Серія зухвалих недавніх українських атак в окупованому Криму та з іншого боку російського кордону у Білгороді стали сигналом нового етапу у війні, коли Україна дедалі більше перехоплює ініціативу та формує військовий порядок денний. Серед простих росіян поступово наростає паніка, і все більша їх кількість біжить із нестабільних Криму та Білгорода.
У Кремлі чітко усвідомлюють зміни у динаміці шестимісячного конфлікту. Війна ще далека від завершення, але в умовах, коли Україна помітно набирається зухвалості, а російські наступальні операції швидко видихаються, Путін починає робити зусилля щодо відновлення діалогу за столом переговорів. Про це пише The Atlantic Council, інформують Економічні новини.
У той час як переконлива воєнна перемога нині бачиться непосильною для Росії, залишається незрозумілим, чи війна перейде в затяжний глухий кут чи Україна зможе змусити Росію відступити. На відміну від Росії, Україна має значні резерви солдатів і, схоже, не стикається з проблемами призову до армії. Проте українські військові, як і раніше, сильно залежать від західних партнерів країни щодо озброєнь, необхідних для серйозного контрнаступу.
Дехто в Берліні, Парижі та Вашингтоні раніше побоювався, що надання Україні потужнішої зброї спровокує Путіна на нову ескалацію. Натомість останніми тижнями Росія частково зняла блокаду чорноморських портів України та висловила готовність допустити міжнародних інспекторів на Запорізьку атомну електростанцію на півдні України, яка нині перебуває під контролем Росії. Тим часом високопоставлені емісари Кремля, такі як колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, заявили про готовність Путіна до переговорів.
Можливо, Путін усвідомлює, що зараз він під загрозою поразки, і намагається врятувати своє становище за допомогою дипломатії. Досі українські офіційні особи заперечували перспективу мирних переговорів на найвищому рівні. Однак, оскільки війна затягується і кінця їй не видно, найближчими місяцями Україна, швидше за все, зіткнеться зі зростаючим міжнародним тиском, який змусить її взяти участь у нових дипломатичних ініціативах. Тому вкрай важливо наперед прояснити ключові вимоги України.
Основне побоювання полягає в тому, що Путін спробує домогтися якнайшвидшого припинення вогню та закріпити свої успіхи, як він це зробив із двома Мінськими угодами 2014 та 2015 років. Це лише підготує ґрунт для нової війни найближчими роками, коли Росія залиже свої рани та перегрупується у військовому відношенні.
Як справедливо наполягав президент України Володимир Зеленський, першою та найбільш очевидною умовою майбутніх мирних переговорів є повернення всіх окупованих українських територій. Це означає Крим та так звані народні республіки на сході України, а також регіони, окуповані протягом останніх шести місяців. Відновлення територіальної цілісності України – єдиний спосіб забезпечити стійкий світ.
По-друге, Україна має отримати надійні гарантії безпеки. Київ більше не може приймати “гарантії безпеки”, як у провальному Будапештському меморандумі від грудня 1994 року.
Зневага Путіна до всіх міжнародних угод показує, що єдиною надійною гарантією безпеки є членство в НАТО плюс сильні українські збройні сили. З огляду на визначні результати України у поточній війні, НАТО має з гордістю запропонувати країні прискорений шлях до членства, як це щойно зробили Фінляндія та Швеція. Якщо альянс не зможе досягти консенсусу щодо України, потрібні будуть такі ж залізобетонні гарантії безпеки від окремих провідних держав, але їх може виявитися недостатньо, щоб зняти обґрунтовані побоювання Києва.
По-третє, Росія має виплатити репарації за руйнування, які вона завдала Україні. Київська школа економіки зібрала базу даних та оцінила прямі фізичні збитки у перші місяці вторгнення у 110 мільярдів доларів США, тоді як ВВП України у 2022 році впаде як мінімум на 35 відсотків або на 70 мільярдів доларів США. Остаточна вартість тільки з точки зору матеріальних збитків, ймовірно, буде набагато вищою.
Західні уряди мають полегшити фінансування післявоєнного відновлення України, конфіскувавши 316 мільярдів доларів США валютних резервів, що належать російському Центральному банку та заморожені з перших днів вторгнення. Необхідно виявити інші джерела російського фінансування та створити правові механізми для спрямування цих грошей до України. Забезпечення російських репарацій має стати однією із ключових вимог України до західних партнерів країни.
По-четверте, Чорноморський флот Росії має назавжди залишити орендовану військово-морську базу у кримському портовому місті Севастополі. Російське вторгнення в Україну почалося із захоплення Криму у 2014 році. Ця операція значною мірою спиралася на російські сили, розміщені у Севастополі. До речі, Кремль вже в односторонньому порядку скасував Харківську угоду 2010 року, яка продовжила оренду Росією Севастополя до 2042 року.
По-п’яте, щонайменше два мільйони українців в’їхали до Росії з початку вторгнення, причому багато хто зазнав примусової депортації. Усі українці, які цього бажають, мають отримати дозвіл залишити Росію. Тисячі українських дітей, вивезених до Росії і які зазнали незаконного усиновлення, мають бути повернуті до України.
По-шосте, російські солдати та чиновники, які вчинили серйозні воєнні злочини, мають бути притягнуті до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. На щастя, українська влада вже розпочала процес реєстрації та докладного документування російських воєнних злочинів.
Ці шість умов мають стати основою будь-яких потенційних мирних переговорів. Захід має повністю підтримати Україну в цей критичний момент та подолати свій страх принизити та спровокувати Путіна. Факти останніх шести місяців свідчать, що, зіткнувшись з рішучим опором, російський диктатор швидше відступить, ніж піде на ескалацію.
Тому західні лідери мають зосередитися на наданні Україні зброї, необхідної для перемоги у війні, а також надіслати Москві чіткий сигнал про те, що санкції залишаться чинними доти, доки Росія не виконає всіх умов України. Насамперед вони повинні уникнути спокуси запропонувати поступки в обмін на те, що, швидше за все, буде не більше ніж паузою у бойових діях.
Українці розуміють марність спроб піти на компроміс із Кремлем. Вони розуміють, що війна закінчиться лише тоді, коли Росія буде переможена. Міжнародні партнери України також мають прийняти ці настрої та виступити єдиним фронтом перед Москвою напередодні будь-яких майбутніх мирних переговорів. Замість того, щоб боятися того, як Путін може відреагувати у разі поразки, вони мають турбуватися про те, що він робитиме у разі перемоги.
