Більшість росіян задоволені своїм життям, тому заклики опозиції до змін викликають у них роздратування.
Про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.
Чи збігаються результати виборів з настроями у суспільстві?
– Ні. Росія за манерою голосування розділена на дві частини. Три чверті населення РФ – це освічена, заможна, вільна Росія. Зосереджується у великих містах. У цій частині результати певною мірою ще можуть відображати настої громадян. Решта – те, що можна назвати корпорацією особливого електорального режиму. Сюди приблизно із 80 суб’єктів федерації входять 20. Це республіки від Пермі до Чечні та кілька областей, наприклад Кемеровська. Там результати голосування відображають настрої не громадян, а регіональних еліт. Вони зацікавлені мати хороші стосунки з федеральним центром. Звідки отримують гроші. Зараз ці стосунки налагоджені, тому не хочуть центр розчаровувати.
Явка на вибори була рекордно низькою.
– У росіян когнітивний дисонанс. Переживають розчарування. Ще рік тому були натхненні, мобілізовані на підтримку Путіна, “Кримнаш”. Минув рік і не розуміють, що відбулося. Ніби Росія посилилася, Крим приєднала, підтримує російський народ на Донбасі. Піднялися з колін й поставили на місце Сполучені Штати. Росію стали більше боятися й поважати, значить усе має бути краще. Маємо стати багатшими. А стало гірше. І люди не розуміють чому. Їхні очікування не збігаються з реальністю. А визнати, що помилилися, складно. Тому переживають фазу апатії. Де можна було не ходити на вибори, там і не ходили.
Загалом, у Росії проблема з явкою не стоїть. Результати “малюють”, як у Радянському Союзі. “Мертві душі” голосувати завжди ходять.
Чому в Росії така слабка опозиція?
– Вона спирається на цінності 1990-х. Тоді демократичність означала зміни. Консервативний комуністичний режим вмирав і більшість розуміла, що зміни будуть. Демократія була елементом оновлення. Зараз навпаки. Люди завдяки реформуванню економіки Анатолієм Чубайсом (провідник російських ліберальних економічних реформ, зокрема “ваучерної приватизації”. – ред.) та Єгором Гайдарем (керівник ринкових реформ початку 1990-х у Росії, які отримали назву “шокова терапія”. – ред.), почали жити краще. Якщо в Радянському Союзі проблем було багато: як роздобути взуття, одяг, їжу, то зараз у ринкової економіки одна проблема – знайти гроші. Росіяни мають автомобілі, телефони, комп’ютери, зникли черги в магазинах. Головне, щоб були гроші. Люди до цього звикли. Їм це подобається. Вважають заслугою Путіна, а не Чубайса й Гайдара. Так пояснює пропаганда: Путін прийшов, навів порядок і одразу все з’явилося. Хоча насправді, усе з’явилося ще до нього.
Зараз настрої у більшості росіян консервативні. Не хочуть оновлення. Їм подобається, що є сильний Путін. Подобається думати, що Росію бояться. Більшість матеріальних проблем вирішенні. Є недоліки і дехто ледь зводить кінці з кінцями, але ж не голодують. Тому питання 1990-х не актуальні. Навіщо демократія, свобода слова? Усі проблеми, з погляду більшості, вирішені.
Тому коли опозиція говорить про реформи, їх не розуміють. Навпаки, ставляться неприязно.
Демократія працює проти демократії. Проти реформаторів. Реформи не модні. Риторика опозиції викликає в людей роздратування.
Опозиція бездарно провела виборчу компанію. Говорили не там і не про те.
Слабка опозиція і через позицію політичної еліти. Путінський істеблішмент складається із силовиків та наближених економістів. Їхні статки визначаються не особистими якостями, умінням застосувати інноваційні підходи, а близькістю до владної вертикалі. Чим ближче знаходишся, солодший шматок отримуєш – нафту, газ. Відповідно маєш серйозні доходи. Тому коли інтелігенти говорять, що треба змінювати структурне співвідношення, їх з істеблішменту женуть стусанами.
Як опозиція буде діяти далі? Жодного місця в Думі вони не мають.
– Ніяк. “Яблуко” здулося. Їх більше немає. ПАРНАС ще має здатність реалізовувати нові ідеї. Але зараз нічого не вдіє.
Як щодо легітимності сьомої Держдуми?
– Відповідно до російського законодавства, політичні партії, які претендують на місця в Держдумі, мають залучатися до виборів на всій території РФ. Росія вважає Крим своєю територією, тому всі партії брали участь у виборах на півострові. А це – порушення міжнародного законодавства, правова колізія.
Тому з міжнародно-правової точки зору, через Крим уся Держдума нелегітимна. Тим паче, що на виборах у Криму не було міжнародних спостерігачів.
