Верховна Рада України конституційною більшістю голосів підтримала ратифікацію Угоди про копалини між США та Україною. Всі фракції та групи проголосували. За - 338 нардепів.
Голосування за ратифікацію Угоди про копалини по фракціям та групам:
Слуга народу : за 210 з 232; Європейська солідарність: 23/27; Батьківщина: 22/24; За життя: 18/21; Голос: 12/20; Довіра: 18/19; Відновлення: 12/17; За майбутнє: 10/17; Позафракційні: 13/23. Отже, загалом 338 депутатів з 400.
Наприкінці квітня між Україною та США у Вашингтоні було підписано стратегічну Угоду про корисні копалини, яка відкриває нову сторінку в історії наших стосунків зі США.
Документ передбачає створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови, за якою США, як того прагнув президент Дональд Трамп, нарешті отримують певну фінансову частку за свою постійну підтримку, а Україна, у свою чергу, – довгострокове економічне партнерство з американцями, якого, як сподіваються на Банковій, буде достатньо для стримування майбутньої російської агресії.
“Ця угода чітко сигналізує Росії про те, що адміністрація Трампа віддана мирному процесу, зосередженому на вільній, суверенній та процвітаючій Україні в довгостроковій перспективі”, – акцентував міністр фінансів США Скотт Бессент.
Перемога української дипломатії
Зважаючи на складний процес ухвалення угоди про корисні копалини між Україною і США, її прийняття є однозначно перемогою української дипломатії, переконаний головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.
Це однозначно перемога української дипломатії. Хоча й не повна. Головне, що там немає згадок про «борг» України, та сама угода декларує рівноправність сторін, – говорить експерт.
Він нагадав, що президент США Дональд Трамп хотів подати цю угоду так, щоб Україна виявилася винною ті гроші на безпеку, які були використані попередньою адміністрацією на безоплатній основі. І те, що хотіли проштовхнути американці на початку, було вигідно США, але не Україні.
«Це був шантаж, певною мірою. Але Україна втрималася. Перемовини рухаються у вірному руслі. Так, є розширення угоди з суто рідкісноземельних елементів на інфраструктурні моменти. Але вже було викреслено «борг», а також моменти, які можуть завадити євроінтеграції України», – зазначив Ус. При цьому експерт не певен, чи буде це працювати так, як задумали автори документу. Він наголосив: «Це ми ще подивимось. Адже ключова проблема цієї угоди – про що саме ми говоримо? Бо потрібне дослідження надр, щоб оцінити поклади рідкісноземельних елементів. За підрахунками екс-заступниці очільника МЗС Лани Зеркаль, це буде коштувати 25 мільйонів доларів США, чого Україна витрачати не буде. Тобто про надра зараз лише розмови та теорії. Є розмови й про енергетику. Всі ці розмови на тлі підписання свідчать про те, що перемовини досі тривають».
Що мав на увазі Трамп?
Нагадаємо, в одному зі своїх інтерв’ю президент США Дональд Трамп заявив про неабияку зацікавленість в українських земельних ресурсах, які можуть бути використані для забезпечення американських інтересів у сучасній високотехнологічній промисловості. Він зазначив, що такою домовленістю Україна може гарантувати собі отримання американської військової допомоги. «Ми говоримо Україні, що вони мають дуже цінні рідкоземельні метали і ми хочемо гарантії. Ми даємо їм гроші у величезних масштабах, ми передаємо озброєння. Європейці з нами не зрівняються. Тож ми розглядаємо угоду з Україною, за якою вони забезпечать нашу допомогу своїми корисними копалинами», – сказав голова Білого дому.
Після цього в американській пресі вийшло багато матеріалів, що насправді їх в Україні майже немає. Приміром агенція Вlоomberg, посилаючись на дані геологічної служби США повідомила, що в Україні із рідкісноземельних є лише невеликі родовища скандію, який використовують в аерокосмічній галузі, але видобуток буде економічно невигідним. При цьому жодних розрахунків у статті не наведено. Автори переконують, що видобувати рідкісноземельні метали – це загалом невигідна справа. «У найкращому випадку вартість усього світового виробництва рідкісноземельних металів досягає 15 млрд доларів на рік – це дорівнює вартості лише двох днів світового видобутку нафти. Навіть якби в Україні були гігантські родовища, вони б не були дуже цінними в геоекономічному плані», – зазначає видання.
Але українські геологи не погоджуються з цим твердженням. Адже вони фіксують непрямі ознаки їх присутності у землі. Це супутні мінерали: цирконій, тантал, літій та інше. Саме вони вказують, що поряд є і рідкісноземельні. Багато таких ознак в Житомирській області, на Кіровоградщині та Дніпропетровщині, тобто на території, яку геологи називають «Український кристалічний щит».
Утім і справді невідомо чи буде економічний зиск від їх розробки. Є лише одне розвідане родовище «Новополтавське» у Запорізькій області. Ця територія нині окупована Росією. Відомо, що там є лантан, уран, фтор, ніобій та інші елементи. Це родовище було розвідане ще в 1970 році. Геологи продовжували його вивчати до 1991го. Тоді ж затвердили документ, в якому вказувалася точна кількість запасів. Однак ця інформація має обмежений доступ. Отримати її може потенційний інвестор, підписавши угоду про нерозголошення. Звісно росіянам точна кількість відома, адже вони отримали всі дані в часи радянської окупації України.
Після наступних заяв Трампа стало зрозуміло, що він насправді говорить про набагато ширшу групу металів до якої входять усі стратегічні мінерали. Із тих що більш-менш на слуху – це титан, літій, марганець, уран, цирконій, графіт, апатит, флюорит та нікель. Усі ці метали об’єднує те, що вони мають унікальні хімічні властивості і їх неможливо нічим замінити в сучасному світі. Без них не було б комп’ютерів, ноутбуків, смартфонів, електрокарів, а також радарів, лазерів і новітньої зброї. Та ще багато всього, що входить в поняття «технічний прогрес». Ще одне спільне для всіх цих металів -надзвичайно складний і дорогий процес їх видобутку. Вони не лежать в землі самі по собі. Їх потрібно витягнути з руди, очистити, а деякі ще й збагатити. Та щоб організувати повний цикл виробництва від видобутку до готової продукції потрібні значні капіталовкладення.
Водночас, Україна – серед топ-10 країн, що мають найбільші поклади титану. Титан є четвертим у списку найрідкісніших елементів на нашій планеті і внесений до списку критичної сировини ЄС. За різними даними, Україна має близько 20% зафіксованих світових запасів титанових руд.
Президент Володимир Зеленський не раз наголошував, що поклади критичних ресурсів в Україні є одним з ключових загарбницьких цілей Росії у цій війні і пропонував західним партнерам розвідувати і розробляти українське родовище корисних копалин разом. Четвертий пункт «Плану перемоги» мав таємний додаток, який передали партнером України і, в тому числі, американському президентові. Ми можемо лиш припускати, що було у документі. Можливо, зазначалися конкретні обсяги копалин чи якась важлива технічна інформація щодо покладів. Можливо, дані свіжих геологічних розвідок. Але, очевидно, це дуже зацікавило американців.
Зазначимо, найбільші запаси рідкісноземельних металів має Китай. Про це свідчать дані все тієї ж геологічної служби США. Далі із великим відривом йдуть самі США, М’янма та Австралія. Причому на Китай припадає 68,6% світового видобутку рідкісноземельних металів. А на США всього 12,3%. Приблизно така ж ситуація з усіма критичними металами. Китай має беззаперечне лідерство у їх видобутку та переробці. Тож не дивно, що США шукають джерела постачання цих металів по всьому світу.
Звісно не відомо, про яку кількість мінералів ідеться, коли говоримо про українські надра. Єдині дані якими можемо оперувати – це оцінка журналу Forbes за 2023 рік. Там сукупну вартість корисних копалин в Україні, тобто разом із газом та нафтою, оцінили у 15 трлн доларів. При цьому близько 50% загальної суми припадали на дві області — Донецьку та Луганську, які частково захоплені росіянами. Набагато скромніша оцінка від Національної академії наук України – 1,2 трлн. доларів. Та як би там не було, але ситуація зараз виглядає так, що американського президента цікавлять будь-які українські копалини про що він сам днями і заявив.
Про що угода?
Отже, підписана угода є документом, що регулює створення спільного фонду відбудови, який працюватиме на українську економіку. При цьому Україна збереже повну власність на свої корисні копалини і не буде зобов’язана відшкодовувати минулу американську військову допомогу. На відміну від кредитних програм, створюваний фонд має інвестиційний характер. Це означає, що фінансування відбуватиметься не у вигляді позик, а у формі прямих інвестицій, спрямованих на створення прибуткових підприємств та розвиток інфраструктури. Важливо, що в управлінні фондом передбачено паритет між Україною та Сполученими Штатами, що гарантує баланс інтересів і прозорість у прийнятті рішень. Україна має передавати до фонду половину від того, що держава заробить від ліцензій чи ренти на корисні копалини, а також від інфраструктури як-от: термінали скрапленого газу чи порти.
“Всі ресурси на нашій території та в територіальних водах належать Україні. Саме українська держава визначає, де і що видобувати. Надра залишаються в українській власності — це закріплено угодою. Угода не передбачає змін у процесах приватизації або управлінні державними компаніями — вони і далі належатимуть Україні. Компанії на кшталт “Укрнафти” чи “Енергоатому” залишаються у власності держави”, підкреслила віцепрем’єр-міністерка, міністерка економіки Юлія Свириденко.
Кошти фонду будуть використовуватись для підтримки нових проєктів у сфері видобутку, переробки та логістики стратегічної сировини. Джерелами наповнення фонду стануть як прибутки від реалізованих інвестиційних проєктів, так і пряма фінансова допомога США та інші залучені міжнародні ресурси. Ця ініціатива покликана не лише активізувати економіку воєнного часу, а й закласти основу для відновлення та сталого розвитку України в післявоєнний період, забезпечуючи модернізацію галузі та зміцнення енергетичної незалежності країни.
Про зобов’язання і зиск для США поки відомо мало. В угоді записано лише загалом, що американці беруться довгостроково підтримувати економічну стабільність України, що детальніше буде розписано у наступній угоді. Далі очікується підписання двох технічних, виконавчих угод про створення Фонду і його фінансування та поповнення.
В тексті угоди йдеться про те, що для функціонування Фонду передбачено лише внесення змін до бюджетного кодексу. Саму ж угоду має ратифікувати Верховна рада. У разі суперечностей з українським законом, пріоритет має угода. Водночас нардеп Ярослав Железняк наголосив, що пріоритетність угоди над українським законодавством обмежує право України самостійно регулювати власне законодавче середовище у сфері інвестицій та природних ресурсів.
Що непокоїть?
Серед потенційних ризиків угоди співзасновник та директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін називає питання розподілу доходів. Адже згідно з Конституцією України, український народ є власником природних ресурсів, тому існує ризик неотримання ними відповідних вигод від використання корисних копалин. Також залишається ризик сировинної економіки.
Якщо в Україні лише видобуватимуть корисні копалини для експорту без їх подальшої переробки, економічна вигода від угоди буде мінімальною, – говорить експерт.
Тож, на його думку, для отримання максимальної вигоди від угоди необхідно створити відповідні умови. «Повний ланцюжок виробництва: не тільки видобуток, а й переробка корисних копалин в Україні. Виробництва кінцевої продукції: Наприклад, виготовлення титанових виробів для авіації або медичних імплантів. Розвитку високотехнологічних секторів: виробництво компонентів для мікроелектроніки. Атомної промисловості: хоча уран не включений до переліку критичних матеріалів, важливо розвивати повний цикл виробництва ядерного палива в Україні. Ключове завдання української сторони – виконати “домашню роботу” та створити такі умови, за яких переробка корисних копалин та інвестиції у цих секторах будуть приносити максимальний економічний ефект для країни», – додав Анатолій Амелін.
На думку фінансового аналітика Олексія Куща, враховуючи суттєвий вплив американського посольства в Україні, правління фондом може бути, скоріш за все, суто проамериканське. «Маємо своєрідну трьохтактну схему, за якою Фонд: отримує активи у вигляді родовищ корисних копалин, отримує ренту та інвестує її у формування стратегічної інфраструктури для вивезення цієї сировини (залізниці, порти тощо). А також розподіляє прибутки між учасниками, отримані як у вигляді сировинної ренти за видачу дозволів на видобуток, так і у вигляді доходів від експлуатації інфраструктурних об’єктів», – говорить експерт.
За його словами, фактично Фонд концентрує в своїх руках весь ланцюг доданої вартості у системі надрокористування України: видачу дозволів, отримання ренти, розбудову сировинної та транспортної інфраструктури з вивезення сировини, отримання логістичних та транспортних доходів від її експорту. «Це як надавати фермеру в оренду землю для вирощування збіжжя і одночасно продавати йому послуги із зберігання врожаю на власному елеваторі та послуги з помолу зерна на власному млині — більша частина доданої вартості в цій моделі буде залишатися не у фермера, а в орендодавця й одночасно власника елеватора та млина”.
При цьому прибутки Фонду не будуть оподатковуватися в Україні, а репатріація доходу в США (після 10 років функціонування) — не підпадатиме під дію валютного регулювання України. Тобто заборонити цей вивіз капіталу з країни буде неможливо, – впевнений Олексій Кущ.
Утім, одним із ключових викликів у сфері розробки українських надр є визначення точного розташування корисних копалин. Згідно з наявними геологічними картами, значна частина перспективних родовищ літію, титану, графіту та інших критично важливих рідкісних металів знаходиться на територіях, які нині перебувають під контролем російських сил.
За даними The Washington Post, росіяни контролюють українські території з покладами енергоресурсів, металів та мінералів, які оцінюють в 12,4 трлн доларів. Зокрема, під контролем агресора перебувають: 63% вугільних покладів, 11% покладів нафти, 20% газу, 42% металів 33% рідкісноземельних мінералів, серед яких літій.
Крім того, залишається відкритим питання економічної доцільності розробки цих ресурсів. Незрозуміло, чи зможе Україна забезпечити конкурентоспроможний рівень витрат на видобуток у порівнянні, зокрема, з Китаєм. А запуск нових проєктів потребує значного часу — часто понад десять років. Цей процес включає геологічні дослідження, розчищення територій, будівництво інфраструктури (доріг, мостів тощо), а також забезпечення стабільного енергопостачання. Водночас, за останні два роки через регулярні російські обстріли енергетичні потужності України зменшилися майже вдвічі, що є ще одним серйозним бар’єром для розвитку галузі.
На чому реально заробити?
На думку експерта при Верховній Раді України Данила Павличенка, сьогодні найбільш реальним, з точки зору реалізації угоди, є видобуток нафти та газу. «Тому що це ті ресурси, які відносно легко видобувати та реалізовувати без глибокої переробки, на відміну від будівництва заводу по виробництву батарей. Ця історія завжди штучно гальмувалася з боку російських компаній. Ми пам’ятаємо, що Україна трошки заробляла на транзиті, але Росія фактично тримала весь європейський ринок і будь-яке нарощування власного виробництва України і продаж власної сировини на європейські ринки створювали б лише конкуренцію для російського нафтогазового сектору», – говорить експерт. На його думку, для української економіки підписана угода з американцями є вигідною.
«Моделюючи майбутнє за 20-40 років ми розуміємо, що використання нафти і газу буде все менше. Заробити можна зараз, через 30 чи 40 років ми на цьому не заробимо. Тому варто ці ресурси видобувати і продавати сьогодні. Але питання в тому, що ця фактична угода розписується як можлива для фінансового інтересу США за 10 років. Тобто перші 10 років кошти звідти не можуть дістатись американській стороні. Вони мають іти на відбудову України після шкоди завданої російським агресором внаслідок воєнних дій. Але тут питання: якщо американські інвестори розуміють, що повернення коштів можливо лише через 10 років, то навіщо вкладати кошти зараз, якщо ці кошти можна починати вкладати через 9 років, тобто за рік до того як це почнеться?», – говорить експерт. Павличенко не виключає, що в залежності від прийняття подальших додаткових угод, їх реалізація на певний період може заморозитися і жодних реальних інвестицій здійснюватися фактично не буде.
Через 10 років може змінитися багато чого. Може змінитися ще два президента США… Але, якщо дивитись на майбутнє партнерство в економічному і безпековому плані, то в цілому ця історія має бути позитивна, – додав експерт.
Питання безпеки
Між тим сам факт такої угоди не може гарантувати безпеку Україні, вважає виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло. «Сама по собі ця угода нічого не варта. Щоб вона реалізувалася, тут мають бути фінанси, західний капітал в Україні, і щоб цей капітал мав мотивацію захищати цю територію, ці 80% нашої держави. Також має бути зброя. Ці родовища, ці компанії мають прикривати Patriot, має бути сильна ППО тощо», — висловив думку експерт.
Він водночас додав, що згода України на угоду про корисні копалини — «це абсолютно нормальна робоча здорова історія», але до її практичного втілення ще належить дійти. Жмайло акцентував, що це нерозривно пов’язано з гарантіями безпеки.
Нагадаю, що за попередньої каденції Трампа подібну угоду, але не на таких вигідних умовах, які продавив офіційний Київ, було підписано з урядом Афганістану. Ми пам’ятаємо, чим закінчилася американська історія в Афганістані і чим закінчилася реалізація цієї угоди. Нічим. Реалізована вона не була, — резюмував експерт.
В той же час народний депутат від «Голосу» Андрій Осадчук вважає, що угода, яку уклали Україна та США, може вплинути на позицію Москви щодо припинення війни. «Я особисто не вірю, що це йому допоможе якось переламати позицію Москви. Єдине, що може її переламати, це коли Трамп скаже: «Дивіться, я підписав угоду про копалини з Україною і створюю фонд з Україною. Але він буде ефективно працювати лише тоді, коли її територія буде захищена. Тому я погоджуюсь на програму, за якою США продасть Україні зброю на десятки мільярдів доларів на наступні три роки», – пояснює парламентар. Осадчук наголошує, мінеральна угода може стати важливим елементом пазла, який допоможе Білому дому ефективніше тиснути на Росію.
