Режим пільгової торгівлі між Україною та ЄС, що діяв з початку повномасштабного російського вторгнення, офіційно добіг кінця. Єврокомісія вирішила відновити квоти на імпорт української сільгосппродукції з 6 червня.
Проте діалог між Києвом і Брюсселем щодо врегулювання ключових моментів ще триває.
Торгова лінія розлому
Протягом останніх трьох років між Україною та країнами ЄС паралельно діяли два режими торгівлі: базовий режим вільної торгівлі, закріплений угодою про асоціацію України з ЄС ще в 2014 році, та тимчасовий режим автономних торгівельних заходів (АТЗ), запроваджений ЄС у відповідь на повномасштабну війну в Україні. Останній фактично призупинив дію тарифних квот і мит. Режим безмитної торгівлі було запроваджено у червні 2022-го на рік, потім його двічі подовжували — до червня 2025-го. Але цього разу ЄС відмовився давати Україні поблажки.
Зазначимо, коли Європа спростила доступ до своїх ринків для українських товарів, мало хто очікував, що це призведе до таких драматичних наслідків. Однак “вибуховий механізм” спрацював навесні 2023 року під тиском вантажівок із кукурудзою, і це запустило ланцюгову реакцію, що відома як “зерновий скандал”. У центрі уваги опинилися Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія, Болгарія та Чехія.
Польща стала першою, створивши прецедент і заборонивши ввезення українського зерна. За нею пішла справжня “снігова лавина” — її підтримали сусіди. У результаті, щонайменше до початку липня, Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія фактично перекрили “кисень” українському зерну та іншим продуктам. Бізнес-спільнота не приховує: це протистояння було цілком передбачуваним та очікуваним. Усі аспекти конфлікту з експортом українського збіжжя прямо чи опосередковано зав’язані в один спільний вузол — конкуренцію за ринки.
Український бізнес завжди прагнув потрапити на стіл до європейського споживача, адже це відкривало ширші можливості для розвитку. Проте консервативна політика Брюсселя та жорсткі вимоги щодо контролю якості продукції зазвичай унеможливлювали закріплення на європейському ринку. Нинішня поведінка країн-партнерів не є несподіванкою. Насправді, вони досить довго протрималися, перш ніж почали блокувати постачання українського продовольства. Це підкреслює глибоко вкорінені економічні інтереси та конкурентні тиски, які існували задовго до повномасштабного вторгнення.
Повернення до обмежень
Отже, обсяги квот визначено відповідно до формули 7/12 — це означає, що дозволені для експорту обсяги розраховані пропорційно до семи місяців року, що залишились. Цей принцип відображає тривалість регламенту і фактично встановлює рамки безмитного доступу української продукції на європейський ринок на другу половину поточного року.
Основні квоти виглядають так:
Згідно з оприлюдненим документом, Україна зможе поставити на ринок ЄС в рамках поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі у режимі 7 з 12 місяців року (7/12) пшеницю, борошно й меслин (суміш пшениці та жита) – 583,33 тис. тонн, кукурудзу – 379,167 тис. тонн, ячмінь – 204,167 тис. тонн.
Обмеження стосуватимуться і м’яса птиці, буде дозволено поставити 52,511 тис. тонн, які своєю чергою розділені таким чином: 4/7 від кількості за період 6 червня по 30 вересня та 3/7 від кількості за період з 1 жовтня по 31 грудня.
Аналогічний сценарій постачання продукції передбачено для яловичини, експорт якої обмежено 7 тис. тонн, та яєць, обсяг постачання яких має становити 3 500 тонн.
Молока і вершків дозволено поставити на ринок ЄС до 31 грудня 2025 р. 5 833 тонн, сухого молока – 2 917 тонн, вершкового масла – 1 750 тонн.
Разом з поверненням до довоєнного режиму діятимуть і спрощені правила імпортного ліцензування. Для деяких позицій, таких як яйця та м’ясо птиці, ліцензії більше не потрібні — діє принцип “хто перший — того і товар”.
Пошук компромісів
Таким чином, Брюссель прагне знайти баланс між підтримкою України у війні проти росії та врахуванням інтересів європейських фермерів, які «страждають від дешевшого імпорту з України». Однак відновлені квоти на імпорт агропродукції до ЄС — це тимчасовий захід, і саме на цьому акцентують представники української влади. Офіційний Київ закликає не драматизувати ситуацію, наголошуючи, що жодних загроз для торгівлі в найближчій перспективі немає.
За словами першої віцепремʼєрки — міністерки економіки Юлії Свириденко, перехід до режиму торгівлі з ЄС 2021 року означає, що вся торгівля і далі лишається вільною, за винятком 40 категорій аграрної продукції, на які діють тарифні квоти.
Вона наголосила, що досвід торгівлі без обмежень показав, що в 17 з 40 тарифних квот обсяги торгівлі більші, ніж тарифна квота рівня 2021 року. «Тому для 23 товарів відновлення квот не стане обмеженням — наприклад, часник, якого за квоти у 500 т ми експортували в обсязі 235 т минулого року», — додала міністерка.
За її словами, навіть у випадку з тими товарами, обсяги торгівлі якими більші, ніж квоти, повернення до режиму торгівлі з ЄС 2021 року лише частково вплине на експорт. «Зокрема, експорт кукурудзи до ЄС і до 2022 року сягав рекордних 14 млн т за формальної квоти в 650 тис. т. Це пов’язано з тим, що ЄС не застосовує мита на імпорт кукурудзи взагалі (крім російської кукурудзи).
Вона додала, що відсутність поступок з боку ЄС щодо перегляду квот зачіпає торгівлю обсягом у $3,5 млрд і може зменшити виторг на $800 млн, але це найгірший і «чорний» сценарій. Свириденко наголосила, що зараз тривають активні переговори з ЄС щодо переходу від автономних торгових заходів до оновленої та більш лібералізованої угоди про вільну торгівлю.
Хто постраждає найбільше?
Серед усіх аграрних товарів, що потрапили під оновлене квотування, цукор зазнав найболючішого обмеження. Згідно з офіційною статистикою, у 2024 році Україна експортувала до ЄС 311 тис. тонн цукру, однак нова квота на другу половину 2025 року становить лише 20 тис. тонн. Це — менше 7% від попереднього обсягу.
Цьогоріч очікують зменшення експорту української агропродукції на вісім з половиною мільйонів тонн.
Така різка різниця може серйозно вплинути на внутрішній ринок і експортну стратегію виробників. У разі перевищення квоти, продукція буде обкладатися митом, що робить її неконкурентною на ринку ЄС. Експерти вже зараз попереджають про можливість перенаправлення частини поставок на інші ринки, однак обсяги споживання та логістика ускладнюють такі зміни.
За словами голови комітету з євроінтеграції Українського клубу аграрного бізнесу Олександри Авраменко, ситуація є складнішою, ніж може здатися на перший погляд:
“Найболючіше в тому, що ми повертаємося не просто до квот на сім основних товарних груп, які діяли під час автономного пільгового режиму. Ми фактично повертаємось до рамок зони вільної торгівлі, прописаної в Угоді про асоціацію з ЄС 2014 року. А це вже близько 30 квот, що охоплюють значно ширший перелік продукції, “- говорить вона.
За її словами, перелік обмежених позицій значно зріс, і це безпосередньо вдарить по виробниках із високим ступенем переробки. “Зазвичай у нас сира пшениця забирає всю квоту. Але ж у квоті не тільки пшениця, а й продукти її переробки, такі як борошно, крупа чи бите зерно, лущина. Відповідно, ця продукція не буде їхати в тих обсягах, як вона їде зараз”, — каже вона.
“Виробники томатів також відчують негативний вплив обмежень. Їм і так нелегко, оскільки томати переважно вирощують у Запорізькій, Херсонській та Миколаївській областях, які постійно перебувають під обстрілами”, – зазначає Авраменко.
Окрім цього, існують проблеми з експортом яєць. Наразі вони не можуть повноцінно експортуватися на традиційні ринки країн Близького Сходу та Південно-Східної Азії. Логістичні труднощі, зокрема, з доставкою до Гонконгу через Румунію замість прямого маршруту з Одеси, призводять до збільшення часу в дорозі на кілька днів. Це є критичним для такого швидкопсувного продукту, як яйця.
Наслідки для української економіки
Завершення режиму АТЗ та повернення до обмежувального режиму квот і мит стане значною структурною зміною умов зовнішньої торгівлі для України. Експерти наголошують, що це не просто технічне коригування доступу до ринку, а суттєва зміна системи координат для експортно-орієнтованого агросектору. А саме цей сектор відіграє ключову роль у підтримці економіки воєнного часу, і такі зміни можуть мати серйозні наслідки.
Так, аналітики прогнозують низку негативних економічних наслідків, які можуть торкнутися всієї країни. По-перше, зниження обсягів експорту. У короткостроковій перспективі (2025–2026 роки) експорт продукції з високою залежністю від ринку ЄС може скоротитися на 15–25%. Це стосується насамперед тих товарів, які найбільше виграли від вільного доступу до європейських ринків.
По друге, втрати валютної виручки. З огляду на рекордний експорт цукру, м’яса птиці, меду та переробленої продукції у 2023–2024 роках, щорічні втрати валютної виручки можуть сягати 2,5–3,2 млрд доларів. Це суттєво позначиться на стабільності національної валюти та здатності країни фінансувати свої потреби, зокрема оборонні.
По-третє, ціновий тиск усередині країни. Скорочення експорту неминуче призведе до перенасичення внутрішнього ринку. Це стосуватиметься насамперед продуктів з низькою еластичністю попиту, таких як мед, цукор та яйця. Надлишок пропозиції може спричинити зниження цін, що негативно позначиться на прибутковості аграрних підприємств та фермерських господарств.
По-четверте, послаблення позицій України в ланцюгах доданої вартості ЄС. Виробники, які вже пройшли складну сертифікацію в ЄС та інвестували значні кошти в євроінтеграцію, можуть зіткнутися з необхідністю згортання своєї діяльності або переорієнтації на інші ринки. Це підриває зусилля України щодо інтеграції у європейські виробничі ланцюги та може призвести до втрати інвестицій та технологій.
«Не можна грати в одні ворота»
«ЄС є надзвичайно важливим торговельним партнером для України, особливо для наших аграріїв, які займаються вирощуванням органічної продукції. Її в ЄС справді чекають і потребують. Згідно з Європейським зеленим курсом (Green Deal), що передбачає відмову від пестицидів, врожайність у багатьох країнах Європи вже знижується — на 20–40% — через виснажені ґрунти. І саме українські фермери на багатих чорноземах можуть забезпечити стабільні ціни та якісні безпестицидні продукти для європейського споживача», — зазначив член комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Дмитро Соломчук.
За його словами, світ завжди потребує агропродукції, і український експорт має стабільного покупця. Проте з ЄС нам необхідно вести чіткіші, прагматичніші перемовини щодо умов імпорту. Зокрема, він нагадав, що було запропоновано новий механізм — постачання української агропродукції за графіком. «Це звучить логічно, але на практиці складно: сьогодні одні графіки, завтра — інші. Аграріям потрібна постійна ліквідність, вони не можуть тримати продукцію на складах місяцями в очікуванні вікна для експорту. Це може бути тимчасовим рішенням, але не системним. Ми вже мали досвід “графіків” у 2022-му чи на початку 2023 року, коли навіть зерно везли через кордон під конвоєм, як танки. Це працювало коротко. Натомість ми прагнемо бути повноцінною частиною європейської спільноти: імплементуємо європейське законодавство, працюємо без таких дотацій і кредитів, які мають фермери ЄС. Якщо є зона вільної торгівлі — вона має бути справді вільною. Не можна грати в одні ворота», говорить парламентарій.
Сьогодні на полицях українських магазинів усе більше польського молока, яке вже займає до 40% ринку. В полях — іноземна техніка. Ми відкрили ринок, але маємо вести чіткий діалог з партнерами, щоб він працював справедливо. Бо втратити Україну як експортера агропродукції — це серйозні наслідки і для самого ЄС, — підсумував Дмитро Соломчук.
Отже, скасування ЄС режиму АТЗ— це набагато більше, ніж звичайна технічна поправка до митної політики. Це справжній іспит на те, чи здатні обидві сторони мислити категоріями довгострокового партнерства. Для України цей момент стає моментом істини, адже він розкриває реальну глибину її євроінтеграції. Для ЄС, зі свого боку, це випробування на зрілість у питанні солідарності, що має проявлятися не лише на словах, а й у конкретних діях. Сигнали, що надходять з Брюсселя, свідчать про прагматичне згортання надзвичайних режимів та поступове повернення до усталених, “догматичних” норм. Такий підхід, хоч і зрозумілий для внутрішнього європейського ринку, проте є абсолютно недостатнім в умовах воєнної економіки сусідньої країни. Адже Україна не просто партнер, а стратегічний буфер, що стоїть на захисті всієї Європи. Ігнорування цього факту може мати далекосяжні наслідки як для української економіки, так і для стабільності та безпеки всього
