблем, що походять від ревізіонізму обох сторін. Наприклад, Володимиру Путіну доведеться визначати статтю 5, чи підпадають деякі з його витівок під цей поріг чи перевищують його».
«Існує також велике питання про те, чи США, не кажучи вже про своїх європейських союзників, готові взяти на себе зобов’язання, необхідні для захисту України всередині Альянсу. Адміністрація Байдена досі відмовлялася зрушити питання про прискорене членство Києва. Чи буде президент Камала Харріс ставитись до цього по-іншому? Чи може Дональд Трамп уявити собі західнонімецьку модель як частину його запропонованої угоди з припинення війни? Чи може Зеленський продати це своєму народу?», – запитує Financial Times.
Натовським шляхом Києва ще багато перешкод. Але Захід явно не має стратегії, яка дозволила б Україні здобути перемогу.
Як зазначає Саротте, прямування західнонімецьким шляхом «було б набагато кращим для України та альянсу, ніж продовжувати відкладати вступ до НАТО доти, доки Путін не відмовиться від своїх амбіцій в Україні або поки Росія не здійснить військовий прорив».
Цей шлях наблизив би Україну до міцної безпеки, свободи та процвітання перед російською ізоляцією — іншими словами, до перемоги.
The Financial Times продовжує і розширює тему в редакційній колонкою « Ukraine’s shifting war aims » або « Мета війни України, що змінюються ».
«У Вашингтоні, деяких західних столицях та коридорах Києва настрої змінюються: від рішучості, що війна може закінчитися лише з вигнанням російської армії з території України, до вимушеного визнання, що найкращий шанс на майбутнє – це переговорне врегулювання, яке збереже більшу частину країни», – йдеться у статті, але зазначається, що поки що «Київ не отримує достатньої підтримки, щоб досягти навіть цієї зменшеної мети».
«Україна вступає у свою третю зиму війни, і настрій похмуріший, ніж будь-коли. На сході її війська втрачають позиції перед невблаганним настанням російських супротивників, хоч і ціною великих втрат для Москви. З половиною зруйнованої енергосистеми українці мають проводити годинник у холодні місяці без світла і тепла», – описує ситуацію FT.
Деякі західні столиці, які раніше наполягали на необхідності військової поразки Росії, «переглядають свої цілі» на тлі загострення на Близькому Сході. А «деякі українські чиновники у приватних бесідах висловлюють побоювання, що їм не вистачає особового складу, вогневої могутності та західної підтримки для повернення всіх захоплених Росією територій».
Тому «за зачиненими дверима точаться розмови про угоду, за якою Москва зберігає фактичний контроль над приблизно однією п’ятою частиною України, яку вона окупувала, хоча її суверенітет не визнається, тоді як решта країни отримає можливість приєднатися до НАТО або буде забезпечена еквівалентними гарантіями безпеки. Під цією «парасолькою» Україна зможе відновитися та інтегруватися в ЄС, подібно до Західної Німеччини за часів холодної війни».
У той же час видання пише, що вихідні припущення, на яких будується ця формула, несуть у собі низку проблем.
Прийом України до НАТО «вимагатиме масштабного і дорогого розгортання сил з боку США та їхніх партнерів — і залишить їх у ситуації, схожій на холодну війну».
«Друге припущення полягає в тому, що президента Росії можна схилити до переговорів та прийняття такого сценарію. Але однією із заявлених цілей Путіна було запобігання вступу України до НАТО. Також сумнівно, що він має стимул погоджуватися на переговори щодо обміну земель на світ, поки він вірить, що його війська можуть розширити свої успіхи», – йдеться у статті.
При цьому видання закликає Байдена та західних лідерів різко збільшити підтримку України, ухваливши «план перемоги» Зеленського. Констатується, що український президент «поїхав ні з чим» із Штатів напередодні.
Виходячи з неминучості переговорів, редакція FT закликає максимально посилити Україну – «щоб зміцнити позиції Києва перед можливим президентством Трампа чи закласти фундамент, на якому Камала Харріс зможе будувати свою політику, якщо вона переможе».
Заявлену тему підхоплюють інші топові західні медіа, зокрема, Bloomberg у публікації « Союзники України бачать , що Київ стає гнучкішим у питанні завершення війни », в якій з посиланням на чиновників, близьких до НАТО, стверджується, що в міру затягування війни західні столиці змінюють свою думку про її припинення, а Зеленський, можливо, «готується прийняти більш гнучкий підхід», щоб покласти край війні.
Обговорити це мали намір на зустрічі в «Рамштайні», але Байден не приїхав, без Америки такі питання не вирішуються, і Зеленський був змушений зробити ознайомче турне Європою та провести зустрічі з лідерами найбільших європейських держав у спробі зацікавити їх «планом перемоги».
«За словами чиновників, Байден зазнає тиску з метою направити Києву явне запрошення приєднатися до альянсу. І хоча малоймовірно, що президент США зробить це, така пропозиція розглядається як потенційна нагода для будь-яких переговорів за участю Кремля», – пише видання.
Як альтернативу розглядаються і «надійні двосторонні гарантії безпеки, особливо зі США, які фактично означатимуть членство України».
Але і Bloomberg зазначає, що Росія розглядає членство в НАТО як неможливий варіант, тому «незрозуміло, яка формула зможе посадити всі сторони за стіл переговорів».
При цьому, за словами чиновника, знайомого з дискусіями в НАТО, «все, що не є повним членством, поставить Україну у невигідне становище, коли дійде переговорів про припинення вогню».
Але нерішучість і кульгання Заходу самі по собі послаблюють і без того складне становище України, і це бачать у Москві, про що йдеться в публікації того ж агентства Bloomberg. Talk of Ukraine Путіну ».
Зазначається, що багато членів НАТО не готові погодитись на прийом до альянсу України, а США не виявляють рішучості.
Тим часом Москва не подає жодних ознак зацікавленості в переговорах, а розмови про поступки, швидше за все, лише зміцнять Кремль у його впевненості, що Росія може переграти Захід в Україні.
Про те, що ситуація невизначеності, що тривала, неухильно погіршує і без того складне становище України, пише The Washington Post у публікації « Ukraine left in security limbo with greensky US trip results unclear» або «Україна залишилася у підвішеному стані через проблеми з безпекою, а результати візиту Зеленського до США неясні ».
Зазначається, що після візиту Зеленського до США Україна перебуває у тривожному підвішеному стані: вона залежить від США як від свого головного союзника, але не знає, як довго триватиме ця підтримка.
Від себе нагадаємо, що йдеться по останній поїздці Зеленського до США, про яку докладно йшлося у публікації « Короткі підсумки Зе-вояжу за океан: One Trump Show та інші (не)приємності ».
Видання зазначає, що невідомо, як довго триватиме західна підтримка України, а «увага до війни в Україні зникає через нову ескалацію на Близькому Сході». На думку джерел видання в Україні, «Україна безумовно не в числі головних проблем США прямо зараз», вибори в США, що наближаються, США ставлять під сумнів майбутню допомогу Україні у сфері безпеки, але Білий дім зараз навряд чи вдасться зараз до якихось непопулярних дій, щоб не наражати на небезпеку передвиборчу кампанію Камали Харріс.
Зазначається, що згода України на перемир’я за умови, що 20% території залишаються під окупацією Москви, має сенс лише у разі отримання Україною чітких гарантій безпеки у вигляді вступу до НАТО чи інших договорів про колективну безпеку.
У той же час, на Заході побоюються, що спроби перемир’я за формулою НАТО в обмін на території можуть призвести до внутрішнього заколоту та інших негативних наслідків в Україні, і саме цю мету може переслідувати Москва, про що йдеться в публікації Moscow’s Hidden Plans. For Exploiting A Ceasefire With Ukraine » або « Приховані плани Москви щодо використання припинення вогню з Україною ».
«Зеленського змушують тимчасово поступитися окупованими територіями в обмін на обіцянки вступу до НАТО. Коли процес розпочнеться, ультранаціоналістичні елементи в армії повстають і влаштовують переворот проти Зеленського через те, що він «здав» Донбас та Крим. Захід різко засуджує це, тим самим відштовхуючи військових путчистів. Путін наповнює українські ЗМІ пропагандою про зраду Заходу, недостатню та повільну підтримку України, про готовність Заходу використовувати Україну як маріонетку, а також критикує Зеленського за централізацію влади», – пише автор публікації Мелік Кайлан.
Від себе відзначимо, що подібні застереження не є новими, але висновки далеко не однозначні. Існує протилежна думка про те, що набагато більше політичних ризиків для Зеленського несе довга війна на виснаження, особливо якщо вона супроводжуватиметься подальшим відступом ЗСУ на фронті, великими втратами, енергетичними та економічними втратами, а також зростанням корупції. В той же час, далеко не факт, що закінчення війни по лінії фронту призведе до серйозних внутрішніх потрясінь та зміни режиму.
У Зеленського «йдуть у відмову»
Наведене вище «попурі» показує, що тема перемир’я по лінії фронту в обмін на входження України в НАТО активно мусується в західних медіа, хоча реальність такого сценарію є сумнівною, і це на Заході визнають.
У відповідь в Офісі Зеленського «йдуть у цілковиту відмову».
Наприклад, повною «маякою» в Офісі назвали вказану статтю The Financial Times про те, що обговорюється формула «НАТО в обмін на території», і заявили, що на Заході ніхто і не пропонує Україні гарантії безпеки, «які б не допустили повторення війни» .
«Це марення. Немає такої розмови взагалі. Ніхто на Заході офіційно і явно не пропонував Україні такі гарантії безпеки, які точно не допускали б розширення або повторення війни. Вони навіть далекобійність бояться дати. Крім того, ми не торгуємо суверенітетом та територіями», – заявило джерело в Офісі президента українським ЗМІ.
Потім уже Зеленський, виступаючи у Парижі під час останнього візиту, заявив, що українська влада не розглядає припинення вогню в обмін на західні гарантії безпеки.
Крім того, МЗС України опублікувало спростування «маніпулятивних тверджень, озвучених у низці іноземних ЗМІ» щодо готовності України до заморожування війни лінією фронту в обмін на запрошення до НАТО або гарантії безпеки.
«Єдиним реалістичним шляхом для відновлення всеосяжного, справедливого та сталого світу для України була і залишається Формула миру, заснована на повазі до Статуту ООН та імперативі повного відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно-визнаних кордонів», – йдеться у заяві МЗС.
Також сказано, що Україна не ухвалить домовленості, укладені без її участі.
З останніх «перлів» на вказану тему слід назвати коментарі радника Офісу Подоляка німецькому виданню виданню Die Welt, що містяться у публікації під претензійним заголовком « Unser Siegesplan ist mathematisch fundiert » або « Наш план перемоги математично обґрунтований ».
Як зазначається, в Офісі дають зрозуміти, що не згодні на закінчення війни по лінії фронту, про що останнім часом дедалі активніше пишуть на Заході.
«У нас сьогодні є всі інструменти, щоби змусити Росію програти. Виснаження РФ вже очевидно. РФ не досягає значних успіхів на фронті. Я не розумію цих песимістичних текстів у різних газетах, які розносять про Донецьку область», – заявив Подоляк.
На його думку, якби Україні дали дозвіл на далекобійні удари територією РФ, «то хід війни прискорився б удесятеро».
Водночас у США неодноразово заявляли, що «дальнобій» істотно на хід війни не вплине, але може спровокувати прямий конфлікт РФ та НАТО.
Наскільки реальним є перемир’я по лінії фронту в обмін на вступ України до НАТО
Відразу ж зазначимо, що у Москві таких планів видимого інтересу не викликають. За словами міністра закордонних справ Лаврова, серйозних пропозицій щодо перемир’я там не бачать.
Крім того, як не ставитися до агресора, але він має стати стороною мирного договору. Але чи Москва просто так погодиться на те, щоб Україна стала членом НАТО, навіть якщо, як пропонувалося в публікації FT, в ній не будуть розміщуватися військові бази альянсу, як у Норвегії.
До того ж порівняння з Норвегією відверто кульгає, оскільки Норвегія не воює з Москвою, на відміну від України. І вже тому членство в НАТО без наявності військ альянсу на нашій території є досить безглуздою задумою, оскільки весь сенс якраз і повинен полягати в тому, щоб військове угруповання в Україні було настільки сильним, щоб агресор не мав бажання знову напасти. Але саме це категорично не влаштує Москву, яка порушує питання про «демілітаризацію» України і тим більше не погодиться на розміщення в Україні військ НАТО.
З боку НАТО – все також дуже сумнівно.
Навіть якщо припустити, що Росія погодиться раптом зупинити війну без угоди з Україною про її нейтральний статус, а просто за «корейським сценарієм» – з безстроковим перемир’ям по лінії фронту, то немає жодних гарантій, що НАТО погодиться взяти до себе Україну, кордон якої з Росією не буде юридично зафіксовано за обопільною домовленістю двох країн і, де-факто, залишиться замороженою лінією фронту.
До того ж бажання тим чи іншим чином у майбутньому нормалізувати відносини з Росією у західних медіа також називається часто однією з причин, чому провідні країни Заходу гальмували та гальмують процеси вступу України до НАТО. Вашингтон та ЄС не хочуть остаточно зачиняти двері для домовленостей із РФ у майбутньому.
Щоб у такому разі прийняти Україну в НАТО, всі члени Альянсу мають бути готові будь-якої миті вступити у війну проти Москви, якщо вона раптом відновить агресію проти України, аж до обмінів ядерними ударами, якщо раптом у Москві на таке наважаться, а від них можна чекати всього чого завгодно.
Очевидно, що таке навряд чи можливо. Більше того, це просто утопія.
Мало того, що жодна країна НАТО і весь альянс на це не підуть, але є думка, що НАТО зараз просто не має сил і засобів для серйозного протистояння з Москвою. Принаймні, саме таку думку вже колишнього генсека НАТО Єнса Столтенберга наводить The Financial Times у публікації Former Nato Chief Jens Stoltenberg: ‘So far, we have called Putin’s bluff’ або Колишній генсек НАТО Єнс Столтенберг: Поки що ми викрили блеф Путіна ».
Говорячи про невизначеність перспектив американської підтримки України у світлі майбутніх виборів, Столтенберг визнав, що російська армія сильніша за європейські збройні сили. Він заявив, що в Європи надто мало зброї, потенціалу та військ у високій мірі готовності.
“Ми знаємо, що відстаємо від росіян”, – сказав Столтенберг.
За його словами, навіть нинішньої норми щодо фінансування військових витрат країн-членів НАТО на рівні 2% ВВП є недостатнім для встановлення паритету Європи з Росією.
«Я не можу точно сказати, скільки це буде коштувати. Але я можу з упевненістю сказати, що якщо союзники збираються забезпечити обіцяний потенціал, це буде коштувати набагато більше, ніж 2%», – заявив екс-генсек.
Викликають подив розмови про корейсько-німецький сценарій. Німеччина після 1945 року та Корея після 1953 року виявилися розділеними на дві держави. Можна говорити про те, що в обох випадках ці держави були не зовсім самостійними і перебували під впливом зовнішніх сил, але це були окремі держави з досить чітко окресленими кордонами. Більше того, на відміну від Кореї, де вже понад 70 років має місце «тимчасове перемир’я», у випадку з Німеччиною це були взаємно визнані кордони, які військовим шляхом ніхто змінювати навіть не збирався, і стояло питання про майбутнє дипломатичне врегулювання та об’єднання, що і відбулося межі 1980-1990-х років.
У нашому ж випадку частина території України окупована агресором і самостійною державою мені є. Шляхом абсолютно маніпуляцій агресор «приєднав» ці території до своєї, «вніс» це до своєї конституції, а також претендує на ті частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, що знаходяться під контролем України.
До того ж, у Західній Німеччині англо-американські війська, які потім стали військами НАТО, стояли спочатку після розгрому гітлеризму в 1945 році. Ні про який виведення військ із Західної Німеччини, а також про «нейтральний статус» та демілітаризацію Західної Німеччини питання ніколи не ставилося. Згодом там з’явилася й американська ядерна зброя, яку СРСР «врівноважував» розміщенням своїх ядерних арсеналів у країнах Східного блоку, включаючи Східну Німеччину.
Те саме можна сказати і про Південну Корею, в якій США спочатку створили військові бази і розмістили свої озброєння. В результаті Південна Корея опинилася під американським «парасолькою».
У нашому випадку ситуація серйозно відрізняється, і проведення аналогій з Німеччиною та Кореєю є абсолютно невиправданим.
До того ж, зовсім незрозуміло, звідки виникає впевненість у тому, що Москва погодиться задовольнятися захопленими територіями.
Наприклад, російський опозиційний блогер Володимир Пастухов обґрунтовано вважає , що Москва цим не задовольниться, оскільки припинення вогню загрожує тим, що Україна припиниться у форпост Заходу на кордонах Росії. Тому Москва вимагатиме правового закріплення територій за Росією, тобто мирного договору, а не перемир’я, а також демілітаризації України.
На думку Пастухова, помилка Заходу полягає в тому, що там чомусь впевнені у готовності Путіна взяти лише частину України, тоді як він готовий просто брати частинами. Тому план Трампа виглядає або нереалістичним, або лукавим. Коли Трамп натякає, що готовий віддати території України в обмін на мир із Путіним, то треба розуміти, що за мир із Путіним доведеться віддати всю Україну. В результаті розмір катастрофи буде набагато більшим, ніж «розмін територіями», оскільки йдеться про фундаментальний перегляд контурів європейської безпеки. Це може стати справжньою ціною перемир’я.
З урахуванням усього сказаного вище, вступ України до НАТО може відбутися лише якщо Москва не цьому перешкоджатиме.
А це може бути лише у випадку, якщо Москва почне зазнавати поразки та/або зіткнеться з небезпекою внутрішньої дестабілізації за прикладом 1991 та/або 1917 року. Але нічого схожого поки що немає.
Ще однією причиною може стати позиція Заходу, насамперед США, які з тих чи інших геополітичних причин раптом «впишуться на повну» за Україну, наприклад, у разі усвідомлення ними крайньої геополітичної небезпеки, яка виникне у разі поразки України. Але натяків на такі обставини поки що немає.
При цьому, природно, велику роль відіграватимуть підсумки виборів у США. Трамп наполягає на якнайшвидшому закінченні війни лінією фронту. Харріс, швидше за все, наслідуватиме колишню лінію адміністрації Байдена, що теж поки не гарантує різкого посилення підтримки Україні.
Наскільки можна зрозуміти, у Зеленського сподіваються на виснаження російської армії, бачать перспективи нарощування українських сил, а також вважають неминучим проведення в Росії мобілізації, яка, як очікують на Банковій, може викликати внутрішні потрясіння. Такої самої точки зору дотримується і «партія війни» на Заході. Тому для неї і для української влади головне завдання зараз – ще до закінчення терміну повноважень Байдена (щоб не залежати від результату американських виборів) домогтися ухвалення рішення, які б унеможливили будь-які угоди про якнайшвидше припинення вогню хто б не став новим президентом США.
У той же час перспектива виснаження агресора поки що виглядає досить сумнівною.
З огляду на це, поки що вимальовуються два варіанти розвитку подій.
Або Україна має воювати далі доти, доки Москва не буде змушена змінити свою позицію щодо НАТО під вантажем військових та інших проблем, але невідомо, чи станеться це і чи не стане ситуація для ЗСУ на фронті в майбутньому ще гіршою. До того ж, це спричиняє подальші втрати та руйнування з непередбачуваним результатом.
Або Україна має виходити на домовленості щодо припинення війни, не розраховуючи на членство НАТО, яке, знову повторимо, поки що є утопією. Але в цьому випадку єдиним реальним гарантом суверенітету та безпеки України може бути лише потужна українська армія, хай навіть за умови допомоги закордонних партнерів.
При цьому слід розуміти небезпеку можливого перемир’я.
Більше ймовірно, що перемир’я призведе в Україні до масової втечі громадян за кордон і до внутрішньої дестабілізації з непередбачуваними наслідками. Захід в умовах перемир’я, швидше за все, теж зануриться у величезну масу своїх проблем.
В результаті ні Україна, ні Захід не готуватимуться до наступного раунду протистояння з московським імперіалізмом та реваншизмом.
І лише агресор може використати перепочинок перемир’я для накопичення сил та підготовки до нової, ще більш масштабної агресії.
