Смуга скандалів і вкрай важка ситуація, в яку потрапило колись легендарне запорізьке авіадвигунобудівне підприємство «Мотор Січ», є дуже яскравою ілюстрацією наслідків «прихватизації» і так званих реформ взагалі.
Поряд з такими діамантами з колишньої радянської високотехнологічної «корони», як Південмаш і КБ «Південне», авіапідприємство «Антонов» і Харківське авіабудівне підприємство, Харківський танковий завод імені Малишева, Миколаївська «Зоря-Машпроект», цілий ряд інших менш знакових, але дуже важливих і колись передових в науково-технічному відношенні підприємств, «Мотор Січ» опинилася на межі вмирання. Як сказав герой Юрія Нікуліна в радянській кінокомедії, ці підприємства «викинули в прірву».
А «Мотор-Січ» ще й «пішла по рукам» – китайським, а тепер ще й американським. Якщо китайці мають намір, очевидно, «видоїти» з підприємства всі гідні уваги ноу-хау і технології, то американці, схоже, просто зацікавлені в тому, щоб убити виробництво і науково-технологічну базу, позбувшись конкурентів, а заодно запобігти розповзанню наших технологій по світу, перш за все їх потраплянню в руки китайців, які цим технологіям здатні знайти гідне застосування.
Ситуація склалася патова, оскільки будь-яке рішення зараз тільки погіршить становище.
Трохи про історію і скупку краденого
Спочатку були не китайці, не американці, а дехто В’ячеслав Богуслаєв, колишній керівник підприємства і народний депутат-регіонал, який цікавими шляхами зумів «прихватизувати» акції підприємства після його приватизації. У подробиці вдаватися не будемо, про це багато писали ЗМІ, хоча ще більше тут неясного. Факт в тому, що в певний момент саме Богуслаєв став майже одноосібним господарем підприємства і увійшов до числа найбагатших людей в Україні.
Щоб зрозуміти, що сталося, необхідно зробити короткий ліричний відступ в сферу історії, включно з історією дерибану колишньої загальнонародної власності.
Нагадаємо, що «Мотор Січ» був свого часу, одним з провідних світових розробників і виробників широкої номенклатури двигунів для літаків і вертольотів. Випускаються також наземні газотурбінні двигуни і електростанції, товари народного споживання.
Історія заводу починається в далекому 1907 році, причому вже в роки Першої світової війни, саме з 1916 року, там почали випускати перші авіадвигуни. Крім підрозділів безпосередньо в Запоріжжі акціонерне товариство має цілу низку дочірніх підприємств по всій Україні, в тому числі підприємство, що займається пасажирськими та вантажними авіаперевезеннями.
На відміну від виробництва чавуну, залізорудного концентрату, іншої сировини і напівфабрикатів, які олігархи так-сяк навчилися продавати на експорт, перетворюючи Україну на бананову республіку, з підприємствами хай-тека все виявилося набагато складніше. Розрив коопераційних і збутових зв’язків в межах колишнього СРСР і соцтабору, відсутність нових ринків і невміння їх відшукати призвели більшість цих підприємств до деградації, поставивши на межу знищення. «Мотор Січ» не була винятком, оскільки левову частку продукції підприємства купував російський авіапром. Значна стагнація і деградація російської авіаційної промисловості, політика імпортозаміщення в Росії, нарешті, повний розрив економічних зв’язків в авіабудуванні з початком московської агресії поставили «Мотор Січ» на межу знищення.
Ситуацію різко загострювала байдужа політика української влади до високотехнологічного виробництва. У цивілізованому світі подібні підприємства, які мають подвійне, оборонне значення, які володіють державною таємницею, завжди знаходяться під щільною опікою держави, яка дає замовлення, фінансує, підтримує, стежить за відсутністю витоків інформації і так далі, хоча ці корпорації є формально приватними, але не одноосібно приватними! Який-небудь умовний Богуслаєв не зміг би особисто «прихватизувати», наприклад, McDonnell Douglas в США, Dassault Aviation у Франції і таке інше. І вже тим більше, не зміг би вивести на офшори акції підприємства, що має оборонне значення, і продати його китайцям.
«Мотор Січ» повністю відрізана від держпідтримки і держзамовлень. У той же час МВС України в рамках програми «Єдина система авіаційної безпеки і захисту МВС» до 2021 року має закупити у Франції і отримати 55 вертольотів Airbus Helicopters (колишня Eurocopter Group) різних модифікацій. Частина вертольотів вже отримана, поставки продовжаться протягом найближчих двох років.
Відразу ж виникає ряд питань. Навіщо фінансувати іноземного виробника, якщо є свій? Навіщо створювати з нуля і за великі гроші експлуатаційно-ремонтну базу під іноземну техніку, якщо є своя, «заточена» під звичну для нас техніку, перевірену багаторічною експлуатацією?
Тут пахне шкідництвом і корупцією!
З усіх президентів та прем’єр-міністрів України, мабуть, тільки Кучма хоч якось розумів значення тих уламків радянського хай-тека, які дісталися Україні після розвалу Союзу. Тому при Кучмі були спроби розвивати ці напрямки, шукати нові ринки збуту і партнерів. Та й то, це стосувалося більше ракетно-космічного напряму, який був ближчим і зрозумілішим Кучмі, зважаючи на його ракетну біографію, хоча в директори Південмашу він просунувся в 1980-х все ж по партійній, а не по виробничій лінії.
Але при Кучмі мали місце хоча б «морські старти», кооперація з Росією в цілому ряді космічних програм, політ в космос на американському «Шаттл» єдиного суто українського космонавта, нині – на жаль – уже покійного Леоніда Каденюка. Нарешті, була спроба відійти від фатальної прив’язки української космічної галузі до Росії шляхом участі України в спорудженні бразильського околоекваторіального космодрому Алкантара, але цей багатообіцяючий проект був «успішно» провалений злодійкуватим українським «елітняком» без клепки в голові, і в 2015 році співпрацю Бразилії і України було остаточно припинено.
Однак авіапром не надто розквітав навіть при Кучмі, якому ближче все-таки були ракети і космос. Його послідовникам, від Ющенка і до сьогоднішніх днів, і зовсім банально не вистачало розуму, щоб приділяти хай-теку хоча б мінімально достатню увагу.
Одним з результатів цього і став той факт, що корпоративні права «Мотор Січі» виявилися в руках Богуслаєва, який вивів ці права на офшори, а у міру погіршення ситуації на підприємстві та навколо нього почав шукати, «куди піти, кому віддатися».
Бажаючі знайшлися, і цілком очікувано, що такими виявилися китайці, які вже давно «ходять колами» навколо українських високих технологій.
У зв’язку з цим слід згадати про скандал навколо чи то продажу, чи то передачі китайцям другого, недобудованого екземпляра літака Ан-225 «Мрія», який з радянських часів стоїть під парканом на авіапідприємстві «Антонов» в Києві. Якісь «розумники»-коммерсанти з цього підприємства затіяли з якимись китайськими компаніями переговори на цю тему, але інформація потрапила в ЗМІ, розгорівся скандал, і питання затихло, хоча цілком можливо, що підкилимні переговори тривають.
Недобудована друга «Мрія» продовжила стояти без діла з 1980-х років, оскільки Україна не здатна «поставити на крило» цю унікальну машину самостійно. Адже крило з усією механізацією виготовляв Ташкент, багато деталей фюзеляжу – Ульяновськ, численні і складні гідросистеми – Нижній Новгород, а система управління і бортовий комп’ютер – Підмосков’я, причому майже всі ці елементи є унікальними, і вони виготовлялися індивідуально.
Інтерес китайців до «Мрії» пояснимо. Вважається, що «Мрія» призначена для перевезення великогабаритних вантажів, але це не зовсім так. Вона замислювалася і споруджувалася як один з елементів, як платформа для так званого «повітряного старту» в космос, коли космічний апарат запускається не з землі, а зі стратосфери, куди його доставляє великовантажний літак, що виконує роль першого ступеня космічного корабля. Ідеологом «повітряного старту» був уже покійний Гліб Лозино-Лозинський, виходець з України, який займався також знаменитим радянським «шатлом» – «Бураном». Союз розвалився, і програму довести до кінця так і не змогли. Навіть Росія «не потягнула» цю ідею.
Судячи з інформації, що спливає в ЗМІ, китайці вхопилися за ідею повітряного старту, і навіть досягли в цьому певних успіхів, навчившись запускати з висотних винищувачів невеликі супутники на невисокі орбіти. Але для запуску важких космічних апаратів необхідні потужні літаючі платформи типу «Мрії» з її 250-тонною максимальною вантажопідйомністю. Таких технологій у Китаю поки немає, і взяти їх можна тільки в Україні або в американців, які Китаю їх не продадуть, та й по ряду параметрів навіть США не дотягує до радянського чуда 1980-х років, яким є «Мрія». Цим обумовлений інтерес Піднебесної до «Мрії» і підприємству Антонов. Цим же обумовлений їх інтерес до «Мотор Січі», яка розробила і виготовила двигун Д-18Т для «Мрії» та «Руслана». Таких технологій по двигунах у Китаю немає, а Штати їм аналогічне явно не продадуть.
Зате їх можна купити «за недорого» в Україні разом з заводом-виробником і підприємством-розробником. Тим більше що на «Мотор Січі» є ще багато іншого, що становить інтерес для Піднебесної.
Тому, коли у Богуслаєва виникла ідея продати хоч комусь вмираючий завод, довго шукати йому не довелося. Він продав китайцям офшорні компанії, які володіли міноритарними пакетами акцій «Мотор Січі», причому це відбулося вже кілька років тому. Китайці захотіли сконцентрувати на китайській компанії Skyrizon 75% акцій «Мотор Січі» та звернулися із заявкою до Антимонопольного комітету.
Інформація вийшла на поверхню, розгорівся скандал, а СБУ порушило кримінальну справу. На акції «Мотор Січі» та реєстр акціонерів було накладено арешт, в зв’язку з чим подальші дії китайців по входженню в органи управління акціонерного товариства виявилися заблокованими.
Між китайською стороною і українським концерном «Укроборонпром» почалися переговори. В результаті китайці погодилися на те, що Україна в особі «Укроборонпрому» зберігає контроль над 25% акцій з правом вето. Крім того, «Укроборонпром» отримує 100 млн доларів на розвиток авіабудування.
Тут хотілося б прокоментувати. Перш за все, 100 мільйонів доларів одноразової виплати на авіабудування – це, м’яко кажучи, небагато. До того ж, нагадаємо, «Укроборонпром» має скандальну репутацію в зв’язку зі «справою Свинарчуків», з останніми заявами Зеленського під час перебування на Харківському танковому заводі імені Малишева, а також у зв’язку з довжелезним корупційним шлейфом, що тягнеться за цією «конторою» .
І, мабуть, найважливіше. Чому проблема контролю над найважливішим промисловим підприємством, яке має оборонне значення, схвилювало державу лише тоді, коли з’ясувалося, що його вже майже вкрали, а саме воно стоїть на межі загибелі?
І тут з’являються американці
Як тільки про угоду з китайцями дізналися американці, справа набула зовсім нового, більш складного обороту.
Відомо, що в даний момент між США і Китаєм розгортається світова війна в сфері торгівлі, технологій, оборони, а в цілому, війна за глобальне домінування. Тому в Америці виявили крайнє незадоволення тим, що Китай може отримати доступ до технологій, якими володіє «Мотор Січ».
У зв’язку з цим, в серпні відбувся досить резонансний і скандальний візит колишнього помічника президента США з національної безпеки Джона Болтона, відомого «яструба» американської політики. За інформацією ЗМІ, Болтон зустрічався із Зеленським, перш за все, з питання продажу «Мотор Січі» китайцям.
Таке, м’яко кажучи, занадто явне втручання офіційних осіб США в діяльність іноземних по відношенню до Америки господарюючих суб’єктів не пройшло непоміченим в Китаї.
Посол Піднебесної Дай Вей висловив обурення тим, що посадова особа США Джон Болтон недружньо висловився про співпрацю України і Китаю. Під приводом того, що держава не повинна втручатися в справи приватного бізнесу, китайський амбасадор нагадав, що україно-китайські торгово-економічні відносини бурхливо розвиваються, очевидно, попереджаючи українську сторону, що скасування угоди може спричинити за собою негативні наслідки.
Однак заяви китайського посла – це одне, а суворі глобальні реалії – це інше. А реалії ці такі, що глобальна фінансова світова система залишається доларовою, а значить, поки що в ній домінують американці, які мають всі важелі і можливості для того, щоб не дати китайцям закінчити операцію з купівлі «Мотор Січі». Більш того, вони перекриють можливість китайцям і «Мотор Січі» вести зовнішньоекономічну діяльність. Якщо врахувати плачевний фінансово-економічний стан підприємства і фактичне блокування участі китайців у управлінні, вони можуть самі відмовитися від подальшого продовження угоди і своєї участі в роботі «Мотор Січі».
Щоправда, ходять чутки про можливі «відкупні», які китайці можуть зажадати, щоб піти без скандалу і вкрай болючих для України санкцій з боку офіційного Пекіна. Цифри називаються в діапазоні від 500 млн до 2 млрд доларів, які нізвідки взяти.
До того ж виникає питання. Підприємство в його сьогоднішній стан загнала вся влада України, включно з нинішньою, яка поки, що називається, “не мукає, ні телиться», хоча зараз потрібно оперативно вирішувати питання, інакше підприємство загине остаточно. Крім того, в нинішній стан підприємство загнав, в тому числі, і Богуслаєв, який спочатку «прихватизував» актив, а коли запахло смаженим, продав китайцям, вирішуючи, перш за все, свої шкурні питання. А відкупні китайцям тепер платити повинні платники податків?!
Положення міг би врятувати дійсно серйозний інвестор, здатний підняти підприємство і розрулити ситуацію з китайцями. Таким інвестором, перш за все, мала б стати держава, завантаживши підприємство замовленнями. Але від державних замовлень «Мотор Січ» відлучена. Співпраця з Росією – це держзрада, та й навряд чи зараз Москва піде на закупівлю української продукції військового призначення. До речі, в даний час СБУ, за даними ЗМІ, веде слідство саме за фактами продажу в Росію продукції «Мотор Січі». Решта замовлень з країн Азії та Африки дуже незначні, щоб забезпечити нормальну життєдіяльність підприємства. Співпраця з Китаєм могла б стати «паличкою-виручалочкою», але тільки при дуже грамотному і не корумпованому менеджменті держави.
Що ж стосується американців, то вони таким інвестором точно не стануть і однозначно можуть мати на меті лише умертвіння унікального підприємства.
Власне, спочатку американці начебто взагалі наполягали на націоналізації «Мотор Січі», що, мабуть, є найбільш правильним рішенням, якби не зазначені проблеми з китайцями і фінансами, а також за умови завантаження підприємства державними замовленнями замість покупки французьких вертольотів.
Однак буквально нещодавно американське видання Wall Street Journal (WSJ) повідомило, що купівлею «Мотор Січі» нібито зацікавився глава і засновник американської приватної військової компанії Blackwater (Academi) Ерік Прінс . Прінс, якого пов’язують з Білим Домом і навіть називають неофіційним радником Дональда Трампа, в кінці жовтня відвідав підприємство разом з тимчасовим повіреним США в Україні Вільямом Тейлором та радником Міністерства оборони США Дональдом Вінтером.
Ця інформація свідчить про те, що ігрища навколо унікального підприємства тривають і, можливо, мають на меті його знищення.
Приватна військова компанія Blackwater спеціалізується на охоронних послугах, спецопераціях, логістиці, має невеликі підрозділи з обслуговування, ремонту авіатехніки, а також з авіаперевезень. Останнє може бути єдиною точкою дотику: американці теоретично можуть замовити послуги з перевезень силами дочірнього підприємства «Мотор Січ авіа», яке, втім, має в своєму розпорядженні парк старих радянських літаків і вертольотів типу Ан-24, Ан-12, Як-40, Мі-2 , Мі-8. «Полярник» Ан-74, навіть поршневий «кукурузник» Ан-2, причому 2 одиниці Ан-12 – 1960-х років випуску. З нової техніки – тільки один Ан-140 2003 року випуску. Все це до того, що надто сумнівною видається зацікавленість американців у перевезеннях таким антикваріатом, яким ЄС у 2009 році ще і тимчасово позбавляв права виконувати польоти над Європою.
Тим більше, навряд чи, відверто кажучи, у охоронної фірми Blackwater є серйозні кошти для покупки такого підприємства, особливо інвестування в нього. Навряд чи у американців є розуміння, як розвивати підприємство в разі його гіпотетичного придбання. Нарешті, американцям таке підприємство в принципі ні до чого, оскільки у них є такі самі і набагато кращі.
Таким чином, напрошується висновок про те, що американці можуть переслідувати дві мети: не допустити китайців до українських технологій в області авіадвигунів, а також знищити «Мотор Січ» як потенційного конкурента в своєму сегменті авіатехнологій.
Активність американців саме зараз тим більше зрозуміла, якщо врахувати, що Антимонопольний комітет остаточного рішення про те, чи дозволити китайцям консолідацію пакета акцій, ще не прийняв. Американці явно намагаються вплинути на це рішення на свою користь, щоб не допустити китайців до управління підприємством. Все це дуже сильно нагадує ситуацію з Бушерською атомною станцією в Ірані, від участі в будівництві якої свого часу Україна відмовилася під тиском Америки, отримавши в підсумку «від мертвого осла вуха», а контракт успішно перехопила Росія. Зараз всі ці поїздки в Запоріжжя Blackwater з обіцянками якихось міфічних інвестицій можуть мати на меті розірвати угоду з китайцями, в якій, повторимо, теж мало хорошого.
Що зараз мало б зробити держава в терміновому порядку? Перш за все, залишити за собою контроль над підприємством в будь-якій можливій формі – від націоналізації до блокуючого пакету. Завантажити підприємство державними замовленнями, забезпечити поставку на експорт тільки готової продукції (а не витік мізків і технологій), нехай навіть в Китай, якщо там є інтерес до продукції «Мотор Січі».
Однак, дивлячись на фізіономії «соросівських», «Коломойських», «кварталівських» та інших, що прийшли зараз до влади, розумієш, що це завдання їм не під силу …
