Якщо 10 років тому на роботу у Польщу їхали переважно мешканці областей Західної України, а у час збройного конфлікту на Донбасі почастішали виїзди людей із Луганщини і Донеччини, то зараз велика кількість заробітчан – із Полтавської, Дніпропетровської, Кіровоградської, Харківської, Запорізької областей.
Про це пише Радіо Свобода.
Серед тих, хто їде працювати у Польщу, і підприємці, які втратили роботу через карантин, бо не отримали жодної допомоги від держави.
Тетяна Білецька мала власний бізнес у Дніпрі, зокрема шила дизайнерські подушки, але три місяці карантину знищили її власну справу. Вона їде у Польщу працювати доглядальницею.
«Не маю замовлень і роботи, втратила, а треба для дітей і онуків заробити гроші. Вони орендують квартиру. Їду вперше на роботу за кордон», – розповіла жінка.
У довжелезній черзі і колишній лікар із Полтавщини Тетяна Резвіцова. Теж жінка вперше їде працювати за кордон, здавши тест із польської мови. Працюватиме у медицині. Емоції переповнюють жінку.
«3826 гривень була моя зарплата в Україні, лікар вищої категорії, 25 років стажу. Привіт президентові. Їду не від доброго життя. Україна нічим не забезпечує. Люди викинуті за борт життя. Лише з боку влади були одні обіцянки. Якби була робота в Україні, люди б не їхали по чужих кордонах і не кидали б родини. У мене дитина вступатиме і їй потрібно дати освіту. Все платне і за все треба платити. Розвалили медицину, викинули людей. Я не потрібна Україні. Мені страшно у своїй країні. Це хіба не жах?», – каже Тетяна Резвіцова.
По 7-9 годин очікують громадяни України перед польським пунктом пропуску «Медика». Це єдиний піший перехід на українсько-польському кордоні. Українці другий тиждень поспіль масово їдуть на роботу у Польщу.
Майже вся нейтральна зона між українським і польським пунктами пропуску заповнена громадянами України. На оголошення з проханням дотримуватись соціальної дистанції втомлені люди не реагують, багато хто нехтує й маскою.
Хтось сидить на власній валізі або на траві, тому що ніяких лавок немає, а більшість годинами стоїть.
Перед пунктом пропуску Медика, 8 червня 2020 року
Туалети тут потрібні і лавочки, бо стоїмо отак на ногах. Дуже важко, – говорять люди.
Українців із різних регіонів України до пішого пункту пропуску у Шегині привозять перевізники. Люди їдуть сюди цілодобово великими автобусами, бусами, легковими автівками. Стоять по 7-9, а то й по 12 годин, під дощем і сонцем. Заховатись – ніде. Сісти – ніде. За добу піший перехід перетинає від 2500 до 3000 громадян.
