В.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун пояснила «і», чому так важливо запровадити медичну реформу.
Українці фактично сплачують за медичні послуги, але обома руками тримаються за конституційну норму про безплатну медицину. Як бути в цій ситуації? Можливо, змінити Конституцію?
Зміни до Конституції — довгий шлях. Взагалі, вже є два рішення Конституційного суду, де прописано, що саме медична допомога повинна бути безоплатна, а не медичні послуги.
А яка різниця?
Медична допомога включає в себе надання медичної консультації у разі хвороби. Тобто, ми гарантуємо первинну ланку та екстрену меддопомогу — це є допомога. А вже планові операції чи ті, що не є життєво важливими — інша річ.
Крім того, всі говорять про статтю №49, але ніхто не згадує №95, в якій написано, що всі соціальні програми мають подаватися у межах державного бюджету. І це нівелює зміст 49-ї статті, адже ми ніколи не зможемо надавати всім безоплатні медичні послуги.
А зміна Конституції — це політичне рішення. Я думаю, що було б добре написати: «Держава гарантує рівний доступ всіх громадян до якісних медичних послуг». Це є більш правильним, бо держава зможе гарантувати такий доступ. Але я не пропоную вносити зміни до Конституції: це справа політиків. Проте, можна переглянути чимало її пунктів і вдосконалити.
На Вашу думку, що є більшою проблемою української медицини – недостатність фінансування чи особливості національної системи управління, яка дозволяє медикам отримувати гроші з бюджету й окрім того, збирати побори з українців?
Не можна сказати, що одна проблема переважає над іншою. Є одна проблема, що так, немає достатнього фінансування галузі. Більшість країн світу і Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує, аби хоча б 7,5-8% ВВП виділялося на охорону здоров’я. Зараз в нас це 7%.
Близько половина — це кошти держави (не тільки МОЗ, але й ДУС, військові заклади, «Укрзалізниця» тощо). Я б хотіла, щоб в Україні левову частку витрат покривала держава і люди мали меншу частину доплачувати.
З іншого боку, фінансування має збільшуватися, але спершу ми маємо побачити, що система ефективно працює. Просто вливання фінансування на неефективну систему, не покращить її роботу. Це не працює.
Слід змінити саму систему: аби ми оплачували результат, а не існування лікарень. Щоб ми оплачували якісне надання допомоги, а не будь-яке, яке не контролюється за якістю та результатами лікування. А державне фінансування надходить всім закладам незалежно від якості та ефективності лікування, рівня підготовки їхніх працівників.
Тому, я впевнена: система, яка оплачує медичні послуги і вимагає високий рівень їх надання, більш правильна. І коли ми покажемо, що кошти, які зараз є у державному бюджеті, можна ефективно використовувати на благо пацієнтів та медпрацівників, тоді маємо право просити збільшення фінансування. А просити більше грошей, щоб вливати в систему, яка не приносить позитивних результатів — марно.
Все це — недоліки самої системи охорони здоров’я. А які первинні проблеми?
Звичайно, це рівень смертність і захворюваності. Часткова їх причина – надвисокі витрати на «фуфломіцини» (препарати/ліки, користь яких не доведена або відсутня) через невисоку кваліфікацію лікарів і медичних працівників в Україні. Звісно, є дуже професійні кадри. Проте, ряд лікарів продовжують користуватися старими протоколами й застарілими ліками, які вже не використовується у світі.
Також чимало лікарів не приділяють увагу постійному вдосконаленню свого професійного рівня. В цій ситуації, однією з проблем постає незнання англійської мови, а саме вона зараз є мовою медицини. Щоб читати сучасні журнали, їздити на міжнародні конференції, навчання чи спілкуватися з експертами — слід знати іноземну мову.
А рівень базової медичної освіти Вас влаштовує?
В Україні він досить низький. Коли випускники наших вишів виїжджають за кордон, їм важко здавати там екзамени. Нещодавно ми додали 30 запитань від американського ліцензійного екзамену в український тест «Крок-3», в якому брали участь інтерни з США та України. Лише 3% українських інтернів отримали прохідний бал. Тому, мусимо підвищити рівень освіти і постійного навчання лікарів. Я не кажу, що всі наші лікарі погані, але треба виходити на європейський рівень.
Але ж це, мабуть, знову повертає нас до проблеми фінансування…
Ще раз наголошу: Міністерство охорони здоров’я не має досить фінансування, аби заплатити за все. Тому, слід перестати брехати один одному про існування безкоштовної медицини.
Ми хочемо створити єдиний медичний простір, де кожен громадянин зможе піти до лікарні будь-якого відомства, а держава оплачуватиме медичні послуги за єдиним тарифом. Якщо пацієнт бажає піти до приватної клініки, він повинен буде доплатити різницю між державним тарифом і приватним. Отож, ми прагнемо працювати прозоро, використовувати ефективно виділені гроші, надавати покращені персоніфіковані медичні послуги кожному.
І як цього досягти?
Дозволити українським лікарям використовувати міжнародні протоколи й почати навчати їх англійської мови ще у вишах. Адже ми маємо безліч освітніх програм (МОЗ співпрацює з British Medical Journal), курсів підвищення кваліфікації на базі міжнародних організацій, закордонних медичних університетів і академій. Так, ми намагаємось допомогти нашим лікарям підвищити кваліфікацію, аби вони стояли на одному рівні з європейськими колегами.
Ми говоримо про лікарів, а з іншими працівниками сфери все ОК?
Ні, все це стосується не лише лікарів, а й медичних сестер і фармацевтів. Їх спеціальності теж потребують підвищення рівня освіти. Зараз в Україні працює група медичних сестер, які розвивають освіту медсестринства. МОЗ вже визнав ступінь магістра на спеціалізації «медсестра». Окрім згаданого, ми допомагаємо розвивати програми фізіотерапевтів та ерготерапевтів (спеціалізація — максимальна адаптацію людини в навколишньому середовищі з втраченими і збереженими функціями). Зокрема, вони були б корисними для бійців, які повертаються з зони АТО й потребують реабілітації.
Взагалі, майже всі зміни, що відбуваються, починаються на етапі освіти та навчання. Тому, нова генерація українських лікарів повинна бути озброєна знаннями. І ми допоможемо подолати за декілька років цей перехідний період: будемо підвищувати кваліфікацію вже працюючим лікарям, збільшувати зарплатню тим, хто справляється з роботою на професійному рівні і хоче вдосконалюватися.
Збільшувати зарплату? Як саме?
Я проти, щоб у лікарів була зрівняна зарплата. Хороші спеціалісти, до яких ідуть пацієнти, мають отримувати більше зарплату. Все повинно залежати від кількості пацієнтів, що приходять до лікаря і ефективності методів лікування.
Я часто називаю лікарів спецпризначенцями медицини. Тому, це повинні бути найкращі спеціалісти. І важливо, щоб люди, які йдуть у цю професію розуміли надвисоку відповідальність: постійно підвищували рівень кваліфікації, щоб надавати ефективну допомогу пацієнтам. А МОЗ повинен допомогти лікарям у цьому: створити умови для розвитку освіти і платити достойну зарплату.
Але зараз медики часто користуються державними коштами і паралельно неофіційно вимагають гроші з пацієнтів…
Це велика проблема. Я зустрічала багато людей, які змушені були покинути професію, тому що не могли вимагати гроші від пацієнтів, вважали це приниженням власної гідності та гідності пацієнта. Це не була причина, чому вони хотіли стати лікарем, але система змушує тебе або бути нечесним, або піти.
Нова система буде вимагати від лікарів, що працюють на первинній ланці і мають договори з пацієнтами, а також від лікарів у поліклініках та стаціонарах, що їм не дозволено брати додаткові кошти від пацієнтів поза тарифами, затвердженими й оплаченими державою. Коли ж буде діяти принцип співоплати, він працюватиме прозоро і пацієнти знатимуть, скільки коштуватиме та чи інша медична послуга, і яку частину оплачує держава.
Реформа, запропонована МОЗ, передбачає збільшення офіційних доходів лікарів. Чому тоді такий спротив з боку лікарського корпусу?
Спротив дещо перебільшений. Ми неодноразово розмовляли з сімейними лікарями, і вони підтримують нашу реформу. Вони вбачають у ній покращення свого статусу. На Західній Україні сімейні лікарі вже підписують договори з пацієнтами, хоча закон ще не прийнято.
Лікарі, які чесно працюють і не вимагають додаткових грошей з пацієнтів, розуміють, що в перспективі зможуть отримувати підвищену зарплату. Крім того, коли буде запроваджено ліцензування лікарів, вони зможуть переходити з однієї роботи на іншу.
Проти реформи виступають лікарі, які в тіні наразі заробляють набагато більше. Вони розуміють: коли проведемо реформу, така можливість зникне. Тому, противники реформи — головні лікарі, які мають достатньо коштів, щоб оплачувати замовні матеріали у ЗМІ про негативне ставлення лікарського корпусу до реформи. Ми чуємо від лікарів низького рангу, що їх керівництво негативно розповідає про реформу, про масове звільнення медичних працівників і закриття багатьох стаціонарів.
Ви, напевно, бачили декларації головних лікарів багатьох вітчизняних медичних закладів: при скромних зарплатах — нескромні статки (декілька машин, квартир, заміських дач, сотні тисяч доларів і мільйони гривень готівкою). Без сумніву, ці люди будуть невдоволені чесною системою.
Вони у цьому схожі на членів комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, які більше турбуються державними закупівлями, ніж реформою, яка може допомогти українцям. Не дивно, адже колись цією системою перетікали мільярди гривень через нечесні тендери — кошти просто розкрадалися з державного бюджету.
Тому, ми розуміємо, чому наші реформи не проходять. Просто деякі персони не зацікавлені у покращенні рівня медицини для українських громадян. Інша річ, якщо була б конструктивна критика з боку Комітету ВР чи головних лікарів, обговорення проблем. Але поки бачу лише персональні атаки на мене. Але це не є аргументацією, що законопроект поганий.
