РусУкр

Висновки Brexit: чого очікувати Україні після виходу Британії з ЄС

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Brexit, про який довго і нудно говорили всі, кому заманеться, відбувся. Вихід Великобританії з Євросоюзу був начебто очікуваним, але тривав так довго, що здавалося, він уже ніколи не відбудеться, і таке очікування підкріплювалося сильними «антібрексітними» настроями на Альбіоні, а також нерішучістю місцевих еліт в тому, щоб зробити останній крок і вийти з ЄС. Але перемога на позачергових виборах консерваторів на чолі з епатажним євроскептиком Борисом Джонсоном поставила крапку в цій тривалій «Санта-Барбарі», і в ніч з 31 січня на 1 лютого 2020 року, майже на рік пізніше наміченого терміну, Великобританія покинула Євросоюз.

Висновки Brexit: чого очікувати Україні після виходу Британії з ЄС

Про те, які проблеми у зв’язку з виходом з ЄС виникають в Сполученому Королівстві, писати вже доводилося протягом останніх років  неодноразово. Про проблеми, що виникають всередині Британії говорилося багато і докладно. Однак великі проблеми виникають і в самій Європі. Можливе серйозне геополітичне переформатування, включно з подальшим посилення позицій Москви в Європі, а також створення нових глобальних альянсів і зміна нинішніх центрів сили. Велика ймовірність того, що Brexit істотно вплине і на Україну, інформують Економічні Новини.

Великобританія в ЄС: від початку до кінця

Отже, шлях Великобританії в Євросоюзі закінчився розлученням. Але перспективи перебування Британії в ЄС з самого початку були сумнівними. Тільки з 1 січня 1972 року Сполучене Королівство вступило в тодішні Європейські співтовариства, тобто Європейське об’єднання вугілля і сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії і, головне, Європейське економічне співтовариство, що стало попередником Євросоюзу і було створене 1957 році. Старше покоління повинно пам’ятати епопею зі вступом Британії в «загальний ринок», як його тоді називали. Процес йшов складно, зі скандалами, а для узаконення вступу в Сполученому Королівстві проводили навіть референдум в 1975 році, тобто через три роки після формального вступу. Цікаво, що в 1970-х проти вступу виступали переважно політичні ліві, які цілком обгрунтовано вважали «загальний ринок» однією з форм капіталістичного імперіалізму. Тепер же ліві, точніше їх подібність в Європі і Британії, виступають проти виходу з ЄС, а євроскептицизм взяли на озброєння праві і націоналісти.

Євроскептицизм в Британії і спочатку був сильний. Він активізувався з приходом до влади Маргарет Тетчер в 1979 році. Цьому є цілком резонне пояснення. У Британії живучі колоніальні традиції. Вона має фінансово-економічний, політичний і культурний вплив на цілий ряд країн, які зав’язані на британську банківську систему. Британська співдружність націй продовжує існувати, причому в неї входять такі «не останні» країни, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, в яких главою держави як і раніше вважається королева Великобританії, і в цих країнах зберігається номінальна посада генерал-губернатора, що призначається з Лондону. Безсумнівно, це просто данина традиції, а самі ці країни є парламентськими демократіями, але від своїх «британських коренів» зазначені країни відмовлятися не мають наміру.

Незважаючи на падіння колоніальної системи і вихід на роль світового гегемона Штатів, Британія зберігає інтереси по всьому світу і навіть утримує деякі осколки колоніалізму на кшталт Гібралтару в Іспанії або Фолклендських островів у південній Атлантиці біля берегів Аргентини, які чесно кажучи, не зрозуміло, навіщо і потрібні Лондону.

Британія торгує з усім світом, надає фінансові, банківські, страхові та інші подібні послуги, має можливість отримувати дешеву сировину, включно з продовольством з колишніх колоній. Продовжує зміцнюватися британо-американський альянс, а відносини Америки з ЄС у царювання Трампа стають все більш напруженими.

Все це зовсім не потрібне Євросоюзу, що має свою бюрократію і свою валюту, якій британський фунт тільки заважає. ЄС має свої інтереси, які все більше підкоряються інтересам лідируючого франко-німецького тандему. Втім, навіть перебуваючи в ЄС, Британія перебувала в ньому «однією ногою», оскільки не входила і не збиралася входити ні в зону євро, ні в шенгенську зону. Цілий ряд обов’язкових для ЄС приписів Британія також не виконувала. Фактично країна знаходився в ЄС на правах такого собі асоційованого члена.

Процес Брексіта запустив референдум, що проводився в 2016 році. На ньому з невеликою перевагою перемогли прихильники виходу з об’єднаної Європи. Вихід повинен був супроводжуватися укладанням договорів між Великою Британією і ЄС про правила «цивілізованого розлучення», щоб, як у братів Стругацьких, «ніхто не пішов ображеним». В іншому випадку міг бути запущений сценарій «жорсткого Брексіта», коли вихід однаково боляче вдарив би і по Британії, і по ЄС в соціально-економічному плані. Адже тільки прямий внесок Великобританії в бюджет ЄС досягав 13 млрд євро щорічно, і це було одним з важливих аргументів при агітації за вихід з ЄС. Загальні ж суми взаємної економічної вигоди оцінюються в сотні мільярдів.

Попередньому уряду Терези Мей узгодити умови виходу не вдалося. Мей пішла у відставку з посади лідера правлячої консервативної партії. Її місце зайняв Борис Джонсон, який має досить неоднозначну репутацію і є затятим прихильником виходу Британії з ЄС за будь-яку ціну. На дострокових парламентських виборах в грудні 2019 року торі на чолі з Джонсоном перемогли досить несподівано і настільки впевнено, що це дозволило їм, не вступаючи в коаліції, сформувати свій кабінет і приступити до завершення брексіта, що і було зроблено в найкоротші терміни. В середині грудня партія Джонсона перемогла на виборах, а вже до кінця січня питання було вирішене.

Висновки Brexit: чого очікувати Україні після виходу Британії з ЄС

Парламент Британії  22 січня ухвалив закон про вихід з ЄС, а 23 січня його підписала Королева Єлизавета ІІ. Вже 24 січня 2020 року угоду про вихід Сполученого Королівства з ЄС підписали прем’єр Британії Борис Джонсон, глава Євроради Шарль Мішель і глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

Що буде всередині

Втім, прийняття закону і підписання угоди тільки започаткували процес виходу Британії з Євросоюзу, який буде тривати до кінця 2020 року, хоча дуже багато хто висловлює цілком обгрунтовані сумніви в тому, що до кінця року всі необхідні питання будуть вирішені повністю і остаточно. Весь цей час ЄС і Британія будуть співіснувати в колишньому форматі, зі збереженням наявної правової бази, але Лондон уже не братиме участь в управлінні Євросоюзом. Раніше вже доводилося писати про те, що вихід з ЄС породжує величезні проблеми всередині країни, навіть загрожує розколом і перетворенням Великобританії в «Малобританію».

Перш за все Шотландія спочатку різко заперечувала проти виходу з об’єднаної Європи, аж до проведення референдуму про відділення від Сполученого королівства. П’ять років тому такий референдум в Шотландії вже проводили, і тоді 55% електорату висловилися за те, щоб залишитися в складі Великобританії, але це було до референдуму по Брексіту і власне до  Брексіта. За даними останніх досліджень громадської думки, зараз кількість шотландців, готових проголосувати за вихід із Сполученого Королівства і входження в ЄС на правах самостійної держави, може істотно перевищити 50%. Питання про те, як практично здійснити вихід з Великобританії і входження в ЄС, а також те, як ЄС поставиться до прагнення «останнього осколка колишньої імперії» в нього увійти, обговорювати не будемо. Тим більше що зараз ніхто, включно з лідерами Шотландії, що голосно заговорили про референдум, на ці питання відповісти не в змозі. І все ж, перший міністр Шотландії Нікола Стерджен вже висловилася в наступному сенсі: Борис Джонсон на виборах отримав мандат на вихід Британії з Європи, але і вона, перший міністр Шотландії, має від народу мандат на вихід батьківщини Роберта Бернса із Сполученого Королівства. З цілої низки оцінок в західних медіа, референдуму про вихід Шотландії з Великобританії слід очікувати вже в цьому році, а офіційний Лондон не зможе цьому перешкоджати, та й не ризикне це робити. Втім, вже звучать заяви, що навіть якщо Лондон і заборонятиме Шотландії проведення референдуму, там його проведуть «явочним порядком». До чого призведе цей хвацько закручений сюжет, можна тільки гадати, чекаючи подальшого розвитку подій  з неабиякою порцією попкорну.

Сюжет здається ще більш інтригуючим, якщо згадати, що значна частина видобутку нафти і газу в Великобританії зосереджена на шотландській частини шельфу Північного моря. До того ж в Великобританії є ще одна «гаряча точка» у вигляді Північної Ірландії (Ольстера). Причому ця точка довгі роки була гарячою в самому прямому сенсі. Тут мали місце терористичні акти і зіткнення між лоялістами (прихильниками знаходження в Сполученому Королівстві) і республіканцями (прихильниками приєднання до Ірландської республіки). Лондону ж довелося тримати тут не тільки посилені наряди поліції, а й військові контингенти, і не тільки для припинення громадянського конфлікту, а й для утримання під контролем цього регіону, відокремленого морем від решти Островів. Політичного врегулювання вдалося досягти лише 10 квітня 1998 року в вигляді так званої Угоди Страсної П’ятниці. У подробиці цієї угоди вдаватися не будемо, але звернемо увагу на те, що вирішальним фактором умиротворення стала прозора межа між Ірландією і Ольстером, фактично відсутність кордону в рамках Євросоюзу. Але навіть незважаючи на це, напруженість між двома анклавами Ольстера – пробританським і проірландским – продовжує залишатися, а в зв’язку з брексітом починає посилюватися, і вже знову пішли розмови про «приєднання до Ірландії».

Борис Джонсон вже поспішив гучно заявити, що кордон між Ольстером і іншою частиною Ірландського острова зводити не стане. Щоправда, незрозуміло, в чому полягає сенс виходу з ЄС. Адже тоді через відкритий кордон полізе, як мінімум, контрабанда з ЄС, з чим не погодяться ні в Лондоні, ні в ЄС. Якщо ж кордон провести по Ірландському морю, по суті, по протоці між Ірландією і Альбіоном, і митницю вже зробити на Острові, то тоді руйнується єдність країни, Ольстер буде сепаруватися, і це загрожує важкими наслідками. До речі, в Ірландії також побоюються загострення в Ольстері, що загрожує новим громадянським конфліктом.

Що буде зовні

Однак проблеми виникають не лише у Великобританії,  її вихід з європейської унії може викликати серйозне глобальне переформатування альянсів, інтересів, розстановки сил. Очевидно, що від виходу Британії, начебто, виграє франко-німецьке ядро ЄС, якому дуже часто протистояв уряд Британії, який має в багатьох питаннях свої точку зору і інтереси, що різко відрізняються від континентальних.

Крім того, Британія була і залишається міцним союзником США, і через неї Вашингтон значною мірою провадив свій вплив на Європу. Останнім часом значення Британії в цьому питанні тільки збільшувалося у зв’язку із загостренням відносин між Європою і США внаслідок неоднозначної політики Дональда Трампа. Тепер же заокеанський вплив має істотно ослабнути, що також на руку Берліну і Парижу. Про те, що в особі Великобританії Європа втрачає бюджетного донора і великий платоспроможний ринок, вище вже говорилося. Як Brexit позначиться на економічній динаміці Європи, поки сказати напевно ніхто не береться, але очевидно, що гальмування більш ніж можливо.

Крім того, Брексил може спровокувати відцентрові настрої по всьому Євросоюзу. Адже про вихід з ЄС вже давно подейкують не тільки в збанкрутілій Греції, але і в цілком собі успішній Фінляндії. Навіть в Німеччині позиції євроскептиків неухильно міцніють.

Що ж стосується геополітики, то слідом за брексітом на Заході все частіше і впевненіше пророкують різке посилення британо-американського альянсу, який його прихильники та ідеологи бачать прямим конкурентом Євросоюзу. Може йтися про формування нового потужного центру сили – геополітичної, фінансово-економічної, військової, науково-технологічної. Висловлюються припущення, що ця сила може не просто обійти ЄС, а й «втопити  колоду Євросоюзу» в ході конкуренції.

Ситуація в Європі може тим більше ускладнитися, що всередині її залишаються проамериканські країни на зразок тієї ж Польщі, яка може остаточно переорієнтуватися з франко-німецького на британо-американський центр сили. Все це неминуче призведе до подальшого зближення Парижа і Берліна з Москвою. Власне, цей процес і без того виразно наростає, що добре видно в політиці Макрона і Меркель. В кінцевому підсумку, це може привести, як мінімум, до ослаблення санкцій ЄС щодо Москви, тим більше що вплив США на ЄС з виходом Британії, повторимо, ослабне, а саме Вашингтон є найважливішим фактором збереження санкцій.

Власне, і сама Британія в Євросоюзі займала щодо Москви і її агресії в Україні досить послідовну і жорстку позицію. Зате можуть активізуватися ідеї про «Європу від Лісабона до Владивостока», з якими колись виступав Путін, а тепер про них згадав Маркон перед обличчям диктату США і експансії Китаю. Тут може виникнути все більш незручна для України ситуація. Щоб якось розрулити українську проблему і вийти на скасування санкцій, від яких страждає економіка не тільки Росії, але і Європи, в рамках все тієї ж «нормандської четвірки» Франція і Німеччина в змові з Москвою цілком можуть нав’язати Україні будь-якого «Штайнмайєра» , аби тільки зобразити врегулювання конфлікту за всяку ціну, тобто за рахунок України.

Словом, для України вихід Британії з Євросоюзу не несе нічого особливо доброго саме в плані російської агресії, оскільки антиросійських настроїв після брексіта в Євросоюзі стане помітно менше. І взагалі, «розлучення» ЄС і Британії найближчим часом буде займати левову частку сил, засобів і уваги об’єднаної Європи, і їй буде не до України, навіть не до московської агресії. Кремль цілком може цим скористатися, посиливши експансію.

Крім того, Україна може понести досить відчутні економічні втрати. Зараз торгово-економічні відносини між Україною та Великобританією регулюються  Угодою про асоціацію і зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Ця договірна основа буде діяти до кінця 2020 року, поки Британія виконує всі правила ЄС і веде переговори з Євросоюзом про нові принципи торгівлі. Очевидно, що в першу чергу, Лондон буде домовлятися зі своїми головними торговими партнерами, тобто з США і ЄС. Обгрунтовано пророкують поглиблення торгово-економічного партнерства Британії з країнами Британської Співдружності, тобто Канадою, Австралією, Новою Зеландією. Торгівля Британії з ними, так само, як з США, раніше істотно регламентувалася євросоюзівськими нормами. Є дані, що Лондон планує істотно посилити торгово-економічні зв’язки з іншими своїми колишніми колоніями, в тому числі з таким гігантом, як Індія. Британія неминуче буде посилювати контакти з іншим гігантом – Китаєм. У свою чергу, Україна і її річний торговий оборот з Британією в розмірі близько 2,5 млрд доларів в найближчим часом не буде головним пріоритетом Лондона. Плани щодо підвищення торгового обороту до 3,5 млрд доларів, мабуть, доведеться відкласти. Очевидно, Україні доведеться довго чекати, поки до неї дійде черга, і в цей час багато підприємств можуть понести істотні збитки, що не кращим чином позначиться на економіці України в цілому.






Останні новини в соцмережах



работа на besplatka.ua


Экономические новости youtube

Эрдоган и Путин



help
Loading...

bigmir)net TOP 100
Всі фото »