Почався опалювальний сезон і саме час розповісти про епічні успіхи на фронтах енергетичної незалежності та ефективності в особистому форматі.
Про це розповів блогер Юрій Романенко.
Тут ситуація, скажімо так, не особливо радує. Половина нашого села, що відмовилася від газу, перейшла на тверде паливо. Однак, тверде паливо нині в дефіциті. На волинський торф в черзі стоять тижнями. Чому? Бо вигідно.
За даними Держкомгеології, на території України виявлено та розвідано 3118 торфових родовищ з геологічними запасами близько 2.2 млрд т. !!! Загальна площа родовищ – близько 3 млн га, в промислових межах – близько 600 тис га. Балансові запаси торфу становлять приблизно 735 млн т.
Загальний енергетичний потенціал промислових запасів торфу в Україні, який представляє собою енергопотенціал всіх його геологічних запасів, в перерахунку на умовне паливо становить 836.5 млн т у.п .; економічно доцільний потенціал або енергетичний потенціал балансових родовищ – приблизно 362 млн т у.п ».
Вау! Так Україна може в опаленні, принаймні, на побутовому рівні закрити істотну частину своїх потреб торфом. Однак, як то кажуть, не все так просто. В Україні в 1991 р налічувалося 37 торфобрикетних заводів. До теперішнього часу їх залишилося всього 6.
В результаті маємо абсурдну ситуацію. За фактом сидимо на мішку з ресурсами, щоб добре жити. Подумайте тільки. Маємо своє вугілля. Величезні запаси на сотні років. Однак, з 2012 року видобуток вугілля в Україні скоротився вдвічі – до 40 млн тонн. При цьому видобуток держшахт з 2012 року скоротилася вчетверо – до 6 млн тонн. І падіння триває навіть в поточному році. За 9 місяців держшахти скоротили видобуток на 20% – до 3,5 млн тонн. Ок, можна знайти виправдання – війна.
Але чого не розвиваємо вугільний басейн на Волині і у Львівській області? «30 років тому в цьому басейні працювало 23 шахти з видобутком 15,5 млн тонн, тоді як до 2016 року залишилося 13 шахт, які видобули всього близько 2 млн тонн газового вугілля.
Крім нових запасів газового вугілля, родзинкою Львівсько-Волинського басейну вважаються великі запаси сировини для металургії – коксівного вугілля Любельського і Тяглівське родовищ. Цілком можливо, що проекти освоєння цих родовищ дадуть вугільного басейну друге дихання »(докладніше див. Тут.).
Маємо сотні мільйонів тон торфу. Видобуваємо з працею жалюгідні 350-400 тис тонн.
Маємо свій газ і нафту, видобуток яких може вирости до 100% самозабезпечення за 5 років. Але не можемо поділити свердловини.
Маємо запаси урану на 300 років вперед, але не можемо побудувати АЕС і завод з переробки ядерного палива – залежний від Росії.
Зате маємо субсидії, які вже отримує понад 60% сімей. Маємо залежність від Росії по всіх фронтах енергетики. І на кожній міжнародній конференції просимо нам допомогти, поки самі палець об палець не вдарили.
Чому так? Та тому що 26 років не можемо розділити державну власність. Тому що давить жаба, що вона дістанеться комусь іншому. Тому багатства є, грошей нема, але віддати комусь торф, вугілля, нафту, газ, уран шкода, тому що теоретично колись воно може стати твоїм. Однак продовжує залишатися спільним, як наслідок занепадає. Так що відповідь на питання таке класичне. Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні. Або жадні. Така в нас доля.
