Те, що сьогодні між Білоруссю та Росією знову зростає напруження, мабуть, не заперечуватиме ніхто. Своє особливе невдоволення двосторонніми відносинами, як і минулі роки, висловлює саме білоруська сторона, тоді як Росія зберігає спокій.
Черговим випадом керівництва Білорусі в бік Москви, що наробив чимало галасу в засобах масової інформації, стала заява Лукашенка, яку він зробив 20 вересня під час своєї зустрічі з державним секретарем Союзної держави Григорієм Рапотою.
Білоруський лідер звинуватив Росію в спробах тиску, який ні він, ні громадяни його країни ніколи «не терпітимуть», і недвозначно натякнув на те, що Євразійський економічний союз, як і Союзна держава, перестають цікавити офіційний Мінськ у тому вигляді, якими вони є на сьогодні.
Показово, що сталося це після того, як трохи більше тижня тому з боку білоруського лідера звучали зовсім інші слова про те, що білорусам «бути неправими та висувати якісь захмарні претензії до Росії було б смішно». «Це як Слон і Моська», – сказав під час зустрічі з журналістами Лукашенко. І ось сьогодні офіційний Мінськ знову змінив своє ставлення до східного сусіда, фактично звинувативши його в антибілоруській політиці.
Головними претензіями офіційно було названо питання про ціну на газ і пов’язане з цим зниження постачання нафти до Білорусі, а також обмеження з боку РФ на імпорт деякої білоруської продукції: «Ми завжди пишаємося тим, що ось товарообіг знизився, але в натуральному вираженні ми додали. Це говорить про те, що ми почали постачати до Росії великі обсяги, але за цінами наполовину нижчими. Яка прибутковість Білорусі від цього? Практично ніякої».
Президент Білорусі знайшов і винних у нинішніх проблемах: «Коли ми постачаємо якісний товар і за прийнятними цінами до Росії, ми б’ємо по кишенях олігархів від сільського господарства в Росії. Вони тиснуть на уряд (там зв’язки, ви знаєте не гірше за мене, які), а уряд дає команду «фас» різного роду чиновникам – від Россільгоспнагляду і так далі». Простіше кажучи, на думку Лукашенка, Росією, як і раніше, правлять «олігархи», яким не дає спокою «високоякісна» білоруська продукція.
Треба зазначити, що нинішнє невдоволення білоруського лідера видається гучним тільки тому, що нічого більш серйозного Лукашенко вже не говорив досить давно. За останній рік президент Білорусі неодноразово висловлював своє невдоволення тим, що відбувається в ЄАЕС, однак його слова не були такими різкими.
Проте слід згадати, що нинішні висловлювання Лукашенка все одно далекі від його найрізкіших випадів щодо Росії, яку він свого часу звинувачував у «тероризмі на вищому рівні», спробах позбавити країну незалежності, «поставити на коліна» тощо.
Ба більше, цього разу голова держави не став прямо загрожувати виходом з усіх інтеграційних об’єднань, як це було, наприклад, 2009 року, коли він пригрозив переглянути зобов’язання республіки в межах ОДКБ. Сьогодні натяки були куди менш радикальними: «Ми зараз дуже уважно аналізуємо нашу участь, насамперед, в Євразійському економічному союзі. Якщо так триватиме – навіщо нам там тримати купу чиновників… Ми порушуємо все, про що домовилися».
Невдоволення білоруського президента, звичайно, не було спрямовано на держсекретаря СД, що того дня сидів навпроти нього, який, по суті, нічого не вирішує, а виконує представницькі функції в цьому утворенні. Потік негативу призначався Кремлю, з боку якого вже досить довгий час не було чути жодних особливих претензій до офіційного Мінська. І це може здатися дійсно дивним – Москва практично нічого не вимагає від білорусів, заплющує очі на «танці» Мінська з Брюсселем і Вашингтоном, надто не напружує щодо обіцяної ще два десятиліття тому приватизації, а в білоруській столиці й далі звинувачують Росію в прямому тиску. Однак якщо подивитися на те, що сьогодні відбувається в Білорусі, то все стає на свої місця.
По-перше, треба розуміти, що білоруський правитель завжди педантично ставився до свого статусу людини, «яка може вирішити все». У нинішній ситуації з постачанням російської нафти та газу в Білорусь виявилося, що цей статус перебуває під загрозою. Ще 11 вересня Лукашенко здавалося, що він зміг особисто домовитися з керівництвом Росії про врегулювання газового конфлікту, а його чиновникам залишалося тільки сказати «спасибі» та підписати домовленості, та 14 вересня ці надії пропали, а питання так і залишилося невирішеним.
Річ тут не в тім, що для білоруського лідера вкрай важливо відповідати за свої слова – правитель дав своє слово і так само спокійно забрав його назад. Лукашенку важливо відчувати свою значущість не тільки всередині країни, а й за її межами, де на його думку мають зважати. А в цій ситуації виявилося, що це зовсім не так, а в Росії не поступатимуться своїми інтересами заради того, щоб потішити самолюбство правителя Білорусі.
По-друге, що також важливо, офіційному Мінську сьогодні треба знайти додаткові джерела фінансування своєї економіки. Зробити це завдяки збільшенню постачання продукції до країн ЄАЕС через девальвацію російського рубля білорусам, на жаль, не вдається. Тому всі погляди Мінська сьогодні спрямовані на Захід, звідки в республіку саме й прибули гінці від МВФ. Показове невдоволення Росією й слова про те, що ЄАЕС та СГ, звісно, потрібні, але їхній розвиток не задовольняє білорусів, певно, мають підштовхнути Захід до інтенсифікації переговорів з Білоруссю.
Така тактика в минулі роки досить непогано спрацьовувала, і в Мінську знову сподіваються, що невеликий конфлікт з Росією буде тільки на користь відносинам з ЄС та США.
І, нарешті, по-третє – білоруській владі просто необхідно підтримувати в суспільстві ілюзію, що головним винуватцем того, що відбувається сьогодні в країні, є не її керівництво, а зовнішні сили. З огляду на той факт, що Лукашенко ніколи не визнає, що виробничу кооперацію двох країн (Білорусі та Росії) було заморожено через небажання Мінська втрачати контроль над держмайном, єдиною можливістю пояснити простим громадянам провали в економіці є покладання всієї провини на «ситуацію на зовнішніх ринках» та «тиск з боку Кремля».
А загалом більш глибоко аналізувати нещодавні слова Лукашенка не має особливого сенсу. Усе, що він сьогодні говорить, правитель промовляв неодноразово. Нинішній його випад у бік Росії можна розглядати, певно, як захисну реакцію в ситуації, коли ніхто з влади в країні, зокрема і її правитель, не знає, що робити далі.
Мабуть, це чудово розуміють і в Москві, адже майже жодної реакції з Кремля на заяви Лукашенка так і не було. Це означає, що в Москві перестали цікавитися спробами Лукашенка залякати Росію і що там розглядають двосторонні відносини в межах усім відомої приказки про караван, що йде й не звертає увагу на сторонні звуки. Щодо офіційного Мінська, хоч би що робили його партнери по «союзній державі», цілком задоволеним він не буде ніколи.
