Видача Міжнародним кримінальним судом (МКС) ордера на арешт Володимира Путіна і мало відомої навіть у наших краях уповноваженої з прав дитини в Росії якоїсь Марії Львової-Бєлової сколихнула міжнародну громадськість. Але цю кримінально-процесуальну дію можна розглядати як підвищення ставок Заходу в протистоянні з Москвою, і навіть - приниження Путіна, який стає невиїзним і нерукоподатним, але не більше того, оскільки перспективи його реального засудження виглядають поки що більш ніж сумнівними.
А тим часом, Путіна мають посадити в клітку, привезти до зали судової присутності і засудити, як казали за часів “товариша Сталіна”, до “вищої міри соціального захисту”, який вирок мають неодмінно привести у виконання.
Історико-емоційна увертюра
Свого часу довелося відвідати місто Нюрнберг на півночі Баварії, відоме тим, що в ньому в 1945-1946 роках відбувався знаменитий Нюрнберзький процес, тобто суд над гітлерівськими злочинцями. Ба більше, вдалося побувати в Палаці юстиції, тобто тій будівлі і в тій залі, де відбувався суд. За запевненнями гідеси, у ньому нібито збереглася обстановка того часу, включно з лавами для підсудних, на яких сиділи Герінг, Ріббентроп, Гесс, Кальтенбруннер, Розенберг, Шпеєр, Шахт, Кейтель, Йодль, Деніц, Штрайхер, Шелленберг та інші менш відомі персонажі з-поміж гітлерівської верхівки. На фотографіях у коридорах Нюрнберзького палацу юстиції розміщені старі чорно-білі світлини процесу та його учасників, включно з обвинуваченими. Слід зазначити, що далеко не до всіх обвинувачених було застосовано жорсткі заходи кримінального покарання, включно з вищою мірою, декого позбавили волі довічно, дехто посидів на нарах зовсім небагато, а деяким і зовсім вдалося відбутися невеликим переляком.
Таким чином, ефективність міжнародних судів і трибуналів викликає історико-фактологічні сумніви.
І все це до того, що зараз, окрім Путіна і якоїсь “уповноваженої з прав дітей при Путіні”, на лаву підсудних мають посадити всю путінську кліку, включно з усіма “баштами Кремля”, всією бандою путінських генералів разом із Шойгу і Герасимовим, а також низку інших. І кримінальне покарання має відповідати тому, що вони накоїли за останній рік в Україні і не тільки. І те, що Путін і його кліка понесуть заслужене покарання, викликає сумнів уже хоча б з огляду на озвучену юридичну казуїстику, реальну ситуацію, навіть на те, що ордер на арешт виписано тільки за підозрою у викраденні дітей, хоча інших кримінальних діянь за Путіним і компанією значиться неміряно, досить згадати хоча б Бучу й навмисне руйнування життєзабезпечувальної інфраструктури.
Щоб було зрозуміліше, до чого вищесказане і чим може закінчитися все це “переслідування військових злочинців”, наведемо один красномовний пост і скрін із соцмереж зі збереженням лексики і стилістики, але з деякою корекцією граматики:
“Нижче якийсь русспатріот висловлюється. А закінчать вони, як колишній “штурбандфюрер” СС, який 1969 року на ток-шоу розповідав, що крематорій у Бухенвальді побудували американці, щоб обмовити художника, який любить дітей. І кісток до музею Освенцима з Ваганьковського кладовища накидали. І про досліди над єврейськими дітьми він не знав нічого – він був оточений лиходіями і ворогами.
Як то кажуть, кінець цитати…
До питання про те, наскільки реальним для Путіна є притягнення до суду, тим більше, його кримінальне покарання, повернемося далі.
Міжнародний кримінальний суд і всякі його подробиці
Але повернемося до поточних подій і суті того, що відбувається.
Міжнародний кримінальний суд (МКС, Cour pénale internationale; International Criminal Court) – це перший постійний міжнародний орган кримінальної юстиції, до компетенції якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності, а також злочини агресії.
МКС було засновано на основі Римського статуту, ухваленого 1998 року. Офіційно розпочав свою роботу 1 липня 2002 року.
Слід сказати, що багато країн не ратифікували Римський статут, а тому на них не поширюється юрисдикція МКС. Серед таких країн, які “не приєдналися”, значаться Росія, Україна і, що цікаво, Сполучені Штати.
Розслідування в Україні стало можливим за рахунок того, що Україна кілька років тому визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів, скоєних на її території, а також тому, що 42 країни-учасниці МКС звернулися до прокурора МКС Каріма Хана з проханням провести розслідування. Вважається, що цього достатньо, щоб злочини, вчинені під час російського вторгнення в Україну, належали до компетенції суду.
На наведеній нижче карті зеленим позначено 123 країни, які статут ратифікували. На їхній території діє зазначений вище ордер на арешт Путіна. Якщо він з’явиться на території цих країн, то теоретично його має бути заарештовано місцевою владою і передано в розпорядження МКС, розташованого в голландському місті Гаазі. Чи станеться це в реальності – невідомо, але найімовірніше, що в ці країни Путін не поїде.
Таким чином, поки що має місце певний позитивний ефект від порушення справи в тому сенсі, що Путін потрапляє в іще глибшу ізоляцію, оскільки теоретично до 123 країн світу, зокрема, до країн Євросоюзу, він просто не може в’їхати, щоб не бути заарештованим.
Утім, уже був прецедент, коли ПАР проігнорувала свої зобов’язання перед МКС. У 2015 році в країну прибув обвинувачений Міжнародним судом у військових злочинах президент Судану Омар Башир. Незважаючи на заклики МКС, влада ПАР не стала його заарештувати, а навпаки, тепло прийняла на найвищому рівні.
МКС вирішив: заарештувати, але тільки за дітей…
Отже, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародні ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини в РФ Марії Львової-Бєлової, про що громадськість було повідомлено через офіційний сайт суду.
За даними суду, Путін “імовірно несе відповідальність за військовий злочин незаконної депортації населення (дітей) і незаконного переміщення населення (дітей) з окупованих територій України на територію Російської Федерації”.
“Злочини, ймовірно, були скоєні на окупованій території України щонайменше з 24 лютого 2022 року. Є розумні підстави вважати, що Путін несе індивідуальну кримінальну відповідальність за вищевказані злочини, за вчинення діянь безпосередньо, спільно з іншими особами та/або через інших осіб і через його нездатність здійснювати належний контроль за цивільними і військовими підлеглими, які вчинили дії або допустили їх вчинення та які перебували під його фактичною владою і контролем згідно з вищою відповідальністю”, – ідеться в тексті повідомлення.
Щодо Львової-Бєлової йдеться про те, що вона “імовірно несе відповідальність за воєнний злочин незаконної депортації населення (дітей) та незаконне переміщення населення (дітей) з окупованих територій України в Російську Федерацію”.
“Злочини, ймовірно, були скоєні на окупованій території України щонайменше з 24 лютого 2022 року. Є обґрунтовані підстави вважати, що Львова-Бєлова несе індивідуальну кримінальну відповідальність за вказані злочини, за вчинення діянь безпосередньо, спільно з іншими особами”, – зазначено в повідомленні.
Ордери на арешт було видано на підставі заяв, поданих прокуратурою 22 лютого 2023 року.
Одразу ж виникло питання про те, чому підозри стосуються тільки вивезення дітей, а не всього комплексу скоєного.
Якщо підсумувати багатоголосся коментарів у зарубіжних і вітчизняних джерелах, виглядає це так.
Звинувачення в агресії юридично можна пред’явити тільки в тому випадку, якщо обидві сторони військового конфлікту є учасниками МКС, але ні Росія, ні Україна ними не є. Сама Україна не може засудити Путіна – у національних судах глави держав володіють імунітетом, але перед Міжнародним кримінальним судом у Гаазі імунітету ні в кого немає.
Щоб притягнути Путіна до відповідальності, суд має довести його персональну провину. Наприклад, щоб звинуватити главу держави у вбивстві мирного жителя або в обстрілі лікарні, необхідно довести, що він міг мати до цього безпосередній стосунок, тобто особисто він віддав такий наказ, а це вважається складним. Хоча, на особисту думку автора, оскільки Путін особисто як перша особа і головнокомандувач віддав наказ про агресію, яку в Москві вперто називають “спецвоєноперацією”, цей факт добре відомий і документально зафіксований, а подальші події стали наслідком, то підстав для звинувачень більш ніж достатньо.
Але МКС виходить з того, що найпростіший спосіб притягнути Путіна до відповідальності – це розслідувати злочин проти людства, а саме – вимушене переміщення людей, оскільки Росія не лише не приховує ці факти, а навпаки, з гордістю про це сама звітує.
16 березня ООН випустила доповідь, автори якої детально вивчили випадки 164 дітей, яких вивезли з Донецької, Харківської та Херсонської областей. За підрахунками України, Росія вивезла з країни понад 16 тисяч дітей.
Як то кажуть, і на тому спасибі… Хоча тяжкість і кількість злочинів Путіна, його оточення і режиму зашкалює, про що нещодавно заявили в тій же ООН, де заявляють про масові військові злочини.
15 березня Управління Верховного комісара ООН з прав людини опублікувало доповідь. Вона присвячена здебільшого військовим злочинам Росії, але зачіпаються там і дії українських військ, які підпадають під критерій порушень міжнародного права. Згадувалися і злочини проти дітей, включно з їх незаконним вивезенням.
Основний висновок доповіді: дії Росії “порушують міжнародне гуманітарне право і являють собою військовий злочин”. Але цих висновків до уваги поки що не беруть.
У МЗС Росії на видачу ордера на арешт Путіна відреагували очікувано: мовляв, рішення МКС “не мають жодного значення” для Росії.
“Росія не є учасником Римського статуту Міжнародного кримінального суду і зобов’язань за ним не несе. З цим органом Росія не співпрацює, а можливі “рецепти” на арешт, які виходять із Міжнародного суду, будуть для нас юридично нікчемними”, – заявила представник МЗС Росії Марія Захарова.
Характерно, що у відповідь деякі московські пропагандисти знову погрожують усьому світу атомною бомбою, що дуже нагадує знамениту “мавпу з гранатою”…
Звернула на себе увагу заява президента Сербії Александра Вучича, який видачу ордера на арешт Путіна апокаліптично назвав “кроком до найбільшого конфлікту в історії”.
Цікаво, що видачу ордера на арешт Путіна підтримав Джо Байден, хоча Сполучені Штати не підтримують юрисдикцію МКС із цілком очевидних причин. На думку Байдена, Путін “явно вчинив військові злочини”.
“Воно, звичайно, так, але так, щоб сильно так, так ні”
Але поки що перспектива суду і кримінального покарання Путіна виглядають вкрай сумнівними, і все це нагадує винесену в заголовок одеську приказку.
Перш за все, МКС не проводить процеси заочно, і щоб судити Путіна, він має бути доставлений до суду. Уже цього достатньо, щоб перспективи кримінального переслідування Путіна виглядали вельми примарними.
Навіть якщо в Росії раптом різко зміниться ситуація, і до влади прийдуть “умовні Навальний з Хорошковським”, то навіть тоді шанси передачі Путіна до суду будуть вельми сумнівними.
У цьому сенсі показовим є випадок зі згаданим колишнім президентом Судану Омаром аль-Баширом, обвинуваченим у масових убивствах. Ордер на арешт аль-Башира МКС видав понад десять років тому. Лише 2020 року, через рік після повалення й арешту президента, уряд Судану погодився видати його. Але досі так і не видав. Поки що його судять на батьківщині за переворот 1989 року. Аль-Баширу зараз 78 років.
Очевидно, поки в Росії сильний чинний режим, вироки щодо високопоставлених осіб навряд чи можливі.
Трохи про статистику роботи МКС і загалом міжнародного кримінального правосуддя щодо вищих посадовців різних держав, яких звинувачували у злочинах проти людяності та у воєнних злочинах.
Окрім Путіна та згаданого експрезидента Судану, МКС висував обвинувачення ще двом президентам.
Президент Лівії Муаммар Каддафі. Ордер на арешт лівійського лідера було видано 2011 року. Йому висунуто звинувачення у скоєнні злочинів проти людяності під час операції з придушення масових акцій протесту. До суду Каддафі не дожив, його вбили повстанці.
Президент Кот-д’Івуару Лоран Гбагбо. У 2011 році він програв вибори, сховався в бункері, але після штурму його заарештували і доправили в Гаагу. Гбагбо звинувачували у злочинах проти людяності, скоєних у спробі зберегти владу. У 2019 році його виправдали.
Крім МКС, у системі міжнародного кримінального правосуддя також існують спеціальні військові трибунали. У новітній історії їх було 8, зараз відбуваються два міжнародні трибунали: щодо Руанди і колишньої Югославії. В останньому процесі обвинуваченим проходив колишній президент Югославії Слободан Мілошевич, він помер у в’язниці в Гаазі, не дочекавшись вироку.
Словом, результати діяльності міжнародної кримінальної юстиції явно не вражають, і це стосовно аж ніяк не “найкрутіших” країн. Тоді що говорити про Росію, яка поки що є найбільшою за розмірами ядерною державою…
Таким чином, поки що рішення МКС мають переважно символічний характер. Хоча пересування Путіна світом надалі стануть дещо складнішими. Але знову-таки, своїх “друзів”, типу того ж Китаю з Індією – а це третина населення планети! – Путін може без проблем відвідувати, оскільки ці країни не ратифікували Римський статут.
Показовим є той факт, що ордер на арешт Путіна було видано якраз напередодні широко розрекламованого візиту до Москви китайського лідера Сі Цзіньпіна. Можна скільки завгодно вправлятися в міркуваннях про те, що Китай не визнає юрисдикції МКС і взагалі протистоїть західному гегемонізму, а провину Путіна поки що в судовому порядку не доведено. Але той факт, що Сі зустрічатиметься з особою, яку обґрунтовано підозрюють у міжнародному кримінальному злочині, до того ж пов’язаному з дітьми, гадаємо, неабияк зіпсує імідж Китаю й особисто Сі.
У західних медіа мусуються й інші аспекти символізму, пов’язаного з ордерами на арешт, оскільки в реальність арешту поки що мало хто вірить.
Зазначається, що в такий спосіб Захід прагне обмежити готовність держав “глобального Півдня” вести справи з Путіним, що вони досі робили, ігноруючи санкції та міжнародну ізоляцію Путіна з боку Заходу.
Що ж до того, що МКС акцентував увагу саме на “дитячому питанні” та Путіні, хай навіть у тандемі з “уповноваженою з питань дітей”, але, наприклад, не на генералах, які безпосередньо віддавали накази бомбардувати школи, лікарні, житло й інфраструктуру, що також є воєнним злочином, то стверджується, що ці злочини нині продовжуються, а акцент на Путіні робиться для того, щоб, мовляв, запобігти в подальшому таким злочинам. Відверто кажучи, у таке не віриться від слова зовсім…
Що в “сухому залишку”?
Отже, які ж за підсумком наслідки видачі ордерів на арешт Путіна, якщо про реальну його кримінальну відповідальність поки що говорити вкрай важко.
Очевидно, що наслідки тягнуть за собою, перш за все, політичні, репутаційні, можливо, й економічні наслідки.
Насамперед, рішення МКС є символічною декларацією того, що Захід більше не матиме справи з Путіним. Усі європейські країни ратифікували Римський статут і тому зобов’язані будуть заарештувати Путіна, якщо він приїде на їхню територію. Тобто, як мінімум, за цим напрямком, будь-які особисті контакти у вигляді візитів для Путіна закриваються. Зокрема, міністр юстиції Німеччини Марко Бушман уже заявив, що, якщо Путін з’явиться в країні, його заарештують і доправлять до Гааги.
Крім того, ордер на арешт є сигналом, який Захід посилає всім світовим лідерам, зокрема й незахідного світу, що Путін – ізгой, будь-які контакти з ним – це, по суті, контакти з майбутнім підсудним за військові злочини. Повторимо, що новина про ордер на арешт Путіна з’явилася того самого дня, коли було офіційно підтверджено візит Сі Цзіньпіна до Москви, і, хоча візит Сі навряд чи скасує, репутаційний фон складається для китайського лідера не найприємніший. У цьому сенсі анонс можливої поїздки Пу на саміт Великої Двадцятки в Індії в нинішньому році має вельми інтригуючий вигляд, оскільки на саміті мають бути присутні вищі керівники країн Заходу, і не тільки, які можуть відмовитися перебувати в одному приміщенні з персонажем, обґрунтовано підозрюваним у міжнародній кримінальщині.
До того ж, ордер на арешт також відіграє роль такого собі сигналу російським елітам, що Путін після війни “вже не відмиється”. Це відкритий натяк на те, що якщо російські еліти хочуть відновлення стосунків із Заходом, то їм потрібно прибирати Путіна з посади президента і здавати його в Гаагу, як серби свого часу зробили з Мілошевичем. Щоправда, таких сигналів на адресу російської еліти, насамперед олігархів, активи яких блокують по всьому світу, вже було багато, але результату це не дало, і навряд чи видача ордера щось сильно змінить.
У цьому сенсі, цікава думка прозвучала з вуст Стівена Реппа, колишнього посла з особливих доручень, який очолював Управління глобального кримінального правосуддя в Державному департаменті США, якого Reuters цитує в публікації “Ukraine war: International court issues warrant for Putin’s arrest”, тобто “Війна в Україні: Міжнародний суд видав ордер на арешт Путіна”.
Стівен Репп стверджує, що Росія не зможе домогтися зняття міжнародних санкцій без виконання ордерів МКС щодо арешту і видачі Путіна в Гаагу.
“Це робить Путіна ізгоєм. Якщо він кудись поїде, його можуть заарештувати. Це ніколи не пройде. Росія не зможе отримати звільнення від санкцій без дотримання ордерів”, – заявив Репп.
Інша справа, наскільки ці санкції ефективні, і як Москва їх обходить за допомогою цілої низки країн, яким Штати нічого не можуть зробити, наприклад, Китай, Туреччина, Індія, але це вже інше питання…
Якщо говорити про більш глобальний сенс ордерів на арешт, то таким чином Захід посилає сигнал усім, хто пропонує домовитися з Путіним про якісь компромісні варіанти закінчення війни в Україні, а також самому Путіну про те, що Захід на “договорняки” піде. Утім, твердість Заходу в українському питанні досі викликає певні сумніви з огляду на відомі хитання, заяви Трампа і Десантиса тощо, але це окрема тема. До речі, це може послабити тих у російській верхівці, хто виступає за проведення переговорів, але посилює “яструбів”, які ратують “за війну до переможного кінця”, оскільки “нам нема чого більше втрачати”.
У цьому сенсі існує небезпека того, що, якщо зрештою буде реалізовано якийсь компромісний варіант завершення війни в Україні, а світові лідери, зокрема західні, продовжать спілкуватися з Путіним, це означатиме крах МКС і всієї міжнародної кримінальної юстиції, тому що після цього суд та його рішення будуть дискредитовані, простіше кажучи, ними вже нікого не злякаєшся.
Тим паче що взагалі має місце двостороння тупиковість у тому, що розуміти під “переможним кінцем”.
З одного боку, путінська Росія виявилася здатною відкусити кілька шматків від України, але навряд чи здатна повністю поглинути і/або захопити Україну або навіть скільки-небудь значущу її частину. Звичайно, можна говорити, що Путіну вигідна нескінченна війна на виснаження, особливо якщо йому допомагатиме Китай, і коли-небудь він зможе перемогти, але це спекуляції, і очевидно, що Москва в цій війні все більше заходить у глухий кут, виходу з якого ніхто не бачить.
З іншого боку, сенс “переможного кінця” в західному розумінні також відсутній, про що доводилося неодноразово писати, наприклад, у публікації “НАТО готується до великої і довгої війни з Москвою і намацує “червоні лінії”?”.
Повторимо, що вкрай малоймовірним видається варіант, коли путінська кліка поступиться владою якомусь “умовному Навально-Ходорковському”, які видадуть Путіна і найодіозніших представників путінської кліки Гаазі, як це було в Югославії, бо Росія – це не Югославія в плані (не)стійкості влади, принаймні, поки що.
Ба більше, з Москви вже лунають чутки про те, що у світлі ордерів на арешт Путіна жодного “транзиту влади”, якого раніше очікували, тобто передання влади від Путіна якомусь наступникові, вже не буде, і Путін буде сидіти на троні до свого цілковитого фізичного кінця, оскільки, втративши посаду президента, шансів потрапити до Гааги в нього буде набагато більше, що доведено тією самою Югославією.
Можливий, відомий з російської історії варіант, за якого трон звільняється від самодержця, що засидівся на ньому, “групою товаришів” за допомогою “шарфика” або навіть важкої “золотої табакерки”. Але поки що це не більше ніж спекуляції на історико-політиканські теми, бо влада Путіна дуже міцна.
Можна поміркувати про повторення в Росії сценарію 1917 року, коли всі можливі й неможливі суперечності там будуть загострені до такої міри, що якийсь “запасний полк” у столиці зможе перекинути “царя” і все “самодержавство” на додачу. Але поки що це теж розмови, та й не видно в сучасній Росії такого вже сильного загострення соціальних протиріч.
Водночас повноцінний трибунал над Путіним, а також над “путінізмом”, “рашизмом” та іншими новомодними нині “ізмами” за прикладом Нюрнберзького процесу можливий тільки в разі абсолютної поразки Росії, її повної та беззастережної капітуляції, окупації, як мінімум, обох столиць. Але очевидно, що сучасна ядерна Росія – це не гітлерівська Німеччина, і такий сценарій є “(анти)утопічним фентезі”. Тим більше що Захід явно побоюється дезінтеграції Росії чи не більше за перемогу Росії. Втім, це окрема тема.
Таким чином, видачу ордера на арешт Путіна і визначення його як кримінального злочинця слід розглядати насамперед як точку неповернення і чергове піднесення ставок у геополітичному протистоянні Заходу і Москви. Але поки що це абсолютно не дає відповіді на питання про те, коли і як Путін понесе заслужену кару.
