Головний виклик у нашій системі освіти - це її невідповідність потребам суспільства. Причому ця невідповідність щодня невблаганно зростає. Майбутнє нашої освіти пов'язано з абсолютною концентрацією на потенціалі кожної дитини, з точним визначенням цього потенціалута з повним його розкриттям. У той же час нинішня реформа освіти сконцентрована на будь-чому, та тільки не на людині та її внутрішньому світі. Щоправда, є добра новина. Сьогодні силами батьків і вчителів можна розкривати потенціал дітей - даючи їм те, що потрібно за їхньою внутрішньою природою, а не те, що невблаганно диктує освітня програма.
Реформи в Україні прямо залежатимуть від зміни способу мислення. Причому не тільки в політиків, чиновників, олігархів, відомих публічних осіб та ін. Ідеться про спосіб мислення кожного з нас без винятку. Просто тому, що реформи в нашому суспільстві неможливо здійснити силами однієї лише влади чи певної впливової групи осіб. Реформи відбудуться тільки там, де більшість або хоча б вагома частина суспільства буде натхненна глобальними перетвореннями в нашій країні й залучена до них.
Саме тому успіх майже всіх актуальних реформ визначальною мірою залежатиме від того, чи згодна більшість наших громадян змінювати свій власний звичний, але деструктивний і тому небезпечний погляд на світ. Це дуже незручна й дискомфортна думка – коли щось потрібно змінювати в самому собі, а не в інших. Та ще й своїми власними руками. Адже шпетити чиновників, політиків та олігархів набагато простіше й комфортніше, ніж у самому собі побачити причини провалу багатьох реформ в Україні. Проте іншого шляху для реальних, корисних й ефективних перетворень у нашому суспільстві немає і не буде.
Камінь спотикання в реформі освіти пов’язаний саме з цим. Ми колективно переконані, що цю реформу має здійснити тільки влада. Хоча тут має місце ситуація, досить типова для багатьох сфер у нашому суспільстві: держава може зіграти тільки певну роль у реформуванні системи освіти. До того ж не факт, що найбільш значущу. У решті все залежить від наших власних зусиль, знань і щирих намірів.
І, між іншим, якраз влада свою роботу виконує – вона реально вже створила і створює нові можливості в усіх напрямах у системі освіти. А основна проблема реформи освіти насамперед полягає в тому, що новації не знаходять суспільного відгуку – у вчителів, викладачів, учнів, студентів, батьків тощо. Політики й чиновники сьогодні створюють різні інструменти в системі освіти. До того ж такі інструменти, про які раніше й згадки не було. І сьогодні вже не виходить приховати прикрий для нас усіх результат – ми самі не беремо ці інструменти до рук і не починаємо застосовувати їх у реальному житті. Усе це – наслідок нашого поточного способу мислення, коли ми переконані в тому, що реформи має робити в країні хто завгодно, крім нас самих.
А найважливіше і чудове полягає в тому, що реформу освіти можна проводити, навіть не чекаючи, поки влада виконає свою роботу і створить усі необхідні можливості та інструменти. У сучасному світі освіта стала частиною повсякденного життя – якщо вже ти сів одного разу за парту, то навряд чи встанеш з-за неї до самої смерті. Освіта щодалі більше стає побутовою проблемою – такою самою, як харчування, прибирання, одяг, догляд за тілом тощо. Нові знання з’являються й поширюються з неймовірною швидкістю, так само, як колишні знання дуже швидко застарівають і втрачають свою силу та значення. І за цим ритмом треба встигати – це глобальна вимога сучасності на всій планеті, і їй треба відповідати.
Але ж ми не сидимо склавши руки і не чекаємо, що влада візьметься за наші побутові проблеми. А якщо освіта вже так сильно інтегрована в наше побутове життя, то вибору не лишається – ми самі маємо відповідати за цю сферу. Тим паче що освіта сьогодні – це точне визначення внутрішнього потенціалу людини (перш за все – дитини) і повне його розкриття. Це не меншою мірою питання цінностей, які дають ґрунт під ногами саме людям з нашим особливим світовідчуттям і тим самим цементують наше суспільство в одне єдине ціле.
Як із потенціалом дитини, так і з цінностями ми сьогодні граємо у відгадайки – до потенціалу докопуємося методом болісних спроб і важко виправних помилок, а з внутрішніми цінностями, якими щиро й цілком серйозно дорожили б українці, і зовсім велика біда. Цих цінностей немає в природі – вони ніяк не інтегровані в наше життя.
Щодо цього ініціативи й кроки, що вживає Міносвіти, є важливими, проте описану проблему вони не вирішують. Нещодавно новий міністр освіти Лілія Гриневич озвучила п’ять пріоритетів у роботі свого відомства:
- Дебюрократизація та дерегуляція управління системою освіти
- Оновлений зміст навчальних програм для середньої школи
- Модернізація професійно-технічної освіти
- Нові стандарти для вищої освіти
- Розвиток науки
Усі ці пріоритети нічим особливо не відрізняються від пріоритетів міністерства, коли його очолював колишній міністр Сергій Квіт. По суті, це означає, що в Україні з’являтиметься дедалі більше можливостей. Однак залишається відкритим питання, де брати людей, які ними скористаються. А надто людей з інтелектом, талантами, здібностями та прагненням до професіоналізму. Це питання стоїть дуже гостро не тільки у сфері освіти, а в усіх без винятку сферах нашого суспільства. Причому вирішити цю проблему не можна, якщо фокус уваги тримати не на людях і їхньому внутрішньому світі, а на навчальних програмах, фінансах, структурі навчальних закладів, функціях і повноваження різних органів влади тощо.
Причина повсюдного зникнення компетентних, грамотних й ініціативних людей дуже проста – нерозкритий або недостатньо розкритий потенціал більшості українців. І головну причину цього здебільшого треба шукати не в політиках, чиновниках, олігархах та ін., а в батьках і вчителях. Адже потенціал дитини часто залишається в нерозвиненому стані, тому що батьки будують виховання та освіту дитини не з позиції його природних талантів і здібностей, а з позиції свого власного бачення майбутнього дитини. Так діти масово потрапляють у модні та престижні професії, вивчають безліч найважливіших – з погляду батьків – знань або ж насильно йдуть туди, де батьки мають зв’язки або особистий професійний досвід.
Саме так з’являється дуже багато людей з різноманітними дипломними “корочками”, які, однак, у своїх сферах є абсолютно ніким або просто ненавидять свою роботу. З одного боку, ці люди відчувають колосальний внутрішній тиск і незадоволеність – свою природу не обдуриш, придушений потенціал усе життя нагадуватиме про себе й пробиватиметься назовні. З іншого боку, від такого стану справ потерпає все суспільство, у якому люди масово перебувають не на своїх місцях і виконують не свою роботу.
У цьому почасти криється причина того, чому суспільство не відгукується на реформи, хоча саме сьогодні в Україні для цього є шалені можливості та перспективи. Нещасні люди з пригніченим потенціалом, що живуть фактично не своє життя, не можуть робити реформи – у них для цього немає ані внутрішніх сил, ані внутрішнього бажання, ані внутрішнього прагнення.
Реформа освіти перебуває сьогодні в мізерному й епізодичному фокусі уваги суспільства, та при цьому вона є однією з найважливіших та основних. Ця реформа має не тільки сприяти тому, щоб потенціал дітей точно виявлявся й правильно розвивався. Навіть дорослі повинні здобути достатньо знань і можливостей, щоб докопатися до свого пригніченого природного потенціалу та реалізувати його у своєму житті. Тим самим відновивши внутрішню гармонію, відчуття реалізованості й задоволення від життя.
Теоретично багато з цього могли б робити вчителі, але вони теж сьогодні не мають необхідних знань. Та й сама система освіти спрямована на те, щоб закласти в людину великий набір програмних знань – без точного підтвердження, що їй ці знання хоч якось потрібні. Учителеві, який довго працює в системі, складно позбутися шаблонів і стереотипів, що це і є правильна та корисна освіта – як для конкретної людини, так і для суспільства в цілому. Саме з цієї причини і батьки не є демонами в людській подобі, які тільки й знають, що пресують свою дитину й не дають їй розвивати свій потенціал. Вони теж не мають знань, як це треба робити, тому вони часто змушені діяти навмання та відповідно до свого життєвого досвіду.
Сьогодні здається чимось фантастичним, що внутрішній потенціал людини можна точно виявити й розкрити повною мірою. Та людство, як уже було сказано, стрімко збагачується новими знаннями, зокрема й щодо людської природи. З особистого досвіду автора статті – системно-векторна психологія та ведична психологія дають відмінний ефект щодо виявлення та розкриття своєї істинної внутрішньої природи. Особливо якщо їх вивчати паралельно, зіставляючи та синтезуючи ці системи знань. Однак вони, напевно, не єдині – таємниць у сфері внутрішньої природи людини сьогодні не лишилося. Принаймні таких, які б заважали перевести нашу освіту на нові, корисні й затребувані суспільством рейки.
І найважливіше – усе це можна зробити на передовій, тобто спільними зусиллями батьків і вчителів. До того ж прямо тут і зараз – без усіляких вказівок згори. Просто треба хоч на секунду припустити, що кожна людина має свій власний унікальний потенціал. І при цьому хоч на секунду засумніватися, що ти знаєш і розумієш не тільки потенціал і внутрішній світ своєї дитини, а навіть самого себе.
Реформи роблять люди, які не нехтують постійною самоосвітою, не бояться робити і визнавати помилки, а також повсякчас беруть під сумнів усе в навколишньому світі. Будь-яка людина, що має таку життєву позицію, автоматично стає реформатором в українському суспільстві. У тому числі – якщо не найперше – у нашій освітній сфері.
