«Веселі новорічні канікули», які Трамп влаштував у Венесуелі шляхом затримання місцевого диктатора в кращих традиціях Голлівуду, швидко відійшли на другий план, нібито логічно продовжилися «танкерною війною» Штатів з Москвою, але розгорілася криза навколо Гренландії.
Із Венесуелою ж, як то кажуть, не «все однозначно» — і для США, і для Москви.
Для Кремля Венесуела була насамперед геополітичним проєктом. З економічного погляду від падіння Мадуро Москва майже нічого не втрачає, адже інвестиції у Венесуелу від самого початку були збитковими. Єдине, що Росія там остаточно втрачає, — це борги, оцінені у 17 мільярдів доларів, але вони вже давно вважалися безнадійними.
Більше того, Венесуела так і не стала антиамериканським форпостом Москви на «задньому дворі» Сполучених Штатів, і в цьому сенсі інтерес Кремля до країни поступово згасав, а відносини з режимом Мадуро дедалі більше напружувалися, попри зовнішню «показуху» та «угоди про стратегічне партнерство». Місце Москви у Венесуелі почав активно займати Китай, витісняючи Росію, тобто з омріяним геополітичним впливом у Москви не склалося ще до акції Трампа у Венесуелі.
Що стосується США, то ситуація з Венесуелою також виглядає вкрай неоднозначною. Політичне витіснення Москви з країни, повторімо, відбувалося давно й саме собою. Чи вдасться Трампу витіснити звідти Китай із його зростаючим впливом — покаже час.
Не менш сумнівним поки що є прагнення Трампа встановити у Венесуелі повністю контрольований режим.
Зрештою, з погляду нафти, яку, за твердженням Трампа, тепер контролюватимуть Сполучені Штати разом із контролем світового нафтового ринку, усе також непросто, адже левова частка цієї нафти низької якості та складна у видобутку, розвиток нафтової галузі у Венесуелі потребує часу й коштів, а за низьких світових цін видобуток венесуельської нафти втрачає економічний сенс.
Бойовик із елементами фентезі чи банальна «зрада»?
Заглиблюватися у подробиці американської операції із захоплення Мадуро немає сенсу, адже про це вже багато сказано в медіа.
Останнім часом із посиланням на певних венесуельських бійців заговорили про те, що під час захоплення Мадуро на його охорону та радіолокаційні засоби ППО впливало певне паралізуюче випромінювання, яке водночас не діяло на американський спецназ, однак обговорювати це не будемо.
Набагато правдоподібнішим виглядає твердження The New York Times із посиланням на джерела про те, що російські системи протиповітряної оборони у Венесуелі виявилися непрацездатними під час американських ударів, вони не були під’єднані і взагалі «не працювали роками».
За словами поінформованих американських чиновників, російські системи «С-300» і «Бук-М2», які Каракас почав закуповувати ще у 2009 році й які мали прикривати венесуельське небо, під час операції США 3 січня навіть не були підключені до радарів.
Придбані в Москви системи ППО не були пов’язані між собою, коли американські сили увійшли у повітряний простір над Каракасом. Аналіз фото-, відео- та супутникових знімків наслідків американських ударів показав, що деякі компоненти установок ППО на момент атаки перебували на складах і не були в робочому стані. Згідно з цими матеріалами, військові США передусім завдавали ударів по місцях, де Венесуела розгорнула або зберігала ЗРК «Бук», зокрема поблизу столиці країни.
Венесуела також зазнавала труднощів із обслуговуванням комплексів ППО з РФ на тлі нестачі російських спеціалістів і запасних частин, необхідних в Україні, розповіли поінформовані американські чиновники. За їхніми словами, Москва, ймовірно, свідомо допустила занепад проданих Венесуелі озброєнь, щоб уникнути серйознішого конфлікту з Вашингтоном. Якби венесуельські військові збили американський літак, наслідки для Кремля могли б бути значними, наголосили співрозмовники видання.
Таким чином, Венесуела, попри багатомісячні попередження, виявилася не готовою до американського вторгнення.
Некваліфікованість венесуельських військових і корупція влади, вочевидь, відіграли значну роль в успіху США, вважає видання.
За його оцінкою, свою роль могло відіграти і відволікання на Україну російських інструкторів та технічних спеціалістів, які мали допомагати Венесуелі підтримувати системи ППО в робочому стані.
Крім того, важко позбутися враження «зради» або «договорняка», адже не найгірша, за чутками, ППО Венесуели жодним чином не відреагувала на проліт на вкрай малій висоті та з незначною швидкістю важких, незграбних і шумних двовісних транспортно-десантних гелікоптерів «Чинук».
Цілком імовірно, що частина місцевої верхівки могла здати Мадуро, замінивши його на більш адекватну фігуру. Водночас Венесуела отримала пафосного «національного героя», що томиться у застінках американського імперіалізму й уже встиг оголосити себе військовополоненим. У подробиці того, що звинувачення Мадуро в наркоторгівлі є очевидною нісенітницею, заглиблюватися не будемо.
Росіяни у Венесуелі
Внутрішні розклади та провал Москви у Венесуелі розкриває публікація The Financial Times.
Москва демонстративно не стала захищати Венесуелу, з якою в листопаді підписала розпливчасту угоду про «стратегічне партнерство», якій передували два десятиліття спроб Кремля перетворити Венесуелу на антиамериканську цитадель.
До того ж чотири роки війни в Україні призвели до того, що Росія виявилася надто виснаженою, аби захищати Сирію, Іран і Венесуелу — союзників, яких вона колись вважала опорою проти американського впливу.
Захоплюючи Мадуро й танкери, у Білому домі були впевнені, що Кремль навряд чи ризикне розлютити Трампа через Венесуелу, бо Росія надає пріоритет підтриманню добрих відносин із президентом США у зв’язку з війною в Україні.
У Путіна є значно важливіша проблема, яку потрібно обговорити з Трампом, — Україна.
Росія і Венесуела зблизилися на початку 2000-х років після приходу до влади Путіна та Уго Чавеса, лівого радикала, попередника Мадуро. Кремль побачив можливість посилити свій політичний вплив на задньому дворі США.
Великі російські енергетичні компанії виграли тендери на розвідку венесуельських нафтових родовищ, а Каракас розпочав те, що зрештою обернулося витратою 11 мільярдів доларів на російську зброю — таку як 100 000 автоматів Калашникова, десятки винищувачів і бойових гелікоптерів.
Це дозволяло Росії показати, що в неї можуть бути союзники у традиційній зоні впливу США, а також потенційно нарощувати військову присутність і протидіяти американській політиці санкцій та ізоляції Венесуели.
До 2010 року Путін значною мірою передав управління цими відносинами Ігорю Сєчіну, голові «Роснефти» та одній із найвпливовіших постатей у путінській кліці.
Сєчін організував спільне підприємство п’яти великих російських нафтових компаній із державною PDVSA для розробки родовищ у Венесуелі, а також організував постачання у Венесуелу 2 500 автомобілів Lada Kalina, вироблених хронічно збитковим АвтоВАЗом.
Від самого початку економічні міркування відходили на другий план порівняно з політичною метою Росії — дошкулити США.
«Економічний аспект тут узагалі не грав ролі, що типово для Сєчіна. Спочатку там майже нічого було видобувати… Усе тому, що нафта була надто важкою. Щоб видобути її всю, знадобилося б від 10 до 12 мільярдів доларів», — сказав один із колишніх керівників «Роснефти».
Російські нафтовики, які працювали у багатонаціональних компаніях, також були здивовані «культурою праці» у Венесуелі.
Уряд Чавеса вимагав 60-відсоткову частку в консорціумі, але не хотів вкладати свою частку коштів у розробку родовищ.
«Коли їх запитували, де гроші, вони відповідали: “Нам потрібно будувати дитячі садки”», — розповів один з учасників проєктів «Роснефти» в цій країні.
Загроза вуличного насильства й організованої злочинності у Венесуелі була настільки великою, що росіян доправляли до офісів PDVSA у супроводі добре озброєних конвоїв. Там вони бачили червоні банери та гасла про героїчну працю, а місцеві співробітники могли не вийти на роботу через карнавал. Роки недоінвестування підточували зношену нафтову інфраструктуру, а частину обладнання зрештою розпродали на металобрухт.
Серйозніша загроза кремлівському проєкту у Венесуелі виникла тоді, коли у Чавеса, якого Сєчін називав «справжнім другом Росії і моїм другом», у 2011 році діагностували рак. Сєчін очолив російську делегацію на похороні Чавеса у 2013 році.
Та особиста симпатія Сєчіна до венесуельського проєкту не привела до тісних відносин із Мадуро.
«З Чавесом вони говорили однією мовою, і все було легко. З Мадуро, який зовсім інша людина, було значно складніше, і вони ніколи не були такими близькими», — сказав колишній топменеджер «Роснефти».
На відміну від Чавеса, чия влада була беззаперечною, Мадуро правив у складі ширшої політичної та силової еліти. Мадуро не мав монополії на владу. Він був лише одним із багатьох.
Погіршення політичної та економічної ситуації у Венесуелі за Мадуро змусило багатьох засумніватися у перспективах інвестицій.
За оцінками аналітиків Sberbank CIB, до 2017 року у Венесуелу було вкладено близько 8 мільярдів доларів. Ця оцінка включала частки в NOC та різних інших нафтових підприємствах, а також багатомільярдні кредити, надані PDVSA у вигляді авансів за майбутні постачання нафти для компанії «Роснефть».
Наростаючий соціально-економічний хаос загрожував збанкротити Венесуелу й спровокував масштабні протести, які ледь не повалили уряд Мадуро.
У 2018 році Росія направила групу чиновників для представлення плану порятунку економіки Венесуели, а у 2019 році відправила ПВК «Вагнер» для захисту Мадуро, повторивши цей крок у 2024 році.
Опора на Росію допомогла режиму вижити, але збільшила ризик того, що Москва зрештою може залишитися ні з чим.
Вплив був повністю персоніфікованим і залежав від режиму… тому будь-які зміни у внутрішній політичній ситуації ставили під сумнів майже весь політичний капітал, накопичений Росією.
Санкції США проти Венесуели призвели до того, що країна зазнавала труднощів із виплатою реструктурованого російського кредиту на 3 мільярди доларів. За останніми доступними даними, станом на кінець 2019 року PDVSA заборгувала «Роснефти» 800 мільйонів доларів у вигляді непогашених авансових платежів за нафту.
У травні 2020 року «Роснефть» продала свої венесуельські активи невеликій російській провінційній приватній охоронній фірмі, що входила до складу державної енергетичної компанії «Росзарубежнефть», яка була пов’язана з «Роснефтью», аби приховати провал.
Останні кілька років відносини були доволі поганими, і Москва вже виходила з проєкту, а китайці посилювали свій вплив, тому венесуельці почали витісняти росіян.
Кремль визнав, що інвестиції провалилися. Фіона Гілл, колишня старша директорка з питань Європи та Росії в Раді національної безпеки США, у 2019 році заявила в Конгресі, що Москва натякнула на бажання укласти «дуже дивну угоду про обмін Венесуели на Україну», щоб кожна наддержава могла вільно діяти на своєму «задньому дворі».
Гілл сказала, що вона поїхала до Москви, аби відхилити цю пропозицію, зроблену неофіційним каналом.
Цінність Венесуели за Мадуро знизилася, бо для регіональної стратегії Росії в Латинській Америці було важливо, щоб Венесуела відігравала провідну роль і створювала певну антиамериканську коаліцію серед держав регіону. Ті інститути, які створила Венесуела, здебільшого не функціонують. Мадуро неймовірно непопулярний.
Росія засудила втручання США у справи свого союзника та вимагала звільнення Мадуро, але протидія Кремля діям США обмежилася словесним осудом через побоювання зіпсувати відносини з Трампом.
Найгірше, що може статися, — це якщо він справді розлютить Трампа, і відбудеться реальний розворот позиції щодо війни в Україні, але навряд чи Путін хоче ризикувати цим.
Отже, американці продовжили давно розпочатий процес виходу Москви з Венесуели.
Багато говорять про внутрішні причини того, що Трамп затіяв «маленьку переможну війну» у Венесуелі. Тут і вибори до Конгресу, що наближаються наприкінці цього року, а також дедалі скандальніша «справа Епштейна», від якої Трампу потрібно відвернути увагу.
Реакція Москви, повторімо, була вкрай м’якою.
Перша заява московського МЗС з’явилася на сайті відомства через три години після повідомлень про атаку на столицю Венесуели. У ній дії США називалися «актом збройної агресії» і містився заклик скликати засідання Ради Безпеки ООН. У другій заяві МЗС РФ «закликало прояснити» ситуацію з насильницьким вивезенням Мадуро та його дружини з країни. В іще одній заяві Москва закликала США звільнити затриманих.
«Валіза без ручки»
Далі з’явилася суперечлива інформація щодо того, що відбувається у Венесуелі.
Видання The Wall Street Journal із посиланням на Трампа повідомило, що у США розробляють «систему управління Венесуелою».
Трамп заявив, що Сполучені Штати контролюватимуть владу Венесуели у перехідний період до виборів і отримають нафтові родовища в країні.
Але віцепрезидентка Венесуели Родрігес, яка обійняла посаду президентки після викрадення Мадуро, це спростувала, заявивши, що Венесуела нікому не підкорятиметься, і вимагаючи відпустити Мадуро на волю.
У відповідь Трамп сказав, що Рубіо вже поговорив із віцепрезиденткою Венесуели Делсі Родрігес, і та пообіцяла робити те, «що нам потрібно».
Це породило версію про те, що все, що відбувається, — це змова Трампа з найближчим оточенням Мадуро, завдяки якій і стало можливим його викрадення. На користь цієї версії говорить і заява Трампа, що лідерка венесуельської опозиції Марія Мачадо не підходить на роль лідерки країни. З цього можна було зробити висновок, що Вашингтон визнає легітимною владу соратників Мадуро, які нині де-факто керують Венесуелою, і має намір із ними взаємодіяти.
Але Родрігес спростувала і це. Вона різко засудила дії Америки і сказала, що легітимним президентом залишається Мадуро, вимагаючи від США його звільнення. З цього випливає, що нові вибори влада Венесуели оголошувати не має наміру.
Венесуелу підтримав найбільший сусід — Бразилія, яка заявила, що визнає Родрігес главою держави.
Усе це породило версію, що Трамп спрацював у своїй манері: яскрава разова акція, потужний піар на ній, а далі нічого не відбувається. Так само як нікуди не просувається, наприклад, і реалізація мирного плану Трампа щодо сектора Гази, який, нагадаємо, передбачав перехід контролю над сектором до міжнародних сил і роззброєння ХАМАС. ХАМАС і далі керує Газою, і, окрім час від часу порушуваного припинення вогню, жодних глобальних змін там не відбувається.
Але Трамп не вгамовувався і заявив, що якщо Родрігес «не вчинить правильно, їй доведеться заплатити дуже високу ціну, більшу, ніж Мадуро», — цитує погрози Трампа The Atlantic.
Держсекретар Рубіо заявив про продовження морської блокади Венесуели, якщо влада країни не ухвалить «необхідних рішень».
Водночас The New York Times стверджує, що американські чиновники ще задовго до викрадення Мадуро визначилися з кандидатом на його заміну — віцепрезиденткою Делсі Родрігес, яка справила сприятливе враження на представників адміністрації Трампа своїм управлінням ключовою для країни нафтовою галуззю.
Джерела стверджують, що посередники переконали Вашингтон у готовності Родрігес захищати та підтримувати майбутні американські інвестиції в енергетичний сектор Венесуели.
«Я давно стежу за її кар’єрою, тож маю певне уявлення про те, хто вона і чим займається. Я не стверджую, що вона є остаточним розв’язанням проблем країни, але ми, безумовно, вважаємо, що можемо працювати з нею на значно більш професійному рівні, ніж із ним», — заявив один із високопоставлених американських чиновників.
Трамп не підтримав кандидатуру опозиціонерки Марії Коріни Мачадо на посаду президентки Венесуели, бо вона не поступилася йому Нобелівською премією миру, стверджують два джерела The Washington Post, наближені до Білого дому.
Пізніше Мачадо «подарувала» Трампу свою Нобелівську премію, що спричинило хвилю глузливих коментарів по всьому світу.
The Wall Street Journal в ексклюзивному матеріалі пише, що адміністрація США фактично відмовилася від венесуельської демократичної опозиції.
Вашингтон робить ставку не на зміну режиму, а на його збереження — без Ніколаса Мадуро, але з його найближчими соратниками при владі.
Адміністрація Дональда Трампа, згідно із засекреченою оцінкою ЦРУ, дійшла висновку, що єдиною силою, здатною вберегти Венесуелу від негайного хаосу після можливого відходу Мадуро, залишається його власне оточення, тоді як опозиція, навпаки, розглядається як політично та інституційно неспроможна.
У доповіді йдеться, що опозиційні лідери — зокрема Марія Коріна Мачадо та Едмундо Гонсалес — не мають ані реальної легітимності всередині країни, ані контролю над армією та силовими структурами. Їхній прихід до влади, за оцінкою американської розвідки, майже гарантовано спричинив би спротив з боку спецслужб, військових, кримінальних мереж і старих еліт, що швидко призвело б до розпаду керованості.
На цьому тлі США обирають сценарій збереження режиму без Мадуро, але з його ядром. Центральною фігурою можливого перехідного періоду ЦРУ вважає віцепрезидентку Делсі Родрігес — прагматичного апаратника, тісно пов’язаного із силовим блоком та економічними елітами. Повноцінний демократичний транзит в аналізі розвідки фактично визнано нереалістичним.
Цей підхід пояснює різкий розворот Трампа. Хоча ще нещодавно його оточення публічно підтримувало Мачадо як символ майбутньої демократичної Венесуели, у закритих обговореннях адміністрація дійшла висновку, що опозиція провалилася ще за першого строку Трампа: вона не змогла ані мобілізувати суспільство, ані розколоти армію. Сам Трамп, за словами колишніх чиновників, вважає венесуельську опозицію політично неспроможною.
Підсумок суто прагматичний. Для Вашингтона пріоритетом залишаються керованість, нафта та контроль над силовою вертикаллю, а не демократичний перехід. У цій логіці заміна Мадуро на більш домовленоздатного представника його ж оточення виглядає кращою, ніж вибори та вулична політика.
Для венесуельської демократичної опозиції це означає фактичний глухий кут: навіть у разі відходу Мадуро режим як система буде збережений — лише у більш зручній для США конфігурації.
Втім, виконувачка обов’язків президентки Венесуели Делсі Родрігес заявила, що запросила уряд США до співпраці, повідомив телеканал CNN.
Але, за її словами, програма співпраці має бути спрямована на «спільний розвиток у межах міжнародного права з метою зміцнення тривалого співіснування спільноти».
Родрігес заявила, що Венесуела «надаватиме пріоритет» переходу до «збалансованих і поважних міжнародних відносин» зі США та регіоном.
«Президент Дональд Трамп, наші народи і наш регіон заслуговують миру та діалогу, а не війни. Це завжди було посланням президента Ніколаса Мадуро, і зараз це послання всієї Венесуели», — сказала Родрігес, звертаючись до Трампа.
«Ми ніколи більше не будемо колонією», — сказала Родрігес.
Погрози Трампа «за потреби ввести війська у Венесуелу» виглядають несерйозно.
Американці загалом категорично проти втягування країни в будь-яку війну.
Заяви Вашингтона про передачу Сполученим Штатам нафтових активів поки що не мають жодних підстав. А заяви про призначення Рубіо або самого Трампа «правителями» Венесуели й узагалі виглядають безглуздо.
Здаючи назад, Трамп в інтерв’ю NBC заявив, що США наразі не вимагають зміни правлячого режиму у Венесуелі, про нові вибори у країні протягом найближчих 30 днів не йдеться, і спершу країну потрібно «повернути до нормального стану».
Він повторив, що Делсі Родрігес співпрацює зі Сполученими Штатами, але попередив: у разі припинення цієї співпраці Вашингтон може розпочати другу військову операцію.
Розрив економічних зв’язків із Росією, Іраном, Кубою та Китаєм — одна з умов США для того, щоб Венесуела отримала можливість наростити видобуток нафти, пише ABC News.
Інша умова — ексклюзивне партнерство зі США у сфері видобутку нафти.
Трамп вимагає від Венесуели ексклюзиву, але він поки що у Москви
Товарообіг між Росією та Венесуелою за підсумками 2024 року — 200 мільйонів доларів.
Для порівняння, товарообіг із Китаєм за той самий рік — 245 мільярдів доларів.
У 2025 році Росія стала для Венесуели основним постачальником нафти — нафтопродукту, необхідного для розбавлення надважкої місцевої нафти, повідомляв Bloomberg.
Крім того, Каракас продавав Москві нафту за зниженими цінами.
У Венесуелі діють п’ять спільних із Росією підприємств. Спочатку на венесуельському ринку була представлена «Роснефть», але у 2020 році вона передала всі свої активи в країні державній «Росзарубежнефти». У листопаді 2025 року парламент Венесуели продовжив на 15 років спільну роботу на двох родовищах. Передбачалося, що загальний обсяг інвестицій у проєкти становитиме 616 мільйонів доларів.
Бізнес «Росзарубежнефти» у Венесуелі зараз невеликий порівняно з тим, що було 10–15 років тому. Експерти висловлюють сумніви, що у російської влади загалом є великий інтерес залишатися в цій країні.
Серед інших статей російського експорту до Венесуели — добрива, пшениця, рослинні олії та ліки.
Росія з Венесуели імпортує переважно какао, каву, фрукти, морепродукти та алкогольні напої.
Водночас Венесуела — одна з країн, що ведуть торгівлю з Росією у національних валютах.
Натомість Росія є основним постачальником до Венесуели зброї — від ПЗРК і танків до авіації та ППО.
«Росія взагалі-то один із ключових військово-технічних партнерів Венесуели, ми постачаємо в цю країну ледь не всю номенклатуру озброєнь — від стрілецького до авіації», — говорив у листопаді перший заступник голови комітету Держдуми з оборони Олексій Журавльов.
Ще один спільний проєкт — завод із виробництва патронів для автоматів Калашникова, відкритий влітку минулого року. Підприємство будував «Рособоронэкспорт», що входить до «Ростеху», а запустили його приблизно через 20 років після оголошення планів будівництва.
Росія надала Венесуелі мільярди доларів кредитів, які навряд чи будуть погашені, зазначає Washington Post .
Точна сума невідома, оскільки Каракас багато років не публікує повної статистики щодо держборгу, зазначає Reuters. Загалом із 2006 по 2019 рік Росія надала Венесуелі кредитів і кредитних ліній на суму щонайменше 17 мільярдів доларів, писав Reuters.
У 2017 році Москва реструктуризувала борг у 3,15 мільярда доларів, який Каракас мав виплатити протягом 10 років, пише Reuters (комент 4).
При цьому до 2023 року, згідно із заявою російського Мінфіну, платежі мали бути мінімальними.
Трамп стверджує, що Венесуела закуповуватиме лише продукцію американського виробництва за гроші, отримані від певної нафтової угоди, якої ще немає, але зростання видобутку венесуельської нафти експерти оцінюють вкрай скептично.
У нападі імперіалістичного ідіотизму Трамп вимагає, щоб закупівлі включали, серед іншого, американські сільськогосподарські продукти, а також ліки, медичне обладнання та обладнання американського виробництва для поліпшення електромереж і енергетичних об’єктів Венесуели.
Інакше кажучи, Венесуела зобов’язується продавати всю свою нафту США й вести справи зі США як зі своїм основним партнером.
На думку Трампа, це мудре рішення, яке дуже вигідне для народу Венесуели та США.
А віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що США дозволять Венесуелі продавати нафту, якщо це буде в інтересах Вашингтона: «Вам дозволено продавати нафту, доки ви служите національним інтересам Америки, вам не дозволяється продавати її, якщо ви не можете служити національним інтересам Америки».
Зі свого боку сенатор-демократ Кріс Мерфі (на відео) назвав плани Трампа щодо Венесуели «безумними».
«Це безумний план. Вони говорять про крадіжку венесуельської нафти під дулом пістолета на невизначений строк як важіль для мікроменеджменту країни. Масштаб і безумство цього плану просто вражають», — заявив Мерфі.
Експерт Берлінського центру Карнегі Сергій Вакуленко перспективи венесуельської нафти оцінює вкрай скептично.
Передусім, на його думку, за 50 доларів за барель економічно видобувати венесуельську нафту неможливо, а щоб підняти видобуток венесуельської нафти, потрібні багато років і багато грошей.
Причому, за даними медіа, Трамп нібито має намір опустити світову ціну на нафту нижче 50 доларів якраз за рахунок доступу до нафти Венесуели.
На думку експерта, Трамп, найімовірніше, не розуміє всіх подробиць, пов’язаних із венесуельською нафтою.
Тут може повторитися ситуація з «мінеральною угодою», яку адміністрація Трампа нав’язала Україні з піаром про величезні бариші. Реальність виявилася значно скромнішою і щодо можливих прибутків, і щодо загальної економічної доцільності розробки більшості родовищ в Україні, не кажучи вже про війну.
За словами Вакуленка, Венесуела справді має найбільші у світі запаси нафти, які нібито оцінюються у 300 мільярдів барелів. Але левова частка цієї нафти низької якості, зокрема належить до категорії так званої «важкої».
На його думку, таку нафту важко й дорого видобувати (особливо за цін нижче 50 доларів), але продається вона дешево.
Отже, «венесуельська нафта», найімовірніше, є таким самим «мильним пузирем», як і «мінеральна угода» з Україною.
Події у Венесуелі з глобальної точки зору
Оглядач The Guardian Саймон Тісдалл (Simon Tisdall) пише, що Гренландію, Венесуелу й Україну об’єднують аморальна брехня Трампа та хронічна слабкість Європи.
Венесуельському держперевороту передував справжній потік брехні. Трамп бездоказово стверджував, що Ніколас Мадуро є наркотерористом і главою наркокартелю. Його адміністрація вбила понад 100 людей на човнах за необґрунтованими підозрами у контрабанді наркотиків.
Правда в тому, що Трамп переслідує особисту вендету проти Мадуро відтоді, як його план зі зміни режиму провалився у 2018 році. Правда в тому, що, як тепер визнає сам Трамп, головна мета перевороту — не відновлення демократії. Мета не в тому, щоб «врятувати» народ Венесуели чи забезпечити безпеку США. Мета — нафта. Трамп безсоромно й безжально грабує країну, водночас погрожуючи Мексиці, Кубі та Колумбії.
Трамп заявляє, що має «план» керувати Венесуелою необмежено довго. Це чергова безглузда хитрість. Із неушкодженими збройними силами та ополченням, із репресивним режимом Мадуро при владі та з натхненною демократичною опозицією, що прагне влади, країна рухається до протистояння.
Лише глибше й триваліше військове втручання США — до якого Трамп і вдається — може зупинити сповзання до хаосу. Він ризикує зіткнутися з балканською трясовиною біля латиноамериканських кордонів Вашингтона.
Всупереч заявам Трампа Москва пообіцяла продовжити нафтову діяльність у Венесуелі, тобто йти звідти поки що не має наміру.
«Компанія продовжить неухильно виконувати взяті на себе зобов’язання у тісній координації зі своїми міжнародними партнерами, приділяючи пріоритетну увагу сталому розвитку спільних нафтодобувних проєктів, інфраструктури та ефективному реагуванню на виклики, що виникають. Усі активи компанії придбані на ринкових умовах, є власністю російської держави, і вона має намір спільно з венесуельською стороною реалізовувати спільні проєкти та розширювати виробничо-технологічну взаємодію на принципах рівноправності, взаємної поваги до власності та захисту інвестицій», — заявила держкомпанія «Росзарубежнефть».
Венесуельські чиновники назвали Росію паперовим тигром після відмови Москви вступитися за Мадуро, пише Bloomberg.
Чиновники у Венесуелі вважають, що партнерство Каракаса й Москви у сфері безпеки було лише паперовим тигром (paper tiger), пише видання. Венесуельські чиновники незадоволені неспроможністю Росії допомогти й захистити захопленого США президента Ніколаса Мадуро, кажуть співрозмовники агентства.
Bloomberg наводить фразу про паперового тигра у формі непрямої цитати, через що незрозуміло, чи йдеться про точне формулювання, чи про трактування слів венесуельських чиновників самим агентством. Bloomberg деталізує, якої саме підтримки очікували у Венесуелі від Москви, але так і не дочекалися.
Російська та кубинська розвідки, на які значною мірою покладалися у Каракасі, не змогли виявити вразливості або надати конкретну інформацію про загрозу для Мадуро, кажуть венесуельські чиновники.
Також співрозмовники агентства поскаржилися на недоліки російських зенітно-ракетних комплексів С-300 і «Бук». За їхніми словами, Росія не надала належної техпідтримки, яка забезпечила б ефективне використання цих систем.
Від російської техпідтримки залежала і кіберзахищеність Венесуели, пише агентство. Ця допомога теж виявилася недостатньою: США перед захопленням Мадуро провели кібератаки, які вимкнули електроенергію в деяких районах Каракаса.
Усе це підірвало довіру до партнерства з Росією з боку Венесуели та Куби, пише Bloomberg. Наступниці Мадуро Делсі Родрігес майже нічого не залишається, окрім як прийняти американську пропозицію про співпрацю та послабити старі зв’язки з Москвою і Гаваною.
Російські чиновники, за словами джерел агентства, були обурені операцією США у Венесуелі. Однак, як сказало Bloomberg джерело, обізнане з позицією Кремля, відносини з Вашингтоном для Москви зараз важливіші, ніж із Каракасом. За його словами, захоплення Мадуро було неприємним для Кремля, але не стало катастрофою.
Серйознішою проблемою для Москви може стати ситуація в Ірані, сказав співрозмовник агентства. Він пояснив, що співпраця з Тегераном, зокрема у військовій сфері, у Москви значно міцніша. Однак, за його словами, Росія може публічно підтримати Іран, але навряд чи надасть йому активну допомогу.
«Паперовим тигром» Росію раніше назвав Дональд Трамп.
«Росія вже три з половиною роки веде безглузду війну, в якій справжній військовій силі знадобилося б менше тижня для перемоги. Це аж ніяк не прикрашає Росію. Насправді це робить її схожою на паперового тигра», — писав він.
У Кремлі на це відповідали, що Росія — не тигр, а ведмідь, і «паперових ведмедів не буває».
Путін не коментував погрози з боку США на адресу трьох союзників Росії — Венесуели, Ірану та Куби. Нездатність Москви захистити своїх союзників уже назвали «кінцем епохи» для великодержавного проєкту Путіна.
Від себе зазначимо, що попри наведені вище вправи в епістолярному жанрі, часто цілком справедливі, московський «паперовий тигро-ведмідь» уже 4 роки продовжує бійню в Україні, а Сполучені Штати й досі «бздять» зв’язуватися з Москвою, бо це не Венесуела, не Куба і навіть не Іран.
