Олексій Вадатурський намагався знайти довгострокове вирішення проблеми блокування Росією експорту зерна з українських чорноморських портів, і це зробило його мішенню.
Андрій Вадатурський перебував у Франції, коли йому зателефонували і повідомили про те, чого він так довго боявся: російська ракета зруйнувала будинок його батьків на півдні України, вбивши його матір. Протягом трьох неймовірно довгих годин він сподівався отримати звістку про свого батька, шанованого засновника одного з найбільших сільськогосподарських підприємств України, але потім і його було знайдено мертвим під завалами.
“Я поцілував своїх дітей і поїхав в Україну”, – сказав Вадатурський у своєму першому інтерв’ю після нападу 31 липня, коли він за кілька днів став власником і генеральним директором компанії “Нібулон”. “Я їхав і плакав. Я не знав, що можу плакати так довго”.
Через кілька годин після нападу речник офісу президента України заявив, що курс ракети не залишив “жодних сумнівів”, що Вадатурські були мішенню, і ця тема набула широкого розголосу в національних засобах масової інформації. Удар був нанесений за день до того, як Росія дозволила першому з початку війни судну відплисти з сусідньої Одеси в рамках угоди про повернення українського зерна на світові ринки і приборкання стрімкої інфляції цін на продовольство в усьому світі.
Термін дії цієї угоди закінчується 19 листопада, і неясно, чи стане президент Росії Володимир Путін її продовжувати. Якщо він цього не зробить, це може призвести до нового злету цін на зерно і розорення українських фермерських господарств, в яких, за оцінками США, зайнято 14% населення і які забезпечили $27,8 млрд експортної виручки в 2021 році.
У Путіна є причини дотримуватися угоди надалі, на яку він погодився лише під сильним міжнародним тиском, але Вадатурський, наприклад, налаштований скептично.
Хоча судово-медична експертиза все ще триває, початкові дані свідчать про те, що Олексій Вадатурський та його дружина Раїса були вбиті однією з високоточних зенітних ракет С-300, якими російські війська місяцями обстрілювали наземні цілі в Миколаєві, їхньому рідному місті в гирлі річки Буг. За словами їхнього сина, подружжя сховалося у своєму підвалі перед світанком. Після першого вибуху всього за 50-60 метрів від їхньої вулиці друга ракета пролетіла повз будинок приблизно через 15 хвилин, розірвавшись неподалік від того місця, де вони сиділи.
“Всі наполегливо радили мені не дивитися на них”, – сказав Вадатурський про тіла своїх батьків. Під час похорону в Миколаєві вдалині гриміла артилерійська канонада. Міські доки, серце зернотранспортної імперії “Нібулона”, він знайшов тихими, як цвинтар. “Скільки разів я намагався переконати їх переїхати в західну частину країни”.
У свої 74 роки старший Вадатурський став знаковою фігурою в Миколаєві та по всій Україні. Хоча він був жорстким гравцем у досить корумпованій галузі, він викликав велику повагу тим, що інвестував значні кошти у компанію, якою володів, і ніколи не переносив її штаб-квартиру – або свій власний будинок – у більш гламурні, податково сприятливі місця за кордоном.
У 2000-х роках Вадатурські перетворили свою закриту компанію на кістяк сільськогосподарської інфраструктури України, величезну мережу зерносховищ, елеваторів, барж і кораблів, здатних доставляти зерно з полів по всій країні до Чорного моря і за його межі. Будучи потужним виробником сільськогосподарської продукції, “Нібулон”, який на момент початку війни обробляв 75 000 гектарів землі, експортував продукцію більш ніж у 10 разів, ніж виробляв сам. Компанія витратила 600 мільйонів доларів на новий флот з 82 суден під українським прапором, який було побудовано в Миколаєві і який зараз здебільшого стоїть там на приколі.
Розвиток річки Дніпро як логістичної артерії для зерна знизив транспортні витрати від ферми до порту до 3 доларів за тонну, за словами нового одноосібного власника і генерального директора компанії. За його словами, він і його батько мріяли розширити свій річковий транспортний канал на північ через Білорусь і вийти до Балтійського моря.
Але через те, що чорноморські порти заблоковані, а Дніпро перекритий у Херсоні, де російські війська окупували обидва береги річки, бізнес-модель “Нібулону” стала заручнецию цієї війни. Доставити зерно до набагато менших українських портів на Дунаї, а звідти до Констанци в Румунії, тепер коштує 154 долари за тонну.
Олексій Вадатурський намагався змінити цю ситуацію. Вранці перед смертю він відвідав будівельний майданчик нового зернового терміналу, який планувалося побудувати в Ізмаїлі, на Дунаї, у відповідь на морську блокаду з боку Росії. Метою, за словами Андрія, було створення життєздатного логістичного маршруту для України, який не залежав би від її чорноморських портів.
Термінал відкрився для роботи у вересні і, навіть якщо війна закінчиться завтра, він стане цінним страховим полісом на випадок майбутніх дій Росії, каже Андрій. Зараз він також розглядає можливість перевести свої баржі типу “річка-море” на Дунай, щоб перевозити зерно вгору за течією і до Європейського Союзу.
Олексій Вадатурський, який розмовляв російською мовою в місті, чиї потужні доки формували серце радянської суднобудівної промисловості до розпаду Союзу, з роками набув напружених відносин з Москвою, оскільки він переорієнтував свій бізнес на Україну та Європу.
До 2009 року, за словами Андрія, “Нібулон” припинив усі ділові стосунки з Росією. У 2014 році, коли Росія анексувала Крим і розпалила конфлікт на сході Донбасу, старший Вадатурський зайняв рішучу проукраїнську позицію. У 2018 році Росія наклала на нього санкції.
“Багато людей тут ставили його в приклад”, – сказав 49-річний чоловік про свого батька, не в останню чергу тому, що його батьки залишалися в Миколаєві під час регулярних обстрілів, незважаючи на те, що мали можливість шукати безпеку в будь-якій точці світу.
Прямі втрати “Нібулону” від війни склали 416 мільйонів доларів США, включаючи 20 000 гектарів сільськогосподарських угідь, які зараз перебувають під окупацією та стали непридатними для використання внаслідок конфлікту, зерносховища, які, за словами компанії, були вкрадені російськими компаніями, та – що становить близько половини від загальної суми – блокаду Росією річкових та морських транспортних шляхів України.
З рекордних 5,6 мільйона тонн, експортованих в 2021 році, обсяги компанії знизилися на 88% в період з березня по серпень. Сорок відсотків з 6 000 довоєнного персоналу “Нібулону” досі не можуть працювати, оскільки воюють на фронті, на нині окупованих територіях або є переселенцями.
Попри це, Вадатурський зберігає оптимізм щодо майбутнього компанії. Під час спілкування він збирався представити аргументи на користь збереження своєї стратегії перед деякими з 29 банків – від комерційних установ до міжнародних фінансистів, таких як Європейський банк реконструкції та розвитку, – які профінансували частину з 2,3 мільярдів доларів інвестицій в “Нібулон” з моменту його створення.
Вадатурський не очікує, що Путін продовжить угоду з експорту зерна в наступному місяці, але він також сподівається, що йому доведуть, що він помиляється. Угода, укладена за посередництва ООН і Туреччини, дозволила Україні збільшити експорт зерна з незначного рівня в березні до 2,8 мільйона тонн за перші 21 день жовтня, що наближається до торішнього показника в 3,1 мільйона тонн за той же період. Більша частина цього експорту йде морем, що робить перевезення важливими для виживання українських фермерів – і не тільки “Нібулону”.
“Якщо зелений коридор буде закритий, збанкрутують як великі, так і малі фермерські господарства, і всі це розуміють”, – говорить Віктор Биков, генеральний директор Tecom Agro Group Ltd, сільськогосподарської компанії, яка орендує 26 000 гектарів сільськогосподарських угідь в Одеській області та її околицях.
Зокрема, Биков включив і свою власну компанію, хоча її розташування – досить близько до Дунаю, щоб зменшити транспортні витрати, і досить далеко від лінії фронту, щоб не втратити землі через окупацію чи обстріли – ставить групу в більш вигідне становище, ніж більшість інших.
Останніми днями друга особа Росії в ООН Дмитро Полянський заявив ЗМІ, що він песимістично налаштований щодо перспектив зернової угоди, оскільки, не зважаючи на те, що вона зняла санкції з російського експорту зерна та добрив, західні покупці уникають їх. Він також пригрозив розірвати співпрацю з ООН, посередником угоди, якщо вона продовжить розслідування щодо використання Росією іранських безпілотників в Україні.
Тим не менш, у війні, яку Путін назвав боротьбою проти західного домінування, він може піти на припинення угоди. Але її розірвання може налаштувати проти нього більше країн, що призведе до того, що світові ціни на пшеницю, соняшникову олію та інші продукти харчування повернуться до космічних масштабів, які спостерігалися в травні.
Відставання від графіка можна побачити на головній дорозі на північ від Одеси, де сотні зерновозів припарковані в обох напрямках, вишикувавшись узбіччям на кілометри в очікуванні дзвінка, щоб доставити свої вантажі для погрузки в один з трьох морських портів регіону. За даними Об’єднаного координаційного центру, який керує перевіркою суден в рамках угоди, станом на 24 жовтня було зареєстровано 113 суден для перевірки, і ще 60 очікують в турецьких водах.
“Зерновий коридор є політичним інструментом на щоденній основі”, – говорить Вадатурський, виступаючи в офісі, який він придбав у непрацюючої туристичної компанії в центрі Києва. Він каже, що вперше з моменту заснування компанії він переніс штаб-квартиру та персонал “Нібулону” з Миколаєва в інтересах безпеки та більшої ефективності.
“Дуже важко спиратися на це і дуже важко вести форвардну торгівлю”, – говорить Вадатурський про зернову угоду, маючи на увазі необхідність для сільськогосподарських підприємств прогнозувати майбутній попит, щоб вони могли відповідно до нього здійснювати посіви та закупівлю зерна. За його словами, достатньо однієї ракети, яка влучить в одне із суден під час рейсу, щоб зірвати торгівлю, адже цей маршрут більше не буде застрахований.
Тільки повернення до ринкових економічних умов може забезпечити справжнє одужання, але навіть тоді “Нібулон” “не буде вже таким, як раніше”, – каже Вадатурський. “Він не буде таким, як до вбивства мого батька”.
