Попри атаки РФ українська енергетика відновлюється та переходить на нові джерела енергії, зокрема, сонячні та вітрові електростанції.
Війна безжально б’є по серцю української енергетики. Попри заяви про так зване «енергетичне перемир’я», росія продовжує обстрілювати енергетичну інфраструктуру, інформують Економічні новини.
Водночас, у першому півріччі 2025 року масштаби руйнувань були меншими порівняно з минулорічними: удари переважно припадали на генерацію та мережі розподілу в прифронтових районах сходу України. Але це дало енергетикам змогу для часткового відновлення потужностей. Бізнес і домогосподарства активізували будівництво об’єктів розподіленої генерації — як для продажу електроенергії в мережу та балансування системи, так і для покриття власних потреб. Зокрема, про це йдеться у новому дослідженні Українського інституту майбутнього.
Загальний стан енергетики
З початку повномасштабного вторгнення зруйновано або окуповано 42% генеруючих потужностей країни. Під ворожим контролем залишається найбільший енергетичний гігант — Запорізька АЕС (6 ГВт). Найжорстокішого удару зазнала теплова генерація: 87% вугільних ТЕЦ втрачено назавжди. Пошкоджено й гідроенергетику — 2,3 ГВт гідрогенерації знищені або виведені з ладу.
Ворог не зупинився навіть перед «зеленою» енергетикою. Під ударами опинилися 3,9 ГВт потужностей вітрових та сонячних станцій. Вітропарки встояли частково — відомо лише про поодинокі пожежі, зруйновану підстанцію та навіть випадок, коли дрон влучив у лопать турбіни під Очаковом. Натомість сонячні електростанції стали легкою мішенню: у Харківській області стерті з лиця землі всі наземні СЕС (28,4 МВт) і більшість промислових дахових. Частина станцій — понад 1,2 ГВт — нині залишається на окупованій території.
Найсильніше страждають прифронтові регіони, які ще вчора виробляли надлишок електроенергії, а сьогодні вимушені жити в умовах її дефіциту. Але ворог дістався і глибокого тилу — потужні об’єкти знищені на Закарпатті, Прикарпатті та Поділлі.
Попри ці удари, енергетичний фронт тримається. На міжнародній конференції Ukraine Recovery Conference у Берліні Президент України Володимир Зеленський поставив чітку ціль — побудувати 1 ГВт газової генерації у найближчий час. І бізнес, і громади вже відповіли на цей виклик: у 2024 році з’явився майже 1 ГВт нових розподілених потужностей, а за перше півріччя 2025-го додано ще стільки ж.
За словами директора Центру досліджень енергетики Олександра Харченко, ситуація в електроенергетиці нині стабільніша, ніж улітку минулого року і на це вплинуло кілька складових.
«По-перше, було враховано минулорічний досвід, коли результати масованих ворожих атак накладалися на ремонти атомних енергоблоків, через що були фізичні проблеми з доступом до електроенергії. Цього року і захист об’єктів енергетики працює краще, і графіки регламентних робіт складені таким чином, щоб максимально пом’якшити ймовірні одночасні впливи на енергосистему. По-друге, дуже важливо, що енергетикам вдалося відновити чимало об’єктів, себто велика кількість пошкодженої раніше генерації зараз уже працює», – пояснив Харченко.
Ще одним важливим чинником відносної (з огляду на постійні воєнні ризики та погоду) стабільності української енергосистеми експерт назвав збільшення кількості встановлених бізнесом і населенням сонячних панелей.
«Аудит такої генерації – це те, що на нас чекає. І зробити його буде непросто. Адже навіть митна інформація про кількість завезеного обладнання не повністю віддзеркалює ситуацію. Бо ні для кого не секрет, що був період, коли якась фура могла просто заїхати в невелике містечко, і з неї ледь не за готівку розпродували енергоустаткування. Водночас загальний характер споживання в енергосистемі свідчить: насправді потужність додано пристойну», – наголосив керівник Центру досліджень енергетики.
За словами Харченка, не припиняється також інтенсивна робота над мінімізацією вразливості енергогенерації та високовольтних мереж.
«Тому зараз ситуація стабільніша, ніж улітку минулого року, споживачі почуваються більш захищеними. Хоча, на жаль, не можна сказати, що відключень електроенергії в країні взагалі немає – це трапляється й через атаки (особливо у прифронтових районах), і через вплив негоди. Також нинішня стабільність не означає, що через можливі нові масовані атаки – передовсім, на вугільну і газову генерацію – ми знову не опинимося у кризовій ситуації», – вважає Харченко.
Окремо він наголосив на відсутності аварійного імпорту електроенергії з Європи, що неабияк виручав Україну у попередні періоди. Зараз і імпорт, й експорт електроенергії здійснюються лише на комерційних засадах.
Ми не потребуємо аварійної допомоги, що дуже добре. Це певне свідчення здорової ситуації в енергосистемі. Причому, експорт у сонячні місяці вже навіть більший, ніж імпорт. Все залежить від вартості, обсягів споживання та пропозиції: у Європі електрика дешевша – починаються перетоки до нас, у нас дешевше – європейці (і в певні години доволі інтенсивно) закуповують ресурс в Україні, – зауважив керівник Центру досліджень енергетики.
Варто зауважити, що Україна в серпні очолила рейтинг країн Європи за вартістю електроенергії. Зокрема, дані європейської мережі операторів систем передачі електроенергії ENTSOE свідчать, що середньодобова ціна на ринку «на добу наперед» 10 серпня становила понад 5 300 грн/МВт·год. Це максимальна вартість серед 26 європейських країн. При цьому у Франції ціна МВт·год на той момент була еквівалентною близько 1 200 грн, а в Швеції — 338 грн.
Нагадаємо, зараз тариф на електроенергію для побутових споживачів в Україні збережено на рівні 4,32 грн/кВт-год до кінця жовтня 2025 року. Уряд двічі підвищував тариф: у 2023 році – на 70% (з 1,68 до 2,64 грн/кВт-год), у 2024 році – ще на 64% (до 4,32 грн/кВт-год).
Газова генерація — енергетичний резерв під час війни
Перше півріччя 2025 року стало знаковим для газової генерації в Україні. Державні та приватні компанії звели 322 МВт когенераційних установок (КГУ), підключених до мереж ОСП та ОСР. Левова частка — 298 МВт — під’єднана до мереж ОСР, що дозволяє формувати приватні балансуючі групи, здебільшого в межах компаній, які вже мають сонячну чи вітрову генерацію. У багатьох випадках газопоршневі установки створюються як резервні джерела живлення, але, коли немає обмежень на постачання електрики для бізнесу, вони працюють на повну, віддаючи енергію в мережу.
Порівняно з 2024 роком, темпи зростання вражають. Тоді країна ввела в експлуатацію рекордну кількість малих ТЕЦ та когенераційних установок — 14 об’єктів сумарною потужністю 32,787 МВт (від невеликих до 1 МВт до потужних у 20 МВт). Крім того, запрацювали три малі ТЕЦ по 20–25 МВт кожна, разом даючи 71,4 МВт. Це був безпрецедентний прорив за весь час незалежності.
Водночас, на місцевому рівні динаміка знизилася. Органи місцевого самоврядування у першому півріччі 2025 року змогли запустити лише 8,2 МВт газопоршневої генерації (для порівняння — у 2024-му за аналогічний період це було 128,6 МВт). Більшість установок працюють автономно, забезпечуючи критичну інфраструктуру — теплокомуненерго та водоканали — у разі надзвичайних ситуацій. Якщо минулого року значну частину такого обладнання громади отримували за міжнародними програмами технічної допомоги, то тепер — переважно фінансують з місцевих бюджетів. Прикро, але 28,4 МВт наданого МТД-обладнання досі не підключено — бракує коштів на проєктно-кошторисну документацію та доступ до газових мереж, зазначають експерти Українського інституту майбутнього.
Державні компанії також активно нарощують резерви. Лише у 2025 році київські держпідприємства закупили 84 МВт КГУ. Для порівняння: у 2024-му через систему Prozorro було проведено тендерів на 2,2 млрд грн, що дало 37,24 МВт газопоршневих потужностей по всій країні.
Інтерес до газової генерації особливо відчутний у великого та середнього бізнесу. У 2025 році вони підключили 322 МВт КГУ до мереж ОСР та ще 11 МВт без підключення (для власних потреб). У 2024-му аналогічних автономних установок було лише 18,63 МВт — переважно для рітейлу та великих логістичних центрів із холодильним обладнанням.
Сонячна енергетика — промінь стійкості в енергетичній війні
Попри щоденні виклики, український бізнес не лише тримає позиції у розвитку сонячної енергетики, а й нарощує темпи. Особливо помітна тенденція будівництва дахових СЕС для власного споживання, без підключення до мереж ОСП чи ОСР. Лише за перше півріччя 2025 року юридичні особи ввели в експлуатацію 318,4 МВт таких станцій — на півтора раза більше, ніж за аналогічний період 2024-го (212,43 МВт) і майже на рівні рекордного показника другої половини 2024 року (384,96 МВт).
Додатково бізнес збудував 101,4 МВт промислових мережевих СЕС. Лише 16 із них мають потужність до 1 МВт і користуються «зеленим» тарифом, решта працюють на ринку «на добу наперед», продаючи енергію безпосередньо.
За оцінками експертів, приватні домогосподарства теж активно долучаються: компанії, що спеціалізуються на будівництві сонячних станцій для ОСББ та приватних будинків, за перше півріччя 2025 року встановили 87,2 МВт нових потужностей. Для порівняння: ще на 1 січня 2022 року загальна потужність приватних СЕС в Україні становила лише 1,1 ГВт.
Важливим драйвером став запуск програми «ГрінДім» від державного Фонду енергоефективності, а також кредитних та грантових програм банків для ОСББ. Лише завдяки цим інструментам у першому півріччі 2025 року на дахах багатоповерхівок з’явилося 7,6 МВт СЕС, які допомагають покривати власне споживання будинків. Разом із ними встановлено 1,2 МВт накопичувачів електроенергії, що дозволяє зберігати надлишок виробленого струму.
У свою чергу органи місцевого самоврядування запустили 12,3 МВт СЕС для власних потреб. Частина цих станцій живить медичні заклади — від великих лікарень (1,1 МВт) до амбулаторій сімейної медицини (0,4 МВт). Ще 3,2 МВт працюють на освітніх установах, а 6,9 МВт — на комунальних підприємствах, таких як теплокомуненерго та водоканали. Переважна більшість проєктів (8,1 МВт) профінансована з місцевих бюджетів, а 4,2 МВт реалізовані за підтримки міжнародної технічної допомоги.
Вітрогенерація— нові крила української енергетики
Українська вітроенергетика продовжує розкручувати свої лопаті. За перше півріччя 2025 року до мереж підключено 84 МВт нових вітроелектростанцій — майже вдвічі більше, ніж за весь 2024 рік (44,6 МВт). Хоча абсолютний рекорд утримує 2023-й із 238 МВт, більшість тих проєктів починали ще до російського вторгнення.
Серед новачків галузі — потужна Сколівська ВЕС від компанії «ЕКО-Оптіма» на Львівщині, перший вітрогенератор на Закарпатті біля Перечина, а також дві станції, збудовані місцевими агропідприємствами: біля Кам’янця-Подільського на Хмельниччині та у Кременці на Тернопільщині. Ці об’єкти стали символами того, що навіть у тилових регіонах бізнес готовий інвестувати в енергетичну незалежність країни.
Накопичувачі електроенергії — енергетичні «банки» майбутнього
Ще один прорив — стрімкий розвиток промислових накопичувачів. Вони вже працюють на трьох фронтах: допомагають «Укренерго» балансувати систему та регулювати частоту, згладжують виробіток СЕС, щоб продавати електроенергію у пікові години, та дозволяють зберігати денний сонячний ресурс для вечірнього й ранкового споживання.
У першій половині 2025 року в Україні з’явилося 20 МВт мережевих накопичувачів — зокрема, проєкт ТОВ «ОККО Енерджі» у Стрию на Львівщині, який працює саме для допомоги НЕК «Укренерго». Для власних потреб бізнес і громади встановили ще 28,2 МВт таких систем.
Біоенергетика — друге дихання
Дозвіл на експорт біометану дав поштовх справжньому відродженню галузі. Аграрні компанії почали активно будувати біометанові заводи. Один із нових флагманів — виробництво ТОВ «Теофіопільська енергетична компанія» (Хмельниччина), яке працює на відходах цукрового заводу та має потужність 33 МВт.
Попри вражаючі темпи розвитку енергетичний апетит країни й надалі зростає. У перспективі 2025–2030 років нам потрібно ще 2 742,7 МВт (2,7 ГВт) додаткових потужностей. Та навіть якщо ці амбітні плани вдасться реалізувати, електричні мережі здатні прийняти лише 2 323,4 МВт. На цьому тлі, враховуючи стрімке зростання тарифів на електроенергію, українці та бізнес дедалі активніше дивитимуться в бік власної генерації. Це вже не лише про економію на рахунках, а про енергетичну безпеку: здатність захистити себе від вимушених відключень, перебоїв і дефіциту світла, який став буденністю воєнного часу.
