РусУкр

Як і чому Зе-влада має намір душити свободу слова

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Відповідь на питання про те, чому новоявлена влада терміново вирішила взяти в шори медіа, очевидний. За неповних півроку Зе-команда і фракція «слуг народу», не встигнувши зробити нічого путнього, навіть не створивши скільки-небудь життєздатну конструкцію влади, примудрилася вляпатися в величезну кількість скандалів, число яких зростає, як гриби після дощу.

Як і чому Зе-влада має намір душити свободу слова

Інформація про це бурхливим потоком ллється з усіх медіа, починаючи від великих друкованих та електронних видань з давньою історією, закінчуючи новомодними телеграм-каналами, що розмножуються з величезною швидкістю. Тому у влади виникає абсолютно зрозуміле бажання заткнути рота всім і відразу. В якості головного приводу, так би мовити, «відмазки» використовується  аргумент у вигляді російської агресії та інформаційної війни, якій нібито сприяють викриття корупції, секс-скандалів та іншого неподобства в аж ніяк не монолітних лавах Зе-влади, інформують Економічні Новини .

Мовляв, в скандалі навколо призначення однієї особи жіночої статі на посаду заступника міністра, типу винен Кремль. А в тому, що один з «слуг народу» відбував ув’язнення за згвалтування, винен, напевно, якщо не сам Путін, то, як мінімум, «Газпром». Причому скандали виливаються, як з дірявої каналізації! ..

Одне лише тільки шахрайське проштовхування торгівлі землею чого варте! А скандал на батьківщині Зеленського в Кривому Розі за участю «Юзика»! А останній скандал в Держбюро розслідувань, в ході якого з’ясувалося, що керівництво бюро нібито виконує прямі вказівки про те, які справи відкривати, а які закривати, з офісу Зеленського, по суті, від його конфідента Богдана. І це тільки мала дещиця того, що спливло за останній час.

Зрозуміло, що все це б’є по рейтингу Зе-влади, який поступово почав скочуватися вниз, а тому у правлячої верхівки виникає стійке бажання перекрити цей потік викриттів.

Однак, крім цензури, у прагненні затиснути свободу слова проглядаються більш ніж можливі спроби  переділу медіа-ринку “під себе”. Подібні припущення випливають з персонального складу тих, хто виступає за так зване регулювання медіа. Це персонажі, які мають в недалекому минулому ставлення до медіа-«крамничок», які пов’язують з Коломойським і Пінчуком.

Дійові особи та виконавці

Спочатку про намір «покерувати» свободою слова в Україні заявив глава комітету Ради з гуманітарної політики Олександр Ткаченко ( на фото зліва) і Микита Потураєв , заступник Ткаченко по комітету. Вдаватися в детальну характеристику Потураєва не будемо, оскільки всі, хто цікавиться, очевидно, звернули увагу на рухи тіла і виступи цього персонажа під час шахрайського першого читання закону про купівлю-продаж землі, та й писати про це недавно вже доводилося . Нагадаємо тільки, що мала місце явна патологія в поєднанні з політичною проституцією, оскільки цей персонаж встиг попрацювати на цілий ряд політсил і діячів – Кучму, забуте вже «Озиме покоління», «Батьківщину» Тимошенко і «Фронт змін» Яценюка з переходом в «Народний фронт», уряд регіоналів, Тігіпко, УКРОП Коломойського, а тепер – на «Слугу народу».

Як і чому Зе-влада має намір душити свободу слова

Однак куди більш показовою в обговорюваному аспекті є фігура Олександра Ткаченко, головного парламентського ініціатора затикання ротів мас-медіа та колишнього керівника медіа-імперії Коломойського – студії «1 + 1». Неоднозначність цього персонажа і медіа-контори Коломойського в цілому також неодноразово ставала надбанням ЗМІ у вигляді скандалів, наприклад, щодо своєрідної манери спілкування Коломойського зі своїми підлеглими, включно з Ткаченко, не внесеної до декларації нерухомості Ткаченко, скандалами по Одеській кіностудії і так далі.

Весь цей, як нині модно говорити, бек-граунд можна було б вважати особистою справою Ткаченко, Потураєва і Коломойського з його медіа-лавкою, якби Ткаченко і Потураєв не подались в державні діячі з прицілом покерувати медіа-сферою в країні на посадах голови та заступника голови комітету Ради з гуманітарної політики.

До речі, в нинішньому парламенті «слуги народу» спеціально під Ткаченко створили цей комітет і абсолютно необгрунтовано віддали йому регулювання медіа, відібравши ці функції у комітету зі свободи слова та ЗМІ, який раніше завжди вважався профільним, а зараз відданий Оппоплатформі, і його очолює Шуфрич. З’ясовувати, хто гірший – «коломойські» або «медведчуківські» – не будемо, але відзначимо, що комітет з гуманітарної політики повинен займатися не лише і навіть не стільки медіа, оскільки передбачає цілий ряд найсерйозніших питань, наприклад культуру, яка в Україні хронічно недофінансовується і просто деградує. Але Ткаченко з Потураєвим на це, схоже, глибоко наплювати, вони вхопилися за медіа, переслідуючи шкурно-політичні інтереси, свої та своїх господарів.

13 листопада Ткаченко і Потураєв представили так звану концепцію регулювання медіа-сфери з метою «відновити існуюче застаріле законодавство, що регулює роботу традиційних ЗМІ, медіаплатформи і провайдерів, встановити формат їх роботи відповідно до норм законодавства Європейського союзу, а також відповісти на ті виклики, з якими зіткнулася українська держава з початком російської військової агресії». Новації планується внести в майбутній закон «Про медіа», який напевне спробують протягнути в Раду в “турборежимі”.

Зокрема, пропонується зробити обов’язковим розкриття місцезнаходження, власників, бенефіціарів, джерела фінансування всіх ЗМІ, включно з інтернет-виданнями. Також пропонується введення обмежень на володіння медіа в обсязі 35% для аудіовізуальних ЗМІ та 5% – для друкованих з метою запобігання монополізації.

Особливий наголос робиться на «протидію впливу Російської Федерації на вітчизняний інформпростір». З цією метою пропонується «громадянам, юридичним особам і компаніям, де громадяни або юридичні особи з РФ є акціонерами або бенефіціарами, заборонити володіння або спільне володіння медіа в Україні. Від себе зазначимо, що таких ЗМІ в Україні практично не залишилося, а спроби попередньої влади перекрити доступ в Україні до російського контенту успішно обходяться усіма бажаючими.

Особливу увагу слід звернути на пропозицію ввести санкції проти неприбуткових ЗМІ. Такі «закидони» виглядають особливо цинічно у виконанні колишнього керівника Студії «1 + 1», яку щедро фінансує Коломойський.

Не менш показовою є пропозиція з регулювання інтернет-видань і навіть соцмереж, які на даний момент є «розсадником» свободи слова, оскільки формально вільні від впливу олігархів.

Пропонується також внести кримінальну відповідальність за втручання в роботу журналіста або його підкуп з метою поширення недостовірної інформації.

Поки «колишні коломойські» пропонували концепцію, «конкуруюча фірма» з Міністерства культури, молоді і спорту, яке також незрозуміло з якого переляку тепер регулює ще й ЗМІ, теж не спала, а замахнулася одразу на якийсь проект закону. Фірма ця є конкуруючою в самому прямому сенсі, оскільки до її складу входять люди з медіа-контори Пінчука, одвічного політичного опонента і конкурента Коломойського.

Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський після закінчення економічного факультету працював на комерційних посадах в українських медіа-структурах Альфа-банку, що має російське походження. Цей епізод в біографії Бородянського показує справжню ціну його нинішнього «патріотизму» і полум’яних закликів до боротьби з «російською інформаційною агресією». З 2004 року Бородянський працював гендиректором каналу СТБ, який пов’язують з Пінчуком. Контент цього каналу, розрахований, м’яко кажучи, на недалеку публіку, всі ці «слідства екстрасенсів», «хати для тата» та інші «зважені та щасливі», побудовані на постановочних маніпуляціях і фальсифікаціях, а тому священна війна з фальсифікаціями і так званими фейками , яку оголошує Бородянський, також є цинізмом чистої води. З 2012 року Бородянський очолював медіахолдинг Пінчука StarLightMedia, куди крім СТБ входять також ICTV, Новий канал та інші активи. В кінці 2018 року він пішов від Пінчука і приєднався до команди Зеленського.

Таким чином, мало того, що Бородянський, до речі, як і Ткаченко, все життя обслуговував інтереси великих грошей, російських або вітчизняно-олігархічних, тобто до вільної журналістики ніякого відношення не мав, зате здобув, за даними ЗМІ, кілька мільйонів євро в зарубіжному банку. Але ж він взагалі ніколи не займався журналістською, власне, творчою роботою. На відміну від Ткаченко, який колись журналістом був, поки не пішов до Коломойського.

Питання: хто такий Бородянський, щоб давати вказівки журналістам, що мають сотні, навіть тисячі публікацій і ні від кого не залежать, а тому не мають мільйонів, вказівки на тему про те, як і про що писати або знімати відео-, теле- інші сюжети ?!

Ще одним автором міністерської концепції регулювання медіа є заступник міністра Анатолій Максимчук ( на фото зліва ), який раніше працював на СТБ разом з Володимиром Бородянським .

Як і чому Зе-влада має намір душити свободу слова

Міністерство правди рулить! 

І ось Бородянський із зазначеним Максимчуком 15 листопада презентували свої начерки до медійного закону, який, згідно з відповідним указом Зеленського, повинен бути прийнятий до нового року, що називається, «в турборежимі». Мабуть, в країні немає інших проблем, як контроль над інтернет-виданнями та блогерами! А точніше, «зеленські», мабуть, настільки сильно страждають від уколів медіа, що зважилися піти на заходи, від яких утримувалися  Кучма і Янукович, хоча у останніх влада була, скажімо так, набагато стійкішою і міцнішою.

А Бородянський зі своїм відомством, схоже, уявив себе «міністерством правди», як у Оруелла. Ну, або як Геббельс у Гітлера. Напевно,  погано вчили історію і не знають, чим Геббельс закінчив …

Основні моменти концепції міністерства наступні.

Знову ж таки, нагнітається істерія навколо інформаційної агресії Москви, в зв’язку з чим треба затиснути свободу слова у себе. Щось подібне було за радянських часів, коли існували поняття «ідеологічних підступів світового імперіалізму» і «антирадянської пропаганди», за яку могли дати термін чималий. Цікаво спостерігати, як схожу істерію роздуває «молодняк» на кшталт Бородянського з Максимчуком, які на момент розпаду Союзу перебували в рожевому дитинстві!

Саме в цьому ключі слід розглядати пропозицію зазначених індивідів «ввести сувору відповідальність за умисне систематичне поширення дезінформації, яка є елементом агресії проти України».

А хто і за яким принципом буде виносити рішення про те, що є дезінформація і яка її «систематичність»? Бородянський з Максимчуком та / або Ткаченко з Потураєвим, які довгі роки хором годувалися біля корита олігархів, які розікрали країну і послабили її настільки, що Путін зважився на агресію ?! Твердження про те, що так звана еліта України, включно з господарями Бородянського-Потураєва-Ткаченко-Максимчука, розграбувала країну і відкрила дорогу московській агресії, є дезінформація? Або це правда, з якою погодиться будь-який  громадянин країни, але ніяк не Бородянський-Потураєв-Ткаченко-Максимчук, які допомагали олігархату довести країну до такого стану?

Однак зазначені індивіди на це питання відповідати не стануть, а як приклад «дези» призводять відомі «випорожнення» московських «пропагандонів» про «розіпнутих хлопчиків Донбасу». Щоправда, до відповідальності за «дезінформацію» пропонується залучати тільки після відповідного рішення суду, але добре відомо, які у нас суди …

Ще одним «приколом», який пропонується міністерством, є введення посади омбудсмена з питань інформації. Якщо хтось думає, що ця посадова особа буде захищати журналістів, то він глибоко помиляється. Навпаки інфоомбудсмен буде «шукати дезінформацію» і звертатися до суду з метою її заборони. Більш того, «поширення дези» буде криміналізоване, тобто стане кримінальним діянням, за яке можна отримати термін. При цьому, повторимо, що таке «дезінформація» – невідомо.

До того ж «експертизу інформації на предмет дези» омбудсмен, ресурси якого обмежені, буде проводити за допомогою якихось «фактчекінгових організацій», які стануть присвоювати новинам якийсь «індекс достовірності». Є версія, що це будуть контори з  грантоїдських крамничок з вельми і вельми сумнівною репутацією. Ці ж контори будуть встановлювати якісь правила і стандарти журналізму. Словом, такі собі чергові активісти, хунвейбіни, «юні друзі міліції», комсомольці 2020-х років, але за хороші гроші!

Ще однією новацією є створення якоїсь самоврядної організації журналістів, яку буде контролювати і фінансувати держава. Ця контора також буде встановлювати для журналістів якісь стандарти і правила, розробляти критерії достовірності інформації, а головне – буде вирішувати, хто є журналістом, а хто ні. Цю давню мрію вітчизняної правлячої верхівки намагалися реалізувати ще при Януковичі і Порошенко. Зе-влада вирішила довести цю маячню до логічного завершення.

Крім того, автори чергових «правил журналізму» вкотре завели стару пісню на тему обов’язкового відокремлення фактів від думок і поглядів. Не вступаючи в ідіотичну полеміку на тему висмоктаних з пальця «правил», відзначимо лише одне: майстри слова, які трудилися на ниві журналістики та у яких навчався автор цих рядків, ніколи нічого не відокремлювали, даючи своє сприйняття окремих питань і навколишнього світу в цілому. Федір Достоєвський, Джек Лондон,  Марк Твен, Костянтин Паустовський (до речі, киянин) і багато-багато інших. Ткаченко, Бородянський та інші, м’яко кажучи, не є авторитетами, щоб складати правила про те, що і як писати.

Мотивуючи знов ж таки московською агресією, передбачається тотальна реєстрація всіх без винятку медіа. Очевидно, мова йде про інтернет-видання, оскільки друковані видання, а також радіостанції і телеканали вже давно ліцензуються і реєструються.

Таким чином, інтернет, який до цього часу залишався притулком незалежної журналістики, намагаються поставити в рамки для того, щоб незалежну журналістику взагалі знищити, прикриваючись «московською агресією».

Пропозиції міністерства Бородянського містять цікаве положення про обов’язкове страхування виданнями своїх журналістів. Перефразовуючи вождя світового пролетаріату, за формою – красиво, але по суті – знущання. Дрібні, переважно незалежні видання просто не в змозі страхувати всіх своїх журналістів. Великі олігархічні медіа-структури таку розкіш собі дозволити можуть. Тобто в наявності ще один спосіб олігархізації ЗМІ. А для невеликих видань таку вимогу призведе до подальшої тінізації зайнятості журналістів або знищення цих видань взагалі, чого, схоже, домагаються і влада, і олігархічний медіа-бізнес з метою переділу медіа-ринку, перш за все ринку реклами.

Чи не найголовнішою новацією є відповідальність за умисне систематичне поширення дезінформації на замовлення третіх осіб з доведеним завданням збитків. Пропонується також кримінальне переслідування за втручання в роботу медіа та журналістів, а також їх підкуп.

Фактично мова йде про криміналізацію так званої джинси. Ось тільки в рамках такої установки почати слід було б з медіа-ресурсів Пінчука і Коломойського, в яких трудилися зазначені вище персонажі.

У сухому залишку отримуємо такий собі спеціалізований адміністративно-кримінальний кодекс для медіа, що само по собі є маренням божевільного. Адже цивільний і кримінальний кодекси містять всі необхідні для регулювання медіа норми. Є статті за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, за заклики до порушення цілісності держави, про захист честі і гідності, моральний збиток. Простіше кажучи, робота ЗМІ вже і так відрегульована чинним законодавством і ніякого додаткового регулювання не вимагає.

Іншими словами, все це є «фількіна грамота», «п’яте колесо у возі» або «на вербі груші».

Таємна вечеря типу «сходнячок» 

Щоб узгодити позиції, 20 листопада зазначені міністерство і парламентський комітет провели в Раді закриту зустріч, інформація про яку, втім, тут же стала відома ЗМІ. Разом з цим стали відомі деякі подробиці понад те, про що вже сказано вище.

До речі, така напівзакрита зустріч сама по собі є дуже показовою. Запросили деякі ЗМІ, незрозуміло за яким принципом, що свідчить, мабуть, про існування якихось «особливо наближених».

Стосувалися ці посиденьки переважно регулювання контенту та інтернет-ЗМІ. Зокрема, пропонується розширити повноваження існуючої зараз Нацради з телебачення і радіомовлення, ввівши в сферу її компетенції всі медіа, включно з інтернет-виданнями та цифровими платформами. Крім накладання на інтернет-ЗМІ штрафів пропонується також їх блокувати за рішенням судів.

Деякі прожекти викликають остаточну турботу про здоров’я їх авторів. Так, Ткаченко пропонує проводити реєстрацію в Україні іноземних інтернет-сервісів і мереж, включно з Google, YouTube, Facebook, причому – що вже зовсім кумедно! – з метою їх оподаткування.

Цікаво, що буде, якщо зазначені міжнародні компанії відмовляться платити податки в Україні, що будуть робити Ткаченко з Бородянським? Відключать Google, як це зробили в Китаї, а замість нього запустять який-небудь український пошуковик? А замість Facebook складуть що-небудь з вітчизняним колоритом типу «Надвечірні посиденьки у Мережі» (НПМ)?

Ще одна безглузда ініціатива стосується того, щоб блогерів прирівняти до ЗМІ і ввести їх реєстрацію в залежності від числа передплатників. До речі, щось подібне зроблено в Росії у Путіна. Але якщо Кремль робить упор на ідеологію, то Ткаченко, який виступає з такою пропозицією, печеться про скарбницю – мовляв, блогери будуть в цьому випадку податки платити. Смішно, правда? ..

Знову постало питання про фінансування ЗМІ. У парламентському комітеті вважають, що дохід від реклами та / або передплати повинен бути не менше, ніж фінансування з боку власника, щоб забезпечити незалежність ЗМІ. Йдеться начебто навіть про затвердження бізнес-плану ЗМІ в Нацраді.

Цікаво, це він серйозно ?! І яке тоді співвідношення доходу і фінансування з боку власника в компанії «1 + 1»? Громадськість дуже хоче знати  хоча б навіть з інтересу …

Очевидно, що реакція медійників та журналістів на більшість подібних новацій є різко негативною. Відзначимо, що схожі ідеї доводилося бачити живцем в реальності. В далекі тепер вже радянські роки,…

Як і чому Зе-влада має намір душити свободу слова






Останні новини в соцмережах




Экономические новости youtube

Арестович



help


bigmir)net TOP 100