До війни "Нібулон" допоміг перетворити Україні на "житницю світу"". Але російське вторгнення поставило його на коліна.
Перед тим, як українські війська витіснили окупантів, російські солдати надряпали червоною помадою на лабораторному столі зернового терміналу “Нібулона” слово “БУМ”.
Вони розгромили офіси на частково зруйнованому підприємстві компанії в Козацькому, яке розташоване на західному березі Дніпра на півдні України. Вони навіть знищили клумби з квітами, висаджені зовні.
“До війни ми будували елеватори, дороги, флот кораблів, і все це з української сталі… Україна мала один з найкращих врожаїв за всю історію”, – згадує Андрій Вадатурський, генеральний директор компанії “Нібулон” і нащадок родини, яка володіє українською зерновою компанією.
“Після війни все зупинилося, – продовжує він. “Росіяни намагаються знищити порти, енергетичну систему і, звичайно, зернові потоки”.
Неможливо описати всю криваву історію повномасштабного вторгнення Росії в Україну в одній розповіді. Втім, “Нібулон”, одна з найбільших агропромислових компаній України, підходить для цього як ніхто інший.
Будучи першопрохідцем, який допоміг перетворити українське сільське господарство на світового лідера, він також є прикладом того, як російське вторгнення підірвало економічний потенціал країни.
92 000-тонний елеватор у Козацькому, який досі періодично обстрілюють російські війська, що відступили за річку минулої осені, був одним із 22, де компанія “Нібулон” колись збирала мільйони тонн зерна щороку.
Потім компанія відвантажувала зерно вниз по річці у виготовлених компанією сталевих баржах до Миколаївського порту, а потім перевантажувала зерно на суховантажі, що прямували на світові ринки.
Це був логістичний ланцюжок, який допоміг перетворити пострадянську Україну на “житницю світу” і перетворив “Нібулон” на одну з найуспішніших компаній. Вона принесла засновнику компанії Олексію Вадатурському статки у 430 мільйонів доларів США і дозволила йому отримати звання Героя України, яке проєвропейський президент Віктор Ющенко присвоїв йому у 2007 році.
Це також зробило його особливо цінною мішенню для російської армії. Минулого літа 74-річний Олексій та його дружина Раїса були вбиті у своєму будинку в Миколаєві під час ракетного обстрілу з боку Росії. Тоді президент Володимир Зеленський назвав його смерть “великою втратою для всієї України”. Під час атаки на місто тієї ночі більше ніхто не загинув, і високопосадовці припускали, що це було навмисне вбивство.
“Я пам’ятаю кожну хвилину того дня, – каже Андрій, єдиний син Олексія, якому несподівано довелося взяти на себе управління компанією. “Мої батько і мати були вбиті 31 липня. Я став генеральним директором 4 серпня. П’ятого числа я організував його похорон і мав подбати про те, щоб у нас було достатньо грошей для виплати зарплат працівникам”.
Вторгнення Росії призвело до численних жертв: за різними західними оцінками, 100 000 українських солдатів були вбиті або поранені, 30 000 загиблих цивільних осіб, 8 млн. біженців і ще 5 млн. переміщених осіб всередині країни. Але на додаток до цих людських втрат, конфлікт зруйнував українську економіку та її компанії.
Минулого року економіка скоротилася на 30%, а рівень безробіття сягнув 35%. Понад три чверті компаній зупинили або скоротили виробництво. Неодноразові російські ракетні атаки на українську енергосистему завдали удару по виробництву електроенергії, коли вона тільки почала відновлюватися.
За даними НБУ, на сьогоднішній день завдяки закінченню зими та покращенню енергопостачання ділові настрої стабілізувалися, хоча і на низькому рівні. “Ми пройшли критичну точку, – каже Олександр Грибан, заступник міністра економіки. “Ми стаємо більш захищеними від економічних потрясінь”.
Незважаючи на це, українські компанії все ще стикаються з серйозними викликами. Багато з них скорочують виробництво і персонал. Процентні ставки сягають 25 відсотків, що стримує внутрішнє кредитування. Непрацюючі кредити в банківському секторі становлять 38%. За словами Наталії Шаповал, директора Інституту Київської школи економіки, вони зросли найбільше серед великих компаній та тих, хто має кредити в іноземній валюті.
Це пов’язано з тим, що російська блокада Чорного моря перекрила їхні основні експортні шляхи, а угода за підтримки ООН, яка дозволила 25 млн тонн зерна покинути певні порти, принесла лише часткове полегшення. У 2019-20 роках аграрний сектор України експортував 55 млн тонн пшениці, кукурудзи та ячменю.
Інші великі сільськогосподарські компанії також зіткнулися з труднощами. Війна підштовхнула експортера зерна “Кернел” та виробника м’яса птиці МХП до того, що рейтингові компанії вважають межею дефолту, хоча “Кернел” з тих пір зумів оговтатись. Що стосується “Нібулона”, який заборгував загалом $570 млн 26 західним та українським кредиторам, то він припинив виплати своїм міжнародним кредиторам минулої осені.
“Люди багато говорять про підтримку армії і про те, як страждають люди. Але ніхто не говорить про компанії, – каже Вадатурський. “Я хвилююся, що в загальній картині бізнес не виживе. А бізнес має фундаментальне значення для кожної країни”.
Злети і падіння
Олексій Вадатурський був підприємцем, який чудово розумів, наскільки важливим є бізнес для національного добробуту.
Відомий у Києві як “Old Man River”, з епатажною копицею сивого волосся та статурою, він виріс на колгоспній фермі. У 1991 році, в рік проголошення незалежності України, він проявив блискуче підприємницьке бачення.
В українському бізнесі є багато різних відтінків одіозності, але на кращому щаблі були такі люди, як пан Вадатурський.
Тоді 42-річний Вадатурський прагнув побудувати на базі радянського суднобудівного заводу в Миколаєві сільськогосподарський, логістичний та суднобудівний конгломерат. Його головна ідея полягала в тому, щоб перетворити Дніпро на сільськогосподарську логістичну артерію, подібну до Міссісіпі в США.
У той час як українські олігархи сколотили мільярди в пострадянські роки завдяки прихватизації державних підприємств та хабарництву, Вадатурський побудував свою імперію за допомогою позик від низки державних та приватних фінансових установ як в Україні, так і за кордоном.
“В українському бізнесі є багато різних градацій одіозності, але на гарній шкалі були такі люди, як “дід Вадатурський” – людина з радянських часів, тверда, як цвях, але з великим щирим серцем, який показав, що можна будувати чистий бізнес”, – говорить Даніель Білак, керівник міжнародної юридичної фірми Kinstellar у Києві.
На той час Україна ледве забезпечувала себе продовольством. На початку 2000-х років урожай зернових навіть впав до 20 млн тонн. Однак вже у 2021 році національний врожай потроївся і склав майже 60 млн тонн, а в секторі працювало 14% населення, і на нього припадала третина національного економічного виробництва.
Олексій став заможним магнатом, керуючи флотом з 82 суден і понад 76 000 гектарів землі в обробітку. Але його підприємницьке бачення принесло користь і всьому регіону, а його репутація ще більше зміцнилася завдяки тому, що він залишив компанію “Нібулон” в Україні, замість того, щоб перенести її в офшорні юрисдикції з низьким рівнем оподаткування, а також завдяки його великим інвестиціям у цей регіон.
“Нібулон” також відвантажував зерно для 4 500 приватних фермерських господарств за ціною від ферми до судна всього $5 за тонну. Оскільки третина українського експорту зерна йшла через Миколаїв, порт і діяльність “Нібулону” швидко розвивалися.
“Він був батьком для 6 000 працівників Нібулону”, – каже Андрій Вадатурський.
Потім вторглися росіяни. Війська окупували сусідній Херсон і обстрілювали Миколаїв щодня протягом дев’яти місяців – включно із ракетним залпом, який забрав життя Олексія в липні минулого року.
Під час нещодавнього приїзду до Миколаєва не було відчутно нічого від колишньої бурхливої атмосфери у місті. До причалу були пришвартовані забиті баржі та буксири. Морські птахи кружляли над напівзруйнованими ракетами будівлями. А ворожі війська, що окупували Кінбурнську косу по той бік лиману, все ще час від часу здійснювали обстріли, в тому числі і по судну компанії “Нібулон” у листопаді.
“Багато наших великих компаній були зруйновані і поки що не повертаються – військові ризики занадто великі”, – каже Віталій Кім, очільник Миколаївської обласної військової адміністрації, сидячи в імпровізованому кабінеті після того, як російська ракета зруйнувала його колишній офіс у мерії міста.
Велика проблема – це робочі місця
Місцеві компанії зробили все можливе, щоб адаптуватися. Компанія “Агроф’южн”, третій за величиною виробник томатної пасти в Європі, використовує мобільні споруди для розміщення робітників, які втратили свої домівки через війну. За словами Кіма, незважаючи на зруйновані теплиці, компанія відновила деякі операції минулого місяця.
Тим часом “Нібулону”, як і всім українським зерновим компаніям, довелося заново винаходити свій логістичний ланцюжок. За словами Вадатурського, через відсутність доступу до Чорного моря і закриття більшої частини Дніпра, вторгнення призвело до зростання транспортних витрат до більш ніж 150 доларів за тонну.
Відтоді компанія побудувала термінал в Ізмаїлі на Дунаї, який відвантажує близько 240 000 тонн на місяць. Це допомогло знизити транспортні витрати до 125 доларів за тонну. Незважаючи на це, з рекордних 5,6 млн тонн у 2021 році експорт “Нібулону” впав минулого року на дві третини до 1,8 млн тонн.
Ще однією проблемою є міни та боєприпаси, які не розірвалися. У березні Миколаїв був мало не захоплений, коли російські війська намагалися просунутися в бік Одеси, а дороги з міста пронизані окопами і проходять через прострілювані артилерією поля, над якими височіють бетонні доти.
На сільськогосподарському заводі в Снігурівці, невеликому містечку за 40 км від Миколаєва, яке колись стояло на лінії фронту, ангари для обладнання та зерносховища розстріляні, асфальт обвуглений від пострілів, селище-гуртожиток майже покинуте, а українські військові стоять на варті.
“Більше третини будівель повністю зруйновані, 95 відсотків пошкоджені, немає електрики і води. Ми живемо за рахунок допомоги, – каже Олександр, представник міста. “Мало хто повернувся, і кожен, хто тут живе, трохи божевільний”.
Він показує на тонкі смужки землі, які були розміновані, щоб ремонтники могли полагодити лінії електропередач.
“Кажуть, що кожен місяць війни вимагає рік розмінування. Це означає, що розмінування тут займе дев’ять років, – каже Олександр. “Чи повернуться сюди люди? Можливо, ніколи”.
Економічна підтримка господарства
З огляду на те, що близько чверті з 40 млн. гектарів орних земель України потребують розмінування, знешкодження боєприпасів, що не вибухнули, може бути найнебезпечнішим завданням, яке стоїть перед такими сільськогосподарськими компаніями, як “Нібулон”. Але найбільш нагальною потребою Вадатурського є гроші – він називає їх “киснем” – для того, щоб компанія змогла пережити війну.
Керівник “Нібулону” хоче досягти домовленості про замороження боргу, що дасть компанії фінансовий простір для дихання. Але спроба домовитися з міжнародними кредиторами про реструктуризацію боргу зайшла в глухий кут. Деякі українські банки навіть почали арештовувати активи компанії.
Хоча люди дуже співчувають, 95 відсотків цих грошей не будуть інвестовані тут, поки не закінчиться війна.
Щоб фінанси знову почали надходити, Вадатурський хоче, щоб західні союзники України надали гарантії, які покриють воєнні ризики, щоб приватні та транснаціональні банки розвитку могли надавати кредити українським компаніям.
Заступник міністра економіки України Грибан каже, що головним пріоритетом для Києва є переконання союзників України у “Великій сімці” створити трастовий фонд для покриття витрат на перестрахування приватних кредиторів. Поки що, однак, на покриття військових ризиків в Україні було виділено лише кілька десятків мільйонів євро, наданих Багатостороннім агентством з гарантування інвестицій Світового банку.
Що стосується прямих інвестицій, то приватний кредитний підрозділ Світового банку, МФК, виділив $2 млрд на допомогу українському бізнесу, але жодної державної компенсації за втрати бізнесу не було. Тим часом приватний капітал залишається обережним щодо інвестування в зону бойових дій. Корупція, особливо в судовій системі, також залишається великим стримуючим фактором для нових інвестицій.
Ті, хто все ще бажає інвестувати, шукають те, що Вадатурський називає “кримінальними” цінами. “Українські активи дуже дешеві, тому, звичайно, є інтерес до купівлі, – каже він. “Питання в тому, чи зараз вдалий час для продажу”.
Томаш Фіала, генеральний директор і засновник Dragon Capital, київського інвестиційного банку та компанії з управління активами, погоджується з ним.
“Фірми прямих інвестицій та інші іноземні інвестори, безумовно, шукають і використовують цей час для залучення коштів, – каже він. “Але хоча люди дуже співчувають, 95% цих грошей не будуть інвестовані тут, поки не закінчиться війна”.
Однією з надій є те, що успішний наступ української армії цієї весни наблизить кінець війни, витіснивши російських окупантів, можливо, за допомогою південного наступу, який розірве ділянку, що з’єднує материкову частину Росії з Кримом. Це могло б допомогти покласти край російському контролю над Дніпром і дозволити таким компаніям, як “Нібулон”, знову використовувати річку як логістичну артерію.
Ще однією великою перевагою було б, якби зернова ініціатива за посередництва ООН, яка дозволила експортувати 25 млн. тонн зерна з деяких українських чорноморських портів, врешті-решт була поширена на Миколаївський порт і потужності “Нібулону” там. Угода була продовжена 18 березня, але жодних нових портів додано не було.
Майбутнє “Нібулону” “дуже залежить від зернового коридору”, – каже Жиль Меттеталь, колишній директор з питань агробізнесу Європейського банку реконструкції та розвитку, а нині член міжнародної консультативної ради “Нібулону”. “Нібулон” може забезпечити самофінансування, якщо досягне певного рівня експорту”.
Наступник Old Man River
Але окрім цієї невизначеності, Вадатурський також має розібратися з корпоративною спадщиною свого знаменитого батька, паралельно забезпечуючи впевненість персоналу, який нервує. Це складний процес пошуку балансу.
Сорок відсотків довоєнного штату компанії не може повноцінно працювати, тому що люди стали до лав армії, живуть на окупованих Росією територіях або виїхали за кордон. Але Вадатурський каже, що він все одно прагне “платити людям зарплату, не звільняти їх і зберегти колектив”. Близько 80 відсотків українських компаній кажуть те саме, згідно з опитуваннями Національного банку.
Водночас Вадатурському потрібно відійти від стилю управління його батька, який тяжіє до патріархальних моделей.
Він призначив міжнародну консультативну раду і розділив основні функції компанії – сільське господарство, логістику, торгівлю зерном і суднобудування – на окремі центри прибутку. Це саме ті сучасні, прозорі корпоративні практики, які Україні необхідно повсюдно запровадити, якщо вона хоче залучити іноземні інвестиції та інтегруватися в європейські ринки після війни.
Але спершу Вадатурському потрібно домовитися зі своїми кредиторами. За його словами, з відстрочкою виплати боргів і готівкою “на руках” “Нібулон” міг би профінансувати врожай наступного року, окремі фермери уникнули б банкрутства, ціни на продукти харчування зросли б, Україна потребувала б менше західної допомоги, а споживачі в усьому світі отримували б дешевші продукти харчування.
“Без грошей ви нічого не можете зробити, – каже він. “Це мій пріоритет номер один”.
