Українські ціни на продукти харчування стрімко наближаються до рівня країн Європейського Союзу, а подекуди вже перевищили вартість у Румунії, Словаччині чи Туреччині.
Про це йдеться у липневому “Інфляційному звіті” Національного банку України за 2025 рік.
Продовольча інфляція вища за загальну
Із 2020 року світова продовольча інфляція перевищила 35%, тоді як загальний рівень зростання цін склав лише 25%. Цей дисбаланс зумовлений пандемією, війною, енергетичною кризою, логістичними збоями та кліматичними катастрофами. Україна, як частина глобальної економіки, також опинилася в епіцентрі цього “ідеального шторму”.
Що стало дорожчим, а що ні
З 2016 року ціни на продукти в Україні, у перерахунку на євро, зросли на 79%, тоді як у країнах ЄС – на 46%. Найпомітніше подорожчали молочні продукти, свинина та вершкове масло – через високу собівартість виробництва та відсутність належної державної підтримки, яка є у країнах ЄС. Наприклад, вершкове масло в Україні дорожче на 20–25%, ніж у Польщі.
Натомість соняшникова олія, хліб, крупи, овочі та фрукти в Україні залишаються дешевшими завдяки локальному виробництву, нижчим витратам на сировину та працю. М’ясо птиці та яйця також доступніші завдяки ефективності великих агрохолдингів.
Що стримує ціни
Психологічні пороги споживачів та низька купівельна спроможність — ключові фактори, які не дають цінам стрімко зростати. Українці дедалі частіше шукають дешевші замінники, коли вартість перевищує допустимий рівень.
Водночас тваринництво у кризі, що підштовхує ціни вгору. Суттєву роль відіграє також податкова політика: ПДВ в Україні – 20%, у Польщі – 5%, а іноді 0%, що впливає на цінову конкурентоспроможність.
Імпорт зростає
У 2025 році Україна значно збільшила імпорт продовольства. За перше півріччя імпорт свинини зріс у 4,4 раза, молока – у 1,6 раза, круп – на 48%, овочів – удвічі, а яблук у 8 разів. Це частково результат угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС, яка спростила обіг товарів.
Українські ціни наближаються до європейських, але доходи громадян ні. Це створює зростаючий тиск на споживача, посилює залежність від імпорту та вимагає від держави стратегічної політики підтримки продовольчої безпеки.
