РусУкр

Всі сегменти економіки сигналізують про катастрофічну структурну кризу – Олексій Кущ

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Економіка України переживає дуже складний період. Ситуацію посилює і той факт, що чиновники, відповідальні за розвиток економічного сектора, схоже, не зовсім розуміють як виводити країну з майбутньої кризи. Прем’єр-міністр Олексій Гончарук нещодавно сам зізнався, що «профан» в цьому питанні, що аж ніяк не додає оптимізму.

Всі сегменти економіки сигналізують про катастрофічну структурну кризу - Олексій Кущ

Про причини курсових коливань, “піраміду” ОВДП, перспективи приватизації держбанків і легалізації грального бізнесу в Україні, причини дефляції і рецесії української економіки в інтерв’ю «Економічним Новинам» розповів економіст, аналітик інституту Growford Олексій Кущ, інформують Економічні Новини.

Як Ви оцінюєте темпи розвитку української економіки з приходом Зе-команди і Кабміну Гончарука. У владі сьогодні професіонали чи «профани в економіці»? 

Тут можна поєднати жартівливу тональність з більш серйозною. Адже без гумору коментувати питання складно. Тим більше, що файли прем’єра Олексія Гончарука дають величезну кількість цитат, які можна використовувати в цьому контексті. Тому, кажучи його словами, «економіку ухандохали». І  зробили це саме «товариші папуаси». Але якщо серйозно, зараз економіка настільки складна система, що людині, яка добре набила руку в статистиці і маніпуляціях, можна дати навіть економіку Сомалі і вона зможе довести, що це країна непогано розвивається за рахунок сектора послуг по захвату танкерів. Щоб реально оцінювати економічний сектор необхідно користуватися чіткими кількісними критеріями. Вони дуже прості. З червня 2019 року в Україні відзначається падіння промислового виробництва. Якщо більше двох кварталів поспіль якийсь макроекономічний показник падає – це рецесія, в даному випадку – промислова. Причому, якщо в літні місяці падіння було лише на кілька відсотків, то в жовтні цей показник досяг 5%, листопаді – 7,5%, а в грудні – 8%. По суті, зараз спостерігається токсичне руйнування індустріального ядра в українській економіці.

Відстежуємо темпи падіння ВВП. Другий і третій квартали 2019 року показали рекордні темпи зростання ВВП в Україні на рівні 4 – 4,5%. Це дійсно був європейський рекорд. Однак в четвертому кварталі, ще фінальних статистичних даних немає, але, за оцінками експертів, зростання ВВП складе приблизно 2%. Тобто, ми бачимо уповільнення темпів зростання цього показника в два рази.

Ще один з основних двигунів економіки – прямі іноземні інвестиції. Тут також істотне падіння. 2,5 млрд. дол. – критично низький показник для такої країни як Україна, що межує на рівні африканських країн на південь від о.Чад.

У листопаді 2019 року в порівнянні з попереднім місяцем спостерігалося падіння індексу реальної заробітної плати. Тобто, всі сегменти економіки сьогодні сигналізують про катастрофічну структурну кризу. І заговорювати цю проблему абсолютно безглуздо. Прояв кризи вже торкнувся бюджетної сфери. У грудні минулого року, коли утворилася діра в розмірі 50 млрд. грн., були скорочені програми фінансування в рамках Державного фонду регіонального розвитку. Тобто, заморожені інфраструктурні проекти. А це дуже небезпечний причинно-наслідковий зв’язок: сьогодні заморожуються інфраструктурні проекти, а завтра – підприємства, які мали отримувати замовлення, недоотримають прибуток, не виплатять зарплати, а післязавтра – держава недоотримає надходження від податків до бюджету.

Що можете сказати про ініціативи президента Зеленського, які прозвучали в рамках Всесвітнього економічного форуму в Давосі, зокрема, про «податкові канікули тим, хто готовий взяти участь у великій приватизації в Україні», нову програму, яка буде називатися «Investmentnanny» і арбітражний суд для інвесторів?

Економічний форум в Давосі – це територія сенсів. Поряд зі складними футуристичними прогнозами там звучать і конкретні обговорення тих глобальних трансформацій, які відбуваються в світовій економіці. Зокрема, мова про можливу боргову, торгівельну і економічну кризу в світовій економіці, трансформацію глобалізму в глобальну дефрагментацію, коли світова економіка розпадеться на кілька великих кластерів, обговорення нового технологічного укладу, чергового етапу промислової революції, про те, як буде трансформуватися технологічний профіль світової економіки, як будуть перебудовуватися глобальні ланцюжки і т.д. Тобто, якщо тобі є що сказати світові на цей рахунок і пред’явити своє «ноу-хау», зацікавити своїми новими смислами, тоді є сенс їхати в Давос. Але якщо ти говориш банальщину і тиражуєш чужі ідеї, тоді ця поїздка безглузда. Тобто, якщо ти виступив перед напівпорожнім залом і просто розтиражував ідеї, які вже давно застосовувалися в інших країнах і нічого нового в них немає, то негативний ефект і розчарування проявляється буквально на наступний день. Що, в принципі, ми й побачили в Давосі.

Що стосується пропозицій Зеленського. Зокрема, про так звану «бізнес-няню» зі знанням п’яти мов. Назвемо її Провідник Харон в підземному царстві української економіки. Насправді ідея повністю злизана з практики Сінгапуру. Відомий Лі Куан Ю подав цю ідею на етапі проведення економічних реформ в своїй країні. Сінгапур – це маленька країна, фактично країна-місто, але її постколоніальна особливість, плюс азіатський менталітет призвели до того, що іноземному інвестору, який потрапляв на вулиці цього міста, дійсно потрібен був своєрідний супроводжуючий. Але ось чи буде ця «бізнес-няня» працювати в Україні? Наша країна величезна, з досить розгалуженою мережею державного менеджменту, причому як по вертикалі, так і по горизонталі, де потрібно узгоджувати масу питань, починаючи від центральних органів влади в Києві, закінчуючи обласними і місцевими органами влади. Зрозуміло, що ніяка «няня» з цим впоратися не зможе.

У нашому випадку для інвесторів набагато зручніше було б створення чогось на кшталт Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП), тільки без звичних черг. Як, наприклад, в Казахстані, де створено Міжнародний фінансовий центр, в структурі якого працює міжнародний фінансовий хаб, в тому числі інвестиційний. Там є центр для іноземців (експат-центр), який допомагає інвесторам вирішувати всі питання, починаючи від отримання посвідки на проживання, дозволу на роботу і індивідуального податкового номера, закінчуючи вирішенням проблем бізнесу. Різницю в підході ми можемо відчути неозброєним оком.

Ідея щодо введення Арбітражного суду для інвесторів із застосуванням англійського права була озвучена досить узагальнено. Що мав на увазі президент – сказати досить складно. Але тут дуже важливий момент. Для функціонування такої системи в Україні потрібно прийняти цілий ряд змін в законодавство. Повинні бути внесені поправки в Конституцію, які будуть створювати судову екстериторіальність для іноземних інвесторів. Тобто, для того, щоб озвучувати такі ідеї в Давосі, вони повинні були бути закладені в програмі влади і запущені ще на першій сесії нового парламенту. Зеленський повинен був виходити з цими ідеями вже маючи на руках початковий розгляд ідей в парламенті. В даному випадку було схоже на те, що піарники президента просто повитягали з міжнародного досвіду якісь більш-менш цікаві, на їхню думку, ідеї і вписали їх у промову президента, виключно для медійного, але не реального економічного ефекту.

Що стосується ідеї надати «податкові канікули» інвесторам, які вкладуть в приватизацію більше 10 млн. дол. Знову виникає маса питань. Так, інвестори зацікавлені в отриманні податкових пільг, особливо в рамках вільних економічних зон. Але їх більше цікавить інше. Наприклад, податкові пільги по ПДВ, по імпортних митах при ввезенні обладнання та комплектуючих в ці вільні економічні зони, податкові пільги зі сплати за землю, по податку на нерухомість, по прибутковому податку, які вони виплачують своїм співробітникам в цих вільних економічних зонах. Податок на прибуток як такий інвесторів особливо не цікавить. Тим більше, президент пропонує пільгу лише на перші п’ять років інвестування. Якщо говорити про реального системного інвестора, то в перші два-три роки він вкладає свої кошти і несе витрати, а прибуток з’являється на четвертий-п’ятий рік. Тобто, фактично п’ятирічні «податкові канікули» означають, що в кращому випадку інвестор скористається ними один рік. Якщо податок на прибуток вводити у вигляді пільги, то як мінімум потрібно на 10-15 років. Ідея знову ж таки була подана неправильно. Інвесторів цікавлять саме комплекси податкових пільг в рамках вільних економічних зон.

Які перспективи в приватизації державних банків, зокрема, «ПриватБанку» і «Ощадбанк»? 

Перспективи досить туманні. На сьогоднішній день державні банки – це своєрідні «валізи без ручки». Більше 50% кредитів у них непрацюючі і проблемні. Крім того, кон’юнктура на банківські активи в Україні зараз несприятлива. Практично всі іноземні фінансові групи, які зайшли в Україну з задоволенням продали б свій бізнес, але не хочуть цього робити, тому що не готові фіксувати збиток, чекають відповідний час, щоб вийти «з плюсом» або хоча б «в нуль». Відповідно, приватизація на користь системних інвесторів фактично неможлива. Продати якимось сумнівним власникам, які використовують ці банки просто для того, щоб вичавити з них залишкову ліквідність, звичайно, можна. Але системного інвестора залучити навряд чи вдасться. Для того, щоб приватизувати банки, потрібно проводити передприватизаційну підготовку. Якщо ми говоримо про «ПриватБанку», то потрібно проводити його реструктуризацію і поділ на кілька частин. Наприклад, платіжний сервіс «ПриватБанку», якщо виділити його в окрему структуру, можна приватизувати вже зараз. Ніхто не буде купувати банк, обтяжений ризиками судових історій з найбільшим олігархом країни. Тобто, стару юридичну оболонку «ПриватБанку» зі всією юридичною історією і з усіма проблемними активами потрібно залишати у власності держави для продовження подальших судових розглядів, щоб, нарешті, закрити цю сторінку. А все здорові активи і пасиви виносити в нову структуру, яку якраз можна після ребрендингу приватизувати. Це стосується і передприватизаційної підготовки інших банків: «Ощадбанк» (об’єднання з Укрпоштою в єдиний поштовий банк), «Укрексімбанк» (виконання функцій фінансування експортних операцій). Без розчищення, виведення з їх балансу проблемних активів продати ці фінустанови буде практично неможливо.

Які наслідки для економіки країни буде мати зміцнення гривні? 

Зміцнення гривні було викликане в основному штучними монетарними фінансовими факторами. Тобто, жорстка монетарна політика НБУ, високі відсоткові ставки, застосування таких монетарних інструментів як «депозитний сертифікат», за допомогою яких в січні була залучена за один день рекордна сума ліквідності банків в майже 160 млрд. грн. Все це призвело до дефіциту гривні на внутрішньому ринку капіталу. Побудова спекулятивної «піраміди» ОВДП, яку здійснював Мінфін, стала причиною того, що на наш ринок хлинув спекулятивний капітал. Так звана модель «керрі-трейда», коли фінансові спекулянти заробляють на різниці відсоткових ставок в різних країнах, досить ризикова стратегія. Зараз в Україні показник опустився з 20% до 10-12%, але, тим не менш, він все ще високий. Центробанки будь-якої країни повинні відслідковувати динаміку світових ринків капіталу і враховувати цей фактор при проведенні своєї монетарної політики. Тому що, якщо цього не робити і надмірно підвищувати відсоткові ставки усередині своєї країни, відкриємо шлюзи для спекулятивного капіталу. Що і зробив НБУ. В результаті був створений штучний профіцит іноземної валюти. Тобто, виходить дві тенденції. З одного боку, у нас дефіцит гривні, з іншого – профіцит валюти. І коли дефіцит гривні зустрівся з профіцитом валюти на міжбанківському валютному ринку ми побачили атипове зміцнення гривні на 15% в 2019 році.

У нас сировинна експортно-орієнтована країна. Тобто, економіка орієнтована на експорт сировинних товарів і напівфабрикатів. Це означає, що рівень доданої вартості вкрай низький. Отже, товари є чутливими як до змін динаміки цін на світових ринках, так і до зміцнення національної валюти. Якби ми експортували не метал, а, наприклад, автомобілі, то ефект від зміцнення гривні не був би таким шоковим для нашої економіки. Тобто наші металурги втратили частину своєї рентабельності на експорті металу, а потім ще й за рахунок зміцнення гривні. В результаті такого подвійного цінового і курсового шоку ми побачили падіння промисловості.

Але тут небезпека ще в тому, що не тільки одна металургія падала. Найбільше падіння зафіксовано якраз не в великих індустріальних областях, а в таких областях як Житомирська, Чернігівська, Хмельницька, Закарпатська. Тобто, відзначено або уповільнення зростання, або падіння виробництва таких галузей як текстильна, виробництво автозапчастин, машинобудування, електротехніка, деревообробка. Ці галузі мали дуже невелику рентабельність в межах 10-15% і теж працювали переважно на експорт. Відповідно 15% -ве зміцнення гривні практично з’їло всю їх рентабельність, яку вони отримували протягом року. Вони почали працювати в збиток. Єдиний спосіб не збанкрутувати для них – зупиняти виробництво або максимально його скорочувати.

Наскільки виправдовує себе такий інструмент як ОВДП з точки зору довгострокової фінансової стабільності? 

Інструмент ОВДП сам по собі не є ні поганим, ні хорошим. Поганим або хорошим є його застосування. Так само як ревальвація або девальвація курсу. Погано, коли відбуваються різкі пікові коливання курсу нацвалюти як в сторону девальвації, так і в бік ревальвації. Тобто, які суттєво змінюють базові прогнози, руйнують горизонт інвестиційного планування. Курс нацвалюти – прикладний інструмент держави з проведення фінансово-економічної політики. Обмінний курс нацвалюти – похідна функція від економічної моделі, яка застосовується в тій чи іншій країні. Тому вибудовуючи «піраміду» ОВДП, Мінфін повинен був спільно з НБУ і Мінекономіки розробити чітку параметричну модель впливу емісії боргових інструментів на внутрішній ринок капіталу, обмінний курс, темпи зростання економіки. Причому, розробити до того, як параметри випуску ОВДП закладалися в проекті держбюджету. Ця модель повинна була бути узгоджена з НБУ як з точки зору інфляційних, так і з точки зору курсових наслідків. А також скоординована із загальною моделлю розвитку економіки і з очікуваннями економічних агентів. Якби все було зроблено правильно, то можна було б проводити трансформацію зовнішнього боргу у внутрішній за допомогою випуску ОВДП при цьому не порушуючи курсову стабільність гривні, зберігаючи збалансовану цінову динаміку і не завдаючи шкоди зростанню економіки.

Ключовим фактором ОВДП є не сам обсяг емісії цих цінних паперів, скільки прибутковість, з якої вони розміщувалися. Є сумніви з приводу того, що рівень прибутковості, яка виставлялася в межах 18- 20% був адекватний ринковому попиту. Простими словами, можна було залучити ті ж суми ОВДП, які були залучені, але з прибутковістю в 1,5 -2 рази менше. Наприклад, починати можна було з 10-12% і довести зараз їх прибутковість до 6-7%. Наслідки високої відсоткової ставки були дуже сумні. У 2020 році сума виплат, які ми виплачуємо тільки за відсотками, без урахування тіла кредиту, по зовнішній і внутрішній позиках складає 145 млрд грн. Це більше, ніж передбачено в держбюджеті на медицину і в півтора рази більше, ніж на освіту.

Також не потрібно було формувати значні випуски за допомогою емісії ОВДП на термін три-шість місяців. У чому взагалі був сенс цієї політики? Розміщуючи ОВДП на такий короткий період часу, вже протягом одного календарного року державі доводилося повертати ті гроші, які бралися в борг і потрібно було випускати нові ОВДП. В результаті чого Мінфін в 2019 році кілька разів переглядав суму виплат за внутрішнім державним боргом в бік збільшення на 20-50 млрд грн. Якщо і проводити випуски ОВДП потрібно було починати зі середньострокових і переходити на довгострокові періоди. Але ні в якому разі не починати з трьох-шести місячних паперів.

Чи може НБУ створити окремий канал для викупу валюти у нерезидентів, яку вони заводять під розміщення Мінфіном ОВДП? 

Теоретично так. Але тоді довелося б викуповувати валюту не по 24, а по 26-27, тобто у нерезидентів було б більше гривні для покупки наших боргів. Або для покупки планової емісії ОВДП нерезидентам довелося б поміняти менше валюти. Тобто, або внутрішній борг збільшився б, або темп приросту валютних резервів НБУ знизився. З іншого боку – Мінфін частково виграв за рахунок зміцнення гривні при розміщенні ОВДП, але за рахунок НБУ, який поніс в порівнянні з цією «економією» мільярдні збитки в результаті негативної курсової різниці за своїми валютними операціями та активами. Без оцінки загального економічного збитку від ревальвації (а він величезний), нинішня стратегія полягала в зміцненні курсу під прихід спекулятивної валюти, так  само, як майбутня стратегія «під вихід» спекулятивних інвестицій в ОВДП – це така ж різка, але девальвація, на цей раз з катастрофічними наслідками вже для населення.

Про що це говорить? Це танго для двох: Мінфіну і НБУ. Вибираючи між інтересами бізнесу та метою боргової політики – нинішній Мінфін вибере борги. А вибираючи між населенням і резервами, нинішній НБУ вибере резерви. Будь-який новий адекватний міністр фінансів розіб’є лоба об «незалежність» НБУ, а будь-який ефективний глава НБУ отримає «між ребер» піраміду ОВДП. Тобто, для того, щоб ці інституції працювали не на досягнення вузьких індивідуальних цілей, а на цілі і завдання розвитку економіки, потрібне системне перезавантаження і Мінфіну, і Нацбанку. А також створення координаційного лінку  між ними. Ідея Порошенко про формування Ради з фінансової стабільності, так і залишилася на папері. Зате на зміну їй прийшло «чаювання». Про що там говорили, ми тепер знаємо.

Нещодавно Україна завершила розміщення 10-річних єврооблігацій під 4,375% річних. Як ви оцінюєте ефективність роботи НБУ в цьому питанні? Які економічні вигоди залучаються державою?

Будь-які події, в тому числі і новий випуск боргових зобов’язань, неможливо розглядати поза контекстом стану світового ринку капіталу. А там зараз розширюється океан негативних процентних ставок. І якщо раніше цим «грішила» переважно Японія, то зараз до неї приєдналися Швейцарія і ЄС, і дуже близько “підійшли» США. Причому, перші негативні ставки були в основному інструментом монетарної політики і поширювалися на операції центрального банку і комерційних фінансових установ, а зараз вони виплеснулися не тільки на ринки капіталу, коли, наприклад, німецькі суверенні бонди котируються з негативною прибутковістю, а й реальний сектор економіки: в Швейцарії банки почали видачу компаніям кредитів з негативною ставкою, а в Данії вже активно запущена іпотека, коли не позичальник платить банку за кредит, а навпаки.

Тобто, світ занурюється в епоху нульових або негативних відсоткових ставок. Відповідно інвестори посилюють полювання за позитивною прибутковістю і готові переплачувати, якщо знаходять такі інструменти. Тому контекст світового ринку капіталу зараз зовсім інший. І він давав максимально сприятливі передумови для того, щоб Україна не під 4% розмістила єврооблігації, а, умовно кажучи, під 2-2,5%. Тобто, знову бачимо значну переплату. За моїми оцінками, на цьому випуску Україна переплатила, якщо брати 10-річний термін обігу цих паперів, приблизно 200 млн. євро у вигляді одних тільки відсотків. І про факт, що їх можна було розмістити під більш низьку відсоткову ставку, говорить і перевищення попиту над пропозицією в три рази. Знову бачимо незрозумілу боргову політику держави, яка більше вигідна кредиторам, ніж самій державі.

Скільки грошей зараз в Україні перебуває «в тіні». Чи є передумови для грамотної детінізації економіки в найближчі роки?

Передумови такі є. Тіньову економіку оцінити не складно. На руках у населення і бізнесу, якщо брати дані з чистого інвестиційного міжнародної позиції, приблизно 96 млрд. дол. Це те, що за весь час було виведено за межі банківської системи. Це максимальна планка, на яку можна розраховувати. У реальності цих грошей напевно менше. Для детінізації недостатньо одного закону про податкову амністію, яку пропонує влада. Щоб проводити детінізацію, потрібно усунути її передумови. А саме: надмірний фіскальний тиск, зловживання монопольним становищем, як з боку державних, так і приватних монополій, надмірний адміністративний тиск. Саме це призводить до появи тіньової економіки. За допомогою відходу в тінь економічні агенти, таким чином, рятують свій бізнес від банкрутства або рейдерських захоплень. Простими словами, бізнесу необхідно дати той рівень податків, який можна порівняти з гібридними фіскальними витратами в тіньовій економіці. Адже в тіньовій економіці бізнес теж платить певні побори, які збираються, в тому числі владою і тіньовими структурами. Ось якщо держава дасть рівень фіскального навантаження, який буде порівнянний з цими гібридними фіскальними зборами, проведе демонополізацію ринку, щоб економічні агенти могли вільно конкурувати з монополіями, прибере зайвий адміністративний тиск, щоб бізнес зміг вести свою діяльність вільно не тільки в тіні, але і в офіційному секторі, тоді можна говорити про детінізацію.

Наскільки реально легалізувати гральний бізнес в Україні?

Ми втратили модель, яка була б вигідна Україні. А саме – кластерного розвитку. Тобто, створення спеціальних гральних зон як для іноземних громадян, так і для громадян своєї країни. Порушений порядок дій. Спочатку потрібно було отримати технічне завдання міжнародних інвесторів про те, яким вони хочуть бачити цей бізнес в Україні під розробку законопроекту про легалізацію грального бізнесу. Тобто, нам повинні були показати, в чому наша конкурентна перевага і чому вони захочуть їхати грати в Україні, а не в сусідню Грузію. Саме з отримання такого технічного завдання починали всі країни, включно з великими, такими як Японія. Легалізація повинна вирішувати два завдання. Перше – зниження токсичності для населення, щоб не було розвитку ігроманії. Друге – максимізація зборів до бюджету. Якщо ні перше, ні друге завдання не вирішується, значить в легалізації немає ніякого сенсу. Законопроект, який зараз розроблений в Україні не вирішує ні перше завдання, ні друге. Він поширює гральний бізнес по всій території країни, не локалізує його в спеціальних гральних зонах і найголовніше – не створює передумови для системного наповнення бюджету. Тобто, 4 млрд грн., про які сьогодні ведеться мова – це розмови ні про що.

Чому в усьому світі в основному застосовується саме кластерна система гральних зон? Тому що вона дозволяє залучати не тільки гроші, які збираються від грального бізнесу, але і супутні ресурси. Потрібно розуміти, що гральний бізнес у вигляді обов’язкових гральних зборів і податків становить 20% доходів до бюджету, а 80% – приходять у вигляді супутніх інвестицій. Якщо розвивається гральний кластер, то не тільки відкриваються гральні будинки, але будуються готелі, конференц-зали, яхт-клуби, ресторани, таким чином, створюються нові робочі місця. Замість цього, в нашій країні хочуть застосувати «кустарну модель під себе», розраховану на збір грошей з простого українського ігромана.

Ваші прогнози щодо розвитку економіки в 2020 році. Чи варто очікувати проривів? 

Цей рік буде повторювати минулий, тому що практично ідентичний бюджет, ідентична політика Мінфіну. Єдино, з певними корективами. Все буде залежати від світових цін на сировину. Якщо вони будуть падати, відповідно буде погіршуватися стан української економіки. Причому, наша економіка може реально увійти не тільки в промислову, а й ще і в споживчу дефляцію. У грудні споживча дефляція склала 0,2%, що абсолютно нехарактерно для зимового місяця, коли завжди йде інфляція. Це сталося вперше з 1991 року. Фактично ми можемо опинитися в негативній фазі ділового циклу – мінімальній точці економічного розвитку, що загрожує зростанням безробіття, скороченням реальних доходів. Але обмінний курс гривні при цьому буде більш-менш стабільний, навіть зможе зміцнитися за рахунок припливу спекулятивного капіталу. Тобто, не за рахунок ефективного розвитку, а за рахунок тимчасової консервації негативного циклу і загальної деградації економіки. Це стабільність «навиворіт» – коли зміцнення національної валюти забезпечується не зростанням попиту на неї з боку економічних агентів під реалізацію нових проектів, а її дефіцитом, коли грошей немає ні у кого: ні в бізнесу, ні у населення.

Небезпечна не сам криза, а відношення влади до цієї рукотворної кризи. Вихід з неї починається з усвідомлення помилок і з прийняття необхідних заходів на їх виправлення. Всі заяви чиновників, які ми чуємо сьогодні – виключно з «хайповими» реляціями, які в основному зводяться до того, що Україна в черговий раз прийняла на себе чергове  боргове фінансування в гривні або євро за «вигідними» відсотковими ставками. Тобто, головна заслуга влади полягає в тому, що вона «вигідно» залучає зовнішні і внутрішні кредити. На жаль, немає чесного усвідомлення своєї провини в цій кризі і відкритої позиції, яка б полягала в пошуку рішень виходу з кризи.






Останні новини в соцмережах



работа на besplatka.ua


Экономические новости youtube

Богдан



Loading...

bigmir)net TOP 100
Всі фото »