В Україні ведуться переговори про зниження податку на додану вартість (ПДВ). Нещодавно у Верховній Рад зареєстрували відповідний законопроект №8089. Ми спробували з'ясувати, чи потрібно в наш непростий час знижувати ПДВ та до чого позитивного і негативного може цей крок привести.
У пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що чинна основна ставка в розмірі 20% навіть за умови поетапного впровадження системи електронного адміністрування ПДВ дозволяє застосовувати різні схеми ухилення від сплати ПДВ. Це «оформляється» як так звані скрутки та фіктивні суб’єкти господарювання, оскільки їхні послуги коштують близько 10-12%, а ставка ПДВ у 20% спонукає їх використовувати з метою оптимізації податкового навантаження та легалізації «тіньового» обігу товарів та послуг, тобто робить застосування схем економічної доцільним.
У поданні авторів проекту зниження ПДВ потрібно дзеркально проводити з процесом ліквідації єдиного податку, або принаймні третьої групи його платників. «Протягом терміну дії спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності та внаслідок відсутності будь-яких змін з вимогами щодо обсягів доходу та звільнення фізичних осіб – підприємців спрощену систему оподаткування почав масово використовувати реальний великий бізнес з метою ухилення від сплати податків, податкової оптимізації. А також з метою легалізації продажу товарів, отриманих без будь-яких первинних документів, товарів, увезених на митну територію України контрабандним шляхом і без сплати будь-яких податків і зборів», – ідеться в записці.
В принципі, їхня думка заслуговує на найуважніше вивчення, і солідна частка правди в цьому є. Однак не треба забувати, що податок на додану вартість є одним з найвисокодохідніших податків у системі оподаткування України.
Як зазначив нам Ігор Млечко, партнер юридичної компанії «JUSTL», тому зниження розміру його ставки не можна розглядати як вигідний крок для держави: «Водночас розраховувати, що зниження ставки ПДВ приведе до скорочення епізодів агресивної податкової мінімізації, на наш погляд, не варто. Уже сьогодні такий спосіб податкової оптимізації не має високої популярності, бо не є безпечним, а поряд з ним є цивілізованіші, «білі» схеми».
Експерт переконаний, що корінь проблеми полягає не в розмірі ставки податку (у більшості країн ЄС ставка становить ті самі 20% або вище, аж до 27% в Угорщині), а в неефективності боротьби зі схемами, у недовірі до держави та в менталітеті платника податків. Адже, справді, скільки віддавати державі не доведеться, завжди буде багато; скільки існують податки, стільки й існуватиме прагнення їх мінімізувати.
Зниження ставки ПДВ теоретично могло б нівелювати доцільність схем агресивної оптимізації, адже справді економічної доцільності нинішніх послуг з податкової мінімізації (вартістю 10-12%) не буде за ставки ПДВ в 16%.
Проте де гарантії, що зниження ставки ПДВ до 16% не спричинить відповідної адаптації вартості таких послуг під нові реалії (наприклад, під 8-10%)?
«На наш погляд, засновувати боротьбу з умисною мінімізацією податків лише на зниженні ставок податків хоч і є найпростішим способом, та не є ефективним. Якщо говорити про те, чи багато сьогодні компаній користуються послугами «майданчиків» чи інших «торговців неправомірної податкової вигоди», то можна лише констатувати, що нині такі послуги мають набагато менший попит, ніж, наприклад, років п’ять тому», – стверджує Ігор Млечко.
Пов’язано це з певними чинниками, зокрема з тим, що фіскали ведуть активну боротьбу з протидією «безтоварним» схемам з ПДВ. Так, податківці, визначивши критерії фіктивного суб’єкта та методи його «роботи», активно реєструють кримінальні провадження за ст. 205, 212 ККУ, складають акти податкових перевірок, виносять рішення про донарахування податків (штрафів), а також відмовляють у реєстрації податкових накладних. Бути учасником таких схем уже сьогодні не є безпечним і доцільним «заняттям».
А от аналітик Центру перспективних досліджень Єгор Киян упевнений у зворотному. «Зниження ПДВ, справді, трохи простимулює ділову активність. Однак це і зменшить податкові надходження до бюджету. З іншого боку, компанії все-таки активно використовують ланцюжок оптимізації ПДВ з «чорних» і «сірих» посередників (їх ще називають «прокладками»), які розмивають податкові зобов’язання з цього виду податку. Або ж компанії і зовсім банкрутують, щоб взагалі нічого не повертати. Тож до фірм, особливо великих, не так просто і підкопатися: юридично винні не вони, а саме ці посередники», – зазначає експерт.
Нагадаємо, що на ПДВ припадає понад половина доходів державного бюджету (384 з 724 млрд грн, згідно з планом на 2018 р.). Якщо потоки не вийдуть із тіні, зниження ставки з 20% до 16% спричинить зниження доходів на 77 млрд грн, тобто це створить додатковий дефіцит у розмірі понад 10% доходів.
Чи потрібно за зменшення ПДВ ліквідувати єдину систему оподаткування? «На наш погляд, скасовувати спрощену систему оподаткування (єдиний податок) за умови зниження ставки ПДВ категорично не можна. Головним чином це пов’язано з тим, що ПДВ практично ніяк не впливає на спрощену систему. Адже перші дві групи «єдиноподатників» позбавлені змоги бути платниками ПДВ, а третя група лише передбачає таку можливість (залежно від обраної платником ставки єдиного податку – 3% (з ПДВ) або 5% (без ПДВ)», – говорить Ігор Млечко .
Деякі експерти вважають, що водночас, з огляду на «відстороненість» платників єдиного податку від ПДВ, зменшення його ставки не може створювати для таких платників об’єктивних вигод для переходу зі спрощеної системи на загальну.
Деякі експерти вважають, що водночас імпортний ПДВ (для товарів, які завозять в Україну) потрібно зберегти на рівні 20%, за винятком імпорту технологій та високотехнологічного обладнання. На їхню думку, це дасть змогу частково захистити внутрішній ринок від дешевого імпорту. Інші, навпаки, вважають, що захищати внутрішній ринок через підвищення податкового навантаження на ввезення зарубіжної продукції не є правильним. Цей ринок, на їхню думку, потрібно захищати державними програмами та пільгами (вільними від тиску на імпорт). Крім того, заради справедливості, зазначимо, що такий ринок має захищати себе сам, через виробництво конкурентної продукції.
Щодо експортерів продукції, то й тут є певні різні погляди. Так, є думка, що відшкодування ПДВ потрібно виплачувати експортерам товарів з високим рівнем доданої вартості й інновацій, що мають збільшувану віддачу від масштабу виробництва, а не спадну, як це спостерігається зараз у сировинних галузях та сільському господарстві.
Їх противники впевнені, що така думка порівнянна з афоризмом Герберта Спенсера: «Виживає найсильніший». Тому експерти з такою когорти вважають, що вкрай неправильно «топити» окремі сектори економіки, а надто керуючись одним лише фактом спадного рівня доданої вартості їхньої продукції. Ефективна державна модель має функціонувати не в режимі тактики «забирати», а в режимі стратегії «розвивати».
До того ж суть ПДВ полягає в тому, що його сплачує кінцевий споживач, зокрема фізичні особи всередині країни. «Якщо вивести ПДВ за дужки внутрішнього ринку, де кінцевими споживачами є фізичні особи, Україна втратить значну статтю доходу. Тому ми вважаємо, що держава до цього кроку не готова і в найближчому майбутньому на нього не піде», – вважає Ігор Млечко.
Справді, тут, можливо, в умовах низького і постійно погіршуваного соціально-фінансового рівня життя громадян, треба було б розглянути можливість уведення додаткових і розширення чинних податкових пільг щодо ПДВ на продукцію першої потреби.
Як видно, загалом держава не готова до зниження цього виду податку, тому в суспільстві серед експертів мають іти серйозні дискусії щодо цього. Огульно за одним разом знижувати ПДВ (і водночас частково відмовлятися від єдиної системи оподаткування) та чекати, що життя в Україні стане набагато легшим і бізнес активніше розвиватиметься, не варто.
