Австралійський генерал-майор у відставці Мік Раян оцінив можливі успіхи українського контрнаступу, який, на його думку, вже розпочався. Він переконаний в успішності українського контрнаступу, але застерігає, що для цього потрібні місяці часу. Раян радить набратися терпіння і сумлінно підтримувати українських військових, і закликає Захід, за потреби, значно посилити підтримку. Своєю чергою відома публіцистка Енн Епплбом у The Atlantic висловлює думку, що своїми атаками по Росії Київ розхитує політичну ситуацію в РФ. Вона радить не запасатися попкорном, бо справжня мета контрнаступу – не шоу для Заходу.
“Цього тижня було багато порівнянь Дня висадки в Нормандії у 1944 році з українським військовим наступом, який розгортається зараз. Проте, кращим порівнянням є операція “Кобра” – велика наземна операція, розпочата Першою армією США майже через два місяці після висадки в Нормандії”, – пише військовий експерт Мік Раян у своїй колонці у The Economist.
Автор нагадує, що ця операція почалася невдало, з випадкового вбивства американського генерал-лейтенанта Леслі Макнейра, та повільно розгорталась. Але коли операція набрала обертів, вона виявилася надзвичайно ефективною. Саме “Кобра” прорвала німецьку оборону, що дозволило союзникам використати її у наступних наступальних операціях. За його словами, в Україні і на Заході теж сподіваються на щось подібне.
Мік Раян переконаний, що потрібна рішуча кампанія, яка не лише відвоює окуповані українські території, а й знищить значну частину російських збройних сил в Україні, щоб вони не змогли знову проводити наступальні операції у 2023 році. У найкращому випадку, вважає він, вся Україна буде звільнена вже цьогоріч. Найбільш вірогідним є звільнення значної частини сходу і півдня країни, що надасть Україні хорошу стратегічну позицію для повернення Криму, який росія анексувала 2014-го.
Українці тренувалися в НАТО і в Україні, вчилися розробляти варіанти наступальних операцій у 2023 році. Українські формування тренувалися разом, відпрацьовуючи подолання перешкод, проникнення в оборону противника і використання відходу російських військ.
Автор зазначає, що протягом останніх тижнів Україна посилила свої дальні удари по російських об’єктах. Перший тип цілей був оперативним. Ці удари наносилися по російських штабах, пунктах постачання та місцях зосередження військ і мали на меті порушити згуртованість російської оборони та здатність реагувати на українські удари. Другий тип ударів був політичним. Вони включали в себе атаку безпілотників на москву і вторгнення в Бєлгород. Метою було викликати занепокоєння серед лідерів у кремлі і змусити їх плутатися, в якому місці розгортати російські війська.
Нові українські наступальні дії навколо Бахмута і на півдні України, на думку Міка Раяна, підтверджують, що час початку військової операції настав. “Хитрі українці, провівши наступальні операції на Харківщині і Херсонщині, навчилися планувати і проводити ці операції. З покращенням їхньої підготовки і планування, зросла і їхня здатність обманювати ворога і синхронізувати складні збройні операції на кількох напрямках”, – впевнений експерт.
“Українці відкриють інші напрямки наступу, намагаючись ввести росіян в оману щодо справжніх головних зусиль своєї кампанії. Здійснюючи атаки, вони також спостерігатимуть за російськими контрзаходами: те, як росіяни реагують на ці атаки, перекидають резерви і посилюють ключові напрямки, надасть українцям додаткові можливості для використання. Українські військові лідери мають хист винюхувати слабкі місця росіян і вводити ворога в оману щодо своїх намірів; вони чудово це робили перед наступом, який звільнив більшу частину північно-східної Харківської області у вересні минулого року. Ніхто не розуміє російське військове мислення краще за них”, – підкреслює автор.
Мік Раян зазначає, що на різних етапах кампанії її успіх чи поразка залежатимуть від рішучості, професіоналізму і натхнення українських воєначальників, які є сумішшю професійних військових і мобілізованих громадян. Кампанія буде складною, кривавою і майже завжди незрозумілою для сторонніх спостерігачів. Це буде величезна робота, яка розгортатиметься протягом місяців, а не днів. Будуть моменти, коли буде важко побачити кінець або мету руйнувань. Буде багато несподіванок, таких як обвал Каховської дамби цього тижня, що матимуть великі й малі, добрі й погані наслідки для української кампанії.
“Але так само, як українці тримають себе в руках, добре готуються і терпляче чекають, щоб завдати масованого удару, так само громадяни і політики Заходу повинні спостерігати і бути готовими надати більшу допомогу, якщо це буде потрібно. У червні 1944 року, коли масивні сили вторгнення союзників перетнули Ла-Манш, генерал Дуайт Ейзенхауер написав, що “очі всього світу звернені на вас”. Українці, які боролися, страждали і приносили жертви протягом останніх 16 місяців, добре знають, що світ спостерігає за тим, як вони розпочинають наступну фазу спроби звільнити свою націю”, – наголошує Мік Раян.
“Справжня мета українського контрнаступу: Київ має дати зрозуміти росіянам, що не варто воювати”
Енн Епплбом
“Рейди легіону “Свобода росії” і “російського добровольчого корпусу” в Бєлгородську область, удари безпілотників по москві, незвично інтенсивні бої в кількох частинах східної України, конфлікти “вагнерівців” із регулярними частинами російської армії – все це свідчить про те, що почався український контрнаступ”, – пише Енн Епплбом у The Atlantic.
Вона вважає, що український контрнаступ може бути схожим на висадку в Нормандії, а може й не бути. Можливо, буде рішуча, скоординована російська військова відповідь, а можливо, відповідь буде більше схожа на те, що сталося у вівторок, коли зруйнувалася дамба, яка перебувала під прямим російським контролем, що призвело до затоплення півдня України. Це була не єдина катастрофа: за останні кілька днів на окупованих росією територіях також сталася низка менших штучних повеней.
Цей контрнаступ також буде відрізнятися, тому що цілі України не є суто військовими. Окрім того, що українці відвойовують землі, вважає авторка, вони також проводять своєрідну психологічну операцію: вони повинні переконати російську еліту, що війна була помилкою, і що росія не зможе її виграти – ні в короткостроковій, ні в довгостроковій перспективі. З цією метою вони також намагаються переконати пересічних росіян, що вони не в такій безпеці, як вони думали, що війна ближче до їхніх домівок, ніж вони вважали, і що президент путін не такий мудрий, як вони собі уявляли. І все це українці мають зробити без повномасштабного вторгнення в росію, без окупації москви і без ефектної капітуляції росії на Красній площі.
Вторгнення “антипутінських підрозділів” на російську територію мають військову мету. Вони можуть допомогти нейтралізувати безпосередню прикордонну зону і відволікти російські війська від більш важливих боїв. Але, на думку Енн Епплбом, ці вторгнення є ще і частиною іншої гри. Як сказав один із членів групи на псевдо “Цезар” в інтерв’ю New York Times, вони мають на меті “продемонструвати народу росії, що можна чинити опір і боротися проти путінського режиму всередині країни”. Своїм існуванням вони доводять, що апатія не є обов’язковою, що російська нація не є єдиною, і що ніхто не почувається в безпеці лише тому, що живе в межах росії.
Дрони в російській столиці показують москвичам, що навіть мешканці кремля – вразливі. Можливо, вони не переконають людей “чинити опір і боротися проти путінського режиму”, вважає Енн Епплбом, але можуть допомогти переконати людей почати думати: що ж буде далі.
І справді, дехто явно замислюється над тим, що буде далі. Публіцистка цитує слова Прігожина, лідера найманців “Вагнера”, про те, “що вони знаходяться за два місяці до розстрілів”, маючи на увазі розстрільні команди, які ліквідують цих дегенеративних лідерів армії.
Авторка вважає, що підрив Каховської дамби має чітку мету: окрім військових цілей створити перешкоди, продемонструвати, що росіяни готові зробити все, що завгодно, щоб зупинити українців. Нібито їм байдуже, як це буде виглядати. Їм байдуже, кому це зашкодить. І наводить приклади того, що навіть власні російські війська втонули через цю дію. За її словами, армію, яка була готова втратити десятки тисяч людей у безглуздій дев’ятимісячній битві за Бахмут, навряд чи це хвилює.
Енн Епплбом на прикладі знищення “Леопардів-2”, які виявилися комбайнами “Джон Дір”, радить з обережністю ставитися до майбутніх повідомлень із будь-яких джерел. “Те, що ми бачимо, не є “туманом війни” в старомодному розумінні. Натомість це своєрідний вихор торнадо, вир претензій і зустрічних претензій, мемів і контрмемів, справжніх боїв, що відбуваються поза екранами телевізорів, і фальшивих, що відбуваються на камеру. За висадкою в Нормандії послідувала довга, кривава хода союзників через Францію, яку не моніторили в режимі реального часу. Впевненість у тому, що День Д був справжнім переломним моментом, з’явилася лише в ретроспективі. Український контрнаступ поки що розчаровує шанувальників панорамних драм, ефектних битв і героїчних історій. Але пам’ятайте, що справжня мета контрнаступу – це не шоу з попкорном”, – завершує статтю Енн Епплбом.
