Україна перебуває у стані війни з Росією. На відміну від традиційніших конфліктів минулих століть, цю гібридну війну не можна повною мірою оцінити лише спостерігаючи за прапорцями на картах чи відомостям відносно пересування військ. Вона включає інформаційні, економічні, кібернетичні та інфраструктурні елементи, які не менш важливі, ніж результати на полі бою.
Газ уже давно є одним із ключових атрибутів цієї війни. Останніми днями Росія розширила фронт бойових дій, включивши до нього електроенергію. Як інформують Економічні новини, про це пише старший науковий співробітник Стокгольмського форуму вільного світу Андерс Ослунд для The Atlantic Council.
Україна зазвичай є нетто-експортером електроенергії, але зараз вона опинилася у скрутному становищі. Їй необхідно імпортувати більше вугілля чи електроенергії. Кремль забороняє не лише російський, а й білоруський експорт електроенергії, оскільки він заснований на російському паливі. Москва навіть блокує казахський експорт вугілля в Україну через залізничну мережу.
У більш спокійні часи 2002 року Анатолій Чубайс, тодішній генеральний директор РАТ ЄЕС, російської державної електроенергетичної компанії, показав мені диспетчерський центр ЄЕС. Я був приголомшений. Карта на величезній стіні охоплювала весь колишній Радянський Союз, показуючи, як електроенергія надходить від електростанцій споживачам. Московський диспетчер міг вимкнути електростанцію, наприклад, в Україні.
Однак зараз у цьому питанні мало що змінилося. Європейський континент, за винятком островів (Великобританія, Ірландія та Кіпр), розділений на чотири різні системи електропередачі: континентальну, пострадянську, Північну та Балтійську. Скандинавська та Балтійська системи електропередачі поступово об’єднуються. Але Україна, Молдова та інші колишні радянські республіки все ще залишаються в системі електропередач, яку контролює Москва.
Вони мають позбутися російської зони електропостачання на користь національної безпеки. Московські диспетчери більше не контролюють роботу українських електростанцій, але мережа України, як і раніше, технічно пов’язана з Росією та Білоруссю. Якщо їй необхідно імпортувати електроенергію, вона може зробити це лише з Росії чи Білорусі.
Україні необхідно перейти з колишньої радянської на континентальну європейську енергосистему. Тому їй необхідно синхронізувати свою систему передачі електроенергії із Європейським Союзом.
Як і Бог, ЄС діє найчастіше не сповідними шляхами. Основою для інтеграції України до ЄС є широка Угода про асоціацію з ЄС, яка набула чинності у вересні 2017 року. Але вже у 2011 році Україна вступила до Європейської енергетичної спільноти, завданням якої є реалізація третього європейського енергетичного пакета, який передбачає поділ транспортування та виробництва енергії та маркетизацію.
Щодо електроенергії, то у 2008 році ЄС створив Європейську мережу операторів передавальних систем (ENTSO-E). До неї входять 42 оператори систем передачі електроенергії з 35 європейських країн, включаючи всі 27 членів ЄС, усі колишні югославські республіки та Туреччину, але поки що без України та Молдови.
Крім зміцнення національної безпеки України, синхронізація її системи електропередач із континентальною Європою мала б багато інших позитивних наслідків.
Це дозволило б Україні вільно торгувати електроенергією з Європою. Сьогодні це може робити лише невеликий острів Західний Бурштин, контрольований ДПЕК. Загалом Україна є нетто-експортером електроенергії, але іноді їй потрібний імпорт. Якщо в майбутньому Україна зіткнеться із нестачею електроенергії, Росія більше не зможе шантажувати цю країну. Натомість Україна просто імпортуватиме електроенергію з великого континентального ринку.
Після Революції гідності 2014 року Україна провела суттєві реформи в енергетиці, але цей процес був безсистемним. За кроком до реформи часто йшли несподівані обмеження цін, нові державні субсидії чи інше втручання у ринок. Якщо Україна інтегрується до європейського ринку електроенергії, стандарти ЄС заблокують подібні примхи уряду.
Ще одним наслідком цього стане таке необхідне вирівнювання численних тарифів на електроенергію в Україні. Двома найбільш очевидними бенефіціарами стануть «Енергоатом» та «Укргідроенерго», державні виробники атомної енергії та гідроенергії, депресивні тарифи яких можуть бути підвищені. Довільне регулювання тарифів для споживачів також має бути припинено. Високі «зелені» тарифи вдень зупинити юридично, але тарифи для нових виробників відновлюваної енергії можуть бути помірними. Раптове чи довільне обмеження цін більше неприпустимо, і уряду доведеться розібратися зі своїми зобов’язаннями щодо надання громадських послуг.
Європейська інтеграція призведе до зміцнення незалежності та надійності Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг України (НКРЕКУ), яка нині недостатньо сильна, щоб протистояти раптовим примхам президентської адміністрації чи парламенту. 2020 року уряд спочатку знизив тарифи для виробників вітрової та сонячної енергії в Україні. Потім воно не розрахувалося навіть за зниженими тарифами. Наразі заборгованість українського державного оператора електропередачі «Укренерго» перед виробниками відновлюваної енергії становить майже 1 млрд доларів США. Як наслідок практично всі прямі іноземні інвестиції в Україну припинилися. Вступ України до ENTSO-E може гарантувати справедливі ринкові правила, створюючи середовище, в якому іноземні інвестори наважаться повернутися до України.
Три прибалтійські країни обговорювали свій вихід із радянської енергосистеми протягом багатьох років, але зробили це лише частково. Вони уклали взаємну угоду з ЄС у 2018 році та мають намір завершити перехід у 2025 році. Проте їхні умови дуже відрізняються від тих, у яких перебуває Україна. Необхідно було побудувати два дорогі кабельні канали вартістю 1,6 млрд євро — один до Польщі, інший до Швеції, і країни Балтії запросили фінансування ЄС на покриття цих витрат. Додатковою проблемою були суперечки між самими балтійськими країнами.
Для України логістичні проблеми інтеграції мають вирішуватись набагато простіше. Україні не потрібні жодні спеціальні кабелі або великі інвестиції в інфраструктуру. Натомість їй потрібна така необхідна модернізація внутрішніх мереж, для чого їй слід звернутися за міжнародним фінансуванням до ЄС, Європейського інвестиційного банку, Європейського банку реконструкції та розвитку та Світового банку.
Було б цілком природно, якби Україна приєдналася до ENTSO-E разом із Молдовою, в якій нині діє розумний та реформістський уряд. Це не повинно бути великою проблемою, оскільки Україна приблизно вдесятеро більша за Молдову.
Україна та Молдова мають укласти угоду з ЄС про вступ до ENTSO-E вже 2023 року. Обидві країни повинні взяти на себе зобов’язання щодо своєчасного проведення необхідних реформ у сфері електроенергетики та регулювання, а ЄС має взяти на себе зобов’язання щодо надання частини необхідного фінансування.
Інтеграція електричних мереж має розглядатися як геополітичний пріоритет для України, Молдови та Європейського Союзу. Це можна і потрібно робити вже зараз. Останні кроки Росії наголошують на готовності Кремля використати енергетику в гібридній війні проти України. Настав час роззброїти у цьому питанні Кремль. Тим більше, що позитивний економічний ефект після відключення енергосистеми України від російської з подальшою інтеграцією до Європейської мережі системних операторів передачі електроенергії (ENTSO-E) становитиме близько $1,5 млрд на рік.
