Повномасштабна війна стала для України не лише випробуванням на міцність, а й точкою глибокої трансформації — економічної, управлінської та суспільної.
У новій реальності країна формує сучасну модель лідерства, переосмислює роль бізнесу, держави та громадянського сектору, а також закладає фундамент майбутньої конкурентоспроможної економіки. Особливе місце в цьому процесі посідає жіноче лідерство — як рушій змін, відповідального управління та інституційної стійкості.
Про жіночий потенціал та роль Women Leaders for Ukraine у формуванні нової генерації лідерок, започаткування Національної відзнаки «Лідерство рівних можливостей», важливість реалізації масштабних проєктів підтримки держави у неприбутковому секторі, як Україні стати магнітом для інвестицій, діджиталізацію української економіки, а також про особисту стійкість на четвертому році повномасштабної війни в інтерв’ю виданню «Економічні новини» розповіла членкиня наглядової ради Фонду Східна Європа Олеся Оленицька.
Як Ви оцінюєте нинішню економічну динаміку України? Що для бізнесу є найбільшим ризиком зараз?
Українська економіка демонструє дивовижну резильєнтність в умовах повномасштабної війни. Звісно, це відбувається, в першу чергу, завдяки фінансовій підтримці міжнародних партнерів. Але значною мірою і ми самі, українці, демонструємо надзвичайну стійкість та адаптивність до будь-яких випробувань воєнного часу. Ми маємо більш-менш стабільний курс гривні, наші банки працюють, в магазинах не відчувається жодного дефіциту, а кафе, ресторани і салони краси приймають відвідувачів навіть під час довгих періодів відсутності електроенергії. Ми призвичаїлись до життєдайного гулу генераторів на вулицях наших міст. Він не дратує, а швидше вказує на те, що ми живі, непохитні, і попри все, плануємо вистояти у цій війні.
Проте, якщо говорити про ризики для бізнесу, то найбільшими з них залишаються непередбачуваність та системні виклики, пов’язані саме з війною, регулярними обстрілами інфраструктури, дефіцитом робочої сили через мобілізацію та виїзд багатьох закордон, а також енергетичною вразливістю.
Які реформи, на Вашу думку, є критично необхідними для бізнесу сьогодні?
Передусім — реальна, а не декларативна боротьба з корупцією. Події на кшталт «Міндіч-гейту» вкотре доводять: без ефективної роботи антикорупційних органів і публічного, неупередженого розгляду резонансних справ довіру до системи не відновити. Суспільство постійно нагадує владі про цей запит. Показовим прикладом став «Картонковий майдан» минулого літа, коли молодь по всій країні, попри війну, вийшла на підтримку НАБУ та САП. Отже, прозорість, невідворотність покарання та справедливі судові рішення — це фундамент здорового бізнес-клімату.
Не менш важливо — гарантувати стабільну роботу бізнесу без надмірного фіскального та регуляторного тиску. Ринок має жити за однаковими, зрозумілими правилами для всіх гравців. Паралельно необхідно рішуче боротися з «сірою економікою» та ухилянням від сплати податків, зокрема з практикою так званого дроблення бізнесів, коли великі мережі формально діляться на ФОПи, аби мінімізувати податкове навантаження. Це не просто питання недобросовісної конкуренції. У воєнний час це питання національної безпеки, адже саме податки фінансують українську армію. Ухилення від оподаткування під час війни — це злочин проти держави.
Окремим стратегічним завданням залишається давно назріла, але досі повноцінно не реалізована реформа митниці. Вона має мінімізувати вплив людського фактору на процес розмитнення, максимально діджиталізувати процедури та збільшити надходження до бюджету. Прозора, технологічна та підзвітна митниця — це не лише про зручність для бізнесу, а й про додатковий ресурс для економіки та оборони країни.
Які ключові тенденції зараз формують ринок ритейлу та e-commerce в Україні? Та наскільки ефективно даний ринок адаптується до ризиків, пов’язаних з обстрілами, блекаутами та логістикою?
Війна стала для ритейлу жорстким стрес-тестом. Зруйновані ланцюги постачання, окупація виробництв, дефіцит окремих категорій товарів, закриті магазини та релокація команд — усе це вимагало не просто реакції, а повної перебудови бізнес-моделей. Галузь опинилася перед завданням буквально «перезібрати» себе наново в умовах постійного ризику.
За чотири роки війни український ритейл пройшов неймовірну трансформацію і сьогодні демонструє високу адаптивність: диверсифіковано джерела постачання товарів, магазини обладнано автономними системами живлення, а торговельні центри стали точками незламності для українців.
Окрема тенденція — стрімкий розвиток e-commerce. Спостерігається справжній бум онлайн-продажів. Великі фуд-ритейлери розвинули власні застосунки та служби доставки, які стали звичним інструментом для споживачів. Нещодавнє відкриття українського онлайн-магазину шведського глобального ритейлера одягу H&M лише підтверджує: міжнародні гравці також бачать потенціал ринку. Діджиталізація стала новою нормою — каси самообслуговування, мобільні додатки, персоналізовані пропозиції та швидка логістика вже не конкурентна перевага, а базовий стандарт.
Загалом сфера ритейлу продовжує розвиватися, конкурувати між собою, змагатися за свого покупця і не лише завдяки цінам, асортименту та якості товарів, а також завдяки інноваціям та яскравому маркетингу. Українські мережі, зокрема «Аврора», демонструють експансію не тільки всередині країни, а й на ринках ЄС, доводячи конкурентоспроможність на міжнародному рівні. Важливо й те, що співпраця бізнесу та держави дозволила розподілити тягар воєнних викликів та забезпечити безперервне обслуговування українців навіть за найскладніших умов.
Як Ви оцінюєте діалог між державою та бізнес-асоціаціями?
Бізнес-асоціації, такі як Американська торгова палата, Європейська бізнес-асоціація, а також RAU і Food Retail Alliance — якщо говорити, зокрема, про сферу торгівлі — завжди були й залишаються ефективними комунікаційними платформами для формування та підтримки конструктивного діалогу між бізнесом і державою. Вони дають можливість системно й централізовано артикулювати потреби окремих галузей, напрацьовувати спільні рішення та оперативно реагувати на виклики, зокрема у випадках потенційно надмірного регулювання операційної діяльності бізнесу. Водночас ефективність такого діалогу, безумовно, залежить від готовності держави чути позицію бізнесу та враховувати її під час ухвалення політичних рішень.
Які ключові напрями роботи Фонду Східна Європа? Які проєкти зараз є найбільш масштабними?
Фонд Східна Європа працює в Україні вже майже 18 років і за цей час став одним із системних драйверів змін. Його діяльність охоплює розвиток і підтримку громадянського суспільства, зміцнення спроможностей державних інституцій, цифровізацію, міжнародну адвокацію та низку інших напрямів, що формують сучасну архітектуру країни.
Одним із найбільш масштабних блоків роботи є впровадження цифрових реформ. Саме тут реалізовано проєкти, які стали частиною щоденного життя мільйонів українців: платформа та застосунок «Дія», запуск онлайн-реєстрації бізнесу, комплекс послуг «єМалятко» та інші державні сервіси, що зробили взаємодію з державою швидшою й прозорішою.
Окремий стратегічний фокус — підтримка освіти. Платформа «Дія.Освіта» сьогодні налічує понад 700 безоплатних освітніх продуктів і вже об’єднала більш як три мільйони користувачів. CDTO Campus — національний освітній проєкт, який готує цифрових лідерів для державного сектору та їхні команди, здатні впроваджувати інновації в управлінні. Проєкт «Мрія» — сучасна платформа та застосунок для учнів, батьків і вчителів, що допомагає зробити освіту більш мотивуючою та персоналізованою. Усі ці ініціативи Фонд реалізує у тісній співпраці з Міністерством цифрової трансформації та іншими державними органами.
Водночас одним із фундаментальних напрямів роботи Фонду залишається підтримка громадянського суспільства. Фонд надає гранти локальним громадським організаціям, допомагає їм посилювати інституційну спроможність через менторські програми, навчання та коучинг.
Під час війни особливого значення набули програми з підтримки малого та середнього бізнесу, гуманітарна допомога, а також ініціативи у сфері цивільного захисту. Так, у 2022–2023 роках Фонд надав понад 300 мікрогрантів підприємцям для релокації до безпечніших регіонів, а також підтримав бізнес у закупівлі енергоефективного обладнання. Сьогодні спільно з Державною службою зайнятості реалізується проєкт «Інклюзивне працевлаштування», який допомагає компаніям знаходити працівників, а людям — отримувати роботу.
Якщо говорити про гуманітарний напрям, то лише за перший рік війни Фонд доставив та розподілив 275 тон гуманітарної допомоги, облаштував 65 прихистків для ВПО та надав допомогу понад 75 тис. людей, облаштував майже 100 укриттів у садочках та школах, щоб діти змогли повернутися до навчального процесу.
Ми з колегами з Наглядової ради допомагаємо у стратегічному управлінні Фонду та за необхідності підсилюємо його діяльність своєю експертизою та рекомендаціями. Водночас щоденна реалізація цих масштабних ініціатив — заслуга професійної та патріотичної команди під керівництвом Віктора Ляха, яка системно втілює проєкти на благо України.
Яка роль жінок-лідерок у підтримці та розбудові економіки під час війни — і як максимально використати цей потенціал для посилення стійкості країни?
У воєнний час жінки-лідерки стали не просто учасницями економічних процесів, а їхніми ключовими рушіями. В умовах, коли значна частина чоловіків мобілізована, саме жінки дедалі частіше беруть на себе відповідальність за управління командами, бізнесами та цілими секторами.
Водночас ринок демонструє певний парадокс. За даними досліджень, жінки становлять близько 35% серед топ-менеджменту українських компаній — особливо у сферах HR, фінансів, корпоративних комунікацій. Проте лише 21% представлені у наглядових радах — стратегічних органах управління, де ухвалюються ключові рішення щодо розвитку, ризиків і майбутнього компаній.
Щоб максимально розкрити жіночий лідерський потенціал, необхідно усунути «скляну стелю» саме на рівні наглядових рад. Дослідження підтверджують: досягнення критичної маси — близько 30% жінок у складі таких органів — покращує якість стратегічних рішень, робить ризик-менеджмент більш зваженим, демонструючи вищу організаційну резильєнтність.
В умовах війни, коли саме в наглядових радах приймаються рішення про майбутнє компаній, відсутність жінок-експерток з управління персоналом в екстремальних умовах, стратегічних комунікацій, соціальної відповідальності — це втрата критично важливого стратегічного ресурсу. Українська економіка воєнного часу потребує максимально повного використання всіх управлінських талантів — і жіночий лідерський потенціал є одним із найпотужніших із них.
Чи достатньо підтримки отримують жінки-підприємиці у воєнний час?
Звичайно, ні. Підтримки все ще замало, зважаючи на масштаб відповідальності та ризиків, які вони беруть на себе. І водночас українські жінки-підприємиці доводять: навіть у найскладніших умовах вони здатні не просто втримати бізнес, а й розвивати його.
Показовий приклад — моя подруга, власниця українського бренду FOBERINI Ірина Лимаренко. Минулого року, коли багато інвесторів згортали проєкти або максимально скорочували витрати, вона зробила протилежний крок: взяла кредит, придбала нове приміщення, провела ремонт під регулярними обстрілами столиці й відкрила новий шоу-рум українського модерного патріотичного одягу. Це яскравий приклад справжнього жіночого лідерства та сили підприємницького духу під час війни.
Я щиро захоплююся представниками малого бізнесу, які, попри масовані атаки, блекаути й складну зиму, продовжують працювати, адаптуватися, шукати нові формати та рішення. Вони не лише тримають свої компанії «на плаву» — вони створюють відчуття нормальності й руху вперед. Саме завдяки їм ми можемо прокидатися після важких ночей, пити запашну ранкову каву й розуміти: попри все, у нас є новий день і новий шанс на життя.
Тому розвиток жіночого підприємництва має стати пріоритетом. Потрібні ширші освітні програми, доступні кредити, державні та недержавні грантові ініціативи, менторські програми та мережі підтримки. Інвестуючи в жінок-підприємиць, ми інвестуємо не лише в окремі компанії. Ми інвестуємо в економічну стійкість та майбутнє країни.
Як Ви оцінюєте роль Women Leaders for Ukraine у формуванні нової генерації лідерок?
Women Leaders for Ukraine відіграє критично важливу роль у створенні екосистеми жіночого лідерства в Україні та поза її межами. Організація не просто проводить навчальні програми в рамках однієї зі своїх ключових ініціатив «Академія жіночого лідерства», а формує спільноту, створює платформу для обміну досвідом, забезпечує менторську підтримку та відкриває доступ до професійних мереж.
В умовах війни, коли значна частина чоловіків на фронті, а жінки беруть на себе нові ролі в економіці та управлінні, така підтримка стає не просто корисною, а життєво необхідною для забезпечення стабільності та розвитку.
Розкажіть про започатковану Women Leaders for Ukraine відзнаку «Лідерство рівних можливостей». Яка її головна ідея, яка мета чи на часі такі ініціативи під час війни?
У 2025 році Women Leaders for Ukraine започаткувала Національну відзнаку «Лідерство рівних можливостей» — першу в Україні відзнаку, що вшановує компанії, які створюють середовище рівних можливостей для жінок у бізнесі та формують нову управлінську культуру країни. Відгук виявився вражаючим — ми отримали значну кількість заявок від організацій різних секторів і побачили справжню зацікавленість з боку українського бізнесу у впровадженні інклюзивного лідерства. Це підтвердило, що ініціатива точно відповідає запиту часу, тож відзнака стане щорічною. Чи доречна така ініціатива під час війни? Безумовно. Це інвестиція в майбутнє держави. Саме зараз ми можемо використати виклики як можливість для позитивної трансформації. Відзнака акцентує увагу на найкращих практиках, мотивує компанії впроваджувати гендерні політики, досягати балансу в управлінні, підтримувати жінок-лідерок і розвивати культуру лідерства за професійними, а не гендерними критеріями.
Після закінчення війни Україні потрібна буде сучасна, конкурентоспроможна економіка, побудована на принципах рівності та ефективного використання всього людського капіталу. І ми закладаємо цей фундамент вже сьогодні.
Водночас важливо зберегти досягнутий баланс і не допустити відкату назад, коли чоловіки повернуться з фронту. Жінки мають і надалі мати можливість реалізовувати свій лідерський потенціал на всіх рівнях економіки, політики та культури. Для цього необхідно вибудовувати ефективні партнерства й заручатися підтримкою чоловіків — адже лише спільними зусиллями можна досягти сталого успіху.
Що потрібно, щоб Україна стала магнітом для інвестицій? Яка роль жінок-лідерок у цьому процесі?
Після завершення війни Україна має стати магнітом для інвестицій, і для цього потрібні три ключові елементи: по-перше, верховенство права та боротьба з корупцією. Міжнародні інвестори потребують передбачуваності та захисту своїх бізнес-інтересів. По-друге, прозорість та сучасні стандарти корпоративного управління, включно з дотриманням ESG-критеріїв, коли присутня гендерна різноманітність у наглядових радах, яка є одним з ключових показників якості управління. По-третє, інноваційність та технологічний розвиток. Україна вже зараз демонструє величезний потенціал у виробництві власної зброї, дронів, високотехнологічних рішень. Згодом, впевнена, ми зможемо стати європейським та світовим лідером у MilТech.
Жінки-лідерки мають відіграти ключову роль у цьому процесі — як носії експертизи в критично важливих сферах (соціальна відповідальність, управління змінами, комунікації тощо), як рольові моделі для нових поколінь, і як гарант того, що українська економіка будуватиметься на принципах ефективного використання всіх талантів.
Який підхід, якщо йдеться про бізнес-лідерство, Ви вважаєте оптимальним для досягнення результату?
В умовах війни, коли всі команди перебувають на межі ментального та психофізіологічного виснаження, оптимальний підхід до лідерства має поєднувати емпатію, підтримку та фокусування на досягненні цілей. Лідер повинен усвідомлювати, що його команда переживає травму, втрати, постійний стрес. Це вимагає високого емоційного інтелекту, здатності підтримувати моральний дух, співпереживати, забезпечувати психологічну безпеку та одночасно тримати курс на результат.
Важливо також створювати умови для збереження фізичного та ментального здоров’я команд — це інвестиція в довгострокову продуктивність та стійкість організації. Проте, обов‘язково лідер повинен не забувати і про себе.
Яким був для Вас найважчий момент за час повномасштабної війни?
Насправді це не один момент, а ціла низка подій, які змушували щоразу по-новому переосмислювати реальність і саму природу цієї війни.
Перший — 24 лютого 2022 року. Ранок, коли в українському небі пролунали перші вибухи. Коли ми вперше почули той жахливий рев і скрегіт ворожого залізяччя, що летіло на нас із боку московії. Коли невизначеність була максимальною: ми не знали, що буде далі, чи виживемо взагалі, яким стане наше життя. У найважчі миті я й досі подумки повертаюся в той день — як у точку відліку, де страх був найбільшим.
Потім була Буча — усвідомлення всього жахіття присутності абсолютного зла та пекла, що прийшло з рф на нашу землю, звіра, який не зупиниться ні перед чим, вбиваючи, катуючи, ґвалтуючи.
Далі — 6 червня 2023 року, підрив Каховської ГЕС. Перша у світі техногенна катастрофа такого масштабу, спричинена свідомо під час війни. «Дика вода», що змітала все на своєму шляху, десятки затоплених міст і сіл, екоцид — трагедія, співмірна з Чорнобилем у своїй рукотворності та наслідках.
Потім — перші масовані ракетні та шахедні атаки по енергетиці, перший блекаут у Києві восени й узимку 2022 року. Темрява, холод, невідомість — і водночас дивовижне відчуття єдності.
Згодом я усвідомила: ми можемо витримати все. Встояти. Не зламатися. Нас неможливо залякати чи поставити на коліна, бо ми — українці — як єдине ткане полотно, як один організм зі спільним ДНК, налаштований на збереження і продовження життя на своїй землі, попри все.
Найважчі моменти з часом перетворилися для мене на досвід. Вони стали тим внутрішнім «панциром», який допомагає триматися під час нових випробувань — а їх, на жаль, ще буде чимало.
Як Ви особисто витримуєте постійний тиск — емоційний, моральний, фізичний — уже четвертий рік повномасштабної війни? Що допомагає Вам зберігати стійкість та силу духу в умовах постійної невизначеності?
Мене надихають люди. Передусім — наші Сили оборони, воїни й воїнки, які не побоялися піти в саме пекло заради своєї країни. Вони щодня віддають найцінніше — своє життя і здоров’я — заради того, щоб ми були, щоб була Україна. І наше завдання тут, у тилу, — не забувати про цей щоденний подвиг і бути гідними їх. Донатити, підтримувати, працювати — це найменше, що ми можемо робити сьогодні. Надихають прості українці, які незважаючи ні на що рятують, лікують, навчають, волонтерять, допомагають одне одному. Ті, хто не скиглить, а щодня робить своє — на своєму місці. Саме в цій щоденній, непоказній рутині я бачу справжню силу країни. Так, інколи з’являється відчуття, що ворог намагається вкрасти в мене найцінніше — час. Ніби прагне керувати моїм життям, коригувати мої плани. Але я свідомо не дозволяю йому цього. Я вірю в нас, в Українську Державу, у наше щасливе майбутнє.
Мені близька думка відомого австрійського психіатра та філософа, засновника школи логотерапії, в’язня Дахау та Аушвіцу Віктора Франкла, який у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу» писав про здатність людини знаходити сенс навіть у найстрашніші моменти життя. Я не ставлю собі дат завершення війни — я планую свій день, свою рутину і роблю те, що можу тут і зараз. Це повертає відчуття контролю і внутрішньої опори. А отже, я впевнена, ми витримаємо стільки, скільки буде потрібно, аби економіка агресора впала першою. Росія – це колос на глиняних ногах, який рано чи пізно впаде. А ми як нація пройдемо ці драматичні випробування, збережемося і станемо сильнішими. Завдяки нашій стійкості, єдності, винятковій адаптивності, розвитку власного виробництва зброї та високотехнологічних рішень — як для війни, так і для мирного часу — ми обов’язково займемо гідне місце серед успішних націй та економік світу.
